ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" квітня 2017 р. Справа № 922/153/17

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Плахов О.В., Шутенко І.А.,

при секретарі Євтушенко Є.В.,

за участю представників:

від позивача – ОСОБА_1 – за довіреністю від 28.12.2016р. № 151-16,

від відповідача – ОСОБА_2 – за довіреністю від 03.01.2017р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного підприємства "Донком" (вх.№807 Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 01.03.2017р. у справі №922/153/17,

за позовом Державного підприємства "Завод ім. В.О. Малишева", м. Харків,

до Приватного підприємства "Донком", м. Харків,

про стягнення 127277,96 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 01.03.2017р. у справі №922/153/17 (суддя Лаврова Л.С.) позовні вимоги задоволено у повному обсязі. Припинено провадження відносно 100800,00 грн. Стягнуто з Приватного підприємства "Донком" ( м.Харків, вул.Котлова, (ОСОБА_3) буд. 185, літера Л1 код ЄДРПОУ 33817335 ) на користь Державного підприємства "Завод імені ОСОБА_4 ( м. Харків, вул.Плеханівська, буд. 126 код ЄДРПОУ 14315629) 3 % річних - 2069,04 грн., інфляційні збитки 8114,40 грн., пеню 16038,25 грн., штраф 7056,00 грн. та судовий збір 1378,00 грн.

Місцевий господарський суд, зважаючи на направлення 16.05.2016р. на адресу відповідача повідомлення за вих. № 2226/16 від 25.09.2014р. про повернення попередньої оплаченої суми за договором від 24.10.2012р. № 1291 дп в сумі 100800,00 в семиденний строк з дня отримання претензії, яке з боку відповідача виконано не було, на підставі застосування до спірних правовідносин положень ч.ч. 1, 2 ст. 693, ст.ст. 525,526 ЦК України, ст. 193 ГК України дійшов висновку про наявність підстав для повернення попередньої оплати за не отриманий товар, а також сплату штрафних санкції, передбачених п. 7.2 укладеного між сторонами договору та ст. 231 ГК України.

Разом з тим, оскільки відповідачем в процесі розгляду справи № 922/153/17 було сплачено суму попередньої оплати в розмірі 100800,00 грн., господарський суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність предмету спору в частині стягнення попередньої оплати, у зв’язку з чим провадження у справі в цій частині припинено на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, Приватне підприємство "Донком" звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 01.03.2017р. у справі № 922/153/17 та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовної заяви ДП "Завод ім. В.О. Малишева" до ПП "Донком" про стягнення 3% річних у сумі 2069,04 грн., інфляційних збитків у сумі 8114,40 грн., пені у сумі 16038,25 грн., штрафу у сумі 7056,00 грн. та судового збору у сумі 1378,00 грн. – відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування заявлених апеляційних вимог відповідач, з посиланням на положення ст. 549, ч. 2 ст. 625 ЦК України, а також практику розгляду відповідної категорії господарських справ Верховним Судом України, зазначає про безпідставність позовних вимог в частині стягнення з відповідача суми індексу інфляції та 3% річних, оскільки стягнення з постачальника суми попередньої оплати, перерахованої за договором, за правовою природою не є грошовим зобов’язанням.

Крім того, апелянт зазначає, що специфікація до договору від 24.10.2012р. № 1 не містить визначеного строку поставки товару, у зв'язку з чим відсутні підстави для застосування штрафу, передбаченого п. 2 ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, оскільки фактично прострочення виконання зобов’язання з поставки товару з боку відповідачем допущено не було.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 15.03.2017р. апеляційну скаргу прийнято до провадження, справу призначено до розгляду.

У відзиві на апеляційну скаргу Державне підприємство "Завод імені ОСОБА_4" просить апеляційну скаргу Приватного підприємства "Донком" залишити без задоволення, рішення господарського суду Харківської області від 01.03.2017р. у справі № 922/153/17 - без змін (вх.№ 3583 від 03.04.2017р.).

В обґрунтування своєї позиції у справі позивач вказує, що, керуючись положеннями ст.ст. 216, ч. 1 ст. 230, ч.4 ст. 231 ГК України та ч. 1 ст. 549 ЦК України, сторони визначили у п.п. 7.1, 7.2 договору про закупівлю від 24.10.2012р. № 1291дп відповідальність за несвоєчасне повернення передоплати у вигляді сплати пені 0,1% за кожен день прострочення, але не більше річної подвійної ставки НБУ та повернення замовнику зазначених коштів з урахуванням індексу інфляції, у зв’язку з чим ДП "Завод ім. В.О. Малишева" правомірно у відповідності до положень договору нараховані інфляційні збитки в сумі 8114,40 грн. та пеня у сумі 16038,25 грн. за прострочення виконання грошового зобов’язання, яке, на думку позивача, почалось з 24.05.2016р. При цьому, згідно претензії від 16.05.2016р. № 2226/10 ДП "Завод імені ОСОБА_4" вимагало сплатити грошові кошти у сумі 100800,00 грн. (в порядку ст. 530 ЦК України), проте грошове зобов’язання не було виконане своєчасно, що свідчить про наявність підстав для застосування ст. 625 ЦК України та стягнення з відповідача 3 % річних в розмірі 2069,04 грн.

ДП "Завод імені ОСОБА_4" подано додаткові письмові пояснення у справі (вх.№ 4104 від 13.04.2017р.), в яких зазначає, що позивач є суб’єктом господарювання, що належить до державного сектору економіки, оскільки діє на основі лише державної власності та є державним підприємством, у зв’язку з чим наявні підстави для застосування до спірних правовідносин положень п. 2 ч. 2 ст. 231 ГК України та стягнення з відповідача штрафу в розмірі 7056,00 грн.

Приватним підприємством "Донком" подано письмові пояснення у справі (вх.№7499 від 18.04.2017р.), в яких зазначає, що оскільки договором про закупівлю від 24.10.2012р. № 1291дп строк виконання постачальником зобов’язання з поставки товару не встановлено та вимога в порядку ст. 530 ЦК України про виконання обов’язку з поставки товару за договором на адресу відповідача не надходила, відповідно, строк виконання зобов’язання з поставки товару за договором не настав.

При цьому, на думку відповідача, закінчення строку дії договору не свідчить про порушення відповідачем строку поставки товару, що виключає підстави для застосування до відповідача штрафних санкцій, передбачених п. 7.2 укладеного між сторонами договору, а також ст. 231 ГК України.

На підставі протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 19.04.2017р. у зв’язку з перебуванням судді Камишевої Л.М. та судді Здоровко Л.М. у відпустці для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Лакізи В.В., судді Плахова О.В., судді Шутенко І.А.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" від 23.03.2012р. №6 встановлено, що в разі необхідності заміни судді в процесі розгляду справи або додаткового введення судді (суддів) до складу суду розгляд справи з огляду на встановлений пунктом 3 частини четвертої статті 47 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" принцип незмінності судді слід починати спочатку. При цьому заново розпочинається й перебіг передбачених статтею 69 ГПК строків вирішення спору, а його подальше продовження новим (зміненим) складом суду здійснюється у випадках і в порядку, передбачених частиною третьою цієї статті.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги, просив суд скасувати рішення господарського суду Харківської області від 01.03.2017р. у справі № 922/153/17 та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовної заяви ДП "Завод ім. В.О. Малишева" до ПП "Донком" про стягнення 3% річних у сумі 2069,04 грн., інфляційних збитків у сумі 8114,40 грн., пені у сумі 16038,25 грн., штрафу у сумі 7056,00 грн. та судового збору у сумі 1378,00 грн. – відмовити у повному обсязі.

Представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив суд рішення господарського суду Харківської області від 01.03.2017р. у справі № 922/153/17 залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, враховуючи явку в судове засідання представників сторін та надання пояснень з приводу заявлених у справі вимог та заперечень, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, а також обставини, викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування господарським судом Харківської області норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 24.10.2012р. між Приватним підприємством "Донком" (іменоване – "постачальник") та ДП "Завод ім. В.О.Малишева" (іменоване – "замовник") укладено договір про закупівлю № 129/дп (а.с.25-28), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов’язався надати замовнику товар, а замовник прийняти та оплати такий товар.

Згідно з п. 2.1 договору постачальник повинен поставити замовнику товар, передбачений цим договором, якість якого підтверджується наявністю сертифіката якості заводу виробника або копією завіреною в установленому порядку або паспортом виробника, та відповідає Держстандартам, технічним або іншим умовам, які пред’являються до товару такого виду.

Ціна даного договору становить 12000000,00 грн., у тому числі ПДВ 2000000,00 грн. (п.3.1 договору). Ціна цього договору може бути зменшена за взаємною згодою сторін.

Відповідно до п. 4.1 договору розрахунки за товар проводяться шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника, як 100 % передплати від вартості товару. До рахунку додаються специфікації (п.4.2 договору).

Згідно з п. 5.1 договору строк (термін) поставки товару згідно із специфікацією.

Поставка здійснюється силами та за рахунок постачальника (п.5.3 договору).

Постачальник зобов’язався повідомити покупця про готовність продукції до попередньої інспекції, письмово, не менше, ніж за 10 днів до дати готовності продукції (п.5.6 договору).

