Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний №331/5615/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Жукова О.Є.

Провадження №22-ц/778/1037/17 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2017 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого Кримської О.М.,

суддів: Дашковської А.В.,

ОСОБА_2,

секретаря Евальд Д.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 та публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 23 грудня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення сум компенсації втрати частини доходів, виплату середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні,

ВСТАНОВИЛА:

15.08.2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 акціонерного товариства «Українська залізниця» про про стягнення сум компенсації втрати частини доходів, виплату середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Позов обґрунтовано тим, що з 02.07.1987 року по 13.06.2012 року він працював у відокремленому структурному підрозділі «Вагонне депо Запоріжж-Ліве» ДП «Придніпровська залізниця». В день звільнення відповідач не здійснив з ним повного розрахунку та не виплатив належні йому при звільненні суми. Остаточний розрахунок було здійснено лише 27.05.2016 року на підставі судового рішення Апеляційного суду Запорізької області від 04.08.2015 року .

Посилаючись на норми ст.117 КЗпП України, Постанову КМУ від 08.02.1995 № 100 позивач просив задовольнити позов , стягнути з ПАТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_3компенсацію втрати частини доходу у зв»язку з порушенням строку їх виплати у сумі 58 729, 07 грн., середній заробіток за весь час затримки розрахунку з 13.06.2012 року по 26.05.2016 року у сумі 487 263, 36грн.

Рішенням Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від «23» грудня 2016 р. Позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_5 акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні в сумі 328 875 ( триста двадцять вісім тисяч вісімсот сімдесят п»ять ) гривень 55 копійок, компенсацію втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати в розмірі 47 276 (сорок сім тисяч двісті сімдесят шість) гривень 90 копійок.

Стягнуто з ОСОБА_5 акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір в сумі 3761 (три тисячі сімсот шістдесят одна) гривня 52 копійки.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду , представник позивача –ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права , а також на неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні змінити та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги та стягнути з ПАТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.06.2012р. по 26.05.2016 р. в сумі 341 939, 20 грн. В обґрунтування вказує на те, що судом першої інстанції при обчисленні середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені обрахував спірну суму виходячи із кількості робочих днів. При цьому позивач вважає що розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у відповідності до ст..117 КЗпП України має встановлюватися виходячи з кількості календарних днів а не робочих.

Також представник позивача зазначає, що судом безпідставно було зменшено суму виплати у відповідності до задоволення позовних вимог.

Представник відповідача ОСОБА_5 акціонерного товариства «Українська залізниця» -ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права , а також на неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким в задоволені позовних вимоги відмовити. В обґрунтування вказує на те, що суд першої інстанції не звернув уваги, що на час звернення ОСОБА_3 до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходу через невиконання рішення суду, яке набрало законної сили, трудовий договір з позивачем було припинено, між позивачем та відповідачем був відсутній трудовий спір.

Крім того, суд не взяв до уваги положення ст.233 КЗпП України та п.25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 р. № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» щодо застосування тримісячного строку для звернення до суду з таким позовом.

Зокрема, після звернення позивача до суду з позовом про стягнення невиплаченої при звільнені компенсації за невикористану частину належного відпочинку та ухвалення рішення Апеляційним судом Запорізької області від 04.08.2015 року, позивач знав про порушення свого права, але в тримісячний строк із вимогами не звернувся.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників апеляційного розгляду, дослідивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволеню з таких підстав та мотивів.

Згідно з ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 працював в ДП «Придніпровська залізниця» і був звільнений 13.06.2012 року на підставі п.5 ст. 36 КЗпП України (а.с.7).

При звільненні з роботи, між ОСОБА_3 та відповідачем виник спір щодо належних йому при звільненні сум заробітної плати.

У вересні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя з позовом до ДП «Придніпровська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, в якому просив стягнути на його користь компенсацію за 472 діб за період з 28.11.2007 рок4у по 13 червня 2012 року у сумі 71873,07 гривень.

