Копія
СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Ухвала
Іменем України
14.09.2009 Справа № 2а-727/09/2703
Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Ілюхіної Г.П.,
суддів Кучерука О.В. ,
Іщенко Г.М.
розглянувши апеляційні скарги Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Севастополя та ОСОБА_1 на постанову Ленінського районного суду м.Севастополь (суддя Проценко О.І.) від 21.04.09 у справі № 2а-727/09
за позовом ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)
до Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Севастополя (вул. Карантинна, 16, к. 56, м.Севастополь, 99008)
про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги "Дітям війни",
ВСТАНОВИВ:
21.11.2008 позивач звернулась до Ленінського районного суду м.Севастополя з позовною заявою до Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м.Севастополя про зобов’язання нарахувати та стягнути недоплачену їй як дитині війни щомісячну соціальну допомогу за 2006-2007 роки в сумі 2733,30 грн. (арк.с.2).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач має статус дитини війни та має право на пільги, передбачені Законом України “Про соціальний захист дітей війни” від 18.11.2004 № 2195-IV, зокрема, на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, за 2006, 2007 та 2008 роки; позивач просить поновити пропущений строк звернення до суду за захистом своїх прав.
Постановою Ленінського районного суду м.Севастополь від 21.04.09 позов задоволено частково: зобов’язано Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Севастополя нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію відповідно до вимог ст.6 Закону України "Про соціальній захист дітей війни" за період з листопада 2007 року по 31 грудня 2007 року в сумі 249,07 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено (арк.с. 14-15).
Постанова суду мотивована тим, що позивач є дитиною війни в розумінні Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, на неї повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені цим Законом, в тому числі право на отримання підвищення в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, як передбачено статтею 6 зазначеного Закону; зупинення Законами України “Про Державний бюджет України” на відповідний рік виплати підвищення у розмірі, встановленому статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, визнано неконституційним, тому це підвищення підлягає виплаті у зазначеному розмірі; строк звернення до суду за захистом своїх прав за 2006 рік та за період з липня по жовтень 2007 року позивачем пропущений та поновленню не підлягає, оскільки не надані докази поважної причини пропуску цього строку, а відповідач наполягає на застосуванні положень статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України щодо відмови в задоволенні позову у зв’язку з пропуском строку звернення до суду.
Не погодившись з рішенням суду, позивач - ОСОБА_1, 06.05.09 (згідно штемпелю на аркуші) звернувся з заявою про апеляційне оскарження, апеляційна скарга на постанову надійшла 14.05.2009, просить скасувати постанову суду першої інстанції, прийняти нову, якою позовні вимоги позивача задовольнити в повному обсязі (арк.с. 20, 22).
Доводи апеляції мотивовані тим, що суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права, суд застосував положення статей 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України неправомірно.
Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Севастополя, 30.04.2009 (згідно штемпелю на аркуші) звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову повністю (арк.с. 18).
Доводи апеляції мотивовані тим, що суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права, суд застосував положення частини другої статті 6, частини першої статті 19, частини другої статті 95 Конституції України, статті 7 закону України “Про соціальний захист дітей війни”, частини третьої статті 28, частини другої статті 72, частини першої та другої статті 73 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”; але не прийняв до уваги, що для надбавок до пенсії поняття “мінімальна пенсія за віком” не застосовується; відсутній порядок розрахунку надбавки, встановленої статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”; передбачене Законом України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” визначення розміру мінімальної пенсії за віком застосовується для розрахунку пенсії, призначеної відповідно до Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”; фінансування виплат по цьому закону здійснюється з Державного бюджету України, у відповідача відсутні зобов’язання по перерахунку пенсії і забезпеченню її виплати.
Ухвалами Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 27.07.2009 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м.Севастополя в порядку письмового провадження відповідно до статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження, якщо всі особи, які беруть участь у справі, заявили клопотання про вирішення справи за їхньої відсутності (арк.с.28-29, 30-31).
