Справа № 2а – 1304/2009

                                 ПОСТАНОВА

                       ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2009 року Приморський районний суд міста Одеси  

у складі : головуючого - судді Ільченко Н.А.

                при секретарі             Наконечній В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України у Приморському районі м.Одеси про визнання відмови у виплаті щомісячної надбавки як дитині війни незаконною та про зобов’язання вчинити певні дії;  

  ВСТАНОВИВ :

03 квітня 2009 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м.Одеси (далі УПФ) про визнання відмови у виплаті йому щомісячної надбавки як дитині війни у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком незаконною, зобов’язання виплатити недоплачену йому як дитині війни щомісячну державну соціальну допомогу за період з 01.01.2007 року по 31.12.2008 року у розмірі 2 601,30 грн. і зобов’язання нараховувати та виплачувати йому як дитині війни щомісячну державну соціальну допомогу у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком в 2009 році.  

Водночас позивач просить поновити йому строк звернення до суду з даним позовом.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що він належить до соціальної групи дітей війни та відповідно до ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” має право на отримання щомісячного підвищення пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, але відповідач, у порушення вищевказаного закону, перерахунок її пенсії не здійснив, чим порушив її законні права та інтереси.

Позивач і представник відповідача просили розглянути справу за їх відсутності, про що подали адресовані суду свої письмові заяви, які приєднані судом до матеріалів справи.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

 Судом установлено, що позивач ОСОБА_1 народився 28 червня 1943 року, а згідно зі ст.1 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років, отже позивач підпадає під дію цього Закону та є дитиною війни.

У 2008 році позивач отримував підвищення до пенсії у розмірі : з 01.01.2008 року – 47 грн., з 01.04.2008 року – 48,10 грн., з 01.07.2008 року – 48,20 грн., з 01.10.2008 року – 49,8 грн.

Своїм листом від 27.03.2009 року відповідач відмовив у встановленні позивачу надбавки як дитині війни з 01.01.2006 року у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.  

Відповідно до ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” № 2195-ІV від 18.11.2004 року (набрав чинності з 01.01.2006 року) зі змінами на 09.07.2007 рік, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок – 20 років страхового стажу встановлений ст.28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” № 1058 від 09.07.2003 року у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. При цьому ч.3 ст.28 цього Закону передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 ч.1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених за цим Законом.

Суд вважає можливим застосувати дію ч.1 ст.28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, оскільки в даному випадку мінімальний розмір пенсії за віком використовується не для визначення розміру будь-якої пенсії, а лише як коефіцієнт для визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, передбаченої Законом України „Про соціальний захист дітей війни”.

Аналізуючи заперечення відповідача проти позову, суд критично оцінює його посилання щодо відсутності в Пенсійному бюджеті України коштів для здійснення вищевказаних доплат, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.7 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету України, а не за рахунок бюджету Пенсійного фонду України, як стверджує відповідач.

Відсутність у державному бюджеті коштів на виплату щомісячних надбавок дітям війни являється ситуацією правової невизначеності стосовна джерела коштів, з яких має виплачуватися зазначена надбавка, що не може бути підставою для порушення прав громадян на соціальний захист, в тому числі й на отримання надбавки до пенсії, яка прямо передбачена законом.

Реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, отже посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань судом не приймається до уваги.    

Відповідно до ст.22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані, а при прийняття нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.  

Таким чином, позивач є дитиною війни та наділений державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема право на отримання надбавки до пенсії.

Наділивши дітей війни зазначеною соціальною гарантією, держава таким чином взяла на себе публічне зобов’язання забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які є дітьми війни.

Як вбачається зі справи „Качко проти України”, Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть послатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань.

Правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання надбавки до пенсії основані на принцип юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Як свідчить позиція Суду ЄС у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office), принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов’язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов’язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов’язана з іншим принципом – відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов’язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це надання дітям війни надбавок до пенсії, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Статтею 62 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік” встановлений розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність : з 1 січня – 380 грн., з 1 квітня – 406 грн., з 1 жовтня – 411 грн.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік” серед яких : ст.111 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік”, згідно якої підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни, та п.12 ст.71, яким зупинено на 2007 рік статті 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, з урахуванням статті 111 цього Закону.  

Таким чином,  з 09.07.2007 року відновлено дію ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” у повному обсязі, що поновило право позивача на отримання належної йому щомісячної державної соціальної допомоги.

Державним бюджетом України на 2008 рік зазначена правова норма була змінена і викладена у наступній редакції : „Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”) до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни”.  

У статті 58 Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік” встановлений розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність : з 1 січня – 470 грн., з 1 квітня – 481 грн., з 1 липня – 482 грн., з 1 жовтня – 498 грн.

Рішенням Конституційного Суду України по справі № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року було визнано неконституційними п.41 Розділу ІІ Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”.

Таким чином, редакція ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” повернуто в стан, що існував до внесення змін від 28.12.2007 року, тобто надбавка дітям війни визначається в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.

Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень вищезазначених законів, що визнані неконституційними.  

За таких обставин суд вважає, що право позивача порушено та що він має право на підвищення пенсії в розмірі, визначеному Законом України „Про соціальний захист дітей війни”.

Статтею 110 Закону України „Про Державний бюджет України на 2006 рік” № 3235 від 20.12.2005 року було встановлено, що пільги дітям війни, передбачені абзацом сьомим статті 5 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, запроваджуються з 1 січня 2006 року, а статтею 6 – у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної ради України з питань бюджету, та у Прикінцевих положеннях Закону Кабінету Міністрів України доручено за результатами виконання Державного бюджету України за перше півріччя 2006 року внести ОСОБА_2 України пропозиції щодо подальшого поетапного впровадження ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, проте це доручення Кабінетом Міністрів України впродовж 2006 року виконане не було.

До цього часу положення ст.110 Закону України „Про Державний бюджет України на 2006 рік” не скасовані та не визнані неконституційними, тому суд доходить до висновку про відсутність підстав для виплати відповідачем позивачу щомісячної державної соціальної допомоги як дитині війни у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

У відповідності до статті 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Аналіз вищевикладеного свідчить про те, що УПФ діяло без дотримання необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямовані його дії.  

З огляду на викладені обставини, суд вважає, що позивач має право на отримання надбавки, передбаченої статтею 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за період часу з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року і з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року.

Разом з тим, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, а саме - в межах його вимог щодо визнання відмови відповідача у виплаті вищевказаної щомісячної надбавки та зобов’язання  нарахувати і виплатити цю недоплачену надбавку за період з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року, так як підстав для поновлення йому строку звернення до суду з аналогічними позовними вимогами за 2007 рік відсутні.

На підставі викладеного і керуючись ч.2 ст.99, ст.ст.162-163 КАС України, суд, -

                                  ПОСТАНОВИВ :

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати відмову управління  Пенсійного фонду України у Приморському районі м.Одеси у виплаті ОСОБА_1 щомісячної надбавки, передбаченої статтею 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період часу з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року – безпідставною.

Зобов’язати управління Пенсійного фонду України у Приморському районі м.Одеси здійснити нарахування і виплату ОСОБА_1 щомісячної надбавки,   передбаченої статтею 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період часу з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, з врахуванням при розрахунку отриманих позивачем відсотків підвищення до пенсії за 2008 рік.

У задоволені решти позовних вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через Приморський районний суд м.Одеси шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення постанови заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги або в порядку ч.5 ст.186 КАС України.

             Суддя                                                          Н.А.Ільченко