ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.05.2017р.                                                                        Справа № 914/519/17

За позовом:Прокурора Львівської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, м. Київ

до відповідача:Пустомитівської районної державної адміністрації, Львівська обл., м. Пустомити

за участі третіх осіб, які не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:Інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України, Львівська обл., Пустомитівський р-н, с. Оброшине Оброшинської сільської радиПустомитівського району Львівської області, с.Львівська обл., Пустомитівський р-н, с. Оброшине Національної академії аграрних наук України, м. Київ

про:визнання недійсним розпорядження Пустомитівської РДА №278 від 11.06.2015р.

Суддя – Крупник Р.В. Секретар – Бурак М.П.

Представники сторін:

від прокуратури:ОСОБА_1 – прокурор;

від позивача:ОСОБА_2 – представник (довіреність б/н від 10.02.2017р.);

від відповідача:не з’явився;

від третьої особи-1:ОСОБА_3 – представник (довіреність №166 від 24.03.2017р.), ОСОБА_4 – представник (довіреність №167 від 24.03.2017р.), ОСОБА_5 – представник (довіреність №169 від 24.03.2017р.), ОСОБА_6 – представник (довіреність №168 від 24.03.2017р.);

від третьої особи-2:ОСОБА_7 – представник (довіреність №163 від 14.04.2017р.);

від третьої особи-3:не з’явився.

Представникам сторін роз’яснено права та обов’язки, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України. Заяв про відвід судді та здійснення технічної фіксації судового засідання не надходило.

СУТЬ СПОРУ:

14.03.2017р. на розгляд господарського суду Львівської області поступила позовна заява прокурора Львівської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Пустомитівської районної державної адміністрації про визнання недійсним розпорядження Пустомитівської РДА №278 від 11.06.2015р.

Ухвалою суду від 15.03.2017р. порушено провадження у справі, її розгляд призначено на 30.03.2017р., залучено до участі у справі Інститут сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача. Ухвалою від 30.03.2017р. суд відклав розгляд справи на 20.04.2017р., залучив до участі у справі Оброшинську сільську раду Пустомитівського району Львівської області та Національну академію аграрних наук України в якості третіх осіб-2, -3, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача. В подальшому розгляд справи відкладався на 27.04.2017р. та 11.05.2017р.

Прокурор в судове засідання 11.05.2017р. з’явилася, позов підтримала, просила задоволити його повністю з підстав, зазначених в позовній заяві та письмових поясненнях до неї.

В засіданні зазначила, що 11.06.2015р. головою Пустомитівської районної державної адміністрації прийняте Розпорядження №278 «Про вилучення в Інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України з постійного користування земельної ділянки на території Оброшинської сільської ради за межами населеного пункту», яким вилучено в Інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії наук України з постійного користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 62,25 га. (рілля) на території Оброшинської сільської ради за межами населеного пункту відповідно до Державного акта на право постійного користування землею серія ЛВ №2, виданого Пустомитівською радою народних депутатів Пустомитівського району 04.03.1994р., зареєстрованого в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №25 та передано її до земель запасу Оброшинської сільської ради для подальшого надання у власність громадянам, працівникам Інституту для ведення особистого селянського господарства.

Як зазначила прокурор, вказане розпорядження є незаконним, оскільки відповідач вийшов за межі наданих йому повноважень, при цьому, порушив ст.ст. 13, 17, 79, 79-1, ч.2 ст.150 та ч.ч.5,9 ст.149 ЗК України, ст.20 ЗУ «Про землеустрій», ст.16 ЗУ «Про державний земельний кадастр» та ст.21 ЗУ «Про місцеві державні адміністрації», ст.ст.2, 4, 5 ЗУ «Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу», Розпорядження КМУ від 11.02.2010р. №318-р «Деякі питання збереження об’єктів державної власності» перейнявши на себе повноваження Кабінету Міністрів України щодо розпорядження (у тому числі припинення права постійного користування шляхом вилучення) особливо цінними землями сільськогосподарського призначення державної власності, а також не дотримався процедури щодо формування земельної ділянки.