Розглянувши справу в порядку статей 195, 196, 197 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач – ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, має статус дитини війни відповідно до статті 1 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, згідно з якою дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (02.09.1945) Другої світової війни було менше 18 років, що підтверджується відповідним посвідченням НОМЕР_1(арк.с.4), у зв’язку з чим має право на всі пільги та соціальні гарантії, передбачені цим Законом, в тому числі право на отримання підвищення у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, що передбачено статтею 6 зазначеного Закону.
За даними позивача відповідачем в 2006, 2007 роках позивачу підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, не виплачувалось.
Правовідносини сторін регулюються статтями 1, 3, 6, 8, 19, 21, 22, 46, 56, 58, 64, 68, 75, 92, 95, 96, 152 Конституції України, Законом України “Про соціальний захист дітей війни” № 2195-IV від 18.11.2004 (зі змінами та доповненнями), в редакції, що діяла в спірний період (далі –Закон № 2195-IV), Законом України “Про Державний бюджет України на 2006 рік” від 20.12.2005 № 3235-ІV, Законом України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” № 489-V від 19.12.2006, статтями 28, 58 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” № 1058-IV від 09.07.2003.
Суд першої інстанції здійснив аналіз зазначеного діючого законодавства України та норм міжнародного права і дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог частково.
Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів - Закону України, відповідно до якого встановлені соціальні виплати з бюджету і який є діючим, та Закону України “Про Державний бюджет” на відповідний рік, де положення останнього, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон.
Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі № 59498/00 “ОСОБА_2 проти Росії”).
У Конституції України Україну проголошено демократичною, соціальною, правовою державою (стаття 1), визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (стаття 3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21).
Відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.
Оскільки правові положення, які передбачають соціальні виплати, встановлені статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” № 2195-IV від 18.11.2004, є чинними, тобто не скасовані, не змінені, і позивач є дитиною війни, тому має право на їх одержання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати ці виплати.
Право на отримання підвищення у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, встановленого статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” № 2195-IV від 18.11.2004, не залежить від розміру доходів отримувача чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер.
Отже, положення Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік”, не можуть бути застосовані в частині розрахунку розміру допомоги дітям війни, оскільки вони суперечать вищезазначеним нормам Конституції України та міжнародному праву.
При викладених обставинах, висновки суду першої інстанції відповідають як нормам національного законодавства, так і міжнародного –Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною законодавства України, і практиці Європейського Суду з прав людини, як джерелу права.
Таким чином, стаття 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” з 09.07.2007 (дати прийняття рішення Конституційного Суду України) діє у попередній редакції, згідно з якою дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30% мінімальної пенсії за віком.
Згідно зі статтею 7 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету України. За умови відсутності у державному бюджеті коштів на виплату щомісячних надбавок дітям війни це створює ситуацію правової невизначеності стосовно джерела коштів, з яких має виплачуватися зазначене підвищення. Однак, це не може бути підставою для порушення прав громадян на соціальний захист, в тому числі й на отримання цього підвищення, яке прямо передбачене законом.
Реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органів державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судовою колегією не приймається до уваги.
Враховуючи те, що позивач є дитиною війни та наділений державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема, право на отримання зазначеного підвищення.
Наділивши дітей війни зазначеною соціальною гарантією, держава таким чином взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які є дітьми війни.
Головним розпорядником коштів для виплати підвищення, передбаченого статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, є Пенсійний фонд України.
Згідно з частиною першою статті 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” № 1058-IV від 09.07.2003 мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Посилання відповідача на частину третю статті 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” № 1058-IV від 09.07.2003 щодо її застосування виключно для визначення розмірів пенсій, призначених за Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, а також на те, що для надбавок до пенсії по інших нормативних актах поняття “мінімальна пенсія за віком” не застосовується, в законодавстві відсутнє визначення розміру, з якого обчислюється надбавка до пенсії по статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” безпідставні та необґрунтовані, так як згідно правової позиції Верховного Суду України, яка викладена в його постановах від 27.05.2008 №08/111, 08/119, 08/138, 08/151, 08/152, 08/153 застосуванню підлягає розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановлений в законі про Державний бюджет України на відповідний рік, з якого визначається мінімальний розмір пенсії за віком.