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 04 серпня 2015 року по вказаній справі було стягнуто з ДП «Придніпровська залізниця», яке є правонаступником ПАТ «Українська залізниця» (а.с.56), на користь ОСОБА_3 заборгованість з виплати заробітної плати за невикористаний час домашнього відпочинку у сумі 66 435,60 гривень (а.с.35-38).

Відповідно до виписки з карткового рахунку, сума в розмірі 66 435,60 гривень була виплачена позивачу 27.05.2016 року (а.с.9).

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Положеннями ст. 115 КЗпП України та ст. 24 Закону України «Про оплату праці» передбачені порядок та умови виплати заробітної плати.

Згідно ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов’язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму (ст. 116 КЗпП України).

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника (ст. 117 КЗпП України).

Пленумом Верховного Суду України у п. 20 постанови від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз’яснено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв’язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред’явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Тобто право у працівника на отримання такої виплати виникає за наявності складу порушення, який включає два юридичних факти: порушення власником строку розрахунку при звільненні (ст. 116 КЗпП України) та вини роботодавця у затримці розрахунку при його звільненні.

При цьому, вина власника не виключається при відсутності грошей на розрахунковому рахунку, фінансових труднощах підприємства тощо. Вину власника виключає лише непереборна сила, що розуміється як надзвичайна і невідворотна за даних умов подія.

Згідно до п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999р. при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995р. № 100 (з наступними змінами і доповненнями).

За положеннями ст. 27 Закону України «Про оплату праці», п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року (далі - Порядку), середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов’язана відповідна виплата.

При цьому, згідно з п. 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

В даній справі відсутні підстави передбачені законодавством для обчислення середнього заробітку виходячи з кількості календарних днів, що було вірно встановлено судом першої інстанції.

Як вбачається з довідки, відповідача (а.с.10), середньоденна заробітна плата ОСОБА_3 складала 337,44 гривень .

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки фактичний розрахунок відбувся саме 27.05.2016 року, з відповідача відповідно до ст. 117 КЗпП України підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку, компенсація втрати частини заробітку.

Суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про не виплату відповідачем ПАТ «Українська залізниця» позивачу при звільненні належних сум , не виконав вчасно рішення Апеляційного суду Запорізької області від 04.08.2015 року, тому відповідно до ст.117 КЗпП України стягнув суму середнього заробітку за весь період затримки та компенсацію за нараховану, але невиплачену заробітну плату з урахуванням індексу інфляції.

Проте, колегія суддів з висновками суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 13.06.2012 року по 27.05.2016 рік в розмірі 328 875, 55 грн. ( 377,44 грн. х 943 роб.дні = 355 925,92 грн, зменшення суми з 355 925,92 грн до 328 875, 55 грн по принципу пропорційності сум компенсації заборгованій сумі ) не погоджується так як судом першої інстанції була допущена помилка, і рішення суду в цій частині підлягає зміні.

З матеріалів справи вбачається, що розмір заборгованості по заробітній платі позивача за невикористаний час домашнього відпочинку становить 66 435,60 гривень , які були стягнуті Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 04 серпня 2015 року.

З урахуванням положень ст.117 КЗпП України судом першої інстанції не вірно розраховано суму середнього заробітку за час затримки розрахунку, оскільки в даному випадку необхідно проводити розрахунок з урахуванням середнього розміру денної заробітної плати ОСОБА_3, яка становить 337,44 грн., а не 377,44 грн., як зазначено судом першої інстанції.

Кількості робочих днів за період затримки розрахунку, а саме з 13.06.2012 року по 27.05.2016 рік повинна становити 943 дня замість 1444 днів вказаних позивачем

Згідно довідки ПАТ «Українська залізниця» середній розмір денної заробітної плати ОСОБА_3 становить 337, 44 грн.( без відрахувань податків та зборів) , з урахуванням розміру заробітної плати за останні два місяця роботи позивача в ПАТ «Українська залізниця».(а.с.10)

Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 13.06.2012 р. по 27.05.2016 р. складає 318 205,92 грн. ( 337,44 грн. х 943 роб. день).

