РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 643/20956/14-ц

Провадження № 2/643/35/17

06.03.2017 року Московський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого судді Мамалуй М.В., при секретарі Сиротенко О.Є.,

за участю: представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2,

представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, приватне акціонерне товариство “Страхова Компанія “Український страховий стандарт” про відшкодування матеріальної і моральної шкоди заподіяної внаслідок ДТП,

зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант-авто», третя особа: ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної і моральної шкоди заподіяної внаслідок ДТП,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3, приватне акціонерне товариство “Страхова Компанія “Український страховий стандарт” (далі – ПрАТ “СК “Український страховий стандарт”) про відшкодування матеріальної і моральної шкоди заподіяної внаслідок ДТП.

В обґрунтування позову, позивач ОСОБА_1 вказав, що 11.07.2014 року о 17:30 годині ОСОБА_1 керував автомобілем Хонда (р.н. НОМЕР_1), по пр. 50 років СРСР в напрямку пр. Московського в м. Харкові. Після виїзду при ввімкненому зеленому сигналі світлофора на перехрестя по пр. 50 років СРСР і вул. Халтуріна автомобіль зазнав зіткнення з іншим автомобілем, який виїхав на перехрестя при ввімкненому червоному сигналі світлофора. Зазначеним автомобілем керувала ОСОБА_3.

Позивач вважає, що вина ОСОБА_3 у спричиненні вказаного ДТП встановлена постановами суду від 29.08.2014, 17.12.2014 року.

В уточненому позові від 24.09.2015 року позивач ОСОБА_1 просить стягнути з ОСОБА_3 на його користь 23635,04 грн. у відшкодування матеріальної шкоди та 20000 грн. у відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП.

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 застрахована в ПрАТ “СК “Український страховий стандарт”. 16.09.2015 року до останнього позивачем подане відповідне повідомлення про страховий випадок внаслідок ДТП. 23.01.2015 року позивач звернувся до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування. Відповідно до ст.36 Закону України “Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” (далі - Закон № 1961-IV), страховик повинен був виплатити страхове відшкодування у розмірі 50000 грн. не пізніше ніж через 90 днів від дати подання заяви, тобто не пізніше 23.04.2015 року, а тому з 24.04.2015 року зобов’язання набуло статусу простроченого. Позивач ОСОБА_6 просить: стягнути з ПрАТ “СК “Український страховий стандарт” на його користь 50000,00 грн. у відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП, спричиненого застрахованою особою, пеню за прострочення сплати страхового відшкодування – 12353,42 грн., інфляційні збитки – 385,03 грн., 3% річних від простроченої суми – 628,76 грн., а всього 63397,21 грн.

Крім того, позивач просить: стягнути з ОСОБА_3, ПрАТ “СК “Український страховий стандарт” на його користь 1258,60 грн. у відшкодування витрат, пов’язаних зі сплатою судового збору та 2500 грн. у відшкодування витрат, пов’язаних зі зверненням за правовою допомогою.

Із зустрічним позовом до суду звернулася ОСОБА_3 до ОСОБА_1, публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант-авто» (ПАТ УСК «Гарант-авто»), третя особа: ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної і моральної шкоди заподіяної внаслідок ДТП.

Свої вимоги позивач ОСОБА_3 обґрунтовує тим, що ДТП сталося з вини обох водіїв, в т.ч. ОСОБА_1, що вказано у постанові Апеляційного суду Харківської області від 17.12.2014 року, на підставі висновків комплексної судової експертизи.

На час ДТП цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_1Є . застрахована в ПАТ УСК «Гарант-авто». 14.07.2014 року ОСОБА_7 як власник автомобіля Санйонг (р.н. НОМЕР_2) звернувся з повідомленням потерпілої особи про ДТП до ПАТ УСК «Гарант-авто», останнім зроблено розрахунок матеріальної шкоди, розмір якої визначений станом на 28.08.2014 року у сумі 47977,92 грн. Проте виплата страхового відшкодування не здійснена, повідомивши, що у постанові суду від 17.12.2014 року не встановлена частка вини кожного з водіїв у відсотковому відношенні.

Позивач ОСОБА_3 в уточненому зустрічному позові від 07.12.2015 року просить: стягнути солідарно з ОСОБА_1 та з ПАТ УСК «Гарант-авто» на її користь 23988,96 грн. страхового відшкодування, а також суму сплаченого судового збору.

