Справа № 127/20471/16-ц Провадження № 22-ц/772/1082/2017Головуючий в суді першої інстанції ОСОБА_1

Категорія 48Доповідач Панасюк О. С.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2017 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області в складі: головуючого – судді Панасюка О.С., суддів Шемети Т.М., Зайцева А.Ю., з участю секретаря судового засідання Топольської В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про часткове звільнення від сплати заборгованості за аліментами та розстрочку сплати заборгованості за аліментами за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 1 березня 2016 року, –

встановила:

У вересні 2016 року ОСОБА_2 звернувся в суд з цим позовом, вказуючи, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 16 січня 2016 року, яке набуло законної сили 22 березня 2016 року згідно з ухвалою Апеляційного суду Вінницької області, з нього на користь ОСОБА_3 на дітей ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, стягнуто аліменти в твердій грошовій сумі в розмірі 7000 грн щомісячно з дня подання позовної заяви – 7 вересня 2015 року. За період з часу звернення ОСОБА_3 з позовом про стягнення аліментів і до пред’явлення нею виконавчого листа до примусового виконання після набрання рішенням законної сили утворилась заборгованість за 7 місяців в розмірі 49000 грн. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 квітня 2016 року було відкрито касаційне провадження за його касаційною скаргою на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16 січня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 22 березня 2016 року та зупинене виконання цього рішення. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 червня 2016 року його касаційну скаргу відхилено, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16 січня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 22 березня 2016 року залишено без змін. Ця ухвала направлена в його адресу лише 28 серпня 2016 року, а отримав він її у вересні 2016 року. Таким чином у зв’язку із тривалістю судового розгляду справи про стягнення аліментів станом на 22 вересня 2016 року виникла заборгованість за аліментами в розмірі 87424 грн, яку через скрутне матеріальне становище, викликане хворобою та неможливістю провадити підприємницьку діяльність, сплатити він не в змозі.

Просив частково звільнити його від сплати такої заборгованості до 43712 грн та стягувати її щомісячними платежами в розмірі 1000 грн.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 01 березня 2017 року у позові відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду встановленим обставинам справи, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позову.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Ч. ч. 1, 2 ст. 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції; апеляційний суд досліджує лише ті докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

За змістом ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права; не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, судова колегія розглядає справу та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Судом встановлено, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 16 січня 2016 року, яке набуло законної сили 22 березня 2016 року згідно з ухвалою Апеляційного суду Вінницької області, з нього на користь ОСОБА_3 на дітей ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, стягнуто аліменти в твердій грошовій сумі в розмірі 7000 грн щомісячно з дня подання позовної заяви – 7 вересня 2015 року (а. с. 5 – 13).

Згідно з розрахунком старшого державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби м. Вінниці Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області ОСОБА_6 станом на 22 вересня 2016 року заборгованість ОСОБА_2 за аліментами становила 87424 грн (а. с. 24).

Відповідно до ст. 197 СК України з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів суд може відстрочити або розстрочити сплату заборгованості за аліментами.

За позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв'язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.

Отже, підставами для повного або часткового звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами є об’єктивні, незалежні від його волі обставини, що виникли після ухвалення рішення про стягнення аліментів і спричинили її виникнення.

Натомість, як зазначав ОСОБА_2 у позовній заяві, заборгованість виникла у зв’язку із тривали розглядом справи в суді.

При цьому ст. 180 СК України встановлює безумовний обов’язок батьків утримувати дитину до досягнення повноліття, але у справі відсутні будь-які докази щодо виконання цього обов’язку позивачем як до ухвалення рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16 січня 2016 року про стягнення аліментів, так і після цього. Отже, саме невиконання обов’язку з утримання дітей спричинило виникнення заборгованості за аліментами у визначеному державним виконавцем розмірі (до ухвалення та набрання законної сили рішенням про стягнення аліментів позивач не мав перешкод надавати утримання дітям у розмірі, який вважав достатнім для забезпечення їхніх потреб).

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність позовних вимог щодо часткового звільнення ОСОБА_2 від сплати заборгованості за аліментами, оскільки така заборгованість виникла через його суб’єктивне ставлення до обов’язку утримувати дітей до досягнення ним повноліття та небажання виконувати остаточне рішення суду про стягнення аліментів (ні судовий розгляд справи про стягнення аліментів в суді першої та апеляційної інстанції, ні зупинення виконання рішення судом касаційної інстанції не позбавляє особу такого обов’язку).

