Справа № 2-325/09

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем   України

23 жовтня 2009 року                                                                                               м. Нова Одеса

Новоодеський районний суд Миколаївської області в складі:

головуючого судді -  Ітріна М.В.,

при секретарі – Андреєвій Ю.В.,

за участю представників позивача ОСОБА_1 і ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_6 представника третьої особи ОСОБА_5 – ОСОБА_7, розглядаючи у відкритому судовому засіданні в м. Нова Одеса цивільну справу за позовом акціонерного комерційного банку «Національний кредит» в особі Спаської філії в м. Миколаєві (далі – Банк) до Ленінського відділу Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції (далі – ДВС), треті особи без самостійних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про виключення майна з акту опису та звільнення його від арешту, зустрічного позову ОСОБА_5 до ОСОБА_6 і Банку, третьої особи без самостійних вимог ДВС про визнання договорів застави недійсними, –                                                       В С Т А Н О В И В:

25 березня 2008 р. Банк звернувся до суду з зазначеним позовом до відповідача. В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що 25.12.2006 р. та 25.01.2007 р. Банк уклав кредитні договори з приватними підприємцям ОСОБА_4 та ОСОБА_6 відповідно, за якими видав кожному грошові кошти у розмірі по 50 000 грн.

В забезпечення повернення кредитів ОСОБА_6 передав банкові в заставу за відповідними договорами від 27.12.2006 р. та від 26.01.2007 р. належні йому на праві власності автомобіль вантажний марки «Iveko Magirus», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 та напівпричіп платформа – Е марки «Kaiser», державний реєстраційний номер НОМЕР_2.

На цій підставі до Державного реєстру обтяжень рухомого майна внесені записи № 10777656 від 28.12.2006 р. та № 11043055 від 30.01.2007 р., які свідчать про те, що єдиним обтяжувачем зазначених транспортних засобів є Банк.

Однак, 07.08.2007 р. ДВС описав та наклав арешт на зазначені транспортні засоби в порядку виконання наказу № 3-5244 від 25.06.2007 р. Центрального районного суду м. Миколаєва та виконавчого листа № 2-9, виданого 04.06.2007 р. Новоодеським районним судом № 2-513 про стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 162240  (163892,40 грн) грн.

Зазначені транспортні засоби неправомірно включені до акту опису, оскільки вони знаходяться в заставі Банка, а час повернення кредитів станом на 24.03.2008 р. сплинув,  тому Банк має переважне право перед іншими кредиторами одержати задоволення з вартості заставленого майна.

Посилаючись на ці обставини, ст.ст. 1, 20 Закону України «Про заставу», статті 12, 14, 22, 23 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», ст.ст. 52, 55, 59 Закону України «Про виконавче провадження», пункти 5.3, 5.6, 5.15 «Інструкції про проведення виконавчих дій», Банк просив про звільнення рухомого майна від арешту і виключення його з акту опису.

17.06.2008 р., в ході розгляду справи прийнято до сумісного розгляду зустрічний позов ОСОБА_5 до ОСОБА_6 та Банка про визнання недійсними договорів застави автомобіля вантажного марки «Iveko Magirus» державний реєстраційний номер НОМЕР_1 та напівпричіп платформа – Е марки «Kaiser» реєстраційний номер НОМЕР_2, з посиланням на ст. 230 ЦК України мотивуючи тим, що відповідач ввів в оману Банк та передав в заставу зазначені транспортні засоби вже після того, як ДВС 19.12.2006 р. наклав арешт на них в порядку забезпечення виконання його попередніх боргових зобов’язань перед ОСОБА_5 (а. с. – 63).

У судовому засіданні Банк свої вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити, а вимоги ОСОБА_5 вважає безпідставними.

ДВС заявлені вимоги Банку не визнав та просив в їх задоволенні відмовити, а щодо зустрічного позову залишив на розсуд суду мотивуючи тим, що по перше, згідно ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» Банк не є власником цього майна, отже не має права такої вимоги. По друге, ст. 4 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» арешт майна застосований на підставі рішення суду відноситься до публічних обтяжень і передбачає наявність відносно цього майна декількох обтяжень одночасно. По третє, на підставі ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки власність арештованого майна становила більшу суму ніж борг заставодавця перед Банком, то ДВС мала право звернути стягнення на це майно. Таким чином, на час розгляду цієї справи ДВС проведено реалізацію напівпричіпа платформи – Е марки «Kaiser» реєстраційний номер НОМЕР_2, більша частина грошових коштів від якого (31725 грн), 17.03.2008 р. перерахована Банку (а. с. – 25).

Представник третьої особи (ОСОБА_5) вимоги Банку не визнав та просив в їх задоволенні відмовити, а вимоги ОСОБА_5 задовольнити посилаючись на те, що 15.12.2006 р. Новоодеським районним судом накладено арешт на спірне майно ОСОБА_6, але з невідомих причин воно не внесено до Державного реєстру. На той час ОСОБА_6 було відомо про спір з ОСОБА_5 та накладенням арешту на спірні транспортні засоби ухвалою суду, однак він ввів в оману Банк і повторно укладаючи кредитний договір заставив це рухоме майно.

Відповідач ОСОБА_6 та третя особа ОСОБА_4 будучи своєчасно та належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи у судове засідання без поважних причин не з’явилися. Про причини неявки суду не повідомили.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши обставини справи і перевіривши їх письмовими доказами, оцінивши досліджені в судовому засіданні докази, суд приходить до висновку, що позовна заява Банку підлягає задоволенню частково, а в зустрічних вимогах ОСОБА_5 слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до ст. 572 ЦК України, ст. 1 Закону України «Про заставу» від 02.10.1992 р. застава це спосіб забезпечення зобов’язань, якщо інакше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов’язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору кредиту (ст. 3 цього Закону і ст. 574 ЦК).