Колегія суддів не вбачає, передбачених законом підстав для зменшення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у зв’язку з істотністю суми заборгованості порівняно із середнім заробітком позивача.

За вказаних обставин, відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню частково, шляхом зміни рішення суду першої інстанції, стягнувши суму середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 13.06.2012 р. по 27.05.2016 рік у розмірі 318 205грн. 92 коп.

Статтею 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Згідно роз’яснень, що містяться в п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», не проведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Судом встановлено, що повний розрахунок із позивачем був проведений лише 27 травня 2016 року. Із позовом ОСОБА_3 звернувся 15.08.2016 року, тобто із дотриманням строку, передбаченого ч. 1 ст. 233 КЗпП України.

Узв’язку із вищевказаним не ґрунтуються на вимогах закону та суперечить роз’ясненням, що містяться в п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» й доводи апеляційної скарги ПАТ «Українська залізниця» про те, що строк для обрахування позивачу виплат, передбачених ст. 117 КЗпП України слід вираховувати з наступного дня, що слідує за ухваленням рішення Апеляційним судом Запорізької області від 04 серпня 2015 року та пропуск позивачем строку, передбаченого ч.1 ст.233 КзПП України, оскільки частиною 2 зазначеної статті передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Такі ж роз’яснення містяться в рішеннях Конституційного суду України № 8-рп/2013 від 15.10.2013 року та № 9-рп/2013 від 15.10.2013 року.

Передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов’язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Посилання апеляційної скарги ПАТ «Українська залізниця» на те, що оскільки вимога про виплату заробітної плати не була заявлена в установлений законом строк і після ухвалення рішення й звернення його до виконання, відносини щодо виплати присудженої судом суми регулюються Законом України « Про виконавче провадження», правових підстав для задоволення позову у суду першої інстанції не було є безпідставними, оскільки порушення процедури примусового стягнення коштів не може свідчити про відсутність вини роботодавця в невиплаті працівникові належних коштів і не є підставою для звільнення роботодавця від обов’язку сплатити зазначені кошти.

Таким чином, невиконання рішення суду про стягнення на користь звільненого працівника недоплаченої заробітної плати є підставою для покладення на власника або уповноважений ним орган відповідальності, передбаченоїстаттею 117 КЗпП України за весь період невиплати цієї заробітної плати.

Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати, суд першої інстанції керувався ст. 2 Закону України «Про оплату праці», якою передбачено існування основної заробітної плати, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Додаткова заробітна плата, зокрема, це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством.

Компенсація втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати є складовою частиною заробітної плати (додаткова заробітна плата).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

За правилами ст. 3 цього Закону сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов’язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Визначаючи розмір компенсації за період з липня 2012 року по квітень 2016 року, суд першої інстанції керувався п. 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв’язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 р. №159 (із змінами і доповненнями).

Суд першої інстанції розглянувши справу, вірно встановивши характер спірних правовідносин, дійшов обґрунтованого висновку про те, що сума компенсації втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків виплати заробітної плати складає 47 276 грн. 90 коп. без урахування податків та обов’язкових платежів.

Питання про судові витрати судова колегія вирішує відповідно з вимогами ст.88 ЦПК України і вважає необхідним зменшити суму стягнення з ПАТ «Українська залізниця» на користь держави з 3761, 52 грн. до 3654,80 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 316, 317ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційні скарги ОСОБА_5 акціонерного товариства «Українська залізниця» та представника ОСОБА_3 ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 23 грудня 2016 року в частині стягення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені та судового збору змінити.

Стягнути з ОСОБА_5 акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені у розмірі 318 205 ( триста вісімнадцять тисяч двісті п»ять ) грн. 92 коп. без урахування обов’язкових платежів та податків.

Стягнути з ОСОБА_5 акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судові витрати пов’язані з розглядом справи в суді 3654 грн. 80 коп..

У решті рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 23 грудня 2016 р. - залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, проте може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий Судді: