У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду

цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Гулька Б.І., Закропивного О.В.,

Хопти С.Ф., ШтеликС.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_7, який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_8, треті особи: орган опіки та піклування Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради, ОСОБА_9, в інтересах якої діє ОСОБА_7, про припинення права на частку у спільному майні, визнання права власності на частку квартири, виселення за касаційною скаргою ОСОБА_7, який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_8, на рішення апеляційного суду Львівської області від 15 листопада 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У січні 2014 року ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 звернулися до суду з вищевказаним позовом, в якому з урахуванням уточнених вимог посилались на те, що на підставі свідоцтва про право власності від 13 вересня 1996 року квартира АДРЕСА_1 належала на праві власності у рівних частках: ОСОБА_3, ОСОБА_10, ОСОБА_4, ОСОБА_5 й ОСОБА_6 У 2002 році зареєстровано шлюб між ОСОБА_10 та ОСОБА_7, який вселився у вищезазначену квартиру, від шлюбу вони мають дочку - ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1.

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_10 померла, спадщину після її смерті у вигляді 1/5 частки спірної квартири прийняли: її мати - ОСОБА_3 у 1/2 частці, її чоловік - ОСОБА_7 в 1/4 частці та дочка - ОСОБА_9 в 1/4 частці.

25 липня 2012 року ОСОБА_7 зареєстрував шлюб з ОСОБА_11, від якого вони мають дочку - ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, та сина - ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_3. 23 травня 2014 року ОСОБА_7 з належної йому частки спірної квартири подарував дочці - ОСОБА_8 4/500 частки, а 9 вересня 2014 року подарував дочці - ОСОБА_9 1/25 частки, залишившись співвласником 1/500 ідеальної частки у праві власності.

Позивачі вказували про те, що частки відповідача та його малолітньої дочки - ОСОБА_8 - у спільній власності є незначними, їх виділення в натурі неможливе, дійти згодо щодо спільного володіння вказаною квартирою вони не можуть через поведінку відповідача. Вважали, що таке припинення права власності не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

З урахуванням наведеного та уточнених позовних вимог ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 й ОСОБА_6 просили суд: припинити право власності ОСОБА_7 на 1/500 ідеальної частки та його малолітньої дочки - ОСОБА_8 на 4/500 ідеальної частки квартири АДРЕСА_1, з виплатою вартості цих часток у розмірі 29 тис. грн, внесених ОСОБА_6 на депозитний рахунок суду; визнати за ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_9 у рівних частках право власності на вказані частки; виселити ОСОБА_7 зі спірної квартири.

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 24 липня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 відмовлено.

Справа в апеляційному порядку розглядалася неодноразово.

Останнім рішенням апеляційного суду Львівської області від 15 листопада 2016 року рішення районного суду скасовано. Позов ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 задоволено. Припинено право власності ОСОБА_7 на 1/500 ідеальних часток квартири АДРЕСА_1. Припинено право власності малолітньої ОСОБА_8 на 4/500 ідеальних часток квартири АДРЕСА_1. Визнано за співвласниками квартири АДРЕСА_1: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_9 у рівних частках право власності на 1/500 ідеальну частку квартири, що належить ОСОБА_7, та 4/500 ідеальних частки квартири, що належить ОСОБА_8, що в сукупності становить 1/100 ідеальної частки квартири. Виселено ОСОБА_7 з квартири АДРЕСА_1. Виплачено ОСОБА_7 вартість належної йому 1/500 частки квартири АДРЕСА_1 у розмірі 3 305 грн, внесені ОСОБА_6 на депозитний рахунок районного суду. Виплачено ОСОБА_8 вартість належної їй частки квартири АДРЕСА_1 у розмірі 13 220 грн, внесені ОСОБА_6 на депозитний рахунок районного суду.

У касаційній скарзі ОСОБА_7, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване рішення апеляційного суду скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 й ОСОБА_6,суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами з вини обох сторін склались неприязні стосунки, проте припинення права власності на частку у спільному майні відповідача та його дочки, й виселення їх зі спірної квартири завдасть істотної шкоди як ОСОБА_7, а також його малолітнім дітям, які будуть позбавлені права власності та права користування квартирою.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції й задовольняючи позов,виходив із того, що відповідач не добросовісно здійснював свої процесуальні права і виконував процесуальні обов'язки, так як з належної йому частки спірної квартири подарував дочкам відповідні частки вказаного нерухомого майна. Крім того, належна відповідачу та його малолітній дочці - ОСОБА_8 - частка у спірному майні є незначною, виділити її в натурі неможливо, а припинення права власності на цю частку не завдасть істотної шкоди їх інтересам, оскільки у ОСОБА_7 наявне інше житло, де він з дочками й проживає. Отже, згідно з положеннями ст. ст. 364, 365 ЦК України наявні підстави для припинення права власності відповідача та його дочки - ОСОБА_8 - на належні їм частки у спірному нерухомому майні з компенсацією їх вартості відповідно до висновку будівельно-технічного дослідження від 20 грудня 2013 року. На підставі ст. 157 ЖК УРСР суд виселив ОСОБА_7 зі спірної квартири.

Проте повністю погодитись із такими висновками апеляційного суду не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судом установлено, що на підставі свідоцтва про право власності від 13 вересня 1996 року квартира АДРЕСА_1 належала на праві власності у рівних частках: ОСОБА_3, ОСОБА_10, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6

У 2002 році було зареєстровано шлюб між ОСОБА_10 та ОСОБА_7, який вселився у вищезазначену квартиру, від шлюбу вони мають дочку - ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1.

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_10 померла, спадщину після її смерті у вигляді 1/5 частки спірної квартири прийняли: її мати - ОСОБА_3 в 1/2 частці, її чоловік - ОСОБА_7 в 1/4 частці та дочка - ОСОБА_9 в 1/4 частці.

25 липня 2012 року ОСОБА_7 зареєстрував шлюб з ОСОБА_11, від якого вони мають дочку - ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, та сина - ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_3.

23 травня 2014 року ОСОБА_7 з належної йому частки спірної квартири подарував: дочці - ОСОБА_8 4/500 частки, а 9 вересня 2014 року подарував дочці - ОСОБА_9 1/25 частки. Отже, ОСОБА_7 залишився співвласником 1/500 ідеальної частки у праві власності на квартиру.

Посилаючись на ст. 27 ЦПК України і зазначаючи, що відчуженням своєї власності ОСОБА_7 недобросовісно здійснював свої процесуальні права та виконував процесуальні обов'язки, апеляційний суд не звернув уваги на те, що зазначена норма права регулює виключно цивільні процесуальні права та обов'язки сторони у справі при її розгляді, а не повноваження власника майна щодо розпорядження своєю власністю, що регулюються ст. 41 Конституції України та нормами ЦК України.

Вирішуючи спір, апеляційний суд керувався положеннями ст. ст. 364, 365 ЦК України. Проте не звернув увагу на таке.

Положення ст. 365 ЦК України регулюють випадки, коли позивач - співвласник майна, домагається позбавлення права власності на частку майна інших співвласників - відповідачів по справі.

Випадки, коли співвласник майна бажає позбутися належної йому частки в спільному майні шляхом отримання від інших співвласників компенсації вартості належної йому частки та визнання за останніми права власності на все майно регулюються ст. 364 ЦК України.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 13 січня 2016 року № 6-2925цс15, яка в силу ст. 360-7 ЦПК Україниє обов'язковою для усіх судів України.

Отже, апеляційний суд у порушення зазначених вище положень закону та вимог ст. ст. 212-214, 303, 316 ЦПК України, застосовуючи положення ст. 365 ЦК України та посилаючись на положення ст. 364 ЦК України, не звернув увагу на те, що такі положення законну є взаємовиключними, унаслідок чого неможливе їх спільне застосування.

При цьому суду слід виходити з вимог ст. ст. 11, 303 ЦПК України та з'ясувати, які вимоги були заявлені позивачами.

У п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» судам роз'яснено, що вирішуючи питання про грошові стягнення у справах за позовами про захист права приватної власності на майно, суди мають виходити з того, що вартість спірного майна визначається за погодженням сторін, а за його відсутністю - за дійсною вартістю майна на час розгляду спору. Під дійсною вартістю розуміється грошова сума, за яку майно може бути продано в даному населеному пункті чи місцевості. Для її визначення при необхідності призначається експертиза.

Таким чином апеляційний суд у порушення вказаних вище положень закону та вимог ст. ст. 212-214, 303, 316 ЦПК України виходив із того, що згідно з висновком будівельно-технічного дослідження від 20 грудня 2013 року вартість 1/20 частки спірної квартири становить 29 тис. грн, яку позивачі перерахували на рахунок суду, компенсацію ОСОБА_7 у рахунок вартості належної йому 1/500 частки спірної квартири виплатив у розмірі 3 305 грн, а малолітній ОСОБА_8 у рахунок компенсації вартості належної їй 4/500 частки спірної квартири виплатив у розмірі 13 220 грн. Проте апеляційний суд, не звернув увагу на те, що розмір вищевказаної компенсації повинен розраховуватись на підставі вартості частики у спірному майні на момент розгляду справи, а рішення у справі ухвалено у листопаді 2016 року, тобто через 3 роки після визначення вартості частки.

Крім того, апеляційний суд, виселяючи відповідача зі спірної квартири на підставі положень ст. 157 ЖК УРСР не звернув уваги на те, що згідно з цією нормою права, яка зазначає, що членів сім'ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених ч. 1 ст. 116 цього Кодексу, необхідно встановити наявність умов, передбачених ч. 1 ст. 116 цього Кодексу, які позивачі мають довести.

За таких обставин рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухваленого рішення з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Львівської області від 15 листопада 2016 рокускасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий Д.Д. Луспеник

Судді: Б.І. Гулько

О.В.Закропивний

С.Ф.Хопта

С.П.Штелик