Згідно з п. 5.11 договору після проведення попередньої інспекції продукції і визнання продукції готової до поставки постачальник поставляє продукцію відповідно до умов договору.

За результатами прийняття товару за кількістю та якістю сторони складають акт прийому продукції, в якому вказується продукція, прийнята покупцем, а також продукція, ще не прийнята покупцем, і причини неприйняття (п. 5.14 договору).

До договору сторони підписали специфікацію від 24.10.2012р. № 1, якою погодили найменування та розмір товару "штамповані вироби ДРЦ 6" та "штамповані вироби ДРЦ 17", марки АК4- 1Т1 в кількості 1000 шт. та 500 шт., всього на суму 2100000,00 грн. (а.с.29).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконанням умов п. 4.1 договору позивач здійснив попередню оплату товару на суму 432000,00 грн. відповідно до платіжного доручення від 02.11.2012р. № 6358 (а.с.30).

03.07.2013р. позивачем частково була отримана продукція, а саме штамповані вироби (штамповка) ДРЦ 6( АК4-1Т1) в кількості 230 шт. на суму 331200,00 грн.

Продукцію отримано представником позивача за довіреністю від 01.07.2013р. № 751, про що свідчить видаткова накладна № РН-0000067 (а.с.32).

Вантаж доставлено позивачу 03.07.2013 року, про що свідчить товарно-транспортна накладна від 03.07.2013р. № 03/07-01 (а.с. 33).

У зв’язку з спливом часу, протягом якого, на думку замовника, мала бути проведена поставка товару на суму 100800,00 грн., а також відсутності необхідності у виконанні постачальником зобов’язання щодо поставки товару на вказану суму попередньої оплати, позивачем на адресу відповідача була направлена претензія від 16.05.2016р. № 2226/16 з вимогою повернути попередню оплату в сумі 100800,00 грн. в 7-денний строку з дня отримання претензії, яку відповідач отримав 16.05.2016р. (а.с.35-36).

В січні 2017 року Державне підприємство "Завод ім. В.О.Малишева" звернулось до господарського суду Харківської області з вимогою стягнути з Приватного підприємства "Донком" на користь державного підприємства "Завод ім. В.О.Малишева суму сплаченої попередньої оплати за договором про закупівлю від 24.10.2012р. №1291 дп в розмірі 100800,00 грн., 3 % річних - 1822,68 грн., інфляційних збитків - 5957,28 грн., пені - 18648,00 грн. та судового збору у розмірі 1908,42 грн.

13.02.2017 року позивачем до господарського суду Харківської області подано заяву про зменшення позовних вимог, в якій ДП "Завод імені ОСОБА_4" просив стягнути з Приватного підприємства "Донком" 3 % річних в розмірі 2069,04 грн., інфляційні збитки - 8114,40 грн., пеню 16038,25 грн., штраф у розмірі 7056,00 грн. та судовий збір в сумі 1378,00 грн. (а.с.71-72).

Місцевим господарським судом ухвалою від 13.02.2017р. прийнято до розгляду заяву про зменшення позовних вимог (вх.№ 4814 від 13.02.2017р.), що стало підставою для здійснення розгляду справи з урахуванням уточнених позовних вимог.

Згідно з ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до приписів ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 662 ЦК України визначено обов’язок продавця передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відтак визначення часу, коли боржник має виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти запропоноване виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення цього строку є одним із проявів порушення зобов'язання.

Як вбачається з матеріалів справи, умовами пункту 2.1 договору сторони визначили, що строк (термін) поставки товару має бути визначений у специфікації.

Тобто, конкретних строків поставки продукції сторонами умови договору від 24.10.2012р. не містить, та має відсилочне положення на підписану сторонами специфікацію.

Разом з тим, у відповідності до п.п 6.4.2 п. 6.4 договору постачальник має право на дострокову поставку товарів за письмовим погодженням замовника.

Як вбачається з матеріалів справи, специфікація до договору про закупівлю від 24.10.2012р. № 1291 дп між ДП "Завод імені ОСОБА_4" та Приватним підприємством "Донком" від 24.10.2012р. № 1 не містить визначеного сторонами строку поставки зазначеного в ній товару.

Статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

За приписами статті 530 Цивільного кодексу України зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Матеріалами справи підтверджується направлення позивачем 16.05.2016р. на адресу відповідача повідомлення від 25.09.2014р. за вих. № 2226/16 про повернення попередньої оплаченої суми за договором від 24.10.2012р. № 1291 дп в сумі 100800,00 в семиденний строк з дня отримання даної претензії. ( а.с.35-36).