Положення частини третьої статті 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” № 1058-IV від 09.07.2003 не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до розрахунку інших пенсій чи доплат пов’язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою цієї статті визначення розміру мінімального розміру пенсії за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою цієї статті визначення розміру мінімального розміру пенсії за віком, що не суперечить його застосуванню відповідно до частини сьомої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якої у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).
Мінімальна пенсія в розмірі 19,91 грн., встановлена для нарахування соціальних надбавок Постановою Кабінету Міністрів України №1 від 03.01.2002 “Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету”, не підлягає застосуванню для соціальної допомоги дітям війни, оскільки суперечить нормам діючого законодавства.
Доводи відповідача щодо відсутності, невиділення, неперерахування бюджетних коштів на забезпечення виплат допомоги в розмірі, передбаченому Законом, а не підзаконним нормативним актом, неправомірні, неспроможні і не можуть бути прийняті до уваги та бути підставою для відмови в позові, так як відповідач є органом, який зобов’язаний здійснювати нарахування та виплату зазначених сум підвищення у встановлених Законом розмірах.
Конституційний Суд України неодноразово в своїх рішеннях №6-рп/2007 від 09.07.2007, №10-рп/2008 від 22.05.2008, №26-рп/2008 від 27.11.2008 підкреслював, що Закон України про Державний бюджет України на відповідний рік має чітко визначену сферу регулювання, та ним не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, встановлювати інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших Законів України, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони.
Відповідно до статті 62 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” № 489-V від 19.12.2006 розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з 01.01.2007 –380,00грн., з 01.04.2007 –406,00грн., з 01.10.2007 –411,00грн.
Строк звернення до суду про нарахування недоплаченої щомісячної соціальної допомоги за 2006 рік та за період з січня по жовтень 2007 року позивачем пропущений, оскільки позивач звернулась до суду 21.11.2008, тобто поза межами річного строку, встановленого статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно зі статтями 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом.
Доказів поважності причини пропуску строку звернення до суду за захистом своїх прав в цій частині позивач не надала.
Відповідач в запереченнях на позов наполягав на застосуванні положень статей 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України в частині відмови в задоволенні позову у зв’язку з пропуском позивачем строку звернення до суду (арк.с.11).
Суд першої інстанції правомірно з урахуванням зазначених вище положень відмовив в задоволенні позовних вимог про нарахування недоплаченої щомісячної державної допомоги за 2006 рік та за період з січня по жовтень 2007 року.
За таких обставин, підвищення дітям війни за листопад - грудень 2007 року, яке підлягає виплаті позивачу, складає 249,07 грн., згідно вірного розрахунку суду першої інстанції.
На підставі викладеного, судова колегія вважає, що висновок суду першої інстанції про задоволення позову частково є правомірним.
Правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам процесуального і матеріального права, а доводи апеляційних скарг щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.
Судове рішення є законним і обґрунтованим й не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційних скаргах.
Все вищеперелічене дає судовій колегії право для висновку, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.
Керуючись частиною третьою статті 24, статтями 99, 100, 160, 167, частиною першою статті 195, статтями 196, 197, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
УХВАЛИВ:
1. Апеляційні скарги Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі міста Севастополя та ОСОБА_1 на постанову Ленінського районного суду м.Севастополь від 21.04.09 у справі № 2а-727/09 залишити без задоволення.
2. Постанову Ленінського районного суду міста Севастополя від 21.04.09 у справі № 2а-727/09залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п’ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.
Головуючий суддя підпис Г.П.Ілюхіна
Судді підпис О.В.Кучерук
підпис Г.М. Іщенко
З оригіналом згідно
Головуючий суддя Г.П.Ілюхіна