Представник позивача в судове засідання 11.05.2017р. з’явилася, позов підтримала, просила задоволити його повністю з підстав, зазначених в письмових поясненнях до позову.

В засіданні зазначила, що земельна ділянка площею 62,25 га. згідно індексно-кадастрової карти належить до дослідних полів Інституту, цільове призначення ділянки – проведення досліджень в галузі рослинництва і землеробства, а відтак вона відповідно до п.в) ч.1 ст.150 ЗК України є особливо цінною землею. Тому, згідно положень ст.150 ЗК України повноваженнями щодо вилучення цієї ділянки з користування Інституту належить до компетенції Кабінету Міністрів України, а не до компетенції Пустомитівської районної державної адміністрації. Відтак, при видачі оскаржуваного розпорядження відповідач вийшов за межі наданих їй повноважень, що визначені чинним законодавством.

Представник відповідача в судове засідання 11.05.2017р. не з’явився, на адресу суду електронною поштою направив клопотання про відкладення розгляду справи.

Розглянувши вказане клопотання, суд не знаходить підстав для його задоволення, оскільки суд обмежений двомісячним строком розгляду справи, як це передбачено в ст.69 ГПК України. Враховуючи те, що цей строк закінчується 14.05.2017р., а також беручи до уваги те, що в матеріалах справи міститься достатньо доказів для вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що спір має бути вирішено в даному судовому засіданні.

З відзиву на позовну заяву вбачається, що відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує повністю. На його думку, Пустомитівська РДА діяла в межах компетенції наданої їй ст.149 ЗК України. Як зазначає відповідач, не відповідає дійсності твердження прокурора, що спірна земельна ділянка відноситься до особливо цінних земель, оскільки вона характеризується не тільки низьким рівнем природної родючості, але великою строкатістю грунтів. Згідно листа ДП «Львівський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» від 01.06.2009р. №637, земельна ділянка – 62,25 га не відноситься до особливо цінних земель, а тому може бути вилучена. Крім того, згідно довідки №103 від 14.06.2013р. Львівської філії «Центрдержродючість» державної установи «Інституту охорони грунтів України» в результаті обстеження в 2011р. полів №14, 15, 16, 17, 18 загальною площею 62,25 га. рівень родючості вказаних полів низький, а тому відповідач вправі був вилучати спірну земельну ділянку.

Представники Інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України в судове засідання 11.05.2017р. з’явилися, проти позовних вимог заперечили, просили відмовити в їх задоволенні повністю, з підстав зазначених в письмових поясненнях на позов.

В засіданні зазначили, що на дослідних полях Інституту закладалися польові досліди, в яких вивчалися питання сівозмінного фактору, обробітків грунту, удобрення, технологічні аспекти вирощування сільськогосподарських культур. У зв’язку з реформуванням аграрного сектору, переходу до ринкових умов господарювання та згідно з сучасними вимогами щодо інформативності та комплексності сільськогосподарських досліджень, кожен фактор впливу повинен бути не тільки економічно доцільним, але й екологічно та агрохімічно обгрунтованим. Це вимагає закладки нових комплексних дослідів з питань обробітку грунту та сівозмін з обов’язковим включенням нових високопродуктивних культур ефективного поєднання мінеральних добрив, нових комплексних препаратів та регуляторів росту. Реалізуючи наукові завдання Інституту на протязі останніх 20 років проводилися дослідження та аналіз грунтів дослідних полів в с. Оброшино, зокрема і тих, які були вилучені. Оскільки характеристики та фактичний стан земель с. Оброшино не відповідав вимогам параметрів дослідних полів, досліди з цих полів були виведені на земельні площі с. Ставчани, де є відповідні поля, а залишені земельні ділянки, що були в с. Оброшино переведені у виробничі, реалізуючи рішення вченої ради Інституту від 21.09.2006р. №8. Остаточно і в цілому ці землі із 2009р. є виробничими, а не дослідними.

Представник Оброшинської сільської ради в судове засідання 11.05.2017р. з’явився, проти позовних вимог заперечив, просив відмовити в їх задоволенні з підстав, які зводяться до тих, що зазначені відповідачем та представниками Інституту сільського господарства.

