Головуючий в 1 інстанції – Островська О.П.
Суддя-доповідач – Яманко В.Г.
донецький апеляційний адміністративний суд
УХВАЛА
Іменем України
«16» жовтня 2009 року справа № 2-а-3719/09/1270
приміщення суду за адресою: м. Донецьк, бульвар Шевченка, 26
Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суд у складі:
головуючого Яманко В.Г.
суддів
при секретарі судового засідання
за участю представників сторін:
від позивача
від відповідача Міронової Г.М., Лях О.П.
Дегтярьовій А.М.
Нікітін А.А. за довіреністю від 11.08.2009р. №14-149д
не з’явилися
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу
Державної податкової інспекції у м. Свердловську Луганської області
на постанову Луганського окружного адміністративного суду
від 25 травня 2009 року
по справі № 2-а-3719/09/1270
за позовом Державного підприємства «Свердловантрацит»
до
Державної податкової інспекції у м. Свердловську Луганської області
про визнання нечинними повідомлень про розподіл сплачених сум та вчинення певних дій -
ВСТАНОВИЛА:
18 листопада 2008 року позивач Державне підприємство «Свердловантрацит» (надалі – ДП «Свердловантрацит» звернулося до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції в м. Свердловську, в якому послався, що 26 квітня 2006 року між позивачем в особі Відокремленого підрозділу «Шахта «Центроспілка» та відповідачем на підставі ст.10 Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» № 2711 від 23 червня 2005 року та п.16 Постанови Кабінету Міністрів України « Про затвердження порядку підтвердження заборгованості, яка виникла в результаті неповних розрахунків за енергоносії» №191 від 22 лютого 2006 року, був укладений договір №10 про реструктуризацію податкового боргу без пені і фінансових санкцій зі збору за забруднення навколишнього природного середовища, згідно якому позивачеві надано розстрочення сплати податкового боргу станом на 1 січня 2005 року у розмірі 790105 гр. . строком на десять років з дня укладення цього договору з відстрочкою погашення на перші два роки, тобто з 26 квітня 2008 року зі сплатою протягом наступних років щомісячно рівними частками згідно графіку розстроченого податкового боргу, який є невід'ємною частиною договору. На виконання вказаного договору позивачем платіжними дорученнями № 295,399,454,559 від 29 квітня 2008 року, 28 травня 2008 року, 24 червня 2008 року, 16 липня 2008 року відповідно з вказівкою призначення платежу податкова розстрочка згідно договору №10 про реструктуризацію податкового боргу від 26 квітня 2008 року, перераховано по 8230 гр.. Однак відповідачем зазначені суми у відповідності з ст. 16 Закону України « Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетними та державними цільовими фондами, було розподілено, у тому числі частково зараховано у рахунок податкового боргу, а частково на сплату пені, нараховану на реструктуризовану суму заборгованості, про що позивач отримав повідомлення № 112130025675103 від 29 квітня 2008 року, № 112130025704638 від 28 травня 2008 року, № 112130025740366 від 24 червня 2008 року, № 112130025754700 від 16 липня 2008 року. Позивач вважає, що відповідачем безпідставно застосовано у даному випадку ст. 16 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетними та державними цільовими фондами», оскільки у даному випадку ці правовідносини урегульовані спеціальним законом і тому слід керуватися ст.10 Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу», якою зазначено, що реструктуризована заборгованість не підлягає індексації, на неї не нараховується пеня, штрафні та інші санкції, крім випадків розірвання договору про реструктуризацію. Про це також зазначено у п.6.6 вказаного договору про реструктуризацію заборгованості. Договір про реструктуризацію боргу не розірвано, він діє, позивачем його умови не порушувалися, у платіжних повідомленнях зазначено призначення платежів. Тому позивач просить визнати нечинними вказані повідомлення відповідача про розподіл платежів, зобов'язати відповідача сплачені за зазначеними платіжними дорученнями суми зарахувати відповідно призначенню платежу відповідно до графіку сплати розстроченого податкового боргу по договору №10 від 26 квітня 2006 року у повному обсязі, спонукати відповідача виключити з особового рахунку позивача пеню, нараховану на розстрочену суму.
У подальшому позивач доповнив свої вимоги, в яких посилаючись на ті ж обставини, зазначив, що позивачем 22.12.2008 року платіжним дорученням №65 було сплачено суму 8230,26 грн., яку позивач просив зарахувати у сплату розстроченого боргу у відповідності з зазначеним договором реструктуризації та 22.01.2009 платіжним дорученням № 100 було сплачено суму 8230,26 грн., яку позивач також просив зарахувати у сплату розстроченого боргу у відповідності з зазначеним договором реструктуризації однак відповідач знову провів перерозподіл цього платежу у рахунок сплати податку та пені, а також надіслав повідомлення №112130025740366/1 від 24.06.2008 року, № 12130025754700/1 від 16.07.2008 року, № 12130025824749 від 22.12.2008 року, № 1121130025879918 від 22.01.2009 року. Просить визнати нечинними вказані повідомлення відповідача про розподіл платежів, зобов'язати відповідача сплачені за зазначеними платіжними дорученнями суми зарахувати відповідно призначенню платежу відповідно до графіку сплати розстроченого податкового боргу по договору №10 від 26 квітня 2006 року у повному обсязі, спонукати відповідача виключити з особового рахунку позивача пеню, нараховану на розстрочену суму.
Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 25.05.2009 року позовні вимоги ДП «Свердловантрацит» задоволені частково, визнані незаконними дії ДПІ в м. Сверловську щодо нарахування пені та розподілу сум сплачених ДП «Свердловантрацит» у рахунок погашення зобов’язання згідно договору про реструктуризацію податкового боргу від 26 квітня 2006 року №10; зобов’язано ДПІ в м. Свердловську сплачені ДП «Сверловантрацит» за платіжними дорученнями №295 від 29 квітня 2008 року суму 8230,26грн., №399 від 28 травня 2008 року суму 8230,26грн., №454 від 24.06.2008 року суму 8230,26грн., №559 від 16 липня 2008 року суму 8230,26грн., №65 від 22.12.2008 року суму 8230,26грн., №100 від 22.01.2009 року суму 8230,26грн. – зарахувати відповідно призначенню платежу у рахунок сплати боргу зі збору за забруднення навколишнього природного середовища, згідно графіку сплати розстроченого податкового боргу по договору №10 від 26 квітня 2006 року у повному обсязі. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ДП «Сверловантрацит» судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 1,70грн. В задоволені решти позовних вимог відмовлено за необґрунтованістю.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Луганського окружного адміністративного суду від 25.05.2009 по справі №2-а-3719/09/1270 та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволені позовних вимог ДП «Сверловатнарцит» повністю, посилається на порушення судом норм матеріального права.
В судове засідання з’явився представник позивача Нікітін А.А.
Представник відповідача у судове засідання не з’явився, про дату та час слухання справи був повідомлений належним чином.
Представник позивача проти апеляційної скарги заперечував, посилався на правомірність прийнятого рішення судом першої інстанції та повнотою дослідження доказів.
Колегія суддів, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі та наданих заперечень встановила:
Позивач, ДП „Сверловантрацит" зареєстроване виконавчим комітетом Сверловської міської ради Луганської області 24.04.2003 року, є юридичною особою (а.с. 6-7), та знаходиться на обліку в ДПІ у м. Свердловську (а.с. 15).
26 квітня 2006 року між позивачем в особі Відокремленого підрозділу «Шахта «Центроспілка» та відповідачем на підставі ст.10 Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» № 2711 від 23 червня 2005 року та п.16 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку підтвердження заборгованості, яка виникла в результаті неповних розрахунків за енергоносії» №191 від 22 лютого 2006 року, був укладений договір №10 про реструктуризацію податкового боргу без пені і фінансових санкцій зі збору за забруднення навколишнього природного середовища, згідно якому позивачеві надано розстрочення сплати податкового боргу станом; на 1 січня 2005 року у розмірі 790105 грн. строком на десять років з дня укладення цього договору з відстрочкою погашення на перші два роки, тобто з 26 квітня 2008 року зі сплатою протягом наступних років щомісячно рівними частками згідно графіку розстроченого податкового боргу, який є невід'ємною частиною договору.
Судом першої інстанції встановлено та не спростовано під час апеляційного розгляду справи, що позивачем на виконання вказаного договору платіжними дорученнями № 295, 399, 454, 559, 65, 100 від 29 квітня 2008 року, 28 травня 2008 року, 24 червня 2008 року, 16 липня 2008 року, 22 грудня 2008 року, 22 січня 2009 року відповідно з вказівкою призначення платежу податкова розстрочка згідно договору №10 про реструктуризацію податкового боргу від 26 квітня 2008 року, перераховано по 8230,26 грн.
Однак, як встановлено судом першої інстанції та не спростовано сторонами під час апеляційного розгляду справи, відповідачем зазначені суми у відповідності з ст. 16 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетними та державними цільовими фондами», було розподілено, у тому числі частково зараховано у рахунок податкового боргу, а частково на сплату пені, нараховану на реструктиризовану суму заборгованості, про що позивач отримав повідомлення № 112130025675103 від 29 квітня 2008 року, № 112130025704638 від 28 травня 2008 року, № 112130025740366 від 24 червня 2008 року, № 112130025754700 від 16 липня 2008 року, №112130025740366/1 від 24 червня 2008 року, № 12130025754700/1 від 16 липня 2008 року, № 12130025824749 від 22 грудня 2008 року, № 1121130025879918 від 22 січня 2009 року.
