ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" квітня 2017 р.Справа № 916/2532/15

ОСОБА_1 апеляційний господарський суд у складі:

Головуючого судді Принцевської Н.М.;           

суддів Разюк Г.П., Колоколова С.І.;

при секретарі судового засідання Бендерук Є.О.;

за участю представників сторін:

Від ДП "Адміністрація морських портів України" - ОСОБА_2, довіреність №1993, від 27.12.16;

Від ОСОБА_1 митниці ДФС - ОСОБА_3, довіреність б/н, від 26.09.16;

розглянувши апеляційні скарги Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Ізмаїльської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Ізмаїльського морського порту) та ОСОБА_1 митниці ДФС

на рішення Господарського суду Одеської області від 19.12.2016 року

по справі №916/2532/15

за позовом Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Ізмаїльської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Ізмаїльського морського порту), м. Ізмаїл

до відповідача ОСОБА_1 митниці ДФС, м. Одеса

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, м. Одеса

про стягнення 2 905,66 грн.

ВСТАНОВИВ:

В червні 2015 року Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Ізмаїльської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Ізмаїльського морського порту) (далі - ДП "Адміністрація морських портів України" в особі Ізмаїльської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Ізмаїльського морського порту) звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до ОСОБА_1 митниці Державної фіскальної служби України (далі – ОСОБА_1 митниця ДФС), в якій просило суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 2 905,66 грн., а також витрати по сплаті судового збору у сумі 1 827 грн.

Рішенням господарського суду Одеської області від 23.11.2015 у справі № 916/2532/15 позов Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Ізмаїльської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Ізмаїльського морського порту) задоволено; стягнуто з ОСОБА_1 митниці Державної фіскальної служби на користь ДП “Адміністрація морських портів України” в особі Ізмаїльської філії державного підприємства “Адміністрації морських портів України” (Адміністрації Ізмаїльського морського порту) заборгованість у розмірі 2905,66 грн., а також витрати по сплаті судового збору у сумі 1 827 грн.

Постановою ОСОБА_1 апеляційного господарського суду від 06.04.2016 рішення Господарського суду Одеської області від 23.11.2015 р. по справі № 916/2532/15 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 20.09.2016 рішення Господарського суду Одеської області від 23.11.2015 та постанову ОСОБА_1 апеляційного господарсько суду від 06.04.2016р у справі № 916/2532/15 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

Приймаючи вказану постанову, суд касаційної інстанції зазначив, що попередні судові інстанції у розгляді даної справи повинні були вичерпно з'ясувати обставини, пов'язані з фактичним наданням позивачем (його правопопередником) або іншою особою (іншими особами) за рахунок позивача (його правопопередника) відповідачу (його правопопереднику) відповідних послуг за договором № 33к і одержанням відповідачем (його правопопередником) цих послуг у визначених позивачем обсязі та в період часу, а також вартість зазначених послуг (якщо вони надавалися).

Вищий господарський суд України в постанові зазначив, що згаданих обставин судом першої інстанції та апеляційної не встановлено, і ними, фактично було використано, як доказову базу в даній справі лише адресовану позивачем відповідачеві письмову вимогу щодо оплати послуг з доданими до неї документами (рахунком і актом), складеними самим позивачем, при тому, що такої вимоги відповідач не визнав, відповідного акта не підписав.

Відтак, суд касаційної інстанцій дійшов висновку, що попередні судові інстанції не встановили фактичних обставин, що, з урахуванням позовних вимог, входять до предмета доказування в даній справі, припустившись у зв'язку з цим неправильного застосування положень частини першої статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 названого Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду господарським судом в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Згідно вказівки Вищого господарського суду України при новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм, доводам сторін та поданим ними, а за необхідності й додатково одержаним доказам належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до закону.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 19.12.2016 по справі №916/2532/15 (суддя Щавинська Ю.М.) позов задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_1 митниці Державної фіскальної служби на користь Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” в особі Ізмаїльської філії державного підприємства “Адміністрації морських портів України” Адміністрації Ізмаїльського морського порту заборгованість у розмірі 2 191 грн. 25 коп. та витрати по сплаті судового збору у сумі 1 039 грн. 19 коп. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Ізмаїльської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Ізмаїльського морського порту) звернулось до ОСОБА_1 апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 19.12.2016 року по справі №916/2532/15, прийнявши нове рішення про задоволення позову в повному обсязі. Вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення суд першої інстанції не надав належної оцінки поясненням позивача та наявним у матеріалах справи доказам, неповно здійснив їх дослідження та не надав належної оцінки особливостям регулювання конкретних правовідносин.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник (позивач) зазначає, що судом першої інстанції неправомірно зменшено суми компенсації витрат на опалення приміщення Морського вокзалу та неправомірно відмовлено у стягненні 430,09 грн. за спожиту відповідачем електроенергію.

