Справа № 346/6602/16-ц

Провадження № 2-п/346/16/17

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2017 р. м. Коломия Коломийський міськрайонний суд Івано - Франківської області

в складі: головуючої - судді                                  Беркещук Б.Б.

                секретаря                                           Матушевської Г.Д.

з участю позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Коломия заяву представника ПАТ КБ «ПриватБанк» про перегляд заочного рішення Коломийського міськрайонного суду від 15 березня 2017 року, -

                                                             в с т а н о в и в :

Заочним рішенням Коломийського міськрайонного суду від  15 березня 2017 року, ухваленому у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 відділення № 1 Івано-Франківської філії Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приват Банк" про стягнення виплат за договором банківського вкладу «Стандарт», позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 відділення № 1 Івано-Франківської філії публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк», адреса якого: м. Коломия, вул. Шевченка, 23, Івано-Франківської області, на користь ОСОБА_1, 2 758 євро 63 центи, в тому числі: 128,36 євро безпідставно знятої суми з депозитного рахунку ОСОБА_1; 2 672,45 євро пені за період з 19.01.2015 року по 14.12.2016 року; 15,40 процентів згідно із договором SАМDN25000731190654 «Стандарт» від 05.12.2012 року; 53,94 євро інфляційних втрат за 2015 рік; 12,99 євро інфляційних втрат за 2016 рік; 3,85 євро як 3% річних за період з 19.01.2015 року по 14.12.2016 року .

  Представник ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду із заявою про перегляд та скасування вищезгаданого заочного рішення посилаючись на те, що судом не було дотримано ч. 4 ст. 74 ЦПК України, у зв'язку з чим ПАТ КБ “ПриватБанк” не мав можливості при розгляді даної справи забезпечити явку компетентного представника, а також здійснити належний захист своїх прав та надати суду заперечення на позовну заяву та докази в їх підтвердження, що підтверджується відсутністю в матеріалах справи розписок про вручення ПАТ КБ «ПриватБанк» судових повісток про призначення справи в передбачений законом термін. Крім того, вважає, що відповідачем по даній справі мала бути юридична особа- ПАТ КБ «ПриватБанк» місцезнаходження якої : м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50. Позов пред“явлено не до належного відповідача. Крім того, вказав, що судом були порушені норми матеріального та процесуального права. Судом було встановлено, що позивач ОСОБА_1 звернувся до ПАТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг у зв'язку з чим між Сторонами було укладено договір банківського вкладу SАМDN25000731190654 «Стандарт» строковий на 12 місяців.

Позивач звернувся до суду з позовом, оскільки на його думку, відповідачем безпідставно знято грошові кошти з депозитного рахунку у розмірі 128,36 Євро, тому просив суд стягнути на його користь грошові кошти у розмірі 2758,63 Євро, до яких відноситься 128,36 Євро- безпідставно знята сума; 2672,45 Євро- пеня за період з 18.01.2015р. по 14.12.2016р.; 15,40 Євро- проценти; 53,94 Євро- інфляційні витрати за 2015р.; 12,99 Євро- інфляційні витрати за 2016р.; 3,85 Євро- 3% річних; 3000 грн. - витрати на правову допомогу; 764,18 грн. - витрати на судовий збір за подачу позовної заяви. В підтвердження своїх позовних вимог позивачем надано копію депозитного договору, відповідь ОСОБА_4 про помилкове закриття депозитного рахунку.

Вказує, що в матеріалах справи немає жодного доказу в підтвердження позовних вимог. Лист- відповідь ОСОБА_4 від 12.01.2015р., на який посилається позивач як на визнання відповідача не є належним доказом в розумінні ст. 58 ЦПК України, оскільки не містить інформації щодо предмета доказування. Позивач мав довести та надати докази списання з депозитного рахунку грошові кошти у розмірі 128,26 євро, які не були повернуті, а також докази того, що Відповідачем не нараховано проценти за депозитним вкладом у відповідності до умов депозитного договору. ОСОБА_4 від 12.01.2015р. лише свідчить про помилкове закриття рахунку, а також про те, що 22.01.2015р. було дораховано відсотки у розмірі 284,36 Євро. Крім того, позивачем не надано суду обгрунтовані, з посиланням на відповідні норми матеріального права, розрахунки щодо заявлених позовних вимог.

