У Х В А Л А
Іменем України
25 лютого 2009 року м. Ужгород
Колегія суддів палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі: головуючого-судді Куцина М. М., суддів: Власова С. О., Фазикош Г. В. при секретарі : Рогач І. І.,за участю: позивача ОСОБА_1, та її представника ОСОБА_3, відповідача ОСОБА_2, та його представника ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Ужгороді цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Тячівського районного суду від 17 листопада 2008 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на повнолітнього сина,
ВСТАНОВИЛА:
У липні 2007 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів.
У позові зазначала, що вона перебувала в зареєстрованому шлюб з відповідачем по справі до 5 червня 1998 року. 5 червня 1998 року цей шлюб було розірвано. Від цього шлюбу вони мають повнолітнього сина ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, син навчається н у Київському національному економічному університеті імені Вадима Гетьмана на фінансовому факультеті денного відділення . Вона витрачає на його утримання щомісячно 1500 гривень. Ії щомісячний дохід як лікаря амбулаторної загальної сімейної медицини складає 1400 гривень. Низький рівень заробітної плати не дає їй можливості самостійно утримувати сина.
Відповідач, як батько дитини проживає самостійно у власному будинку, не має інших зобов’язань по утриманню , і має можливість надавати матеріальну допомогу на утримання сина , оскільки отримує пенсію по інвалідності та займається підприємницькою діяльністю.
Позивачка, посилаючись на зазначені в позовній заяві обставини та з підстав, передбачених ст.199 СК України, просила в суді першої інстанції стягнути з відповідача на утримання сина аліменти в твердій грошовій сумі 700 гривень щомісячно та 250 гривень за оплату гуртожитку.
Рішенням Тячівського районного суду від 17 листопада 2008 року позов задоволено частково.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, у зв’язку з чим ставить питання про скасування рішення і ухвалення нового рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позову .
У суді апеляційної інстанції відповідач та його представник вимоги апеляційної скарги підтримали в повному обсязі.
Позивачка та її представник в суді апеляційної інстанції вважають апеляційну скаргу безпідставною, а рішення суду законним і обґрунтованим.
Заслухавши промови осіб, які взяли участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Задовольняючи позов, районний суд виходив з того, що відповідач по справі є батьком повнолітнього сина ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, але він зобов’язаний як батько утримувати сина до двадцяти трьох років, оскільки син продовжує навчаєтися на стаціонарному відділенні фінансового-економічного факультету Київського національного університету імені Вадима Гетьмана і потребує матеріальної допомоги. Відповідач спроможний надати цю матеріальну допомогу, тому, що має приватний будинок та земельну ділянку, займається підприємницькою діяльністю , не має інших зобов’язань щодо утримання та надання матеріальної допомоги іншим особам.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин.
Матеріалами справи встановлено, що сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбі і від цього шлюбу мають сина ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1. Батьком, у свідоцтві про народження батько значиться відповідач. У даний час син є повнолітнім і навчається на першому курсі денного фінансовому – економічному факультеті Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана і перебуває на матеріальному утриманні позивачки по справі.
У відповідності до правил ч.1 ст.199 СК України, якщо повнолітні дочка або син продовжують навчатися і в зв’язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов’язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.
Матеріалами справи, зокрема свідоцтвом про народження ОСОБА_2, яке видане Буштинською селищною радою від 16 серпня 1990 року, стверджується факт того, що відповідач є його батьком.
Факт продовження навчання на першому курсі денної форми фінансового – економічного факультету Київського національного економічного університету повнолітнього сина ОСОБА_2,ІНФОРМАЦІЯ_1 стверджується довідкою зазначеного навчального закладу від 19 червня 2008 року за №5864. Ця обставина визнається сторонами.
Факт перебування на утриманні сина ОСОБА_2 стверджується актом обстеження побутових умов Буштинської селищної ради та затвердженого 21 липня 2008 року селищним головою цієї ради. Із акта вбачається, що позивачка по справі проживає в однокімнатній квартирі, разом з нею проживає її син ОСОБА_2
Із матеріалів справи та пояснень позивачки у суді апеляційної інстанції вбачається, що вона працює на посаді лікаря Буштинської амбулаторії загальної практики сімейної медицини ї щомісячна її заробітна плата у 2008 році складала 1872 гривень, у 2009 році її матеріальне становище погіршилося оскільки зменшилася заробітна плата до 1400 гривень щомісячно.