Національна академія аграрних наук України явки повноважного представника в судове засідання не забезпечила, вимог ухвали суду не виконала, хоча належним чином була повідомлена про час, дату та місце судового розгляду.

В судовому засіданні 11.05.2017р. судом розглянуто клопотання відповідача про припинення провадження у справі, подане ним 30.03.2017р. На думку відповідача, даний спір підлягає вирішенню в адміністративних судах, оскільки при прийнятті оскаржуваного розпорядження відповідач діяв як суб’єкт владних повноважень.

Розглянувши вказане клопотання, суд не знаходить підстав для його задоволення з огляду на наступне.

Як зазначено в пункті 1.2.2 постанови Пленуму ВГСУ №6 від 17.05.2011р. «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» з положень статей 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України, статей 11, 16, 167, 169, 374 ЦК України, статей 2, 8, 48, 133, 148, 152, 197 ГК України, статей 80, 84, 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України випливає, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності (наданні земельних ділянок громадянам та юридичним особам у власність або в користування, відчуженні земельних ділянок державної або комунальної власності, укладенні, зміні, розірванні договорів купівлі-продажу, ренти, оренди земельної ділянки та інших договорів щодо земельних ділянок, встановленні сервітуту, суперфіцію, емфітевзису, в тому числі прийнятті державними органами та органами місцевого самоврядування відповідних рішень) діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок.

Реалізуючи відповідні повноваження, державні органи або органи місцевого самоврядування вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини. Отже, у таких відносинах держава або територіальні громади є рівними учасниками земельних відносин з іншими юридичними та фізичними особами, у тому числі з суб'єктами підприємницької діяльності.

Таким чином, справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають з правовідносин, у яких державні органи та органи місцевого самоврядування реалізують повноваження власника землі, а також в інших спорах, які виникають із земельних відносин приватноправового характеру, за відповідності складу сторін спору статті 1 ГПК підвідомчі господарським судам.

Крім цього, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постановах № 21-493а14 від 11.11.14р. та №21-34а15 від 24.02.2015р. у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації) подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне.

З огляду на все викладене вище, враховуючи те, що спірну земельну ділянку було надано Інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України в постійне користування згідно рішення Оброшинської сільської ради від 25.06.1993р., відтак в останнього виникло право цивільне, а тому правомірність всіх подальших рішень в т.ч. і оскаржуваного розпорядження має вирішуватися в порядку господарської юрисдикції.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Інститут сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України (надалі – Інститут) відповідно до Статуту являється правонаступником Інституту землеробства і тваринництва західного регіону Національної академії аграрних наук України згідно з Постановою Президії НААН від 18.05.2011р. та наказу НААН від 19.07.2011р. №171. Інститут перебуває у віданні Національної академії аграрних наук України, як органу управління державним майном, закріпленим за Інститутом. Інститут створено з метою вирішення актуальних питань теорії і практики галузей землеробства, рослинництва, кормовиробництва, розсадництва, садівництва, овочівництва, ягідництва, тваринництва, наукового вирішення проблем механізації, електрифікації, автоматизації сільськогосподарського виробництва, впровадження у виробництво досягнень науки, техніки, вітчизняного та зарубіжного досвіду сільськогосподарським установам, підприємствам, кооперативам, фермерам, та наукового забезпечення розробки і реалізації зональних та регіональних програм інноваційного розвитку АПК (Т.1 а.с.196-211).

Відповідно до рішень Оброшинської сільської ради від 25.06.1993р. та Ставчанської сільської ради від 27.08.1993р. Інституту землеробства і тваринництва західного регіону УААН на території Оброшинської та Ставчанської сільської ради було надано в постійне користування для проведення досліджень в галузі рослинництва та землеробства земельну ділянку площею 391,6 га. На підставі цих рішень Інституту було видано Державний акт на право постійного користування землею Серія ЛВ №2 від 01.03.1994р., який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №25 (Т.1 а.с.50-57).

27.01.2010р. президією Української академії аграрних наук України прийнято постанову «Про вилучення землі із землекористування Інституту землеробства і тваринництва західного регіону УААН» якою надано згоду на вилучення із землекористування Інституту земельної ділянки площею 62,25 га. (рілля) з метою надання працівникам Інституту для ведення особистого селянського господарства (Т.1 а.с.30).

