Справа №484/3336/16-ц 15.05.2017 15.05.2017 15.05.2017

Провадження №22-ц/784/813/17

Справа № 484/3336/16-ц Головуючий у 1 інстанції Мельничук О.В.

Провадження № 22-ц/784/813/17 Доповідач в апеляційній інстанції Лисенко П.П.

Категорія 43

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

15 травня 2017 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Лисенка П.П.,

суддів: Серебрякової Т.В. та Самчишиної Н.В.

із секретарем судового засідання - Богуславською О.М.,

за відсутності сторін, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_2 рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 16 лютого 2017 року, ухваленого у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні житловим будинком та вселення, -

у с т а н о в и л а :

03 листопада 2016 року ОСОБА_3 пред'явила до ОСОБА_2 зазначений позов, який обґрунтовувала наступним.

25 серпня 2001 року вона та відповідач уклали шлюб, зареєструвавши його у відділі державної реєстрації актів цивільного стану м. Первомайська за № 287.

11 червня 2005 року вона, за доброї волі чоловіка та, як член його сім'ї, вселилася в належний йому за договором дарування від 30 травня 2002 року житловий будинок АДРЕСА_1, де була зареєстрована і проживала до припинення подружніх відносин у серпні 2016 року.

Після зазначених подій, відповідач чинить їй перешкоди в користуванні будинком, для чого змінив замки вхідних дверей, позбавивши у такий спосіб вільного доступу до житла та її особистих речей, які знаходяться там.

У зв'язку з цим, вона вимушена була тимчасово проживати у своїх батьків.

Посилаючись на зазначене, просила зобов'язати відповідача не чинити перешкоди у користуванні та розпорядженні названим будинком, та вселити її в нього.

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 16 лютого 2017 року позов задоволено в повному обсязі.

ОСОБА_2 подав на це рішення апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.

Скаргу обґрунтував невідповідністю висновків суду дійсним обставинам справи і положенням чинного цивільного законодавства, а саме, відсутністю доказів чинення ним перешкод позивачеві у проживанні в будинку.

Апеляційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржене рішення суду 1 інстанції, в частині вирішення вимоги про покладення на відповідача обов'язку в усуненні перешкод в розпорядженні спірним будинком скасувати, оскільки воно не відповідає положенням чинного законодавства, щодо правомочностей члена сім'ї власника, у тому числі і колишнього, та ухвалити в названій частині нове рішення, про відмову у такій вимозі.

В іншій частині рішення суду 1 інстанції залишити без змін.

Вирішуючи спір таким чином, як викладено в оскаржуваному рішенні, суд 1 інстанції виходив з того, що спірний будинок належить відповідачеві на праві особистої приватної власності. Позивач вселилася в нього як член сім'ї, а, відповідно набула право користування ним. Відповідач такого права за нею не визнає, чинить перешкоди в реалізації такого права, для чого змінив замки вхідних дверей, позбавивши доступу в житло. Оскільки доказів такому у справі вдосталь, то позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні будинком, а також вселенні - підлягали задоволенню.

Колегія суддів судової палати апеляційного суду Миколаївської області погоджується з обставинами та правовідносинами, встановленими судом 1 інстанції, а також його висновками, щодо них та результату вирішення справи, крім висновку про право позивача на розпорядження будинком, який вважає помилковим.

Що ж до інших висновків, то, як на думку колегії, вони є вірними, обґрунтованими й законними.

Так в силу ст. 41 Конституції України, статей 316-317, 319, 321 ЦК України - кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Лише власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майно, незалежно від місця його проживання та місцезнаходження майна.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Він має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону та моральним засадам суспільства.

При цьому, власність зобов'язує.

Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.

Держава не втручається у здійснення власником права власності.

Разом з тим, діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 47 Конституції України та ст. 9 ЖК України державою гарантовано право громадянина на житло.

За статтями 22, 24, 28, 29 КпШС України, а саме вони діяли на час придбання спірного будинку, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю і кожен з них має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.

