Справа № 308/9034/16-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.05.2017 м. Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі

головуючого судді - Світлик О.М.,

при секретарі судового засідання - Гайданці Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Ужгород цивільну справу за позовною заявою публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу кредитором спадкодавця,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу кредитором спадкодавця.

Позов мотивує тим, що відповідно до укладеного договору № б/н від 22.10.2008 року ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 11000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом згідно умов договору.

На підставі рішення загальних зборів акціонерів від 30.04.2009 року змінено найменування позивача з ЗАТ КБ «Приватбанк» на ПАТ КБ «Приватбанк» та 17.07.2009 року проведено державну реєстрацію вказаних змін.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року позичальник ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 22.09.2014 року.

Посилаючись на положення ст. ст. 608, 1218, 1219, 1268 ЦК України позивач зазначає, що спадкоємці ОСОБА_2 мали право подати заяву про прийняття або про відмову від спадщини у строк з ІНФОРМАЦІЯ_1 року по 20.03.2015 року.

Також зазначає, що у даному випадку спадкоємцем, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, є ОСОБА_1.

Вказана обставина підтверджується копіями паспортів позичальника та відповідача, де в якості адреси реєстрації зазначена: АДРЕСА_1.

На виконання вимог ч. 2 ст. 1281 ЦК України позивачем 01.02.2016 року була направлена претензія кредитора до Першої Ужгородської державної нотаріальної контори.

09.02.2016 року позивачем отримано відповідь Першої Ужгородської державної нотаріальної контори, в якій зазначалось, що спадкоємці померлого ОСОБА_2 із заявами про прийняття чи відмову від спадщини до нотаріальної контори не звертались та спадкова справа після смерті спадкодавця була заведена на підставі претензії ПАТ КБ «Приватбанк».

Мотивуючи приписами ч. 1 ст. 1269, ч. 1 ст. 1270, ч. 1 ст. 1273 ЦК України позивач стверджує, що відповідач прийняв спадщину, до складу якої входять, у тому числі, кредитні зобов'язання померлого позичальника. Спадкування обов'язків відбулося відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України, так як відповідач не відмовився від спадщини у передбачені цивільним законодавством строки, а саме шість місяців від дня відкриття спадщини.

При цьому, позивач зазначає, що згідно з ч. 3 ст. 1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

12.07.2016 року до спадкоємця, ОСОБА_1, було направлено лист-претензію, згідно з якою позивач пред'явив свої вимоги, але ніяких дій не було виконано.

Станом на дату смерті заборгованість позичальника перед банком за кредитним договором № б/н від 22.10.2008 року становить 9264,35 грн., яка складається з наступного: 9251,63 грн. - заборгованість за кредитом; 12,72 грн. - заборгованість за відсотками.

З посиланням на викладене позивач просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість у розмірі 9264,35 грн. за кредитним договором № б/н від 22.10.2008 року, а також судовий збір.

Представник позивача ПАТ КБ «Приватбанк» у дане судове засідання не з'явився, однак відповідно до наявного у матеріалах справи клопотання про розгляд справи за відсутності позивача, просить позов розглянути без участі представника позивача. В клопотанні також зазначив, що позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» підтримує в повному обсязі, необхідні докази є в матеріалах справи, клопотання та заяви з боку ПАТ КБ «Приватбанк» відсутні. Позивач не заперечує проти заочного розгляду справи та винесення судом заочного рішення суду (а.с. 37).

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином судовою повісткою в порядку ст. 74 ЦПК України. Клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило. Причини своєї неявки відповідач суду не повідомила.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, виходячи з їх належності та допустимості, суд приходить до наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, 22.10.2008 року між ЗАТ КБ «Приватбанк», що змінило найменування на ПАТ КБ «Приватбанк», та ОСОБА_2 виникли кредитні правовідносини, відповідно до яких останній приєднався до запропонованих банком умов кредитування та йому надано кредитні кошти у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у сумі 500 грн., за користування якими позичальник зобов'язався сплачувати проценти у розмірі 3 % на місяць. Згідно із Умовами та Правилами надання банківських послуг банк на власний розсуд може прийняти рішення про зменшення або збільшення кредитного ліміту (а.с. 7-13).

ІНФОРМАЦІЯ_1 року позичальник ОСОБА_2 помер, що стверджується даними свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 (а.с. 17).

01.02.2016 року позивач направив до Першої Ужгородської державної нотаріальної контори претензію кредитора (а.с. 24).

09.02.2016 року на претензію позивача Перша Ужгородська державна нотаріальна контора повідомила листом за № 89/02-14 від 05.02.2016 року про те, що претензія у порядку ст. 1281 ЦК України з вимогами до спадкоємців померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_2 зареєстрована у книгу обліку і реєстрації спадкових справ Першої Ужгородської державної нотаріальної контори 04.02.2016 року за № 56 та заведена спадкова справа № 28/2016 року. Згідно із спадкового реєстру на день отримання претензії банку ніхто із спадкоємців із заявами на прийняття спадщини не звертався (а.с. 25).

Станом на 31.07.2016 року заборгованість позичальника перед банком за кредитним договором № б/н від 22.10.2008 року становить 9264,35 грн., з яких: 9251,63 грн. - заборгованість за кредитом; 12,72 грн. - заборгованість за відсотками, що підтверджується наданим банком розрахунком заборгованості (а.с. 3-6).

Так, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

А відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 629 ЦК України, передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Крім того, ч. 1 ст. 608 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою.

Згідно зі ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Стаття 1218 ЦК України визначає, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ст. 1219 ЦК України, не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов'язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.

Згідно з ч. ч. 1, 3, 5 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

Частина 1 ст. 1270 ЦК України передбачає, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Згідно з ч. 1 ст. 1273 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 2 ст. 1281 ЦК України кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги.

Стаття 1282 ЦК України визначає, що спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено.

У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

Як вбачається з відповіді Першої Ужгородської державної нотаріальної контори за № 89/02-14 від 05.02.2016 року, у провадженні нотаріальної контори знаходиться спадкова справа № 28/2016 року, заведена на підставі претензії кредитора ПАТ КБ «Приватбанк» з вимогами до спадкоємців померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_2 Станом на день отримання претензії із заявами про прийняття спадщини ніхто із спадкоємців до нотаріальної контори не звертався.

Мотивуючи позовні вимоги позивач стверджує, що спадкоємцем померлого ОСОБА_2 є відповідач ОСОБА_1, яка постійно проживала разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, що підтверджується копіями паспортів позичальника (НОМЕР_2) та відповідача (НОМЕР_3), де зазначені адреси їх реєстрації: АДРЕСА_1 (а.с. 14-16).

Судом встановлено з копій вищенаведених паспортів, що місце проживання ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1 зареєстроване 10.12.1996 року, а місце проживання ОСОБА_1 - за цією ж адресою - 27.10.2005 року. При цьому, ОСОБА_2 укладено шлюб з ОСОБА_4 20.08.1988 року, а ОСОБА_1 зареєстровано шлюб з ОСОБА_5 15.11.2008 року.

Інших відомостей, з яких суд може встановити наявність родинних стосунків між померлим позичальником та відповідачем, копії паспортів НОМЕР_2 та відповідача НОМЕР_3, долучених до позовної заяви позивачем, не містять.

Водночас, як вбачається зі змісту листа-претензії ПАТ КБ «Приватбанк» від 04.07.2016 року вих. №SAMDN50OTC001460234 від 04.07.2016 року, адресованого ОСОБА_1, банк наголошує, що адресат є спадкоємцем за законом.

Однак, судом з поданих позивачем доказів не встановлено будь-якої обставини щодо наявності правового зв'язку, що регламентована главою 86 Цивільного кодексу України, для спадкування за законом, зокрема, родичем якого саме ступеня споріднення є відповідач відносно померлого; крім того матеріали справи не містять підтвердження, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали зі однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини або ОСОБА_1 була утриманцем ОСОБА_2 у розумінні ст. 1265 ЦК України.

Згідно з ч. 3 ст. 10 ЦПК України та ч. ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести та обставини, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Тобто, сторони мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналізуючи зібрані по справі докази в контексті наведених правових норм, суд приходить до висновку, що відсутні правові підстави для задоволення позову, так як відсутні докази, що відповідач ОСОБА_1 на час смерті ОСОБА_2 постійно проживала з останнім, а отже, є такою, що прийняла спадщину. Сам лише факт спільної реєстрації за однією адресою відповідача з ОСОБА_6 не свідчить про фактичне прийняття спадщини. Оскільки відсутні докази прийняття такого майна відповідачем ОСОБА_1, то до неї в порядку спадкування не перейшли обов'язки спадкодавця перед іншими особами (кредиторами), а тому відсутні підстави вважати її такою, що фактично прийняла спадщину.

Крім того, у позовній заяві позивачем не зазначено і матеріали справи не містять належних і допустимих доказів про те, чи перебувала відповідач ОСОБА_1 в родинних відносинах з ОСОБА_2, спадкоємцем якої черги вона є, а також відсутні докази щодо належності спадкодавцеві будь-якого майна на момент відкриття спадщини.

Як вбачається з матеріалів справи в ухвалі про залишення позовної заяви без руху позивачеві судом було роз'яснено, що «позовна заява не містить посиланням на докази про те, що заявлені у позові відповідач на час смерті ОСОБА_2 постійно проживав разом з останнім, а отже, є таким, що прийняв спадщину. В позові взагалі не зазначено, чи перебувала відповідачка в родинних відносинах з позичальником, спадкоємцем якої черги вона є. Водночас, положеннями ч. 1 ст. 1282 ЦК України встановлений обов'язок спадкоємців задовольнити вимоги кредитора в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Однак, з матеріалів позовної заяви вбачається, що спадкоємець ОСОБА_2 із заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори не звертався, спадкова справа після смерті останнього була заведена на підставі претензії ПАТ КБ «Приватбанк». При цьому позовна заява не містить викладу обставин з посиланням на докази щодо належності спадкодавцеві будь-якого майна на момент відкриття спадщини». Однак, усуваючи недоліки позивачем у заяві від 19.09.2016 року №20160919/763 не обґрунтовано обставини щодо спадкування чи наявності будь-якого майна у померлого (позичальника) та не додано в подальшому жодного доказу на підтвердження таких фактів.

Представник позивача у справі ПАТ КБ «Приватбанк» не дивлячись на те, що був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи у судове засідання не з'явився, подаючи клопотання про розгляд справи у його відсутність, та у порядку визначеному ст. 10 ч. 3, ст. 60 ч. ч. 1, 3 ЦПК України, доказів щодо майна померлого ОСОБА_2 та його вартості суду не подав.

При цьому суд звертає увагу на те, що ч. 4 ст. 10 ЦПК України встановлено обов'язок суду сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, зокрема шляхом роз'яснення особам їхніх прав та обов'язків, попередження про наслідки вчинення чи не вчинення певних процесуальних дій і сприянню здійснення їхніх прав у певних випадках.

Разом з тим, виходячи з принципів диспозитивності та змагальності цивільного процесу, суд не вправі з власної ініціативи встановлювати якісь обставини, що мають значення для справи, зокрема шляхом витребування доказів.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Враховуючи норми ст. ст. 27, 31 ЦПК України, позивач самостійно визначає предмет й підстави позову та на власний розсуд розпоряджається своїми правами щодо предмета позову.

В той же час, в ході судового розгляду судом створені усі необхідні умови для реалізації сторонами своїх прав на подання заяв про забезпечення доказів, витребування письмових доказів, однак такими правами позивач не скористався.

Без надання позивачем належних та допустимих доказів на підтвердження своїх вимог, суд позбавлений можливості з'ясувати необхідні обставини по справі, оскільки рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях, а суд може посилатися лише на ті докази, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене вище, суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «Приватбанк» слід відмовити за недоведеністю.

Оскільки суд відмовляє в задоволенні позовних вимог, то, відповідно до положень ст. 88 ЦПК України судові витрати, понесені позивачем, відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 62, 88, 212-215, 218 ЦПК України, ст. ст. 526, 530, 551, 608, 629, 1054, 1216, 1218, 1219, 1268, 1269, 1270, 1273, 1281, 1282 ЦК України суд,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовною заявою публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу кредитором спадкодавця - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Закарпатської області через Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Головуюча О.М. Світлик