У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2, підтримав позов, просив вимоги задовольнити. Додатково пояснив, що загальні матеріальні збитки, спричинені ДТП, що сталася з вини відповідача ОСОБА_3 становлять 73635 грн. Крім того, ОСОБА_1 зазнав моральної шкоди, оскільки на момент ДТП його доньці було 6 місяців, він звертався за медичною допомогою, тому це спричинило значні переживання та зміни у образі життя. Заперечував проти зустрічного позову ОСОБА_3, оскільки вважає висновки експертизи відносно вини ОСОБА_1 були зроблені невірно, під впливом родинних зв’язків.

У судовому засіданні представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4, підтримала зустрічний позов, просила вимоги задовольнити. Пояснила, що з постанови суду від 17.12.2014 року вбачається обопільна вина водіїв, вважає, що ОСОБА_1 міг зупинитися як і інші водії, що рухалися у попутному з ним напрямку, та надати можливість ОСОБА_3 закінчити рух через перехрестя. Просить стягнути матеріальну шкоду солідарно відповідачів, тому що страхова компанія може бути ліквідована. Заперечує проти первісного позову, оскільки не доведене спричинення моральної шкоди ОСОБА_1, а правова допомога була надана адвокатом не по даній цивільній, а по справі про адміністративне правопорушення.

Представник ПрАТ СК “Український страховий стандарт” у судове засідання не з’явився, заявив клопотання про розгляд справу за його відсутності, у письмових запереченнях вказав на відсутність підстав для сплати страхового відшкодування до встановлення частки вини учасників ДТП (т.1 а.с.196).

Представник ПАТ «Українська страхова компанія «Гарант-авто» у судове засідання не з’явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином.

Третя особа: ОСОБА_5 у судове засідання не з’явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши докази, встановив наступне.

Постанова Московського районного суду м. Харкові від 29.08.2014 року, якою ОСОБА_3 визнана винною, скасована.

У постанові Апеляційного суду Харківської області про призначення експертизи від 03.10.2014 року (т.1 а.с.29-30) вказано:

“В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_3 не визнала себе винною та пояснила, що 11.07.2014 року біля 17:35 години рухалася на автомобілі НОМЕР_3 зі швидкістю 20 км/год по вул. Краснодарській в напрямку вул. Халтуріна. Розмова по телефону її зовсім не відволікала від керування автомобілем. При наближенні до перехрестя 50 років СРСР горів зелений колір світлофору, але транспортні засоби, які рухалися попереду неї в попутному напрямку, зупинилися, виїхавши на перехрестя. Тому ОСОБА_3 була вимушена загальмувати та зупинитися, але передня частина її автомобіля виступила за межі перехрестя та знаходилася на проїжджій частині дороги по пр. 50 років СРСР. Коли транспортні засоби, які стояли попереду неї розпочали рух вперед, вона також вирішала проїхати перехрестя на зелений сигнал світлофору. Виїхавши, побачила, що транспортні засоби по пр. 50 років СРСР зупинилися та пропускали її. Поїхавши далі, побачила автомобіль Хонда, який рухався в крайньому правому ряду. Вважала, що цей автомобіль надасть можливість закінчити маневр. Оскільки відстань до автомобіля Хонда була невелика, загальмувати не встигла.

В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 пояснив, що 11.07.2014 року о 17:30 рухався на автомобілі Хонда д.н. НОМЕР_1 по пр. 50 років СРСР в напрямку пр. Московського. Недалеко від перехрестя побачив боковим зором, як автомобіль Санйонг зупинився на перехресті, більше на нього не дивився. Під'їжджаючи до перехрестя перестроївся в крайній правий ряд та збавив швидкість до 20 км./год., оскільки має тривалий водійський досвід. Так як перехрестя було вільним від автомобілів, не зупиняючи свій автомобіль, на зелене світло світлофору намагався проїхати перехрестя, але зазнав удару в ліву частину автомобіля від автомобіля Санйонг під керуванням ОСОБА_3О.”