Відповідно до ст. 405 ЦК України та ч. 1, 4 ст. 156 ЖК України, члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням відповідно до закону.

До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу.

Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

З матеріалів справи вбачається, що 25 серпня 2001 року сторони уклали шлюб, який зареєстрований відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Первомайську за № 287 (а.с. - 5).

За нотаріально посвідченим договором дарування від 30.05.2002 року, відповідач набув у особисту приватну власність житловий будинок АДРЕСА_1.

11 червня 2005 року позивач разом з чоловіком, за доброї волі та згоди останнього, як член його сім'ї вселилася в названий житловий будинок, була в ньому зареєстрована і проживала до серпня 2016 року, набувши у такий спосіб право на користування ним і такого права в установлений законом до цього часу не втратила.

Відповідач не визнає за нею такого права, у зв'язку з чим чинить їй перешкоди в користуванні будинком.

На доказ цього, позивач надала належні та допустимі докази, якими слід вважати пояснення свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та акт від 27.01.2017 року, складений головою квартального комітету про неможливість відкриття ключами позивача замка на вхідних дверях до будинку.

Відповідач належними та допустимими доказами протилежного не довів.

Між тим, відповідно до статей 10, 59, 60, 213 ЦПК України та постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» - рішення суду у цивільній справі, як найважливіший акт правосуддя, покликаний забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини і наповнити реальністю принцип верховенства права, повинен ухвалюватися за неухильного додержання вимог чинного процесуального законодавства про його законність і обґрунтованість.

Рішення визнається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд бере до уваги, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при рівності прав щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Враховуючи принцип безпосередності судового розгляду цивільних справ, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення.

Суд оцінює докази відповідно до вимог статей 58 - 59, ч.3 ст. 61, 212 ЦПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

При цьому, згідно із статтею 60 ЦПК України, обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову, а, відповідно, для задоволення вимог позивача.

Виходячи з того, що відповідач не надав належних та допустимих доказів своїм запереченням, позов підлягав частковому задоволенню, а саме на відповідача слід було покласти обов'язок не чинити позивачеві перешкоди у користуванні будинком і вселити останню в житло.

Оскільки Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області саме так і вчинив, то в цій частині його рішення слід вважати обґрунтованим та залишити без змін.

В той же час, названий суд невірно тлумачив правомочності члена сім'ї власника житла, у зв'язку з чим наділив позивача правом розпорядження майном - самостійне вирішення його долі (продаж, оренда, дарунок, тощо), яке за законом їй не може належати без відповідно уповноваження власника, порушивши у такий спосіб право того на непорушність права власності, гарантоване конституцією України.

Тому у вимозі щодо розпорядження будинком слід було відмовити.

Оскільки міськрайонним суд був іншої думку і названу вимогу задовольнив, то рішення в цій частині слід скасувати і відмовити задоволенні цієї вимоги рішенням апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України і у зв'язку з частковим задоволенням апеляційної скарги з позивача на користь відповідача слід стягнути 151 гривню 58 копійок на відшкодування судових витрат, понесених у суді апеляційної інстанції ( по 303 гривні 16 копійок за кожну з двох вимог немайнового характеру : 2 рівноцінні вимоги, щодо правомочностей власника, в задоволені однієї з яких відмовлено, = 151 гривня 58 копійок).

Керуючись ст.ст. 307 - 309, 313-314, 316 ЦПК України, колегія суддів ,-

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 16 лютого 2017 року, в частині вирішення вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в розпорядженні житловим будинком № 13 по вулиці Овражна у місті Первомайську Миколаївської області - скасувати, і в цій частині ухвалити нове рішення, яким у задоволенні названої вимоги відмовити за її безпідставністю.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 151 гривню 58 копійок на відшкодування судових витрат, понесених ним у суді апеляційної інстанції.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий П.П. Лисенко

Судді: Н.В. Самчишина

Т.В. Серебрякова