Справа №2-а-1116/09/2035
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
18 серпня 2009 року м.Харків
Місцевий суд Червонозаводського району м.Харкова у складі головуючого судді Остапчика С.В., при секретарі судового засідання Ткачук В.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Червонозаводського районного суду м.Харкова справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України у Червонозаводському районі м.Харкова про стягнення недоплаченої соціальної допомоги,
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернувся до суду адміністративним позовом до Управління Пенсійного Фонду України у Червонозаводському районі м.Харкова про стягнення недоплаченої соціальної допомоги.
Позивач просив поновити пропущений строк для звернення до суду з захистом порушеного права та зобов'язати відповідача нарахувати на його користь недоплачену, як дитині війни, щомісячну державну соціальну допомогу за 2006 - 2007 роки в сумі 2.733 гривні 30 копійок. В обгрунтування своїх позовних вимог позивач посилалася на те, що належить до соціальної категорії "Дитина війни" та відповідно до ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" з 1 січня 2006 року по 31 грудня 2007 року має право на отримання соціальної допомоги в розмірі 30% від мінімального розміру пенсії за віком. У 2006-2007 роках йому така допомога не виплачувалась, що суперечить Конституції та законам України.
Позивач у судове засідання не з’явився, просив розглядати справу у його відсутності.
Управління Пенсійного Фонду України у Червонозаводському районі м.Харкова просило розглядати справу у відсутності його представника і подало до суду письмови заперечення проти позову, в яких зазначило, що рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 стосувалося лише Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", рішень щодо неконституційності Закону України "Про Державний бюджет на 2006 рік" Конституційним Судом України не ухвалювалося. Тому рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року зворотної дії в часі не має, а тому на період до 9 липня 2007 року не поширюється. Відповідач вважає свої дії щодо невиплати позивачу доплати до пенсії, передбаченої ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" правомірними через невизначеність на законодавчому рівні органу, на який покладено обов’язок здійснення таких виплат особам, які мають статус дитини війни, за рахунок яких коштів повинні здійснюватися ці виплати та який розмір мінімальної пенсії за віком необхідно застосувати при обчисленні таких доплат. При цьому відповідач зазначив про необгрунтованість доводів позову щодо застосування до спірних правовідносин ст.28 Закону України "Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування", оскільки розмір мінімальної пенсії за віком, встановлений абзацем 1 частини 1 цієї статті застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених за цим Законом. Відповідно до ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, позивач звернувся до суду з порушенням вказаного строку.
Дослідивши доводи сторін та надані сторонами документи, суд дійшов висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
З матеріалів справи вбачається, що позивач має статус "Дитини війни" і відповідно до ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" має право на отримання державної соціальної підтримки, а саме підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Згідно зі ст.7 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Управління Пенсійного Фонду України у Червонозаводському районі м.Харкова не здійснювало позивачеві зазначених виплат у 2006-2007 роках, посилаючись на те, що виплата підвищення у відповідності до Закону України "Про соціальний захист дітей війни" не відноситься до переліку використання коштів Пенсійного фонду та на невизначеність розрахункової величини (мінімальної пенсії за віком) для розрахунку підвищень до пенсії категорії громадян, які мають статус дітей війни.
Законом України "Про Державний бюджет на 2006 рік" від 20 грудня 2005 року дію ст.6 зазначеного Закону на 2006 рік зупинено.
Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет на 2006 рік" від 19 грудня 2006 року, який набрав чинності 15 березня 2006 року, до ст.110 Закону України "Про Державний бюджет на 2006 рік" було внесено зміни, якими встановлено, що пільги дітям війни, передбачені ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" у 2006 році запроваджуються поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.
К 2006 році пільги, встановлені ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" запроваджені не були.
Закони України "Про Державний бюджет на 2006 рік" від 20 грудня 2005 року та "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет на 2006 рік" від 19 січня 2006 року неконституційними не визнані та діяли протягом 2006 року.
Таким чином, відповідно до вищезазначених законів, у відповідача не було підстав нараховувати та сплачувати позивачеві доплату до пенсії, передбачену ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", оскільки до 15 березня 2006 року дію зазначеної норми було зупинено, а потім передбачені нею виплати не запроваджені.