Відповідач - ОСОБА_1 митниця ДФС також не погодилася з рішенням місцевого господарського суду та звернулась до ОСОБА_1 апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 01.03.2017 року по справі №916/3590/16, а в задоволенні позову відмовити повністю. Вважає, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник (відповідач) зазначає, що місцевий господарський суд безпідставно стягнув кошти за обслуговування приміщень, які ОСОБА_1 митницею ДФС не використовувалися, судом першої інстанції не взято до уваги докази, що підтверджують використання ОСОБА_1 митницею ДФС лише приміщення «Єдиного офісу».

На думку заявника апеляційної скарги, оскільки використання ОСОБА_1 митницею ДФС орендованого майна безпосередньо пов’язане зі здійсненням її посадовими особами митного контролю, митного оформлення та пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України, то позивач зобов’язаний на безоплатній основі надавати у користування приміщення для організації пункту пропуск через державний кордон України. Також, скаржник вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що зобов’язання між сторонами за договором оренди були передані саме внаслідок правонаступництва.

Ухвалою ОСОБА_1 апеляційного господарського суду від 19.01.2017 року апеляційні скарги прийняті до провадження.

06.03.2017 року апеляційні скарги Державного підприємства „Адміністрація морських портів України” (Адміністрація Ізмаїльського морського порту) та ОСОБА_1 митниці ДФС на рішення Господарського суду Одеської області від 19.12.2016 року по справі №916/2532/15 прийняті до провадження у новому складі: головуючий суддя Принцевської Н.М., суддів Колоколова С.І, ОСОБА_4

ОСОБА_1 митниця ДФС направила на адресу ОСОБА_1 апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому заперечувала проти доводів скарги та наполягала на задоволенні своєї апеляційної скарги з підстав, викладених в ній.

В судовому засіданні представники сторін підтримали свої доводи та заперечення щодо апеляційної скарги з мотивів, що викладені письмово.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, в судове засідання не з’явився, не повідомивши про причини неявки суду. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчать наявні в матеріалах справи поштові повідомлення, в зв’язку з чим судова колегія вважає за можливе розглянути справу у відсутності представника третьої особи.

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу України, на підставі встановлених фактичних обставин повторно розглядає матеріали господарської справи та викладені в апеляційній скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 23 травня 2011 року між Державним підприємством “Ізмаїльський морський торговельний порт” (Балансоутримувач) та Південною митницею (Орендар) було укладено Договір № 33к про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та комунальні послуги (т.1 а.с.44-46).

У відповідності до п. 1.1 Договору Балансоутримувач забезпечує обслуговування, експлуатацію та ремонт будинку морського вокзалу загальною площею 1800,8 кв.м, а також утримання прибудинкової території, а Орендар бере участь у витратах Балансоутримувача на виконання вказаних робіт пропорційно до займаної ним площі в цій будівлі, якщо інше не випливає з характеру послуг, наданих Балансоутримувачем за цим договором.

Орендар користується приміщеннями загальною площею 55,98 кв.м, розміщеними на першому поверсі будинку морського вокзалу, залишковою вартістю 15434,64 грн. Орендовані приміщення використовуються для розміщення структурних підрозділів відділу митного оформлення №3 митного поста “Ізмаїл”, Південної митниці (п. 1.2 договору).

За умовами п. 2.1 Договору Орендар відшкодовує Балансоутримувачу вартість експлуатаційних витрат та комунальних послуг (додаток №1).

Пунктом 2.2. Договору встановлено, що облік та обсяг спожитої води Орендарем здійснюється в об'ємі розрахованого водогосподарського балансу, виконаного по підтверджуючим нормам водоспоживання.

Згідно з п. 2.3. Договору вартість опалювання розраховується по проектних теплових навантаженнях об'єкту з урахуванням температури зовнішнього повітря. Розрахунок здійснюється відповідно до “Правил обліку відпускання і споживання теплової енергії”.

За умовами п. 2.4 ціна договору становить 37 240,10 грн., у тому числі: відшкодування експлуатаційних витрат складає 28 079,54 грн. (п.п. 2.4.1.); відшкодування витрат на опалення орендованих приміщень складає 8101,44 грн. (п.п. 2.4.2); відшкодування витрат по водопостачанню та водовідведенню складає 1059,12 грн. (п.п. 2.4.3).

Пунктом 2.5 договору сторони передбачили, що ціна цього договору може бути зменшена за взаємною згодою сторін.

Пунктом 3.1. договору передбачено, що оплата здійснюється Орендарем згідно з виставленим Балансоутримувачем рахунком-фактурою та ОСОБА_3 виконаних робіт.

Пунктом 3.2. договору обумовлено, що відшкодування експлуатаційних витрат та комунальних послуг Балансоутримувачу Орендарем оформлюється шляхом підписання сторонами акта виконаних робіт.

Відповідно до п.3.7 договору, у разі затримки бюджетного фінансування розрахунок за виконану роботу здійснюється протягом 3 банківських днів з дати отримання Орендарем бюджетного призначення на фінансування відповідних послуг на свій реєстраційний рахунок.

У п. 4.1.2. договору сторони погодили, що розмір плати за обслуговування і ремонт будівлі, прибудинкової території, утримання допоміжних приміщень будівлі залежить від розміру витрат і визначається розрахунком щомісячних платежів за обслуговування та ремонт будівлі, комунальні та інші послуги Балансоутримувача. У разі змін цін та тарифів, в тому числі нормативних і централізованих, сума комунальних платежів змінюється на підставі діючих калькуляцій.

Пунктом 4.1.4 передбачено, що Балансоутримувач будівель зобов’язується забезпечити інформування Орендаря про зміни витрат на утримання будівлі і тарифу на послуги.

Згідно п. 4.2.3. договору Орендар зобов'язується не пізніше наступного місяця за звітним, після отримання фінансування держбюджету, вносити плату на рахунок Балансоутримувача будівлі, за санітарне обслуговування прибудинкової території та допоміжних приміщень будівлі, технічне обслуговування будівлі відповідно до загальної площі приміщення, на ремонт відповідно відновної вартості приміщення, а також за комунальні послуги.

Відповідно до п.п. 8.1 договору даний договір набирає чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін і діє з 01.01.2011 року до 31.12.2011 року.

У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору до закінчення строку його чинності протягом одного місяця, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором (п. 8.4).

Пунктом 8.5 договору передбачено, що реорганізація Балансоутримувача чи Орендаря або перехід права власності приміщення чи будівлі до інших осіб не визнається підставою для зміни або припинення чинності цього Договору і зберігає свою чинність для нового власника приміщення та їх правонаступників, якщо інше не передбачається цим Договором або чинним законодавством.

У п. 8.9 договору сторони погодили, що договір продовжується на кожний поточний календарний рік, якщо за 1 (один) місяць до закінчення терміну дії договору жодна із сторін не повідомила про його припинення.

Крім того, сторонами був підписаний додаток №1 до договору, який містить розрахунок плати комунальних послуг, наданих балансоутримувачем орендарю по приміщенням площею 55,98 кв.м, розташованим на першому поверсі будинку морського вокзалу (т.1а.с.47).

Згідно з даним додатком загальна сума комунальних платежів (відшкодування витрат по експлуатації будинку та території, на опалення орендованих приміщень, по водопостачанню та водовідведенню орендованих приміщень, становить 3103,34 грн., з ПДВ 20 % - 3724,01 грн. При цьому, відшкодування витрат за використану електроенергію здійснюється по показникам електролічильника.

Цей додаток являється невід’ємною частиною договору.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач по справі - ДП "Адміністрація морських портів України" в особі Ізмаїльської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Ізмаїльського морського порту) є правонаступником ДП «Ізмаїльський морський торгівельний порт», а відповідач по справі – ОСОБА_1 митниця ДФС України є правонаступником Південної митниці Міндоходів, з огляду на наступне.

Згідно Закону України “Про морські порти України”, розпорядження Кабінету Міністрів України від 04.03.2013 № 133-р “Про погодження пропозиції щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту”, наказу Міністерства інфраструктури України від 19.03.2013 №163 “Про заходи щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту та утворення державного підприємства “Адміністрація морських портів України” було проведено реорганізацію державних підприємств морського транспорту, у тому числі Державного підприємства “Ізмаїльський морський торговельний порт” шляхом виділу стратегічних об'єктів портової інфраструктури, іншого майна, прав та обов'язків стосовно них згідно розподільчих балансів та утворено внаслідок виділу, Державне підприємство “Адміністрація морських портів України”.

Пунктом 3 наказу Міністерства інфраструктури України від 19.03.2013 №163 встановлено, що Адміністрація морських портів України є правонаступником державних підприємств морського транспорту, зазначених у п. 1 цього наказу, у частині майна, прав та обов'язків відповідно до розподільчих балансів та актів приймання-передачі.

Як вбачається з акта приймання-передачі майна, майнових прав та зобов'язань від 13.06.2013, в господарське відання Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” в особі Ізмаїльської філії державного підприємства “Адміністрація морських портів України” (Адміністрація Ізмаїльського морського порту) була передана триповерхова будівля Морського вокзалу, розташована за адресою м. Ізмаїл, вул. Набережна Лукі Капікраяна, 4 (інвентарний номер 1/437), яка належала Державному підприємству “Ізмаїльський морський торговельний порт” (т.1а.с.41).

Відповідно до п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2013 № 229 "Про утворення територіальних органів Міністерства доходів і зборів", а також Переліку територіальних органів Міндоходів, які утворюються, що наведений у додатку 1 до Постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2013 № 229, територіальні органи Міністерства доходів і зборів, в тому числі і Південна митниця Міндоходів, утворені як юридичні особи публічного права.

Пунктом 2 вказаної Постанови передбачено реорганізацію шляхом приєднання до відповідних територіальних органів Міністерства доходів і зборів (в тому числі і до Південної митниці Міндоходів) територіальних органів Державної податкової служби та Державної митної служби (в тому числі і Південної митниці) згідно з додатком 2.

Згідно з пунктом 3 вищевказаної постанови територіальні органи Міністерства доходів і зборів визначено правонаступниками територіальних органів Державної податкової служби та Державної митної служби, що реорганізуються згідно з пунктом 2 цієї постанови.

19.08.2013 проведено державну реєстрацію припинення юридичної особи - Південної митниці в результаті реорганізації.

Таким чином, Південна митниця Міндоходів є правонаступником Південної митниці.

Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 06.08.2014 № 311 "Про утворенння територіальних органів Державної фіскальної служби та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України" утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної фіскальної служби за переліком згідно з додатком 1, у якому, серед інших, зазначена ОСОБА_1 митниця ДФС. Пунктом 2 вищевказаної постанови реорганізовані територіальні органи Міністерства доходів і зборів шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної фіскальної служби за переліком згідно з додатком 2, в тому числі, реорганізовано Південну митницю Міндоходів шляхом її приєднання до ОСОБА_1 митниці ДФС.

21.07.2015 проведено державну реєстрацію припинення юридичної особи -Південної митниці Міндоходів в результаті реорганізації.

Таким чином, ОСОБА_1 митниця Державної фіскальної служби України є правонаступником Південної митниці Міндоходів.

Позивач по справі, як правонаступник ДП «Ізмаїльський морський торгівельний порт» звернувся до ОСОБА_1 митниці ДФС з листом від 14.02.2015 №14/11/05/40/226, який отриманий відповідачем 16.02.2015. До вказаного листа додано два проекти додаткової угоди від 14.02.2015 до договору №33к про заміну сторони, проте примірник додаткової угоди не був підписаний орендарем (т.1 а.с.48-49)

Позивач звернувся до ОСОБА_1 митниці ДФС з вимогою від 15.04.2015 №14/11/22/05/553 оплатити в семиденний термін з дня отримання цієї вимоги виставлений Підприємством рахунок на суму 2905,66 грн. (т.1а.с.52-53).

Дана вимога отримання митницею 23.04.2015, що підтверджується відповідним рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (т.1а.с.54).

До вказаної вимоги позивачем було додано рахунок №15/87 від 08.04.2015, відповідно до якого за період з 13.06.2013 по 30.06.2013 оплаті підлягає 2905,66 грн. за комунальні послуги (експлуатаційні витрати, витрати на опалення, водопостачання і каналізацію, витрати з використання електроенергії) за оренду приміщень морвокзалу (т.1а.с.55).

Крім того, до рахунку був доданий відповідний розрахунок та підписаний і скріплений печаткою Балансоутримувача акт приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 15/87 від 08.04.2015, згідно якого Виконавцем на підставі договору від 23.05.2011 та рахунку від 08.04.2015 були виконані, а Замовником прийняті вищезгадані роботи (послуги) на загальну суму 2905,66 грн. (разом з ПДВ). (т.1а.с.56-57)

Зазначений акт не був підписаний відповідачем, вказана вимога залишена без задоволення, що зумовило звернення позивача до Господарського суду Одеської області з даним позовом.

Як вбачається з матеріалів справи, спір виник у зв’язку з тим, що відповідач, не відшкодував позивачу, як балансоутримувачу об’єкта оренди, витрати по утриманню орендованого майна та вартість наданих комунальних послуг.

Колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом обґрунтовано задоволені позовні вимоги частково, враховуючи наступне.

Пунктом 8 Постанови Кабінету Міністрів України №100 від 22 лютого 1994 року “Про стан виконання рішень Президента України і Уряду з питань додержання вимог прикордонного і митного законодавства” встановлено, що Міністерству транспорту, Раді Міністрів Республіки Крим, місцевим державним адміністрація, виконкомам місцевих Рад народних депутатів виділити у I кварталі 1994 службові приміщення для розміщення підрозділів Прикордонних військ і митниць згідно з додатком. Встановлено, що проведення роботи, пов'язаної з обладнанням, утриманням і ремонтом у пунктах пропуску через державний кордон приміщень для виконання зазначених видів контролю та службових приміщень для розміщення відповідних прикордонних підрозділів, митних та інших установ, що здійснюють контроль на державному кордоні (крім облаштування інженерними, технічними засобами для здійснення прикордонного, митного та інших видів контролю), покладається на Міністерство інфраструктури.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 188 Митного кодексу України з метою прискорення виконання митних формальностей під час переміщення транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України працівники водного, повітряного, автомобільного та залізничного транспорту сприяють посадовим особам органів доходів і зборів у виконанні ними своїх службових обов'язків. Адміністрація автомобільних, морських і річкових портів, міжнародних аеропортів, прикордонних залізничних станцій або інших обладнаних місць, у межах яких діють пункти пропуску через державний кордон України, на безоплатній основі забезпечує органи доходів і зборів необхідними службовими приміщеннями, обладнанням, засобами зв'язку та створює їм належні умови для роботи.

Відповідно до ч. 2 ст. 556 цього Кодексу у разі якщо митне оформлення товарів здійснюється органами доходів і зборів безпосередньо на територіях або в приміщеннях підприємств, зазначені підприємства, незалежно від форми власності та підпорядкування, зобов'язані безоплатно надавати органам доходів і зборів у тимчасове користування відповідні службові та побутові приміщення, а також обладнання, засоби та канали зв'язку.

У листі Державної митної служби України № 11.1/6-17/6282-Е від 05.06.2012 "Про тимчасове безоплатне користування майном" повідомляється, що відповідно до частини другої статті 556 Митного кодексу України від 13.03.2012 № 4495-VI, у разі якщо митне оформлення товарів здійснюється митними органами безпосередньо на територіях або в приміщеннях підприємств, зазначені підприємства, незалежно від форми власності та підпорядкування, зобов'язані безоплатно надавати митним органам у тимчасове користування відповідні службові та побутові приміщення, а також обладнання, засоби та канали зв'язку. Оскільки зазначена норма є нормою прямої дії, митні органи наділені правом на безоплатне розміщення структурних підрозділів у службових та побутових приміщеннях підприємств, незалежно від форми власності та підпорядкування, та користування обладнанням, засобами та каналами зв'язку без відшкодування витрат за користування таким майном (утримання, комунальні послуги тощо).

Також п. 9 Переліку пунктів пропуску через державний кордон, в яких здійснюється переміщення товарів через митний кордон України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 435 від 21 травня 2012 року визначені міжнародні пункти пропуску для морського сполучення, зокрема, Ізмаїльський морський торговельний порт.

Аналогічні положення наведено у ст. 11 Закону України «Про морські порти України», згідно з якою адміністрація морських портів України або власник морського терміналу на безоплатній основі надає у користування приміщення для організації пункту пропуску через державний кордон України, де здійснюються в установленому законодавством порядку прикордонний, митний, санітарно-карантинний та екологічний контроль і пропуск через державний кордон України осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що чинним законодавством передбачено безоплатне забезпечення (надання у тимчасове користування) органів доходів і зборів службовими та побутовими приміщеннями, а також обладнанням, засобами та каналами зв'язку для виконання митних формальностей., проте вищезазначеними нормами не передбачено покладення витрат з утримання такого майна на балансоутримувача або на особу, з якою митні органи уклали договір оренди чи зберігання.

Судова колегія відхиляє доводи відповідача стосовно відсутності у нього обов’язку перед позивачем щодо компенсації витрат на утримання орендованого приміщення та комунальні послуги з огляду на наступне.

Адміністрація морських портів України або власник морського терміналу на безоплатній основі надає у користування приміщення для організації пункту пропуску через державний кордон України, де здійснюються в установленому законодавством порядку прикордонний, митний, санітарно-карантинний та екологічний контроль і пропуск через державний кордон України осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна (ч. 3 ст. 11 Закону України “Про морські порти”).

Відповідно до ч.3 ст.18 Закону України "Про морські порти України" власники та/або користувачі технологічно пов’язаних об’єктів портової інфраструктури зобов’язані укладати між собою договори, що визначають взаємні права і обов’язки щодо організації та забезпечення безперервності технологічного процесу надання відповідних послуг у морському порту і встановлюють єдиний порядок експлуатації відповідної інфраструктури морського порту.

Одночасно, спеціальної норми стосовно безоплатного утримання та надання безоплатних комунальних послуг орендарю Закон України «Про морські порти України» не містить.

Однак, ч.2 ст.19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначає порядок розрахунку орендних платежів за методикою, затвердженою Кабінетом міністрів України.

Пунктом 3 Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої Постановою КМУ від 04.10.1995 N786, вказує на те, що до плати за оренду індивідуально визначеного майна не включаються витрати на утримання орендованого майна та плата за послуги, які відповідно до укладених угод зобов'язуються надавати орендарю державне підприємство, організація, господарське товариство, на балансі яких перебуває це майно.

Згідно ст.1 вказаного Закону адміністрація морських портів України - це державне підприємство, що забезпечує утримання та використання об’єктів інфраструктури державної форми власності, при цьому під об’єктами портової інфраструктури розуміються в т.ч. засоби електропостачання, інші засоби, обладнання, інженерні комунікації, розташовані в межах території та акваторії морського порту.