11.06.2015р. Пустомитівською районною державною адміністрацією прийняте Розпорядження №278 (надалі – Розпорядження №278) відповідно до котрого вирішено вилучити в Інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України з постійного користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 62,25 га. (рілля) на території Оброшинської сільської ради за межами населеного пункту відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серія ЛВ №2, виданого Пустомитівською радою народних депутатів Пустомитівського району Львівської області 04.03.1994р., зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №25 та передати її до земель запасу Оброшинської сільської ради для подальшого надання у власність громадянам, працівникам Інституту для ведення особистого селянського господарства (Т.1 а.с.29).

18.09.2015р. Пустомитівською районною радою прийняте Рішення №628 «Про затвердження проекту землеустрою щодо зміни меж населеного пункту с. Оброшине Оброшинської сільської ради Пустомитівського району Львівської області», яким вирішено затвердити розроблений у 2015 році ТОВ «Юридично-землевпорядна фірма» проект землеустрою щодо зміни меж населеного пункту с. Оброшине Оброшинської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, що передбачає включення в межі села Оброшине земель площею 885,9211 га., з них: ріллі – 454,9202 га., садів – 30,2135 га, сінокосів – 71,5419 га., пасовищ – 82,4700 га., під господарськими будівлями і дворами – 26,0196 га., під господарськими шляхами і прогонами – 29,4753 га., інших несільськогосподарських угідь – 191,2806 га. Загальна площа земель населеного пункту с. Оброшине в проектованих межах складає 1237,0890 га. (Т.1 а.с.31).

З листа відділу Держгеокадастру у Пустомитівському районі Львівської області №10-1315-0.6-5133/2-16 від 21.11.2016р. вбачається, що земельна ділянка площею 62,25 га. до вилучення відносилася до земель державної форми власності, категорія земель – землі сільськогосподарського призначення, угіддя – рілля, користувач Інститут сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України. Після вилучення земельна ділянка відносилася до земель державної форми власності, категорія земель – землі сільськогосподарського призначення, угіддя – рілля, користувач – землі запасу. Після зміни меж населеного пункту с. Оброшино 18.09.2015р. дана земельна ділянка відноситься до земель комунальної форми власності, категорія земель – землі сільськогосподарського призначення, угіддя – рілля, користувач – землі ненадані у власність та користування у межах населеного пункту (Т.1 а.с.46).

Як вбачається з позовної заяви, прокурор просить визнати недійсним Розпорядження №278, оскільки відповідач вийшов за межі наданих йому повноважень, при цьому, порушив ст.ст. 13, 17, 79, 79-1, ч.2 ст.150 та ч.ч.5,9 ст.149 ЗК України, ст.20 ЗУ «Про землеустрій», ст.16 ЗУ «Про державний земельний кадастр» та ст.21 ЗУ «Про місцеві державні адміністрації», ст.ст.2, 4, 5 ЗУ «Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу», Розпорядження КМУ від 11.02.2010р. №318-р «Деякі питання збереження об’єктів державної власності» перейнявши на себе повноваження Кабінету Міністрів України щодо розпорядження (у тому числі припинення права постійного користування шляхом вилучення) особливо цінними землями сільськогосподарського призначення державної власності, а також не дотримався процедури щодо формування земельної ділянки.

Встановивши наведені обставини справи, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.2 ст.3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Частиною 1 статті 144 Конституції України встановлено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Згідно ст.41 ЗУ «Про місцеві державні адміністрації», голови місцевих державних адміністрацій видають розпорядження одноособово і несуть за них відповідальність згідно із законодавством. Акти місцевих державних адміністрацій індивідуальної дії, прийняті в межах їх повноважень, набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо самими актами не встановлено пізніший строк введення їх у дію. Ці акти доводяться до їх виконавців, а також обов'язково оприлюднюються, крім внутрішньоорганізаційних актів.

За змістом пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009р. №7-рп/2009 у справі № 1-9/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування), органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання.