Крім того, надаючи перевагу Законам України " Про Державний бюджет на 2006 рік " від 20 грудня 2005 року та "Про внесення змін до Закону України " Про Державний бюджет на 2006 рік " від 19 січня 2006 року, суд виходить з того, що закони є актами єдиного органу законодавчої влади - Верховної Ради України. Конституція України не встановлює пріоритету в застосуванні того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає такого закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
Конституційний Суд України у п.3 мотивувальної частини рішення від 03 жовтня 1997 року №4-зп (справа про набуття чинності Конституцією) зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".
Виходячи із системного аналізу наведених норм законодавства, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог позивача, які стосуються виплат доплати до пенсії за 2006 рік.
Відповідач у справі протягом 2006 року діяв у відповідності з діючим законодавством та не мав підстав здійснювати позивачу щомісячні доплати до пенсії, оскільки до 15 березня 2006 року дія ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" була зупинена, а з 15 березня 2006 року здійснення доплат, визначено у інший спосіб, тобто поставлено в залежність від виконання у другому півріччі 2006 року Закону України "Про Державний бюджет на 2006 рік".
Стосовно позовних вимог щодо здійснення позивачу доплати до пенсії за 2007 рік, суд вважає їх частково підлягаючими задоволенню, з таких підстав.
Відповідно до п.12 ст.71 Закону України "Про Державний бюджет на 2007 рік", дію ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", з урахуванням ст.111 цього Закону, було зупинено.
Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року за №6-рп2007 року, у справі за поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36 ч. 2 ст. 56, ч. 2 ст. 62, ч. 1 ст. 66, пп. 7, 9, 12, 13,14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46, ст. 71, ст. ст. 98, 101, 103, 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (справа про соціальні гарантії громадян), визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п.12 ст.71 Закону України "Про Державний бюджет на 2007 рік", яким зупинено дію ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", з урахуванням ст.111 цього Закону.
Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.
Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Виходячи з приписів ч.2 ст.152 Конституції України та дати ухвалення рішення Конституційним Судом України, відповідач повинен був нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" з 9 липня 2007 року, оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності п.12 ст.71 Закону України "Про Державний бюджет України", ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню.
Отже, відповідач з 9 липня 2007 року мав діяти у відповідності з приписами діючої норми ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", нараховувати та здійснювати позивачу відповідні доплати.
Таким чином, відповідно до ст.62 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" позивачу підлягають виплаті в 2007 році:
- за липень (4,06 + 406) х 30% =410,06 х 30% = 123,02 грн.,
- за серпень (4,06 + 406) х 30% =410,06 х 30% = 123,02 грн.,
- за вересень (4,06 + 406) х 30% =410,06 х 30% = 123,02 грн.,
- за жовтень (4,11 + 411) х 30% =415,11 х 30% = 124,53 грн.,
-за листопад (4,11 + 411) х 30% =415,11 х 30% = 124,53 грн.,
-за грудень (4,11 + 411) х 30% =415,11 х 30% = 124,53 грн.
Всього за 2007 рік підлягає виплаті 742 грн. 65 коп.
Відповідно до ст.64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Згідно ч.3,ч.4 ст.8 КАС України звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
Таким чином, доводи відповідача, в частині неврегульованості на законодавчому рівні порядку здійснення доплат особам, які мають статус дітей війни не може бути підставою для їх не здійснення або відмови в задоволенні позову.
Щодо доводів стосовно відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", суд зазначає наступне.
Сторонами по справі не заперечується, що позивач, відповідно до ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" має право на отримання доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
З огляду на викладене, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо застосування положення ч.3 ст.28 зазначеного Закону, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії, встановленої ст.46 Конституції України та права на отримання доплати до пенсії, передбаченої ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
Безпідставним є також посилання відповідача на те, що виплата підвищення у відповідності до Закону України "Про соціальний захист дітей війни" не відноситься до жодного з переліку використання коштів Пенсійного фонду, оскільки ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" передбачає підвищення пенсії, щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, а механізм виплати пенсій регулюється саме Законом України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування".
Суд вважає, що не заслуговують на увагу і доводи відповідача щодо не визначеності на законодавчому рівні питання відносно органу на який покладено обов'язок здійснення виплат підвищення до пенсії особам, які мають статус дитини війни.