Зі змісту ч. 1 ст. 511, ч. 1 ст. 519, ст. 520 Митного кодексу України вбачається, що товари - безпосередні предмети порушення митних правил та відповідні документи, необхідні як докази у справі про порушення митних правил, можуть тимчасово вилучатися. Витрати у справі про порушення митних правил складаються, зокрема, з видатків на зберігання товарів, транспортних засобів, зазначених у п. 3 ст. 461 цього Кодексу. Витрати у справі про порушення митних правил відшкодовуються особою, щодо якої винесено постанову про накладення адміністративного стягнення. Порядок відшкодування витрат у справі про порушення митних правил, обчислення сум, що підлягають відшкодуванню, а також порядок розпорядження отриманими коштами встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій – це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків. При цьому, ст. 12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певні дії (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. При цьому, зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, у тому числі і з договору.

Згідно вимог ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. В свою чергу, порушенням зобов'язання, відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін в силу положень ч.2 ст. 598 цього Кодексу допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За приписами ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до п. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ч.1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду (ч.ч.1, 2, 3, 4 ст. 188 ГК України).

Відповідно до вимог ст. 901 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За приписами ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Крім того, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). (ст. 530 ЦК України)

Отже, як зазначалося раніше, права та обов’язки сторін за договором перейшли до правонаступників цих сторін – позивача та відповідача у даній справі.

У матеріалах справи відсутні повідомлення будь-якої із сторін про припинення вказаного договору за місяць до закінчення терміну його дії відповідно до п.п. 8.4, 8.9 Договору. Також у матеріалах справи немає будь-яких інших доказів зміни, припинення або визнання недійсним цього договору.

З огляду на те, що договір №33к про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та комунальні послуги від 23.05.2011 є чинним, то даний договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Доводи відповідача щодо обов’язку ДП "Адміністрація морських портів України" в особі Ізмаїльської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Ізмаїльського морського порту) надати ОСОБА_1 митниці на безоплатній основі необхідні службові приміщення, обладнання та засоби зв’язку для здійснення їх повноважень судовою колегією не приймаються, оскільки, як вище зазначалось, вищевказаний договір є чинним, а отже, обов’язковим для виконання сторонами.

Суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 митниці ДФС щодо невикористання ним з травня 2012 року приміщень, зазначених у Договорі, окрім приміщення “Єдиного офісу”, оскільки належних та допустимих доказів повернення митницею орендованого майна у вигляді відповідного акту, як передбачено чинним законодавством, матеріали справи не містять.

Що стосується доводів відповідача про те, що між Південною митницею Міндоходів, ОСОБА_1 митницею ДФС та Державним підприємством "Адміністрація морських портів України" в особі Ізмаїльської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Ізмаїльського морського порту) не вчинялись в письмовій формі правочини щодо заміни сторони (на правонаступника) у договорі № 33к від 23.05.2012, відповідно до ст.ст. 513, 521 Цивільного кодексу України, колегією суддів не приймаються до уваги, з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

Припинення діяльності юридичної особи відбувається шляхом передання ним всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) або шляхом ліквідації без правонаступництва.

Отже, у разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.

Також ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), правонаступництва тощо.

Статтею 513 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

За таких обставин, колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач, як замовник, не довів належним чином про наявність обґрунтованої своєчасної відмови від прийняття послуг, які надавались позивачем у період з 13.06.2013 по 30.06.2013, а тому ОСОБА_1 митниця ДФС, як правонаступник, не звільняється від обов'язку відшкодувати витрати балансоутримувача на утримання займаного нею приміщення та комунальні послуги.

Також, як вбачається з тексту договору, ОСОБА_1 митниця ДФС використовує визначені у ньому приміщення виключно на безоплатній основі, що не заперечується сторонами.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" утримання будинків і прибудинкових територій - господарська діяльність, спрямована на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи щодо забезпечення експлуатації та/або ремонту житлових та нежитлових приміщень, будинків і споруд, комплексів будинків і споруд, а також утримання прилеглої до них (прибудинкової) території відповідно до вимог нормативів, норм, стандартів, порядків і правил згідно із законодавством.

Державний комітет України з питань житлово-комунального господарства відповідно до вимог зазначеного Закону розробив Примірний перелік послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та послуг з ремонту приміщень, будинків, споруд, який затверджений наказом №150 від 10.08.2004.

Як вбачається з цього Порядку утриманням будинків і споруд є заходи (послуги) у вигляді санітарно-технічного обслуговування, обслуговування внутрішньо будинкових мереж, освітлення, утримання ліфтів, поточного ремонту, капітального ремонту, різні роботи.

Таким чином, нормативно-правовими актами до поняття утримання будівель та споруд відноситься виключно обслуговування та ремонт таких об’єктів, підтримання їх технічного стану (в т.ч. щодо інженерних комунікацій).

Оскільки Договір № 33к від 23.05.2011 є чинним, то в силу ст. 629 Цивільного кодексу України є обов’язковим для виконання сторонами по справі.

Додатком №1 до договору від 23.05.2011витрати балансоутримувача на утримання орендованого майна та комунальних послуг становлять у місяць 3 103,34 грн., в які включаються витрати по експлуатації будинку та території у сумі 2 339,96 грн., витрати на опалення орендованих приміщень у розмірі 675,12 грн., витрати по водопостачанню та водовідведенню орендованих приміщень у сумі 88,26 грн. та витрати за використану електроенергію відповідно. (т.1а.с.47)

При цьому відшкодування витрат за використану електроенергію здійснюється по показникам лічильника.

З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що витрати за використану електроенергію в ціну договору не входять, а доводи апеляційної скарги позивача в цій частині є необґрунтованими.

ОСОБА_4 з тим, в рахунку № 15/87 від 08.04.2015, у зв’язку з несплатою якого позивач звернувся до суду з відповідним позовом, до сплати входять експлуатаційні витрати у сумі 1403,98 грн., витрати на опалення у сумі 570,32 грн., витрати водопостачання і каналізації у розмірі 16,99 грн. та витрати з використання електроенергії у сумі 430,09 грн., а також ПДВ у розмірі 484,38 грн. (а.с. т.1 ст.55)

В додатку №1 до договору від 23.05.2011 зазначено, що сума комунальних платежів змінюється тільки у випадку змін нормативних і централізованих цін та тарифів. (т.1а.с.47)

Відповідно до п.4.1.4 до обов’язків Балансоутримувача будівель належить здійснення інформування Орендаря про зміни витрат на утримання будівлі і тарифу на послуги.

Як вбачається з матеріалів справи та не оспорюється сторонами по справі, жодного інформування щодо зміни витрат позивачем здійснено не було, до проекту додаткової угоди до договору жодного додатку додано не було. (т.1а.с.50)

З огляду на зазначене, судовою колегією відхилені доводи апеляційної скарги позивача щодо визначення плати за теплопостачання за чинними тарифами на опалення.

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду, перевіривши розрахунки суду першої інстанції погоджується їх правильністю та вважає, що сума коштів, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 митниці ДФС на користь Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Ізмаїльської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Ізмаїльського морського порту) становить 2191,25 грн.

Інші доводи апеляційних скарг не приймаються судовою колегією до уваги, так як спростовуються матеріалами справи та не впливають на законність і обґрунтованість висновків суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що норми чинного законодавства місцевим господарським судом застосовані правильно, рішення відповідає приписам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, а мотиви, з яких подані апеляційні скарги позивача та відповідача, не можуть бути підставою для скасування рішення.

За таких обставин, апеляційні скарги Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Ізмаїльської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Ізмаїльського морського порту) та ОСОБА_1 митниці ДФС задоволенню не підлягають, а рішення Господарського суду Одеської області від 19.12.2016 року по справі №916/2532/16 залишається без змін.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції покладаються на заявників.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, ОСОБА_1 апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Ізмаїльської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Ізмаїльського морського порту) та ОСОБА_1 митниці ДФС на рішення Господарського суду Одеської області від 19.12.2016 року по справі №916/2532/16 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 19.12.2016 року по справі №916/2532/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий                                                                       Н.М. Принцевська

Судді:                                                                        Г.П. Разюк

                                                                                 ОСОБА_5