АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/663/17Головуючий по 1 інстанції

Категорія : 27 ОСОБА_1

Доповідач в апеляційній інстанції

ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2017 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоОСОБА_2

суддівОСОБА_3, ОСОБА_4

при секретаріОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 – ОСОБА_7 на заочне рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 16 грудня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за борговою розпискою,

в с т а н о в и л а :

14 червня 2016 р. позивач звернувся до суду із зазначеним позовом.

В обґрунтування заявлених вимог вказав, що, по тексту позову, 10 вересня 2009 р. між ним та ОСОБА_9 було укладено договір позики, за яким позивач передав у власність відповідача грошові кошти в сумі 20 000 грн., а відповідач зобов’язався повернути вказані грошові кошти у обумовлений сторонами строк.

На підтвердження укладення вказаного вище договору та його умов, ОСОБА_7А було представлено ОСОБА_8 розписку про одержання ним грошових коштів в розмірі 20 000 грн., а також встановлено кінцевий термін повернення до 16 липня 2014 року.

З метою досудового врегулювання даного спору, позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогами добровільно повернути грошові кошти, проте законні вимоги останнього відповідачем було проігноровано.

До даного часу відповідач ухиляється від повернення суми боргу, чим порушив взяті на себе зобов’язання. Враховуючи викладене позивач просив суд стягнути із ОСОБА_9 на його користь борг за договором позики із урахуванням встановленого індексу інфляції у сумі 33 701 грн. 46 коп. та 3% річних від вищевказаної суми, а саме: 1 151 грн., а всього: 34 851 грн. 46 коп. та судові витрати по справі.

Відповідно до актового запису про зміну імені № 40 від 03 жовтня 2015 р. виданого Уманським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Черкаській області ОСОБА_9 змінив прізвище «Звіревич» на «Оксанич».

Заочним рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 16 грудня 2016 р. позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 грошові кошти в сумі 34 851 грн. 46 коп. Вирішено питання про стягнення судового збору.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_6 через свого представника – ОСОБА_7 оскаржив його в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги, дотримуючись при цьому порядку оскарження заочного рішення, та посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати і ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

При цьому, вказав, що суд неповно з’ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, не сприяв повному об’єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення, на його переконання, є незаконним та необґрунтованим.

Виходячи зі змісту розписки, суд дійшов висновку про наявність між сторонами по справі укладеного договору позики за яким нібито були передані грошові кошти, а відповідач визнав факт наявності заборгованості, однак такі висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. При ухваленні рішення, на переконання скаржника, був невірно оцінений доказ, а саме розписка, яку в судовому засіданні надав позивач. ОСОБА_6 стверджує, що пред’явлену позивачем копію розписки він писав під тиском. З ОСОБА_8 у нього були трудові відносини, не оформлені офіційно. А далі на підставі виниклого конфлікту його змусили написати розписку, відповідно позику він не отримував і гроші йому не передавалися.

На ряду з викладеним зміст апеляційної скарги містить клопотання про призначення почеркознавчої та лінгвістичної експертизи, для підтвердження факту написання даної розписки під примусом, при цьому переліку питань які необхідно поставити на виконання вказаної експертизи заявником не зазначено.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін адвокатів ОСОБА_10 та ОСОБА_11, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, заперечення подані представником ОСОБА_8 – адвокатом ОСОБА_11, вважає, що апеляційна скарга підлягає до відхилення.

Відповідно до статті 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами виникли договірні правовідносини за борговою розпискою, які в свою чергу не виконуються, а тому порушене право підлягає захисту.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Таким чином, досліджуючи боргову розписку чи договір позики, суд повинен виявляти сторони правочину, справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить зобов'язання повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Згідно зі статтею 1050 ЦК України позичальник зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу, якщо ним несвоєчасно повернуто суму позики.

За частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції зав весь час прострочення, а також, три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом встановлено, підтверджено матеріалами справи, що 09 липня 2014 р., згідно до власноручно написаної розписки, ОСОБА_9, який, як зазначалося раніше, змінив прізвище на ОСОБА_6, одержав від ОСОБА_8 у якості позики 20 000 грн. на строк до 16 липня 2014 р. Дану розписку написано у присутності свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13 (а. с. 9)

На час розгляду справи відповідачем борг не повернуто, борговий документ знаходиться у позивача.

Приведений письмовий договір позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й факту передачі грошової суми позичальнику.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно прийшов до висновку про те, що розписка відповідача підтверджує умови отримання ним, як позичальником, в борг грошей у позивача.

Вказана позиція суду узгоджується з правовою позицією ВСУ, викладеною в постанові від 11 листопада 2015 р. у справі № 6-1967цс15, яка в силу ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів України.

На даний момент позичені кошти відповідач позивачу не повернув.

Враховуючи викладене, приведені вимоги закону, суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача боргу за позикою з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми.

Розмір стягнутого боргу ОСОБА_6 не оспорюється.

Згідно частини 1 статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Колегія суддів в цілому погоджується з висновками суду першої інстанції та при цьому врахує, що у світлі позиції ВСУ від 11 листопада 2015 р. у справі № 6-1967цс15 письмова розписка про отримання позики з огляду на її реальний характер є доказом не тільки факту передачі грошей позичальнику, а й фіксує його обов'язок їх повернути позикодавцю та є належним доказом укладення сторонами договору позики.

Щодо посилання ОСОБА_6 в апеляційній скарзі на те, що наявність оригіналу боргової розписки не була досліджена судом першої інстанції, то воно є безпідставним, так як у матеріалах справи на 9 аркуші міститься світлокопія спірної розписки завірена підписом судді з відміткою «з оригіналом вірно 16.12.2016 р.»

В свою чергу твердження ОСОБА_6 про те, що спірна розписка написана ним під тиском є також безпідставним, оскільки не підтверджено будь то належними чи допустимими доказами. Разом з цим, відповідач з позовною вимогою про визнання правочину недійсним, як вчиненого проти його справжньої волі внаслідок застосування до нього фізичного чи психічного тиску з боку позивача або з боку інших осіб, згідно до статті 231 ЦК України, яка регламентує правові наслідки правочину, який вчинено під впливом насильства, до суду не звертався.

Стосовно посилань ОСОБА_6 в апеляційній скарзі на те, що гроші за написаною ним розпискою він не займав та не отримував та, що між ним та позивачем існували трудові відносини, які не були оформлені офіційно, то і вони не є підставою для скасування судового рішення та відмови у задоволенні позовних вимог, так як у відповідності до статті 1051 ЦК України з часу написання спірної розписки – 09.07.2016 р. відповідач не оспорив у судовому порядку договір позики на тій підставі, що грошові кошти ним не були отримані від позикодавця.

Крім того, згідно до статті 1053 ЦК України закон передбачає новацію боргу, а саме за домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов’язанням. Заміна боргу позиковим зобов’язанням проводиться з додержанням вимог про новацію і здійснюється у формі, встановленій для договору позики (стаття 1047 цього Кодексу, а саме у письмовій формі).

Щодо обов’язкової участі свідків при розгляді справи, що, за твердженням ОСОБА_6, можуть підтвердити його доводи наведені в апеляційній скарзі, то стаття 1051 ЦК України визначено, що якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватись на свідченнях свідків для підтвердження того, що, зокрема, гроші не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором

Таким чином посилання ОСОБА_6 в апеляційній скарзі на порушення норм матеріального і процесуального права, не повне з’ясування фактичних обставин справи, ненадання належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам, не сприяння повному, об’єктивному та неупередженому її розгляду, не знайшли свого підтвердження при розгляді даної справи, а судом повно та всебічно перевірені надані сторонами докази, дана їм належна оцінка у рішенні, які належним чином мотивовані і за своїм змістом та формою відповідають вимогам матеріального та процесуального закону, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а судове рішення залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 304, 307, 308, 313, 314, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 – ОСОБА_7 відхилити.

Заочне рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 16 грудня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції з дня набрання нею законної сили.

Головуючий :

Судді :