12.04.2017 Єдиний унікальний номер 205/3257/15-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2017 рокум. ДніпроСправа № 205/3257/15-ц

2/205/638/17

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі судді Нижного А.В., за участю секретаря судового засідання Піменової М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні позовну заяву ОСОБА_1, ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_3, до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, треті особи – Орган опіки та піклування Ленінської районної у місті Дніпропетровську ради, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпропетровської міської ради, про визнання договору недійсним, скасування державної реєстрації права власності, визнання права власності та витребування майна,–

ВСТАНОВИВ:

Позивачі звернулись до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська з позовною заявою, у якій просять:

визнати недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 06.04.1999р., зареєстрований на Товарній біржі «Українська» 06.04.1999р. за реєстраційним №07/0321-Н та зареєстрований в КП ДМБТІ ДОР 16.01.2003р. в реєстровій книзі №114п за реєстровим №93-185 між ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_4;

скасувати державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_5;

визнати за ОСОБА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, та ОСОБА_3, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2, в порядку спадкування за законом, після смерті ОСОБА_8, який помер 15.09.2014 року, право власності на квартиру загальною площею 37,6 кв. м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2;

витребувати квартиру загальною площею 37,6 кв. м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 з незаконного володіння від ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, та ОСОБА_3, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2.

У судовому засіданні позивачі та їх представник позовні вимоги підтримали та просили задовольнити, посилаючись на порушення їх прав внаслідок підписання спірного договору від імені одного із співвласників іншою особою.

ОСОБА_6 та представник ОСОБА_5 у судовому засіданні просили відмовити у задоволенні позову, посилаючись на необґрунтованість позовних вимог, а також просили застосувати наслідки пропуску строку позовної давності.

ОСОБА_4 у судове засідання не з’явився, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце його проведення.

Треті особи явку своїх представників у судове засідання не забезпечили, хоча належним чином повідомлялись про дату, час та місце судового засідання.

Заслухавши пояснення сторін, перевіривши викладені у позовній заяві обставини та вивчивши матеріали цивільної справи, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на наступне.

23.08.1997р. ОСОБА_8 та ОСОБА_10 уклали шлюб, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії 1-КИ № 349393 (т. 1 а.с. 12), внаслідок чого подружжю присвоєно спільне прізвище «Лисенко».

У період до укладення шлюбу у ОСОБА_8 та ОСОБА_11 народився син ОСОБА_1 (15.03.1993р.н.), що підтверджується повторним свідоцтвом про народження 1-КИ №224127 від 18.06.2003р. (т. 1 а.с. 13).

25.10.2003р. у ОСОБА_8 та ОСОБА_11 народилась також дочка ОСОБА_3 (25.10.2003р.н.), що підтверджується повторним свідоцтвом про народження 1-КИ №400554 від 12.07.2012р. (т. 1 а.с. 14).

01.07.2009р. шлюб між ОСОБА_8 та ОСОБА_11 був розірваний, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії 1-КИ №1 19551 (т. 1 а.с. 16).

В подальшому у зв’язку з укладенням шлюбу ОСОБА_11 змінила прізвище на «Пермякова» (т. 1 а.с.18-19).

Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 04.01.1999 року, виданого Виконком міської ради народних депутатів, ОСОБА_8 та його батько ОСОБА_9 в порядку приватизації набули право спільної сумісної власності на квартиру за адресою АДРЕСА_3 (т. 1 а.с. 71).

06.04.1999р. між ОСОБА_8, його батьком ОСОБА_9 (як продавцями) та ОСОБА_4 (як покупцем) було укладено договір купівлі-продажу, зареєстрований на Товарній біржі «Українська» 06.04.1999р. за реєстраційним №07/0321-Н та зареєстрований в КП ДМБТІ ДОР 16.01.2003р. в реєстровій книзі №114п за реєстровим №93-185 (далі – Договір від 06.04.1999р.) (т. 1 а.с. 176).

23.12.2009р. ОСОБА_9 помер, що підтверджується повторним свідоцтвом про смерть І-КИ №606544 від 25.11.2014р. (т. 1 а.с. 8).

15.09.2014р. ОСОБА_8 помер, що підтверджується повторним свідоцтвом про смерть І-КИ №606543 від 25.11.2014р. (т. 1 а.с. 8).

В подальшому квартира неодноразово відчужувалась та на час розгляду справи її власником є ОСОБА_5 на підставі договору дарування від 06.03.2015р., що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 08.04.2015р. (т. 1 а.с. 23) та не заперечувалось сторонами по справі.

Звертаючись до суду з позовом позивачі посилаються на те, що Договір від 06.04.1999р. був підписаний від імені ОСОБА_9 іншою особою, внаслідок чого у 2014 році були порушені їх права як спадкоємців після смерті ОСОБА_8, який, в свою чергу, успадкував такі права після смерті ОСОБА_9 у 2009 році.

Відповідно до висновку судової почеркознавчої експертизи №2112-16 від 31.08.2016р. у спірному Договорі від 06.04.1999р. підпис від імені ОСОБА_8 виконаний самим ОСОБА_8, а підпис від імені ОСОБА_9 – іншою особою з наслідуванням його справжнього підпису (т. 2 а.с. 41).

Відповідно до ч. 1 ст. 48 ЦК УРСР, чинного на момент укладення спірного договору, недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

Згідно з ч. 2 ст. 44 ЦК УРСРписьмові угоди повинні бути підписані особами, які їх укладають.