Зазначає, що судом безпідставно стягнуто також витрати на правову допомогу. В матеріалах справи відсутні документи в підтвердження витрат на правову допомогу, а також відомості про те, що адвокат був допущений до участі в розгляді справи ухвалою суду як особа, що надає правову допомогу.

Просить суд переглянути заочне рішення та скасувати його.

Представник ПАТ КБ «ПриватБанк» у судове засідання не з»явився з невідомих для суду причин, хоча про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений(а.с.89).

Позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 у судовому засіданні заперечили щодо задоволення вищезгаданої заяви та скасування заочного рішення суду посилаючись на те, що відповідач по справі був належним чином повідомлений про розгляд справи і мав можливість надати суду заперечення або уповноважити свого представника для участі в розгляді справи. Зазначили, що представник відповідача неодноразово подавав письмові клопотання про відкладення розгляду справи. Також відповідно до п. 4 Постанови № 5 Пленуму Вищого спецалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» суд має враховувати право споживача на пред’явлення позову також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування цієї особи або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору (частина п’ята статті 110 ЦПК). Позови, що виникають із діяльності філії або представництва юридичної особи, можуть пред’являтися також за їх місцезнаходженням (частина сьома статті 110 ЦПК), проте відповідачем у справі є банк чи інша фінансова установа як юридична особа. Зазначене правило територіальної підсудності поширюється на позови позичальників (споживачів), а не на позови, що пред’являються банками чи іншими фінансовими установами щодо виконання кредитних зобов’язань, оскільки у цьому випадку діють правила статті 109 ЦПК.

Щодо стягнення 128,36 євро, вважає, судом вірно стягнуто з банку вищезгадану суму оскільки дані кошти не були зараховані банком на відповідний рахунок та повернуті на депозитний рахунок відділу ДВС , що в судовому засіданні було досліджено.

Правова допомога позивачу надана відповідно до вимог ЦПК за договором-доручення про надання правової допомоги в цивільній справі та судом стягнуто витрати на правову допомогу правомірно, відповідно до квитанції котра знаходиться в матеріалах справи. Крім того , зазначив, що відповідач невірно трактує п.48 Постанови Пленуму Вищого спецалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» щодо розрахунку витрат на правову допомогу.Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу.

Вважають ухвалене заочне рішення суду від 15.03.2017 року законним, обгрунтованим та таким, що відповідає нормам матеріального та процессуального права, а також, що відсутні підстави для його скасування.

Враховуючи пояснення позивача та його представника, вивчивши матеріали  справи, суд  приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст. 228 ЦПК України заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

У відповідності до п.1  ч.3 ст. 231 ЦПК України суд може своєю  ухвалою за результатами розгляду заяви  про перегляд заочного рішення залишити заяву без задоволення.

Відповідно до ст. 232 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з”явився в судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин і докази на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Як вбачається з матеріалів справи, представник відповідача ОСОБА_3 відділення № 1 Івано-Франківської філії Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приват Банк" був належним чином повідомлений про розгляд справи призначений на 24.01.2017 року, та подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи, долучивши копію довіреності, котра уповноважує її на розгляд справи(а.с.25,26,27-28)

На призначені судові засідання 14.02.2017 року та 15.03.2017 року представник відповідача належним чином був повідомлений судовими повістками про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.33,40).

Заявою від 14.03.2017 р. представник відповідача просила відкласти розгляд справи (а.с.41)

Отже, посилання заявника про відсутність в матеріалах справи розписок про вручення ПАТ КБ «ПриватБанк» судових повісток про призначення справи до розгляду як доказу належного повідомлення відповідача спростовується вищезгаданими рекомендованими повідомленнями та клопотаннями представника відповідача про відкладення розгляду справи.