Постановою Апеляційного суду Харківської області від 17.12.2014 року, що набрала законної сили, встановлено (т.1 а.с.5):

“11.07.2014 року о 17-35 год. ОСОБА_1Є, керував автомобілем Хонда, д.н. НОМЕР_1, в м.Харкові по пр-ту 50 років СРСР, виїхав на перехрестя з вул. Халтуріна при ввімкненні зеленого сигналу світлофору та в порушення п. 16.5 ПДР України, не надав закінчити проїзд перехрестя автомобілю НОМЕР_3, під керуванням водія  ОСОБА_3, яка в свою чергу, рухаючись по вул. Краснодарській в районі перехрестя з пр-том 50 років СРСР в порушення вимог п. 12.1 ПДР України, не вірно обрала безпечну швидкість руху та не впевнилася в безпеці руху, внаслідок чого скоїла зіткнення з автомобілем Хонда, д.н. НОМЕР_1.

З висновку комплексної судової криміналістичної експертизи матеріалів та засобів відео, звукозапису та автотехнічної експертизи №11165/11166 від 25.11.2014 року вбачається, що дії водія автомобіля Санйонг ОСОБА_3 не відповідали вимогам п.п.8.7.3 е, 8.10 ПДР, а дії водія автомобіля Хонда ОСОБА_1 не відповідали вимогам п. 12.3 ПДР та знаходилися, з технічної точки зору, в причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди.

Враховуючи, що на даний час закінчився визначений ст.38 КУпАП строк притягнення до адміністративної відповідальності, апеляційний суд позбавлений процесуальної можливості досліджувати нові докази та вирішувати питання про винуватість або невинуватість учасників ДТП, а тому провадження у справі підлягає закриттю на підставі п.7 ст. 247 КУпАП, що не позбавляє останніх можливості надавати докази щодо своєї невинуватості у вчиненні ДТП в разі розгляду справи в порядку цивільного судочинства”.

Згідно із висновками комплексної експертизи від 25.11.2014 року: в момент початку руху автомобіля Санйонг, який розташовувався в районі ближньої межі перехрестя вул. Краснодарської по напрямку його руху, автомобілі, що знаходилися в нерухомому стані в лівій та середній смугах руху перед перехрестям, по напрямку руху водія автомобіля Хонда ОСОБА_1 не обмежували йому оглядовість бачити автомобіль Санйонг. Дії водія автомобіля Хонда ОСОБА_1 не відповідали вимогам п. 12.3 ПДР і знаходяться, з технічної точки зору, в причинному зв’язку з виникненням даної ДПТ (т.1 а.с.92-113).

У судовому засіданні досліджений відеозапис від 11.07.2014 року (т.1 а.с.28), на якому знайшли підтвердження висновки вищевказаної судової експертизи.

Відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Постановою Пленуму ВССУ від 01.03.2013 року № 4 “Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки” роз’яснено, якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди - пункт 2.2 Правил дорожнього руху України (далі - ПДР).

Шкода, завдана кількома особами, відшкодовується кожною з них у частці, завданій нею (у порядку часткової відповідальності). Особи, які спільно завдали шкоди, тобто завдали неподільної шкоди взаємопов'язаними, сукупними діями, або діями з єдністю наміру, несуть солідарну відповідальність перед потерпілими (статті 543, 1190 ЦК). У такому самому порядку відповідають особи, які здійснюють діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, за шкоду, завдану внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки іншим особам. Спір про відшкодування шкоди, завданої при цьому самим джерелам підвищеної небезпеки кожним із їх володільців перед іншим із них, вирішується за правилами статті 1188 ЦК, а саме: шкода, завдана одному з володільців із вини іншого, відшкодовується винним; не відшкодовується шкода, завдана володільцю лише з його вини; за наявності вини всіх володільців розмір відшкодування визначається судом у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення (тобто залежно від ступеня вини кожного); у разі відсутності вини володільців у взаємному завданні шкоди жоден із них не має права на відшкодування.

У судовому засіданні сторонам були роз’яснені положення ч. 4 ст. 10 ЦПК України, а саме право заявляти клопотання про призначення експертизи, у зв’язку із тим, що представник ОСОБА_1 не погодився із висновками судової експертизи від 25.11.2014 року стосовно вини останнього, однак сторони таким правом не скористалися.

На підставі наведеного, суд вважає, що у спричиненні вказаного ДТП наявна обопільна вина як водія ОСОБА_1 та і водія ОСОБА_3

Відповідно до Закону України “Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” (далі - Закон № 1961-IV) страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров’ю та/або майну потерпілого (стаття 6). У разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров’ю, майну третьої особи (ст.22 п.22.1). У разі якщо відповідальними за заподіяння неподільної шкоди взаємопов'язаними, сукупними діями є декілька осіб, розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну з таких осіб визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб (п.36.3. ст.36).