Оскільки спірний Договір від 06.04.1999р. був підписаний від імені одного з продавців ОСОБА_9 іншою особою з наслідуванням його справжнього підпису, суд доходить висновку, що даний договір був укладений без волевиявлення останнього, а відтак може бути визнаний недійсним на підставі ч. 1 ст. 48 ЦК УРСР як такий, що не відповідає вимогам закону.

Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду України від 04.02.2015р. у справі № 6-222цс14, а тому має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права відповідно до ч. 1 ст. 3607 ЦПК України.

З огляду на обставини справи суд доходить висновку, що внаслідок підписання спірного Договору від 06.04.1999р. від імені одного з продавців ОСОБА_9 іншою особою були порушені права ОСОБА_9 як співвласника спірної квартири, а відтак саме ці права підлягають захисту у судовому порядку.

Водночас відповідно до ст. 71 ЦК УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Згідно з ст. 76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Аналогічні за змістом норми закріплені у ст.ст. 256, 257, 261 ЦК України.

Матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_9 було відомо про факт укладення спірного Договору від 06.04.1999р., а відтак і доказів початку перебігу за його життя строку позовної давності для звернення до суду з вимогою про визнання такого договору недійсним з підстав його підписання від імені ОСОБА_9 іншою особою.

Водночас, згідно з витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження від 25.11.2014р. (т. 1 а.с. 26) ОСОБА_8 є сином ОСОБА_9, а відповідно до довідки від 01.12.2014р. (т. 1 а.с. 10) ОСОБА_8 був зареєстрований та спільно проживав з ОСОБА_9 на час його смерті та відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Оскільки ОСОБА_8 прийняв у встановленому законом порядку спадщину після смерті батька ОСОБА_9, він набув також і право на захист у судовому порядку прав співвласника спірної квартири, порушених внаслідок підписання спірного Договору від 06.04.1999р. від імені ОСОБА_9 іншою особою.

Водночас, оскільки висновком судової почеркознавчої експертизи №2112-16 від 31.08.2016р. підтверджено факт підписання спірного Договору від 06.04.1999р. самим ОСОБА_8, суд доходить висновку, що останньому було достовірно відомо про факт укладення спірного Договору від 06.04.1999р., а відтак і про порушення внаслідок укладення такого договору прав його батька ОСОБА_9

З огляду на викладене суд доходить висновку, що перебіг позовної давності за вимогою про визнання Договору від 06.04.1999р. недійсним з підстав його підписання від імені ОСОБА_9 іншою особою розпочався з моменту прийняття спадщини після смерті ОСОБА_9 його сином ОСОБА_8, тобто з 23.12.2009р.

Водночас, за свого життя ОСОБА_8 не звернувся до суду з відповідним позовом, а відтак трирічний строк позовної давності за вимогою про визнання Договору від 06.04.1999р. недійсним з підстав його підписання від імені ОСОБА_9 іншою особою сплив 23.12.2012р.

З матеріалів спадкової справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 прийняв у встановленому законом порядку спадщину після смерті батька ОСОБА_8, звернувшись з відповідною заявою до нотаріуса (т. 2 а.с. 108).

Проте за змістом ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Враховуючи, що право на судовий захист прав співвласника спірної квартири, порушених внаслідок підписання Договору від 06.04.1999р. від імені ОСОБА_9 іншою особою, припинилось внаслідок спливу трирічного строку позовної давності ще за життя ОСОБА_8 23.12.2012р., суд доходить висновку, що даний позов подано 13.05.2015р. після закінчення строку позовної давності.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Оскільки відповідачем заявлено про застосування наслідків спливу позовної давності у суду існують визначені ст. 267 ЦК України підстави для відмови у задоволенні позову в частині вимоги про визнання недійсним Договору від 06.04.1999р.

Враховуючи, що інші заявлені вимоги є похідними від вимоги про визнання недійсним Договору від 06.04.1999р., суд доходить висновку про існування підстав також для відмови у задоволенні решти позовних вимог.

Суд не бере до уваги посилання позивачів на те, що внаслідок укладення спірного Договору від 06.04.1999р. були порушені також право ОСОБА_2 на частку у спільному сумісному майні подружжя, а також права неповнолітніх ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на житло, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 22 КПШС України, чинного на момент укладення Договору від 06.04.1999р., майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю.

Таким чином за змістом ст. 22 КПШС України майно, набуте одним із подружжя внаслідок приватизації, не є спільним майном подружжя та не підлягає поділу.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду України від 22.02.2012р. у справі № 6-99цс11, а тому має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права відповідно до ч. 1 ст. 3607 ЦПК України.

Що стосується права на житло неповнолітнього ОСОБА_1, то відповідно до відміток у його паспорті (т. 1 а.с. 17) він з 1997 року був зареєстрований за іншою адресою, а саме АДРЕСА_4. Якщо ж взяти до уваги його пояснення, та пояснення його матері ОСОБА_2 про те, що фактично ОСОБА_1 у 1999 році проживав у спірний квартирі, то суд вважає за необхідне зауважити, що згідно з цими ж поясненнями ОСОБА_1 мав можливість проживати у спірній квартирі до досягнення ним повноліття у 2011 році, а відтак наведені обставини не можуть свідчити про порушення права неповнолітнього на житло.

Щодо посилання на порушення права на житло неповнолітньої ОСОБА_3 суд зазначає, що ОСОБА_3 народилась уже після укладення Договору від 06.04.1999р., а відтак її права не могли бути порушені укладенням такого договору.

З огляду на відсутність підстав для задоволення позову судові витрати відповідно до ст. 88 ЦПК України покладаються на позивачів.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Ленінський районний суд м. Дніпропетровська протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

СуддяОСОБА_12