Щодо доводів позивача про його тяжку хворобу та значне погіршення майнового становища у зв’язку із неотриманням доходу від підприємницької діяльності, то колегія суддів зазначає таке.

Як на доказ важкої хвороби позивач посилався на консультативний висновок ДУ "Національний інститут серцево-судинної хірургії ім. М.М. Амосова НАМН України" від 4 серпня 2016 року, за яким хірургічне втручання ОСОБА_2 не показане, рекомендовано контроль артеріального тиску, гіпотензивну терапію (а. с. 22). Аналогічний за змістом висновок цього ж інституту № 7549 від 16 червня 2015 року та консультативне дослідження Вінницького військово-медичного клінічного центру Центрального регіону від 11 червня 2015 року були предметом дослідження суду при ухваленні рішення про стягнення аліментів (а. с. 7). Суд першої інстанції правильно відхилив консультативний висновок спеціаліста ЦПМСД № 2 від 19 жовтня 2015 року, за яким ОСОБА_2 рекомендоване оперативне втручання з приводу аневризми вихідного відділу аорти (а. с. 58), як такий, що суперечить зазначеним вище доказам.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що цей висновок, як і документи щодо його оперативного лікування з приводу багатовузлового зобу (а. с. 55 – 56) стосуються обставин, що виникли після утворення заборгованості за аліментами та звернення ОСОБА_2 до суду, а тому вони (обставини) виходять за межі предмету доказування у цій справі.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 49 Конституції України держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності.

Відтак, тяжка хвороба особи може бути підставою для звільнення (повного або часткового) від сплати заборгованості за аліментами лише у випадку, якщо у зв’язку із нею особа, принаймні тимчасово втратила працездатність, чи понесла значні витрати на своє лікування (за умови, що воно не надавалось безкоштовно у державних або комунальних закладах охорони здоров'я), що унеможливило сплату аліментів, однак доказів такого у справі немає.

Неотримання доходу від підприємницької діяльності також не можна вважати об’єктивною (незалежною від волі позивача) обставиною, тому що ст. 42 Господарського кодексу України визначає підприємництво як самостійну, ініціативну, систематичну, на власний ризик господарську діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Отже особа, яка здійснює підприємницьку діяльність, свідомо приймає на себе ризики, пов’язані з її провадженням, в тому числі щодо одержання нерегулярного, мінливого прибутку, а також не одержання його зовсім, чи навіть одержання збитків.

Крім того, суд першої інстанції правильно звернув увагу, що позивач не вживав заходів щодо працевлаштування, відтак припинення його підприємницької діяльності не може бути беззаперечним свідченням погіршення майнового становища ОСОБА_2

Інші обставини, на які позивач посилався як на підставу для часткового звільнення від сплати заборгованості за аліментами, зокрема зміна його сімейного стану, так само носять суб’єктивний характер, відтак не можуть вважатись такими, що мають істотне значення в розумінні ч. 2 ст. 197 СК України.

Щодо вимог про розстрочення сплати заборгованості за аліментами, то колегія суддів зазначає таке.

Як видно зі змісту позовної заяви ОСОБА_7 просив частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами з 87424 грн до 43712 грн, розстрочивши сплату цієї суми шляхом щомісячного стягнення по 1000 грн.

Тобто, фактично ставив питання про розстрочку виконання рішення про часткове звільнення від сплати аліментів, що передбачено ст. 217 ЦПК України, за якою суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочку або розстрочити його виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Відтак, оскільки підстав для ухвалення рішення про часткове звільнення ОСОБА_2 від сплати аліментів немає, то розстрочене воно бути не може.

Натомість змістовний аналіз ч. ч. 1, 2 ст. 197 СК України, які містять різні підстави для їх застосування, вказує на те, що особа може або звернутись із заявою про відстрочку чи розстрочку сплати заборгованості за аліментами (у тому розмірі, який об’єктивно існує на час звернення до суду), або подати позов про звільнення від її сплати повністю або частково, тобто ці вимоги фактично є взаємовиключними і задоволеними одночасно бути не можуть.

Таким чином доводи апеляційної скарги не є істотними і не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, –

постановила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 1 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий /підпис/ ОСОБА_8

Судді: /підпис/ ОСОБА_9

/підпис/ ОСОБА_10

Згідно з оригіналом ОСОБА_8