Зібраними доказами по справі стверджено, що щомісячний дохід позивачки складається із заробітної плати у сумі 1400 гривень та 500 грн. щомісячної стипендії, яку отримує її син ОСОБА_2 . як студент який навчається, що в загальному складає 1900 гривень щомісячно
Із пояснень позивачки вбачається, що на утримання сина який навчається на денному відділенні вищого учбового закладу м. Києва, вона витрачає 1500 гривень щомісячно. Це витрати по харчуванню, купівля одягу, оплата за проживання у гуртожитку та інші витрати.
Відповідачем по справі, як у місцевому суді, так і у суді апеляційної інстанції не заперечувався щомісячний дохід позивачки у сумі 1400 гривень та витрати на утримання сина, який навчається у сумі 1500 гривень щомісячно.
Крім цього, відповідачем по справі визнається факт того, що він є власником житлового будинку АДРЕСА_1 загальною площею 81,1 м .кв. та земельної ділянки , є власником автомобілю ВАЗ 2103, номерний знак НОМЕР_1.
Матеріалами справи стверджено, що щомісячний дохід відповідача по справі складається із пенсії, яку він отримує як інвалід 3 групи у сумі 730 гривень, 223 гривень щомісячно від підприємницької діяльності, працюючи водієм таксі, і сплачуючи єдиний податок.
Судова колегія вважає, що місцевий суд дійшов правильного висновку, порівнявши матеріальне становище сторін та їх щомісячний дохід , і визнав, що дохід позивачки та її сина ОСОБА_2 є сталим і може збільшуватися лише при збільшенні заробітної платні та стипендії, оскільки у них не має інших джерел прибутків, і позивачка витрачає основну частину витрат на навчання сина.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно дійшов до висновку, що позивачка з врахуванням власного заробітку та стипендії сина не може забезпечити у повному обсязі витрати на навчання її сина і він потребує допомоги з боку її батька, і батько спроможний надати матеріальну допомогу, оскільки пенсія по інвалідності не є його основним джерелом прибутків, він має земельну ділянку, займається підприємницькою діяльністю, а саме надає послуги по перевезенню , при цьому оплачуючи єдиний податок . Отже облікувати щомісячні його прибутки неможливо.
Відповідач висуває доводи про те, що він є інвалідок третьої групи і отримує невисоку пенсію, його витрати на лікування, утримання будинку, харчування та інші потреби і внаслідок цього його витрати перевищують його щомісячний прибуток, і він не може надати матеріальну допомогу синові у сумі 200 гривень , і позов заявлений до суду ОСОБА_1, а не сином ОСОБА_2.
Судова колегія вважає, що доводи, заявлені у апеляційній скарзі не можуть бути підставою для скасування правильного по суті рішення, оскільки із зазначеним позовом вправі звернутися до суду один з батьків, з ким проживає син, і місцевим судом з врахуванням його матеріального становища вимоги про стягнення аліментів задоволенні частково у сумі 200 гривень, при цьому взято до уваги наявність у відповідача житлового будинку і земельної ділянки та можливість ведення особистого підсобного господарства, необмеженість та необлікованність отримання ним щомісячного та річного прибутку, внаслідок зайняття підприємницькою діяльністю.
З врахування наведеного судова колегія відхиляє наданий відповідачем по справі у суді апеляційної інстанції розрахунок в тому, що його річні витрати значно перевищують отриманий ним річних прибуток, оскільки при обчисленні цих витрат за основу взято лише отриману ним пенсію, при цьому не враховано наявність земельної ділянки, можливість ведення підсобного господарства та зайняття підприємницькою діяльністю та можливість збільшення прибутків.
Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 209, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів -
Ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Тячівського районного суду від 17 листопада 2008 року- залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Судді: