ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
11.06.2009р. № 2а-1446/09/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
головуючого - судді Цвіркуна Ю.І.,
при секретарі Рудик Т.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві в особі головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві Проца Віктора Степановича про скасування постанови,
встановив:
Позивач звернувся в Окружний адміністративний суд міста Києва з позовом до відповідача, в якому просить скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 10.01.2009 року ВП № 10849090 головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві Проца Віктора Степановича.
В суді позивач свої позовні вимоги підтримав, посилаючись на те, що виконавчий напис, на підставі якого винесено постанову про відкриття виконавчого провадження не відповідає вимогам Закону України «Про виконавче провадження». Також зазначив, що вона уклала кредитний договір з ВАТ «УБРП», однак в постанові про відкриття виконавчого провадження стягувачем визначено ВАТ «БГ БАНК», а тому стягувача визначено не правильно.
Відповідач позов не визнав, аргументуючи тим, що при винесенні даної постанови державний виконавець діяв відповідно до закону, оскільки ВАТ «БГ БАНК»є правонаступником ВАТ «УБРП».
Вислухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази по справі, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити, виходячи з наступного.
Між позивачем та Відкритим акціонерним товариством «Універсальний Банк Розвитку та Партнерства»укладено кредитний договір №250 від 29.12.2006 року. В забезпечення виконання зобов’язання за кредитним договором №250 від 29.12.2006 року між зазначеними сторонами укладено договір іпотеки від 29.12.2006 року, що посвідчений приватним нотаріусом КМНО Івановою Л.М., предметом якого є належне ОСОБА_1 майно –трикімнатна квартира.
10.12.2008 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою Л.М. видано виконавчий напис, відповідно до якого запропоновано звернути стягнення на трикімнатну квартиру, яка передана ОСОБА_1 в іпотеку ВАТ «Універсальний Банк Розвитку та Партнерства», правонаступником якого є Відкрите акціонерне товариство «БГ БАНК».
З огляду на встановлене, є підстави вважати, що даний виконавчий напис нотаріуса на цей час є чинним.
При цьому позивач у суді визнала, що вона має заборгованість на суму, яка зазначена у даному виконавчому написі нотаріуса. Однак вважала, що вона має заборгованість перед ВАТ «УБРП». Про те, що ВАТ «БГ БАНК»є правонаступником ВАТ «УБРП»їй не було відомо.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про виконавче провадження»виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ч.1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження»примусове виконання рішень державною виконавчою службою здійснюється на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.
В частині 2 зазначеної статті Закону України «Про виконавче провадження»визначені виконавчі документи, які підлягають виконанню, зокрема виконавчі написи нотаріусів.
Права і обов’язки державних виконавців чітко визначені статтею 5 Закону України «Про виконавче провадження».
Так, відповідно до абзацу другого ч.2 ст. 5 Закону України “Про виконавче провадження” державний виконавець здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом.
Відповідно до ст.18 Закону державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа : - за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення, зазначеного в статті 3 цього Закону; - за заявою прокурора у випадках представництва інтересів громадянина або держави в суді; - в інших передбачених законом випадках.
Статтею 19 Закону України «Про виконавче провадження»встановлені вимоги до виконавчого документа.
Позивачем не наведено жодних доказів, які б могли свідчити про невідповідність виконавчого напису даним вимогам.
Посилання позивача на відсутність у виконавчому документі найменування стягувача та резолютивної частини є безпідставними, оскільки виконавчий напис містить найменування стягувача ВАТ «БГ Банк», що є правонаступником ВАТ «Універсальний Банк Розвитку та Партнерства».
Крім того, ст.19 Закону України «Про виконавче провадження»встановлює, що у виконавчому документі зазначається резолютивна частина рішення.
Відповідно до ч.1 ст.24 зазначеного Закону державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення виконавчого документа до виконання і цей документ відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, та пред'явлений до виконання до органу державної виконавчої служби за належним місцем виконання рішення.
Таким чином, приймаючи постанову про відкриття виконавчого провадження державний виконавець діяв згідно із законодавством, з метою виконання покладених на нього обов’язків стосовно виконання виконавчого напису нотаріуса. Як встановлено, дане рішення державного виконавця прийняте на підставі, в спосіб та в межах повноважень визначених законом. Зокрема, він в межах своєї компетенції виніс постанову про відкриття виконавчого провадження.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ч.1 ст.11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У відповідності до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
При цьому в силу ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач в суді обґрунтував свою позицію.
Натомість позивач вмотивованих доводів на підтвердження позову не навів.
Крім того, суд звертає увагу, що відповідно до положень КАС України даний спір відноситься до окремих категорій адміністративних справ.
Стаття 181 КАС України визначає особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби. Так, в силу ч. 3 ст. 181 КАС України відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби.
З урахуванням вимог вищезазначених норм та обставин справи, суд вважає, що оскаржувана постанова винесена головним державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві Процем Віктором Степановичем у відповідності до вимог чинного законодавства України.
Таким чином, з’ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.
На основі встановленого, керуючись ст.ст.86, 159-163, 181 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
постановив:
В задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити.
Строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили встановлені у статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України –з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява і скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції у порядку, що передбачені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя: Ю.І. Цвіркун