Як вбачається з матеріалів справи, 25 грудня 2006 р. між Банком і приватним підприємцем ОСОБА_4 укладено кредитний договір № 10/02/2006, за яким останній надано кредит 50 000 грн строком на 12 місяців (а. с. – 4). 27 грудня 2006 р., в забезпечення повернення цього кредиту між Банком  і приватним підприємцем ОСОБА_6 укладено нотаріально посвідчений договір застави належного йому вантажного автомобіля марки «Iveko Magirus», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 (а. с. – 12).

25 січня 2007 р. між Банком і приватним підприємцем ОСОБА_6 укладено кредитний договір № 02/02/2007, за яким останньому надано кредит 50 000 грн строком на 12 місяців (а. с. – 8). 26 січня 2007 р.,  з метою забезпечення повернення кредиту між договірними сторонами укладено нотаріально посвідчений договір застави належних ОСОБА_6 автомобіля вантажного марки «Iveko Magirus», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 та напівпричіпа платформи – Е марки «Kaiser», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 (а. с. – 15).

28 грудня 2006 р. та 30 січня 2007 р. транспортні засоби, які стали предметом договорів застави внесені до Державного реєстру обтяжень рухомого майна відповідно за  №№ 10777656 і 11043055 (а. с. – 55).

За правилами ст. 20 Закону України «Про заставу», пунктів 5.1, 5.2.1 Договорів застави (а. с. – 13, 16) заставодержатель має право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов’язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Судом з’ясовано, що до цього часу боржники свої зобов’язання перед Банком не виконали, однак до цього часу він не скористався своїм правом на звернення стягнення на це майно в судовому порядку.

Встановлено, що 14 грудня 2006 р. ухвалою Новоодеського районного суду Миколаївської області під час розгляду справи за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про стягнення боргу в розмірі 162240 грн, з метою забезпечення позову накладено арешт на належні відповідачу (Гетьманцеву) автомобіль вантажний марки «Iveko Magirus», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 та напівпричіп платформи – Е марки «Kaiser», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 (а.с.-33, вик. пров-ня № 564).

18 грудня 2006 р. на підставі вищезгаданої ухвали суду державним виконавцем  відділу ДВС у Новоодеському районі Миколаївської області винесено постанову про арешт спірного майна ОСОБА_6 та заборону на його відчуження (а. с. – 1, вик. пров-ня № 455).

В силу ст. 3 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» (далі – Закон № 1255 від 18.11.2003 р.) обтяженням є право обтяжувача на рухоме майно боржника або обмеження права боржника чи обтяжувача на рухоме майно, що виникає на підставі закону, договору, рішення суду або з інших дій фізичних і юридичних осіб, з якими закон пов’язує виникнення прав і обов’язків щодо рухомого майна.

Статтею 11 Закону № 1255 від 18.11.2003 р. передбачена вимога реєстрації обтяження рухомого майна в Державному реєстрі.

Реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами. У разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем, проте воно є не чинним у відносинах з третіми особами ( ст. 12 Закону № 1255 від 18.11.2003 р.).

З’ясовано, що вказане обтяження спірного рухомого майна за ухвалою Новоодеського районного суду внесено до Державного реєстру на підставі постанови ДВС лише 13.08.2007 р. (а. с. – 54, 56).

Частиною 4 ст. 588 ЦК передбачено, якщо предметом застави є рухоме майно, заставодержатель зареєстрованої застави має переважне право на задоволення вимог із заставленого майна перед заставодержателями незареєстрованих застав та застав, які зареєстровані пізніше.

Судом встановлено, що на час розгляду справи ДВС звернено стягнення на напівпричіп платформу – Е марки «Kaiser», державний реєстраційний номер НОМЕР_2, грошові кошти від реалізації якого направлено Банку, що останнім не оспорюється.

За таких умов право застави на напівпричіп вважається припиненим (п. 3 ч. 1 ст.593 ЦК).

Таким чином, заперечуючи проти вимог Банку ДВС визнає його пріоритетне право щодо користування заставним майном, а також звернення стягнення на нього.

Отже задовольняючи вимоги щодо звільнення з під арешту та виключення з опису арештованого автомобіля суд виходить з того, що звернення стягнення на предмет застави є правом Банку, а не його обов’язком.

За такого вважає порушеним право Банку щодо забезпечення його вимог, що випливають із кредитних договорів, а тому воно підлягає відновленню у спосіб звільнення майна з під арешту та виключення його з опису.

Не підлягає задоволенню зустрічний позов виходячи з наступного.

Так, відповідно до ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

ОСОБА_5 не був стороною в укладенні договорів застави між Банком і ОСОБА_6, а тому з цих підстав не має права вимоги щодо їх недійсності внаслідок обману.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 212-215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Первісний позов Банку до ДВС задовольнити частково, а в задоволенні зустрічних вимог ОСОБА_5 відмовити.

Звільнити з під арешту та виключити з акту опису арештованого майна автомобіль вантажний сідловий тягач – Е, марки «Iveko Magirus», модель 440 ЕТ, 1999 р. випуску, об’єм двигуна 13798 куб. см., шасі НОМЕР_3, червоного кольору, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, який на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4, виданого ММРЕВ УДАІ УМВС України в Миколаївській області від 01.11.2006 р. належить ОСОБА_6.

В решті вимог Банку відмовити.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 до ОСОБА_6 та акціонерного комерційного банку «Національний кредит» в особі Спаської філії в м. Миколаєві про визнання недійсними договорів застави – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Миколаївської області через Новоодеський районний суд шляхом подачі в 10 –ти денний термін з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.

Головуючий: