Номер провадження: 22-ц/785/1654/17

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Дрішлюк А. І.

Категорія: 19

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2017 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області у складі:

головуючого - судді Дрішлюка А.І., суддів Сєвєрової Є.С., Таварткіладзе О.М.,

при секретарі судового засідання Поліхранової Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті ОСОБА_2 матеріали за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Одеська кіностудія» на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03 жовтня 2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Приватного акціонерного товариства «Одеська кіностудія» про стягнення заборгованості по договору про надання поворотної фінансової допомоги, -

ВСТАНОВИЛА:

27.05.2016 року ОСОБА_3 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ПрАТ «Одеська кіностудія», яким просив стягнути з відповідача заборгованість по договору про надання поворотної фінансової допомоги у розмірі 10 540 203,39 гривень, яка складається з: заборгованості по основному боргу - 2 150 000,00 грн; пені - 2 831 579,44 грн; 30% річних – 3 474 164, 38 грн; інфляційного збільшення – 2 084 459,57 грн. А також, просив суд стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати у розмірі 6 890, 00 грн (а.с. 2-5).

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 03 жовтня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_3 були задоволені в повному обсязі (а.с. 68-70).

Не погоджуючись з вказаним рішенням, 11.10.2016 року ПрАТ «Одеська кіностудія» звернулося до суду з апеляційною скаргою. Так, апелянт вважає, що оскаржуване рішення є необґрунтованим через неповне з’ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права. Зокрема, апелянт посилається на те, що суд першої інстанції неправильно застосував правила обчислення строків позовної давності по справі, що призвело до ухвалення необґрунтованого рішення. А тому, просить скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03 жовтня 2016 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовити в повному обсязі (а.с. 74-76).

В процесі апеляційного розгляду було подано письмове клопотання про залучення до розгляду справи третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Фонду державного майна України, представник якого в судове засідання не з’явився (а.с. 103-104). Клопотання було відхилено колегією суддів, оскільки будучи обізнаними про існування справи в суді першої інстанції вказане клопотання не було заявлено, а на стадії апеляційного провадження апеляційний суд позбавлений права притягувати до участі в розгляді апеляційних скарг нових учасників.

Представник відповідача просив задовольнити апеляційну скаргу. Представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечував.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, пояснення учасників провадження, які з’явились, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги з врахуванням вимог ст. 303 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідним зазначити наступне.

Приймаючи рішення по справі та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, в порушення умов Договору № 20/1 про надання поворотної фінансової допомоги, не повернув позивачу суму боргу. Окрім цього, суд першої інстанції зазначив, що до спірних правовідносин застосовується загальна позовна давність строком у три роки, а той факт, що до закінчення строку позовної давності, відповідач направив позивачу лист від 19.12.2013 р. за № 339/1, в якому визнав наявність заборгованості та звернувся до позивача з пропозицією сплатити заборгованість до 31.12.2015 року свідчить про те, що строк позовної давності по спірним правовідносинам було перервано та перебіг строку позовної давності почався заново. На час подання позовної заяви новий трирічний строк не закінчився, а отже, позовну заяву було подано позивачем в межах строку позовної давності. А тому, суд першої інстанції вирішив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів в повному обсязі не може погодитись з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно було встановлено судом першої інстанції, 01 грудня 2009 року між ОСОБА_3 та Приватним акціонерним товариством «Одеська кіностудія» (Закритим акціонерним товариством «Одеська кіностудія» на момент укладення договору) було укладено Договір № 20/1 про надання поворотної фінансової допомоги, згідно якого позивач надавав відповідачу фінансову допомогу у вигляді грошових коштів в розмірі 2 151 000 грн., а відповідач зобов’язувався повернути кошти у строк не пізніше 25 травня 2010 року (а.с. 10-12). Вказаний договір не визнавався недійсним, його підписання відповідачем не оспорювалось представником відповідача, що зафіксовано технічною системою фіксації цивільного процесу.

27 травня 2010 року сторони уклали додаткову угоду № 1 до Договору № 20/1 про надання поворотної фінансової допомоги, відповідно до якої розмір фінансової допомоги було встановлено в сумі 2 150 000 (два мільйони сто п’ятдесят тисяч) гривень, а строк повернення коштів встановлено не пізніше 30 грудня 2010 року (а.с.13).

Факт перерахування грошових коштів у сумі 2 000 000 грн підтверджується платіжним дорученням № НОМЕР_1 від 01 грудня 2009 року, а грошових коштів у сумі 150 000 грн платіжним дорученням № НОМЕР_2 від 27 травня 2010 року (а.с. 14-15). Факт отримання грошових коштів представником відповідача не заперечувався, що зафіксовано технічною системою фіксації цивільного процесу.

Таким чином, позивач належним чином виконав умови Договору № 20/1 про надання поворотної фінансової допомоги. В свою чергу, відповідач умови вказаного Договору належним чином не виконав, та станом на 30 грудня 2010 року суму грошових коштів, встановлену умовами Договору на користь позивача не сплатив, а тому з 31 грудня 2010 року у відповідача перед ОСОБА_3 виникла заборгованість у розмірі 2 150 000 грн.

Крім цього, колегія суддів звертає увагу на те, що в матеріалах справи міститься лист ПрАТ «Одеська кіностудія» до ОСОБА_3 від 19 грудня 2013 року, відповідно до якого ПрАТ «Одеська кіностудія» визнає свою заборгованість перед позивачем за Договором № 20/1 про надання поворотної фінансової допомоги від 01 грудня 2009 року у розмірі 2 150 000 грн. Однак, у зв’язку із скрутним фінансовим становищем підприємства ПрАТ «Одеська кіностудія» гарантує повернення коштів за Договором у строк до 31 грудня 2015 року (а.с. 16).

25 вересня 2015 року ОСОБА_3 надіслав ПрАТ «Одеська кіностудія» лист з вимогою сплатити на його банківський рахунок 29095057000983 грошові кошти у розмірі 2 150 000 грн. Разом з тим, ОСОБА_3 було повідомлено, що увипадку несплати коштів до 31 жовтня 2015 року він буде змушений звернутися за захистом своїх прав до суду з вимогою про стягнення з ПрАТ «Одеська кіностудія» суми заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, пені та 30% річних (а.с. 87).

У відповідь на вищевказане, голова правління ПрАТ «Одеська кіностудія» ОСОБА_4 30.09.2015 року надіслав ОСОБА_3 лист, з якого вбачається, що відповідач визнає свою заборгованість за Договором у розмірі 2 150 000 грн, однак, просить надати відстрочку щодо повернення коштів до 01 жовтня 2016 року. Окрім цього, на підтвердження заборгованості ПрАТ «Одеська кіностудія» було направлено позивачу акт звірки розрахунків за договором № 20/1 про надання поворотної фінансової допомоги від 01 грудня 2009 року. З даного акту вбачається, що станом на 28 вересня 2015 року ПрАТ «Одеська кіностудія» має заборгованість перед ОСОБА_3у сумі 2 150 000 грн (а.с. 17-18).

Так, у зв’язку з тим, що відповідач встановлені Договором № 20/1 про надання поворотної фінансової допомоги від 01 грудня 2009 року умовим не виконував, позивач 27 травня 2016 року звернувся до суду з відповідним позовом про стягнення заборгованості (а.с. 2-5).

Враховуючи вищевказане, а також аналізуючи правову природу правовідносин у справі, що виникли між сторонами, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до положень статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

В ст. 1049 ЦК України зазначається, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Частина 1 статті 1050 ЦК України вказує, що у тому разі якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Як зазначається в ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Стаття 550 ЦК України встановлюється, що право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. В статті 551 ЦК України вказується, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Звернення до суду з вимогою про повернення всіх сум за договором позики у зв’язку з порушенням умов договору є наслідком невиконання чи неналежного виконання боржником своїх договірних зобов’язань.

Виходячи з положень частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, у разі неповернення позичальником суми позики своєчасно його борг складатиме: суму позики з урахування встановленого індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов’язання; проценти за позикою, якщо інше не встановлено договором або законом, нараховані відповідно до договору позики або облікової ставки НБУ за весь строк користування позиченими коштами або неустойку за прострочення виконання основного зобов’язання (в контексті даної справи у вигляді пені); три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлено договором або законом.

Відповідно до обставин даної справи, між сторонами було укладено договір № 20/1 про надання поворотної фінансової допомоги, який за своєю правовою природою є договором позики. Так, відповідачем по справі умови даного договору належним чином не виконувалися, внаслідок чого виникла заборгованість. Разом з тим, п. 6.1 Договору № 20/1 передбачено, що за порушення строків повернення фінансової допомоги, визначених даним Договором, відповідач зобов’язаний сплачувати позивачу неустойку (пеню) за кожний день прострочення у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який стягується пеня. В тому числі, відповідач сплачує позивачу суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 30% річних від простроченої суми. Виходячи з аналізу договору колегія суддів виходить з того, що з врахуванням разовості санкції визначена сторонами сума у вигляді 30 % річних є складовою неустойки та по своєї правовій природі є штрафом, а тому його стягнення може проводитись лише в межах спеціального строку позовної давності 1 рік. Таким чином з відповідача на користь позивача підлягає стягненню лише сума в розмірі 645 000 (шістсот сорок п’ять тисяч) гривень - 30% річних.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначається в ст. 610 ЦКУ порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Разом з тим, в процесі розгляду справи, відповідачем по справі ПрАТ «Одеська кіностудія» було подано заяву про застосування строків позовної давності. Так, даною заявою відповідач звертав увагу суду першої інстанції на те, що в межах строку позовної давності, встановленого ст. 257 ЦК України, строк звернення до суду з відповідним позовом ОСОБА_5 закінчився 31 грудня 2013 року, а строк позовної давності, встановлений ст. 258 ЦК України – 31 грудня 2011 року. Дане твердження відповідача кореспондується з доводами його апеляційної скарги.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Питання позовної давності регулюється главою 19 розділу V ЦК України. Так, відповідно до положень статей 256-258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Зокрема, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Сторонами по справі будь-які договори щодо зміни строків позовної давності не укладалися.

Як зазначається в ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Статтею 253 цього Кодексу визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

В статті 264 ЦК України закріплено, що  перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. В контексті даної справи, під дією особи, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку маються на увазі дії боржника по відношенню до кредитора, які свідчать про наявність боргу, а саме: повідомлення боржника на адресу кредитора, яким боржник підтверджує наявність у нього заборгованості перед кредитором; письмове прохання боржника відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника акта звірки розрахунків або іншого документу, який би підтверджував наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу тощо.

Окрім наведеного, необхідно враховувати, що переривання перебігу строку позовної давності може мати місце лише у випадку, коли, власне, не сплив строк цієї позовної давності.

Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.

Як вбачається з матеріалів справи, строк виконання основного зобов’язання було визначено 30.12.2010 року. Так, перший лист про визнання боргу відповідачем було надіслано на адресу позивача 19.12.2013 року, тобто, в межах загального строку позовної давності встановленого ст. 257 ЦКУ. Таким чином, перебіг строку позовної давності розпочався спочатку з 20.12.2013 року. Однак, 30.09.2015 року боржником було надіслано другий лист схожого змісту, яким відповідач визнавав свій борг та просив його відстрочити до 01.10.2016 року. Тобто, строк позовної давності знову був перерваний та його відлік розпочато спочатку, а саме з 01.10.2015 року.

Таким чином, ОСОБА_5 звернувся до суду з відповідною вимогою щодо стягнення заборгованості да договором № 20/1 від 01.12.2009 року в межах встановленого законом строку позовної давності.

Разом з тим, визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами.

Так, ПрАТ «Одеська кіностудія» направляло листи до ОСОБА_5, з яких вбачається, що боржником визнавалася лише сума основного зобов’язання – 2 150 000,00 гривень. Щодо визнання додаткових вимог будь-яких дій боржником вчинено не було. Тому, враховуючи зазначене, а також те, що перебіг позовної давності був розпочатий спочатку, а саме з 01.10.2015 року, то відповідно 30% річних від простроченої суми боргу, розмір інфляційних відрахувань за час прострочення, а також розмір неустойки за кожен день прострочення потрібно обраховувати починаючи саме з цієї дати.

Таким чином, 30% річних від 2 150 000, 00 грн становить – 645 000 гривень, а індекс інфляції в період з 01.10.2015 року до 27.05.2016 року - 142 089, 24 гривні.

Разом з тим, необхідно враховувати, що на рахунок стягнення пені, як додаткової вимоги по відношенню до основного зобов’язання, чинним цивільним законодавства встановлюються спеціальні правила. Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Так, пеня – це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір, поки зобов’язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від тривалості правопорушення.

Необхідно враховувати те, що позовна давність до вимог про стягнення пені обчислюється окремо за кожний день (місяць) її нарахування. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Аналіз норм статті 266, частини другої статті 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останнім роком перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір установлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом (частина друга статті 551 ЦК України).

Аналогічна правова позиція міститься в постанові судових палат у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року (справа № 6-116цс13).

Таким чином, у зв’язку із простроченням сплати грошових коштів за договором № 20/1 від 01.12.2009 року підлягає сплаті пеня за останній рік перед зверненням до суду з відповідним позовом. А саме, враховуючи обставини даної справи, оскільки позивач звернувся до суду з відповідними вимогами 27.05.2016 року, то пеня, підлягає нарахуванню з 27.05.2015 року. А тому, розмір пені який підлягає стягненню становить: 1040364,38 грн.

Щодо відшкодування позивачу судових витрат, які були понесені ним, та щодо яких ним також заявлялися позовні вимоги, то відповідно до ч. 1 ст. 79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Згідно з п.п. 2,4 ч. 3 ст. 79 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать витрати на правову допомогу та витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз. Відповідно до п. 10 роз’яснень Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ у постанові № 10 від 17.10.2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» подані до суду позовні заяви чи заяви, а також зустрічні позовні заяви можуть містити кілька самостійних позовних вимог, кожна з яких є об'єктом справляння судового збору. Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Як зазначено в ч. 5 цієї ж статті якщо суд апеляційної, касаційної інстанції чи Верховний Суд України, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 03 жовтня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_3 були задоволені в повному обсязі та стягнуто на його користь заборгованість по договору про надання поворотної фінансової допомоги у розмірі 10 540 203, 39 грн, що становить 100% від загальної ціни позову. Разом з тим, враховуючи те, що судом першої інстанції були неправильно застосовані норми матеріального права, колегія суддів вирішила змінити рішення суду першої інстанції та стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором № 20/1 від 01 грудня 2009 року в сумі: 2 150 000 грн (сума основного боргу) + 645 000 грн (30% річних) + 1 040 364, 38 грн (пеня) + 142 089,44 грн (інфляційне збільшення) = 3 977 453, 83 грн, що становить 37,7 % від загальної ціни позову. Таким чином, 37,7 % від 6890 грн (сума судових витрат понесених позивачем) становить 2 597,53 грн.

Таким чином, враховуючи обставини справи таоскільки, доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження, а судом першої інстанції були невірно застосовані норми матеріального права в частині обчислення та застування строків позовної даності, колегія суддів вважає, що є підстави для скасування прийнятого судом першої інстанції рішення в частині стягнення штрафних санкцій (пені, 30 процентів річних, індексу інфляції) з прийняттям нового рішення в скасованій частині про часткове задоволення позовних вимог на підставі п. 3,4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 88, 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Одеська кіностудія» на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03 жовтня 2016 року – задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03 жовтня 2016 року в частині стягнення пені, 30 процентів річних, індексу інфляції скасувати, а в скасованій частині прийняти нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Одеська кіностудія» (ідентифікаційний код 33932816), що знаходиться за адресою: 65044, Україна, м. Одеса, Французький бульвар, 33, на користь ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3), що проживає за адресою: 01001, Україна, АДРЕСА_1, заборгованість по договору про надання поворотної фінансової допомоги:

- 1 040 364, 38 грн. (один мільйон сорок тисяч триста шістдесят чотири гривні 38 коп.) – пені;

- 645 000 (шістсот сорок п’ять тисяч) гривень - 30% річних;

- 142 089, 44 грн. (сто сорок дві тисячі вісімдесят дев’ять гривні 44 коп) - інфляційне збільшення.

В іншій частині рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03 жовтня 2016 року залишити без змін.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «ОДЕСЬКА КІНОСТУДІЯ» (ідентифікаційний код 33932816), що знаходиться за адресою: 65044, Україна, м. Одеса, Французький бульвар, 33, на користь ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3) судові витрати у розмірі 2 597, 53 грн (дві тисячі п’ятсот дев’яносто сім гривні 53 коп).

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.

Судді апеляційного суду

Одеської області ОСОБА_6

ОСОБА_2

ОСОБА_7

18.04.2017 року м. Одеса