У відповідь на дану претензію, відповідач повідомив заявника, що підтверджує наявність саме заборгованості зі сплаченої попередньої оплати в сумі 100800,00 грн., в той же час як ДП "Завод ім. В.О. Малишева" має заборгованість перед ПП "Донком" в сумі 15882,48 грн., у зв’язку з чим запропонував здійснити зарахування зустрічних однорідних вимог за вищевказаними договорами шляхом підписання відповідного акту зарахування зустрічних однорідних вимог (а.с.37- 38).

З вказаного листування вбачається визнання відповідачем обставин перерахунку з боку позивача попередньої оплати за договором про закупівлю від 24.10.2012р. № 1291 дп, на яку не було здійснено поставку товару, а також вимога ДП "Завод імені ОСОБА_4" щодо її повернення у зв’язку з відсутності необхідності додаткової поставки товару за договором на суму 100800,00 грн., що не підтверджує визнання прострочення виконання відповідачем зобов’язання за договором, на яке посилається позивач.

За приписами статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі статтею 34 цього ж Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Належними визнаються докази, які містять відомості про факти, що входять до предмету доказування у справі, та мають значення для правильного вирішення спору.

Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні або не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Разом з тим, судовою колегією встановлено, що матеріали справи не містять направленої відповідачу вимоги в порядку ст. 530 ЦК України щодо здійснення поставки товару, визначеного в специфікації від 24.10.2012р. № 1, на суму 100800,00 грн. з зазначенням строку, в межах якого має бути вчинені дії, передбачені умовами укладеного між сторонами договору.

Щодо послання позивача на положення ст. 267 ГК України, якою, на думку позивача, визначено строк виконання відповідачем обов’язку з поставки товару за умовами договору від 24.10.2012р., судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до ч.4 ст. 267 ГК України у разі якщо сторонами передбачено поставку товарів окремими партіями, строком (періодом) поставки продукції виробничо-технічного призначення є, як правило, квартал, а виробів народного споживання, як правило, - місяць. Сторони можуть погодити в договорі також графік поставки (місяць, декада, доба тощо).

Разом з тим, зі змісту ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З цього приводу судова колегія зазначає, що сторони, користуючись визначеним ст.627 ЦК України правом, відповідно до умов п. 5.1 договору від 24.10.2012р. №129/дп визначили встановлення строку поставки товару у специфікації, який має бути застосований з урахуванням вимог вказаної вище ст. 663 ЦК України. При цьому, за умовами укладеного між сторонами договору не було визначено здійснення поставки товару окремими партіями, що виключає можливість застосування до спірних правовідносин положень ст. 267 ГК України.

Також, згідно з ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За загальним правилом зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (ст. 598 ЦК України, ст. 202 ГК України). Ці підстави наведено у ст. ст. 599 - 601, 604-609 ЦК України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 604 ЦК України зобов'язання припиняється за домовленістю сторін.

Системний аналіз зазначених норм приводить до висновку, що закон не передбачає такої підстави для припинення зобов'язання, що лишилось невиконаним, як закінчення строку дії договору.

Отже, саме по собі закінчення строку дії двостороннього правочину, виконання якого здійснено тільки однією стороною, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін цього правочину та не звільняє другу сторону такого правочину від відповідальності за невиконання нею свого обов'язку.

Відтак, оскільки у відповідача не виникло обов’язку з поставки товару за наслідками закінчення строку дії договору, та сторонами було погоджено припинення зобов’язань з поставки товару за укладеним договором після закінчення строку його дії, позивач правомірно скористався правом вимагати повернення суми попередньої оплати в розмірі 100800,00 грн.

Як встановлено місцевим господарським судом, після порушення провадження у справі за № 922/153/17 ПП "Данком" 27.01.2017р. повернув частину суми сплаченої попередньої оплати в розмірі 84917,52 грн., 07.02.2017 року перерахував на рахунок позивача решту суми сплаченої попередньої оплати до договору у розмірі 15882,48 грн., що разом складає 100800,00 грн. (а.с.71-72).

Господарський суд на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України, припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Зважаючи на встановлені судом обставини, місцевий господарський суд дійшов висновку щодо можливість застосування до правовідносин зі стягнення з відповідача суми попередньої оплати в розмірі 100800,00 грн. положень п. 1-1 ст. 80 ГПК України.

Разом з тим, зважаючи на прийняття місцевим господарським судом до розгляду заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог (вх.№ 4814 від 13.02.2017р.) в порядку ст. 22 ГПК України, яка не містила вимоги щодо стягнення з відповідача за договором про закупівлю від 24.10.20112р. № 1294 дп сплаченої попередньої оплати в розмірі 100800,00 грн., на який й було зменшено ціну позову, позовні вимоги в цій частині не підлягали розгляду судом.

Так, ухвалою господарського суду Харківської області від 01.03.2017р. у справі № 922/153/17 задоволено заяву ДП "Завод ім. В.О. Малишева" про повернення судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір".

Статтями 610, 611 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Згідно з п. 7.2 договору у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов’язання при закупівлі товарів постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 % за кожен день прострочення, але не більше річної подвійної ставки НБУ, а у разі здійснення попередньої оплати постачальник, крім сплати зазначених штрафних санкцій, повертає замовнику кошти з урахуванням індексу інфляції.

Судова колегія вважає за необхідне зазначити про помилкове твердження щодо застосування положень п. 7.2 договору в частині можливості стягнення з відповідача пені за прострочення грошового зобов’язання зі своєчасного повернення попередньої оплати, оскільки вказаною умовою договору визначено саме право стягнення штрафних санкцій за наявності встановлення факту порушення з боку відповідача обов’язку зі своєчасної поставки визначеного сторонами товару.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відтак, не доведення позивачем, з якого моменту та чи відбулось прострочення зобов'язання щодо своєчасної поставки товару з боку відповідача, унеможливлює нарахування пені та інфляційних нарахувань, передбачених умовами п. 7.2 договору, та виключає підстави для задоволення заявлених позовних вимог в частині стягнення пені в розмірі 16038,25 грн. та інфляційних збитків в розмірі 8114,40 грн.

Також, за порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором ( ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 216 та ч. 1 ст. 218 ГК України).

Приписами ст.ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, він зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

Відповідно до ч. 2 ст. 261 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафної санкції, передбаченої абзацом третім частини другої статті 231 ГК, допускається за сукупності таких умов: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом: якщо, між іншим, порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу (абзац 4 пункту 2 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 р. N 01-06/249 "Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів").

Позивачем в ході розгляду цієї справи не доведено, а судом господарського суду апеляційної інстанції не встановлено факту неналежного виконання Приватним підприємством "Донком" прийнятих на себе зобов'язань за договором про закупівлю від 24.10.2012р. № 129/дп в частині поставки товару, визначеного в специфікації на суму 100800,00 грн. у визначений договором строк.

Зважаючи на встановлені обставин справи, а також на вимоги наведеного вище законодавства, колегія суддів не вбачає підстав для застосування відносно відповідача відповідальності у вигляді стягнення штрафу в порядку ст. 261 ГК України.

Крім того, позивачем заявлена до стягнення 3% річних за порушення відповідачем грошового зобов’язання у вигляді несвоєчасного повернення попередньої оплати в розмірі 100800,00 грн. в розмірі 2069,04 грн.

З цього приводу судова колегія зазначає, що у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов’язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов’язань, а з інших підстав – повернення сплаченого авансу за непоставлений товар.

За своєю суттю обов’язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов’язання в розумінні статті 625 ЦК України. За такі дії відповідач несе відповідальність, передбачену частиною 3 статті 693 ЦК України), згідно з якою на суму попередньої оплати товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (статті 536 ЦК України).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 01.07.2015р. у справі № 910/14120/14.

Крім того, відповідно до п. 5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань" обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Зважаючи на те, що умовами договору розмір і порядок нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами не передбачено, та грошові кошти, перераховані позивачем відповідачу на підставі договору, за своєю правовою природою є поверненням попередньої оплати вартості робіт у разі припинення зобов'язання, позовна вимога в частині стягнення 3 % річних не підлягає задоволенню.

За наведених підстав, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що господарський суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення не повно з’ясував обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, а також неправильно застосував норми матеріального права, через що апеляційна скарга Приватного підприємства "Донком" підлягає задоволенню, рішення господарського суду Харківської області від 01.03.2017р. у справі №922/153/17 - скасуванню.

Керуючись ст.ст. 49, 80, 91, 99, 101, 102, п. 2 ч. 1 ст. 103, п. 4 ч.1 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Донком" задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 01.03.2017р. у справі №922/153/17 скасувати в частині стягнення з Приватного підприємства "Донком" на користь Державного підприємства "Завод імені ОСОБА_4 2069,04 грн. 3 % річних, 8114,40 грн. інфляційних збитків, 16038,25 грн. пені, 7056,00 грн. штрафу та 1378,00 грн. судового збору.

В цій частині прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Повний текст постанови складено 25.04.2017р.

Головуючий суддя           В.В. Лакіза

Суддя           О.В. Плахов

Суддя           І.А. Шутенко