Пенсійний фонд України діє у відповідності Положення "Про Пенсійний фонд України" і здійснює свої повноваження на підставі п.15 зазначеного положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.
Таким чином, обов'язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивача, передбаченої ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" покладено на відповідача за місцем проживання позивача.
Крім того, суд вважає безпідставним посилання відповідача на відсутність коштів щодо забезпечення виплат зазначеної доплати до пенсії.
За змістом ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Законом України "Про соціальний захист дітей війни" реалізовано конституційне право на соціальний захист громадян, які мають статус "дитини війни", серед яких їм надано право на отримання 30% доплати до пенсії.
Згідно абз.1 п.1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2002 року за №121\2001 Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади.
Відповідно до зазначеного Положення на Пенсійний фонд України покладено обов'язок щодо призначення пенсії, підготовки документів для її виплати та забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій.
Пунктом 1.1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002 року за №8-2 управління Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах є органами Пенсійного фонду України, підвідомчими відповідно головним управлінням цього фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями утворюють систему органів Пенсійного фонду України та мають завданням забезпечення призначення та виплати пенсії.
Отже, обов'язок по нарахуванню та виплати доплати до пенсії, яка передбачена Законом України "Про соціальний захист дітей війни", покладено саме на органи Пенсійного фонду України.
Враховуючи, що держава взяла на себе обов'язок щодо виплати позивачу 30% доплати до пенсії та поклала виконання цього обов'язку на центральний орган виконавчої влади - Пенсійний фонд України, який діє через свої місцеві органи, що входять в систему його органів, але вони не вчинили жодної дії для нарахування цих коштів та їх виплати, суд вважає, що вони не виконали своїх повноважень без поважних причини.
Виходячи із системного аналізу приписів Конституції України та наведених нормативно-правових актів, суд вважає безпідставними посилання відповідача на відсутність коштів, як на обґрунтування правомірності невиконання своїх зобов'язань перед позивачем.
Отже, відсутність коштів у відповідача, який не вчинив жодної дії щодо їх отримання для забезпечення виконання своїх зобов'язань або невиконання іншим органом виконавчої влади свого обов'язку щодо виділення коштів на здійснення позивачу виплат, гарантованих йому Конституцією України, не є підставою для відмови в задоволенні позову та визнання правомірними дій або бездіяльності відповідача.
Суд також відхиляє заяву відповідача про наявність підстав для відмови в задоволенні позову через пропущення позивачем строку звернення до адміністративного суду з позовом, через наступне.
Порушення прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду, тривало з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та припинилось лише після внесення змін до Закону України "Про соціальний захист дітей війни". Таким чином, суд, не вбачає пропущення позивачем строку звернення до суду за захистом свого права щодо отримання доплати до пенсії, передбаченої ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд виходить з того, що вимоги про стягнення з відповідача доплати до пенсії у визначеній позивачем грошовій сумі не підлягають задоволенню, оскільки такі виплати не були йому нараховані, а суд не може перебирати на себе функцію здійснення перерахунку та нарахування пенсії замість органу, якому надані такі повноваження.
Беручи до уваги наведене, на підставі , керуючись ст.ст.64,124,152 Конституції України, ст.ст.3,6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", керуючись ст.ст.100,158-163 Кодексу адміністративного судочинства України,
П О С Т А Н О В И В:
Поновити пропущений строк для звернення ОСОБА_1 до адміністративного суду.
Позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України у Червонозаводському районі м.Харкова про стягнення недоплаченої соціальної допомоги задовольнити частково.
Зобов’язати Управління Пенсійного Фонду України у Червонозаводському районі м.Харкова нарахувати та виплатити ОСОБА_1 доплату до пенсії за період з 9 липня 2007 року до 31 грудня 2007 року з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру, встановленого ч.1 ст.28 Закону України „Про загальнообов’язкове пенсійне страхування”.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 3 (три) гривні 40 копійок.
Постанову суду може бути оскаржено. Заяву про апеляційне оскарження може бути подано до Харківського апелляційного адміністративного суду через місцевий суд протягом 10 днів з дня складання постанови в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя Остапчик С.В.