Вказані обставини підтверджуються повідомленнями № 112130025675103 від 29 квітня 2008 року, № 112130025704638 від 28 травня 2008 року, № 112130025740366, від 24 червня 2008 року, № 112130025754700 від 16 липня 2008 року, №112130025740366/1 від 24 червня 2008 року, № 12130025754700/1 від 16 липня 2008 року, № 12130025824749 від 22 грудня 2008 року, № 1121130025879918 від 22 січня 2009 року, платіжними дорученнями № 295,399,454,559,65,100 від 29 квітня 2008 року, 28 травня 2008 року, 24 червня 2008 року, 16 липня 2008 року, 22 грудня 2008 року, 22 січня 2009року, договіром №10 про реструктуризацію податкового боргу без пені і фінансових санкцій зі збору за забруднення навколишнього природного середовища, які наявні у матеріалах справи (а.с. 20,21-25).
Тобто, суть спірних правовідносин полягає у тому, що сплачені платником податків суми в рахунок сплати податкового боргу, який було реструктуризовано податковим органом згідно відповідного договору були зараховані податковим органом частково на погашення податкового боргу, а частково на сплату пені.
Колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції стосовно того, що відповідачем безпідставно було проведено перерозподіл зазначених платежів з огляду на наступне:
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що позивачем було конкретно визначено призначенця платежів у погашення заборгованості визначеної договором про реструктуризацію, який є чинним, ніким не скасований та не визнаний недійсним.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про Національний банк України" від 20.05.99 № 679-ХІУ Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів.
Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.04 № 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції 25.03.04 за № 377/89/76, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції.
При цьому згідно з пунктом 3.5 зазначеної Інструкції Реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.
Тобто, право визначати призначення платежу належить виключно платнику.
Посилання скаржника на те, що він здійснював розподіл сум відповідно до вимог Інструкції про порядок нарахування та погашення пені за платежами, що контролюються органами державної податкової служби, затвердженої наказом ДПА України від 11.06.2003 року № 290, зареєстрованої в Мінісерстві Юстиції за №522/7843 від 27.07.2003 року колегія суддів не приймає до уваги, оскільки ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування , їх посадові та службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", який є спеціальним законом з питань оподаткування і який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.
Колегія суддів звертає увагу сторін, що пп.6.6 п.6 договору про реструкутризацію податкового боргу від 26.04.2006 року №10 (а.с.22) передбачено, що реструктуризована заборгованість не підлягає індексації, на неї не нараховуються пеня, штрафні та інші фінансові санкції, крім випадків розірвання договору про реструктуризацію заборгованості.
На час розгляду справи зазначений договір про реструктуризацію не скасовано та не визнано недійсним, тобто, пп.6.6 п.6 діє та підлягає виконанню сторонами договору. Тобто, під час дії договору про реструктуризацію податковий орган не повинен нараховувати пеню та штрафні (фінансові) санкції.
Також, колегія суддів зазначає, що після підписання договору про реструктуризацію, сума податкового боргу не значиться в обліковій картці платника, й тому на неї не може бути нарахована пеня та штрафні (фінансові) санкції.
За таких обставин, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції стосовно того, що самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобов'язань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, є неправомірним. Тому суми податкових зобов'язань або податкового боргу з урахуванням підпункту 16.5.2 пункту 16.5 статті 16 Закону слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документу із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків.
Тобто, у відповідача не було підстав для перерозподілу перерахованих позивачем сум, у тому числі і в рахунок погашення пені, тому в цій частині вимоги позивача є обгрунтованими.
Стосовно вимог про визнання нечинними зазначених повідомлень про розподіл перерахованих позивачем сум та зарахування частини з них в рахунок погашення пені, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки вказані повідомлення носять інформаційний характер про виконані дії відповідача, вони не тягнуть для позивача ніяких наслідків, а тому суд вважає, що ці повідомлення не відносяться до тих рішень та повідомлень, які мають ознаки акта індівідуальної дії, який може бути оскаржено та визнано недійсним.
Також колегія суддів не вбачає підстав для задоволення вимог щодо спонукання відповідача виключити з особового рахунку позивача пеню, нараховану на розстрочену суму, оскільки судом першої інстанції встановлено та не спростовано апелянтом під час апеляційного розгляду справи, що на даний час така пеня виключена з його особового рахунку.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, колегія суддів вважає, що відсутні будь які підстави для задоволення апеляційної скарги.
Відповідно до положень ст.101, ст.103, ст.154, ст.158, ст.159, ст.160, ст.167, ст.185, ст.186, ст.195, ст.196, ст.198, ст.199, ст.200, п.1 ст.205, ст.206, ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України, судова колегія Донецького апеляційного адміністративного суду
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ДПІ в м. Свердловську на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 25.05.2009р. у справі № 2-а-3719/09/1270 залишити без задоволення.
Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 25.05.2009р. у справі № 2-а-3719/09/1270 - залишити без зміни.
Ухвала Донецького апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після складання повного тексту ухвали.
Ухвала складена в повному обсязі 16.10.2009р.
Головуючий: В.Г. Яманко
Судді: Г.М. Міронова
О.П. Лях
З оригіналом згідно:
Суддя: В.Г. Яманко