АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 607/5336/16-цГоловуючий у 1-й інстанції Сливка Л.М.

Провадження № 22-ц/789/287/17 Доповідач - Бершадська Г.В.

Категорія - 57

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 квітня 2017 р. колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Бершадської Г.В.

суддів - Гірський Б. О., Ткач О. І.,

з участю секретаря Бріль В.Л.,

представників сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 20 січня 2017 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа - приватний нотаріус Тернопільського міського нотаріального округу ОСОБА_7 про визнання договорів купівлв-продажу недійсними,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 20 січня 2017 року у задоволенні вищевказаного позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Апелянт зазначила, що під час чинності ухвали Тернопільського міськрайонного суду від 5 квітня 2016 року про заборону відчуження квартир у багатоквартирному чотирьохповерховому будинку №9 на вул.Петрушевича, який розташований на земельній ділянці кадастровий номер 6110100000:07:005:0031, ОСОБА_2 не вправі був їх відчужувати. Спірний будинок збудований самочинно, оскільки декларація про початок виконання будівельних робіт з реконструкції квартири №1 двоквартирного житлового будинку під багатоквартирний житловий будинок та декларація про готовність об’єкта до експлуатації скасовані. Вона, як власник квартири №2 двоквартирного житлового будинку, згоди на реконструкцію квартири у багатоквартирний будинок не давала. Внаслідок такої реконструкції квартири №1 вона позбавляється законного права користуватись допоміжними приміщеннями реконструйованої частини будинку.

В судовому засіданні представник апелянта апеляційну скаргу підтримала та додатково пояснила, що внаслідок будівництва чотирьохповерхового будинку, квартира ОСОБА_1 попадає у вітровий підпір. Фактично збудовано новий будинок і перестав існувати одноповерховий двохквартирний житловий будинок. Відстань між будинками становить 40 см, що свідчить про недотримання протипожежних вимог. Можливе порушення фундаменту та даху її квартири, який був спільним для всього будинку. Не вважала за необхідне проводити судово-будівельну експертизу, оскільки візуальний огляд будівель свідчить про про існування вітрового підпору та, відповідно, загрозу для життя. Визнання спірних правочинів недійсними надасть їй право вимагати у ОСОБА_2 здійснення перебудови квартири у відповідності до вимог ДБН та дозволу власниці, який передбачав добудову та надбудову мансардного приміщення над квартирою №1.

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_8 пояснив, що хоч в будинку ніхто не проживає, вони мають намір поселити в нього сина. Котел в квартирі звичайний, без примусової вентиляції і в разі якщо його запалити, димовентиляційні канали при певних напрямках вітру будуть зворотніми. Інших технічних умов з приводу (усунення вітрового підпору) встановлення безпечного користування квартирою не розглядав. Суть спору в тому, що дружина не давала згоди на будівництво багатоквартирного будинку, а була домовленість з попереднім власником квартири про реконструкцію і їхньої квартири шляхом надбудови мансардного приміщення. Тому просять визнати недійсними договори купівлі-продажу, так як ОСОБА_2 не мав права на будівництво будинку, оформлення права власності і наступного відчуження квартир.

Представник ОСОБА_2 та ОСОБА_4 - ОСОБА_9 апеляційної скарги не визнав та пояснив, що позивач не довела наявності вітрового підпору та створення їй перешкод у користуванні квартирою. Навіть якщо припустити, що вітровий підпір має місце, то позов, на його думку, не може бути задоволений, оскільки належним способом захисту будуть вимоги зобов'язати вчинити певні дії: надбудувати димохід до висоти, необхідної для усунення вітрового підпору, заміни котла, проведення інших робіт для його усунення або ж відшкодування вартості самостійно проведених ОСОБА_1 робіт по усуненню вітрового підпору. Квартири, до проведеної реконструкції, були ізольованими, з окремими входами, а приміщень спільного користування, окрім горища, не було. Земельна ділянка також була поділена з присвоєнням окремого кадастрового номера. Позивач добровільно надала нотаріально посвідчену згоду ОСОБА_10 на реконструкцію належної йому квартири з прибудовою, надбудовою мансардного поверху, що передбачає зміни у конфігурації горища як спільної сумісної власності багатоквартирного будинку.

Заслухавши пояснення сторін і їх представників, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Звертаючись з вказаним позовом, позивач свої вимоги обґрунтовувала тим, що вона є власником квартири №2 в двоквартирному одноповерховому будинку по вул.Петрушевича,9. Власник квартири №1 ОСОБА_2, після придбання її у вересні 2015 року у колишнього власника ОСОБА_10, внісши недостовірні дані до декларації про початок виконання будівельних робіт по реконструкції своєї квартири та до декларації про готовність об’єкта до експлуатації, реконструював квартиру у чотирьохповерховий житловий будинок, який зареєстрував за адресою вул.Петрушевича, 9а. Внаслідок такого самочинного будівництва її квартира попадає у вітровий підпір, тому вона звернулась до Тернопільського міськрайонного суду з позовом до ОСОБА_2 про зобов’язання здійснити перебудову зведеного ним багатоповрхового чотирьохповерхового будинку в індивідуальний житловий будинок висотою до трьох поверхів. У вказаній справі ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 5 квітня 2016 року заборонено ОСОБА_2 здійснювати дії щодо продажу квартир у збудованому будинку. Незважаючи на встановлену заборону, 20, 28 та 29 квітня 2016 року, ОСОБА_2 відчужив чотири квартири та нежитлове приміщення.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для визнання оскаржуваних правочинів недійсними та недоведеності позивачкою факту порушення її прав спірними правочинами. При цьому, суд зазначив, що право власності ОСОБА_2 на відчужені ним квартири та нежитлове приміщення зареєстроване у державному реєстрі прав власності та ніким не оскаржене і не скасоване.