Так, у зв'язку з прийняттям суб'єктом владних повноважень ненормативного акта виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів. Зокрема, у сфері земельних правовідносин відповідний ненормативний акт є підставою для виникнення, зміни або припинення конкретних прав та обов'язків фізичних і юридичних осіб приватного права.

Отже, у справі, що розглядається, розпорядження Пустомитівської РДА №278 про вилучення земельної ділянки площею 62,25 га. з користування Інституту та передачі її до земель запасу Оброшинської сільської ради для подальшого надання у власність громадянам є ненормативним актом, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання. Виконання цього Розпорядження відбулося шляхом прийняття рішення Пустомитівською районною радою №628 «Про затвердження проекту землеустрою щодо зміни меж населеного пункту с. Оброшине Оброшинської сільської ради Пустомитівського району Львівської області» та включення спірної земельної ділянки в межі населеного пункту с. Оброшине, у зв’язку з чим дана земля вибула із державної власності та перейшла в комунальну власність

Відповідно правової позиції Верховного Суду України, яку він неодноразово викладав в постановах №916/187/15-г від 19.10.2016р., №823/1945/13-а від 29.11.2016р. та № 21-405а14від 11.11.2014р. позов, предметом якого є визнання незаконним та скасування розпорядження органу місцевого самоврядування, яким вирішено питання про передачу у приватну власність земельних ділянок, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволено, оскільки таке розпорядження органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію внаслідок виконання, а відтак його скасування не породжує наслідків для власників земельних ділянок, оскільки у таких осіб виникло право володіння земельними ділянками, і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах.

Разом з тим, в постанові №3-553гс15 від 30.09.2015р. Верховний Суд України висловив правову позицію, що самостійний позов про визнання незаконними та скасування рішень органів місцевого самоврядування про передачу земельних ділянок дійсно не виконує функції захисту прав особи, оскільки не впливає на права та обов'язки сторін таких правовідносин (у зв'язку з тим, що дія цих ненормативних актів вичерпується фактом їх виконання), що однак не виключає можливості оскарження зазначених актів у комплексному поєднанні із вимогами про визнання недійсними правовстановлюючих документів, виданих на підставі цих оскаржуваних актів.

Таким чином, беручи до уваги викладені обов’язкові для застосування правові позиції Верховного Суду України, у випадку фактичної реалізації рішень органів місцевого самоврядування чи державної влади, позови предметом яких виступає лише вимога про визнання недійсним цих рішень задоволенню не підлягають, оскільки не виконується функція захисту прав особи. Вказані рішення можуть переглядатися і скасовуватися (визнаватися недійсними) виключно в комплексі із заявленням позовних вимог спрямованих на реальний захист прав особи (визнання недійсним правовстановлюючих документів, виданих на підставі цих рішень; витребування земельної ділянки і ін.).

Враховуючи те, що оскаржуване Розпорядження №278 вичерпало свою дію внаслідок його виконання, в результаті чого спірна земельна ділянка площею 62,25 га. перейшла з державної власності у комунальну, беручи до уваги те, що прокурором заявлено вимогу лише про визнання недійсним цього розпорядження без її комплексного поєднання із вимогою про визнання недійсними інших правовстановлюючих документів (зокрема, визнання частково недійсним Рішення Пустомитівської районної ради №628 від 18.09.2015р.; витребування земельної ділянки), суд приходить до висновку, що вказаний факт являється самостійною і достатньою підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, так як задоволення цієї вимоги не матиме наслідком захист прав позивача.

Також суд критично оцінює твердження прокурора про вихід відповідачем за межі наданих йому повноважень та розпорядження ним особливо цінними землями.

Так, відповідно до ст.22 ЗК України (в редакції станом на момент прийняття оскаржуваного розпорядження), землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо). Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства.

За змістом ст.21 ЗУ «Про місцеві державні адміністрації», місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

Положеннями ч.5 ст.149 ЗК України передбачено, що районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності (крім випадків, визначених частиною дев'ятою цієї статті), які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів, зокрема, для сільськогосподарського використання.

Водночас частиною 9 ст.149 ЗК України передбачено, що Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, зокрема, у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Положеннями ст.150 ЗК України визначено поняття особливо цінних земель та порядок припинення прав на них. Зокрема, до особливо цінних земель відносяться:

а) у складі земель сільськогосподарського призначення: чорноземи нееродовані несолонцюваті на лесових породах; лучно-чорноземні незасолені несолонцюваті суглинкові ґрунти; темно-сірі опідзолені ґрунти та чорноземи опідзолені на лесах і глеюваті; бурі гірсько-лісові та дерново-буроземні глибокі і середньо глибокі ґрунти; дерново-підзолисті суглинкові ґрунти; коричневі ґрунти Південного узбережжя Криму, дернові глибокі ґрунти Закарпаття;

б) торфовища з глибиною залягання торфу більше одного метра і осушені незалежно від глибини;

в) землі, надані в постійне користування НВАО "Масандра" та підприємствам, що входять до його складу; землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів;

г) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, землі історико-культурного призначення.

Таким чином, з наведеного вбачається, що до компетенції відповідача належить вилучення земельних ділянок державної власності, які перебувають у постійному користуванні, за межами населених пунктів для сільськогосподарського використання. Виняток становлять лише особливо цінні земельні ділянки державної власності, вилучення котрих віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України. При цьому, до особливо цінних належать як землі, які за своїми якісними показниками відносяться до земель, передбачених в п.а) ч.1 ст.150 ЗК України, так і землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів ( п.в.) ч.1 ст.150 ЗК України).

Обгрунтовуючи позовні вимоги, прокурор зазначає, що спірна земельна ділянка площею 62,25 га. на момент її вилучення з користування Інституту відносилася до особливо цінних земель, оскільки була землею дослідних полів Інституту, покликаючись при цьому, на Державний акт на право постійного користування землею, а також, зокрема, листи Відділу Держгеокадастру у Пустомитівському районі № 10-1315-0.6-4803/2-16 від 25.10.2016р. та № 10-1315-0.6-5475/2-16 від 20.12.2016р.

Суд вважає дані доводи прокурора неналежно обгрунтованими, з огляду на наступне.

Справді, згідно Державного акту на право постійного користування землею серія ЛВ №2 від 01.03.1994р., Інституту було надано в постійне користування земельну ділянку площею 391,6 га. для проведення досліджень в галузі рослинництва та землеробства. В силу положень ст.22 ЗК України, надання цієї земельної ділянки Інституту для проведення досліджень свідчить лише про те, що вона є землею сільськогосподарського призначення. Разом з тим, не всі землі сільськогосподарського призначення, які передані в користування навчально-дослідних установ та закладів є особливо цінними. Згідно ст.150 ЗК України, особливо цінними являються лише землі дослідних полів цих установ. Так, відповідно до довідки Пустомитівського районного відділу земельних ресурсів №59 від 31.01.2005р. земельна ділянка, яка була надана в користування Інституту становила собою сільськогосподарські та несільськогосподарські угіддя, зокрема, угіддя зайняті ріллею, господарськими дворами, господарськими шляхами, пасовищами, лісами, водою, заболоченостями. А тому, не відповідає дійсності твердження прокурора та позивача, що про особливу цінність цієї землі свідчить зазначене в державному акті її цільове призначення.

В матеріалах справи міститься лист Відділу Держгеокадастру у Пустомитівському районі Львівської області № 10-1315-0.6-4803/2-16 від 25.10.2016р. (Т.1 а.с.45) з якого вбачається, що земельна ділянка площею 62,25 га. на момент припинення права користування відносилася до особливо цінних земель, а також лист Відділу Держгеокадастру у Пустомитівському районі Львівської області№ 10-1315-0.6-5475/2-16 від 20.12.2016р. (Т.1 а.с.48) з якого вбачається, що згідно даних індексно-кадастрової карти земельна ділянка площею 62,25 га. є дослідними полями.

В листі №14-1315-0.6-861/2-17 від 23.03.2017р. (Т.1 а.с.139) Відділ Держгеокадастру в Пустомитівському районі зазначив, що лист № 10-1315-0.6-4803/2-16 від 25.10.2016р. був підготовлений на основі планово-картографічних матеріалів, які на сьогоднішній день є в розпорядженні Відділу, а саме проект формування території і встановлення меж Оброшинської сільської ради (затверджений розпорядженням голови Львівської ОДА №114 від 30.01.1996р.) та Індексно кадастрова карта Ставчанської та Оброшинської сільських рад.

Разом з тим, суд не вважає вказані листи належними доказами, які б підтверджували статус спірної земельної ділянки, як особливо цінної.

Зокрема, відповідно до ст.1 ЗУ «Про Державний земельний кадастр», індексна кадастрова карта (план) - картографічний документ, що відображає місцезнаходження, межі і нумерацію кадастрових зон і кварталів та використовується для присвоєння кадастрових номерів земельним ділянкам і ведення кадастрової карти (плану).

За змістом ч.4 ст.35 ЗУ «Про Державний земельний кадастр», індексна кадастрова карта (план) є складовою частиною кадастрової карти (плану).

Разом з тим, кадастрова карта (план) - це графічне зображення, що містить відомості про об'єкти Державного земельного кадастру (ст.1 ЗУ «Про державний земельний кадастр»).

Відповідно до п.45 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою КМУ від 17.10.2012 р. №1051 під час ведення Державного земельного кадастру можуть створюватися такі тематичні карти (плани), зокрема, карти (плани) категорій земель; карти (плани) цільового призначення земельних ділянок; карти (плани) якісних характеристик об'єктів Державного земельного кадастру; карти (плани) рельєфу місцевості; карти (плани) розподілу земель за угіддями; карти (плани) розподілу земель між власниками, користувачами.

Відтак, з наведеного вбачається, що індексна кадастрова карта (план) не являється картографічним документом, що відображає належність земельної ділянки до дослідних полів. Ця карта використовуються лише для присвоєння кадастрових номерів земельним ділянкам і ведення кадастрової карти (плану). Про категорію земель, цільове призначення земельних ділянок та розподіл земель за угіддями можуть свідчити лише тематичні карти (плани), а не індексна кадастрова карта.

Суд зазначає, що належним доказом який підтверджує віднесення земель до дослідних полів науково-дослідних установ є технічна документація із землеустрою, оскільки в силу положень ст.2 ЗУ «Про землеустрій» землеустрій забезпечує, зокрема, організацію території сільськогосподарських підприємств, установ і організацій з метою створення просторових умов для еколого-економічної оптимізації використання та охорони земель сільськогосподарського призначення, впровадження прогресивних форм організації управління землекористуванням, удосконалення структури і розміщення земельних угідь, посівних площ, системи сівозміни, сінокосо- і пасовищезміни; організацію території підприємств, установ і організацій з метою створення умов сталого землекористування та встановлення обмежень і обтяжень (земельних сервітутів) у використанні та охороні земель несільськогосподарського призначення; отримання інформації щодо кількості та якості земель, їхнього стану та інших даних, необхідних для ведення державного земельного кадастру, моніторингу земель, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель.

Разом з тим, як вбачається із листа Відділу Держгеокадастру у Пустомитівському районі Львівської області № 10-1315-0.6-5475/2-16 від 20.12.2016р. (Т.1 а.с.48) технічна документація по видачі державного акту ЛВ №2 на зберігання не передавалася.

Відтак, з огляду на неможливість підтвердження індексною кадастровою картою належність земельної ділянки до дослідних полів та враховуючи відсутність у Відділі Держгеокадастру у Пустомитівському районі технічної документації на земельну ділянку, яка була надана в постійне користування Інституту, суд не вважає згадані вище листи Відділу Держгеокадастру належними доказами, котрі б доводили особливу цінність спірної земельної ділянки. А тому відповідні твердження прокурора та позивача є недоведеними.

Більше того, в матеріалах справи містяться докази, які підтверджують той факт, що станом на момент видачі оскаржуваного розпорядження спірна земельна ділянка не могла відноситися до особливо цінних земель ні за її якісними показниками, ні через її віднесення до дослідних полів Інституту.

Зокрема, як зазначили представники Інституту в судовому засіданні, низька природна родючість грунтів на спірній земельній ділянці, строкатість фізико-хімічних та агрохімічних показників, схилове розміщення поля не забезпечувало високу інформативність та комплексність сільськогосподарських досліджень в яких кожен фактор повинен бути не тільки економічно доцільним, але екологічно та агрохімічно обгрунтованим. Тому, Вчена рада Інституту прийняла рішення, оформлене протоколом №8 від 21.09.2006р. (Т.1 а.с.90-98), яким вилучила у лабораторії відділення рослинництва землю, що не задіяна під дослідами площею 191,5 га. (в т.ч. спірну земельну ділянку площею 62,25 га.). Як наголосили представники, дослідне поле перенесли на науково-експерементальну базу селекційно-насінницького комплексу с. Ставчани, а спірна земельна ділянка стала виробничою, а не дослідною.

В матеріалах справи міститься довідка Львівської філії ДУ «Центрдержродючість» №103 від 14.06.2013р. (Т.1 а.с.117) про те, що обстежені Львівським центром «Облдержродючість» у 2011 році поля №14, №15, №16, №17, №18 загальною площею 62,25 га., вказані в довідці від 16.04.2013р. №28 знаходяться в контурі земельної ділянки, яка зазначена на карті Інституту сільського господарства Карпатського регіону НААН під нумерацією полів сівозміни.

Згідно довідки Львівської філії ДУ «Держгрунтохорона» №2 від 09.07.2014р. (Т.1 а.с.89), обстежене поле площею 62,25 га. Інституту характеризується агрохімічними показниками, які за еколого-агрохімічним балом оцінюються в межах 36-40 балів і відносяться до земель з низькою родючістю.

Також в матеріалах справи міститься лист ДП «Львівський інститут землеустрою» №637 від 01.06.2009р. (Т.1 а.с.88) з якого вбачається, що за матеріалами проведеного в 1995 році грунтового обстеження на земельній ділянці площею 62,25 га. поширені ясно-сірі опідзолені поверхнево-глейові легкосуглинкові (агрогрупа 33г; площа 44,00 га.), ясно-сірі опідзолені поверхнево-глейові легкосуглинкові (агрогрупа 36г; площа 3,72 га.), ясно-сірі опідзолені глеюваті середньозмиті легкосуглинкові (агрогрупа 38г; площа 14,53 га.). Згідно «Переліку особливо цінних груп грунтів», затвердженого наказом Державного комітету по земельних ресурсах №245 від 06.10.2003р. грунти даних агровиробничих груп в зоні Західного Лісостепу не відносяться до особливо цінних.

Враховуючи викладене, беручи до уваги факт недоведеності прокурором належними доказами віднесення спірної земельної ділянки до особливо цінних земель, суд приходить до висновку, що відповідач, приймаючи оскаржуване розпорядження, не вийшов за межі наданих йому повноважень.

Таким чином, позовні вимоги прокурора не підлягають до задоволення у зв’язку із наявністю обставин, які як в сукупності, так і кожна окремо виключають можливість такого задоволення, а саме:

- неможливість задоволення позову, предметом якого є визнання незаконним та скасування розпорядження, котре вичерпало свою дію;

- недоведеність прокурором обставин, що при прийнятті оскаржуваного розпорядження відповідач вийшов за межі наданих йому повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи, за подання позовної заяви прокуратурою сплачено судовий збір в розмірі 3200,00 грн. згідно платіжного доручення №204 від 22.02.2017р., тобто надмірно сплачено 1600,00 грн.

Відповідно до п. 1 ст. 1 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Беручи до уваги наведене, суд зазначає, що судовий збір у розмірі 1600,00 грн. відповідно до ст.49 ГПК України покладається на прокуратуру у зв’язку з відмовою у позові, а 1600,00 грн. судового збору підлягає поверненню прокуратурі з державного бюджету на підставі відповідної заяви, після набрання рішенням законної сили.

Керуючись ст.ст. 4-3, 12, 27, 29, 33, 34, 43, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити повністю.

2.          Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 85 ГПК України та може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 91-93 ГПК України.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення складено та підписано 15.05.2017р.

Суддя Крупник Р.В.