Відповідно до п. 4 Постанови № 5 Пленуму Вищого спецалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» позови, що виникають із кредитних правовідносин, пред’являються до суду за загальними правилами підсудності, визначеними главою 1 розділу III ЦПК. При цьому суд має враховувати право споживача на пред’явлення позову також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування цієї особи або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору (частина п’ята статті 110 ЦПК).

Позови, що виникають із діяльності філії або представництва юридичної особи, можуть пред’являтися також за їх місцезнаходженням (частина сьома статті 110 ЦПК), проте відповідачем у справі є банк чи інша фінансова установа як юридична особа. Зазначене правило територіальної підсудності поширюється на позови позичальників (споживачів), а не на позови, що пред’являються банками чи іншими фінансовими установами щодо виконання кредитних зобов’язань, оскільки у цьому випадку діють правила статті 109 ЦПК.

Отже, вищенаведене спростовує посилання представника ПАТ КБ "Приват Банк" про подання позову не до належного відповідача .

В матеріалах справи наявний договір-доручення про надання правової допомоги в цивільній справі від 20.01.2017 року укладений між позивачем ОСОБА_1 та адвокатом ОСОБА_2 (а.с.48), та свідоцтво про право на занняття адвокатською діяльністю №972 (а.с.49) також витяг з Єдиного реєстру адвокатів України (а.с.50), що відповідно вимог ст.ст.40,42 ЦПК України підтверджує належно посвідчені повноваження на здійснення представництва в суді представником позивача адвокатом ОСОБА_2.

Представник ПАТ КБ "Приват Банк" посилається на безпідставність стягнення на користь позивача 3000 грн. витрат на правову допомогу.

Відповідно до п.п.47,48 Постанови Пленуму Вищого спецалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» щодо розрахунку витрат на правову допомогу, витрати, пов’язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті 12, 42, 56 ЦПК).

Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Разом із тим граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений Законом України від 20 грудня 2011 року № 4191-VI «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».

Підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у пункті 2 частини третьої статті 79, статтях 84, 88, 89 ЦПК.

Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов’язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Як видно з квитанції до прибуткового ордера № 1 від 20.01.2017 року від ОСОБА_1 адвокатом ОСОБА_2 прийнято 3000 грн.за надання правової допомоги позивач (а.с.47) Отже, в матеріалах справи наявне документальне підтвердження витрат на правову допомогу.

Відповідно до вищезгаданого Закону розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб’єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Небажання відповідача надавати докази в обгрунтування своїх заперечень проти позову, зокрема з причини ухилення від участі у судових засіданнях, давало суду право при заочному  розгляді справи обмежитися доказами, наданими позивачем, що повністю відповідає  положенням ч.1 ст. 224 ЦПК України.

Суд вважає, що відповідач мав можливість реалізувати свої процесуальні права, як при  попередньому судовому засіданні так  і в стадії судового розгляду справи .

Відповідно до ст.57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Отже, судом встановлено, що представник ПАТ КБ «ПриватБанк» не з'явився в судові засідання про які завчасно та належним чином був повідомлений, та заявник  не подав доказів, які мають істотне значення для вирішення справи, у зв'язку з чим відсутня передбачена сукупність підстав, необхідних для скасування заочного рішення, а тому суд дійшов висновку, що заяву про перегляд заочного рішення слід залишити без задоволення.  

На підставі наведеного та керуючись ст. 231 ЦПК України,-

                                                                       УХВАЛИВ:

  Заяву представника Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приват Банк" про перегляд заочного рішення Коломийського міськрайонного суду від 15 березня 2017 року по справі №346/6602/16 ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 відділення № 1 Івано-Франківської філії Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приват Банк" про стягнення виплат за договором банківського вкладу «Стандарт», залишити без задоволення.  

  Відповідно до ч. 4 ст. 231 ЦПК України у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає

відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Беркещук Б. Б.