Колегія погоджується з такими висновками суду.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є власником квартири №2 двоквартирного одноповерхового житлового будинку по вул.Петрушевича, 9 в м.Тернополі. Власником квартири №1 був ОСОБА_10, який 29 вересня 2015 року відчужив її ОСОБА_2

10 жовтня 2011 року ОСОБА_1 надала нотаріальну згоду ОСОБА_10 на реконструкцію належної йому частини житлового будинку з прибудовою, надбудовою, мансардного поверху.

Отримавши дозвіл (декларацію) на початок виконання будівельних робіт по реконструкції квартири №1 двоквартирного житлового будинку під багатоквартирний житловий будинок, ОСОБА_2 фактично збудував новий чотирьохповерховий багатоквартирний житловий будинок на місці знесеної квартири №1. (а.с. 104-106).

На підставі договору купівлі-продажу квартири від 29 вересня 2015 року та декларації про готовність об’єкта до експлуатації (а.с. 107-110) ОСОБА_2 зареєстрував право власності на чотирьохповерховий житловий будинок (а.с. 53).

Провівши поділ будинку на нежитлове приміщення та чотири квартири він відчужив їх: 28 квітня 2016 року укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 між ОСОБА_2 та ОСОБА_5; 28 квітня 2016 року укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 між ОСОБА_2 та ОСОБА_4; 20 квітня 2016 року укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 між ОСОБА_2М.) та ОСОБА_3; 20 квітня 2016 року укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3; 29 квітня 2016 року укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення загальною площею 71,9 кв. м. по вулиці Петрушевича, 9А у м. Тернополі між ОСОБА_2 та ОСОБА_4.

17 червня 2016 року укладено договір № 2477 купівлі-продажу квартири АДРЕСА_5 між ОСОБА_3 та ОСОБА_6.

В провадженні Тернопільського міськрайонного суду перебуває справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов’язання ОСОБА_2 здійснити перебудову багатоквартирного чотирьохповерхового житлового будинку по вул.Петрушевича,9 в індивідуальний житловий будинок. У даній справі ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 5 квітня 2016 року, з метою забезпечення позову, заборонено ОСОБА_2 здійснювати будь-які дії щодо продажу квартир у цьому будинку (а.с. 8). Встановлені ухвалою суду обмеження не були зареєстровані у відповідному державному реєстрі, ведення якого передбачено ЗУ “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”.

Позивач просить визнати недійсними оскаржувані правочини, що на її думку, надасть їй право вимагати у ОСОБА_2 здійснити перебудову самочинно зведеного ним багатоповерхового житлового будинку.

Сам факт скасування декларації про початок виконання будівельних робіт по реконструкції квартири та декларації про готовність об’єкта до експлуатації за наявності державної реєстрації права власності, не дає підстав для висновку про відсутність у ОСОБА_2 права власності на багатоквартирний будинок на час укладання оспорених правочинів (а будинку статусу самочинно збудованого).

Враховуючи те, що позивачем не оскаржується право власності ОСОБА_2 на відчужений ним багатоквартирний житловий будинок та його державна реєстрація, колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.

Позивач підставою визнання правочинів недійсними наводить і те, що договори купівлі-продажу укладались під час дії ухвали суду про заборону відчуження квартир, посилаючись на правовий висновок Верховного Суду України у справі №6-605цс16.

В постанові від 25 травня 2016 року у справі №6-605цс16 Верховний Суд України зробив висновок, що відсутність реєстрації у відповідному державному реєстрі встановлених ухвалою суду обмежень, не може слугувати підставою для висновку про відсутність такого обмеження і про те, що відповідач має право вільно розпоряджатися нерухомим майном, якщо про встановлену судом заборону відчужувати майно відповідачу достеменно відомо.

В суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_2 суду пояснив, що про існування судових спорів його довірителю стало відомо лише в травні 2016 року. Представник ОСОБА_1 підтвердила, що всі повідомлення про судові засідання до травня 2016 року повертались по закінченню терміну їх зберігання. Наведене свідчить про те, що ОСОБА_2 не було відомо про існування судового спору та встановлену заборону на відчуження квартир.

Матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_2 було відомо про встановлені ухвалою суду обмеження здійснення права власності, а тому вказана обставина не може бути підставою для визнання правочинів недійсними.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Поняття заінтересованості позивача полягає у відновленні порушеного договором права. Отже, критеріями визначення заінтересованості позивача в оспорюваному договорі є: права і законні інтереси заінтересованої особи, безпосередньо порушені договором; у результаті визнання договору недійсним майнові інтереси заінтересованої особи будуть відновлені; заінтересована особа отримає що-небудь в результаті проведення реституції (майно, права).

Позивач порушення своїх прав, як власника квартири АДРЕСА_6, вбачає у тому, що замість реконструкції квартири №1 шляхом надбудови мансарди та добудови, ОСОБА_2 збудував багатоквартирний житловий будинок, зруйнувавши частину будинку, в якому знаходилась квартира №1, яка підлягала реконструкції, внаслідок чого її квартира попала в зону вітрового підпору, однак доказів на підтвердження вказаного, як і наведених в суді обставин (можливого порушення фундаменту, спільної стіни та даху), суду не надала.

За таких обставин, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду з мотивів, наведених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст.ст. 218, 303, 304, 308, 315 ЦПК України,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 20 січня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області ОСОБА_11