Зі свідоцтва про реєстрацію ТЗ вбачається, що автомобіль Хонда Сівік р.н. НОМЕР_1 належить ОСОБА_1 (т.1 а.с.21-22). Відповідно до полісу обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АІ/0241358 від 01.04.2014 року (строк дії з 03.04.2014 до 02.04.2015), що виданий ПАТ «Українська страхова компанія «Гарант-авто» страхувальнику ОСОБА_1 на забезпечений ТЗ Хонда Сівік р.н. НОМЕР_1, страхова сума за шкоду заподіяну майну – 50000 грн., розмір франшизи – 00 грн. (т.1 а.с.23).

23.01.2015 року ОСОБА_1 звернувся до ПрАТ “СК “Український страховий стандарт” із заявою про виплату страхового відшкодування (т.1 а.с.45). В листі ПрАТ “СК “Український страховий стандарт” від 30.01.2015 року вказано, що відповідальність ОСОБА_3 застрахована згідно полісу №АС/9065388 від 17.04.2014 року, 16.09.2014 ОСОБА_1 звернувся із повідомленням про ДТП, що сталося 11.07.2014 року, однак у зв’язку із тим, що вина ОСОБА_3 не встановлена, то її цивільно-правова відповідальність не настає, у разі визнання вини, справу щодо виплати страхового відшкодування буде поновлено (т.1 а.с.58).

В довідці від 11.07.2014 та протоколі (акт) огляду ТЗ від 19.09.2014 року вказані пошкодження, що спричинені автомобілю Хонда (т.1 а.с.26-27). У звіті про оцінку колісного ТЗ №35/01/15 від 19.09.2014 року вказано, що вартість відновлюваного ремонту автомобіля Хонда р.н. НОМЕР_1 на дату оцінки складає 69036,79 грн., вартість матеріального збитку – 72535,04 грн. з ПДВ на складові частини, що підлягають заміні (т.1 а.с.63-85). Згідно платіжного документу ОСОБА_1 сплатив 600 грн. за вказаний звіт про оцінку ТЗ (т.1 а.с.62). З акту виконаних послуг з автоевакуації від 11.07.2014 року, вбачається, що ОСОБА_1 сплачена їх вартість у розмірі 500 грн. (т.1 а.с.36-37).

У свідоцтві про реєстрацію ТЗ Санйонг р.н. НОМЕР_2 власником вказаний ОСОБА_5 (т.1 а.с.91). Відповідно до полісу обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АС/9065388 від 14.04.2014 року (строк дії з 17.04.2014 до 16.04.2015), що виданий ПрАТ “СК “Український страховий стандарт” страхувальнику ОСОБА_7 на забезпечений ТЗ Санйонг р.н. НОМЕР_2, страхова сума за шкоду заподіяну майну – 50000 грн., розмір франшизи – 00 грн. (т .1 а.с.169).

Згідно із повідомленням потерпілої особи про ДТП ОСОБА_7 звернувся до ПАТ СК «Гарант-авто» 14.07.2014 року (т.1 а.с.133-134, 170), а із заявою про виплату страхового відшкодування – 22.05.2015 року (т.1 а.с.158).

У протоколі огляду ТЗ від 30.07.14 вказані пошкодження, отриманні автомобілем Санйонг (т.1 а.с.114-115, 173-174). Відповідно до ремонтної калькуляції від 28.08.2014 року вартість ремонту автомобіля Санйонг становить 47977,92 грн. (т.1 а.с.119, 182).

Згідно з п. 34.2. ст. 34 Закону № 1961-IV протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду страховик зобов'язаний направити свого представника на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків.

Страхові компанії відповідно до вказаної норми свого представника не направили, тому власники ушкоджених автомобілів скористалися передбаченим вказаною нормою закону і отримали висновки спеціалістів для визначення розміру шкоди.

Відповідно до ст.29 Закону № 1961-IV, у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Тому, оскільки розрахунки шкоди були отримані у позасудовому порядку та містять інформацію щодо предмета доказування по цій справі, то відповідно до статей 57-59, 64 ЦПК України їх слід розцінювати, як належний і допустимий висновок спеціаліста.

Враховуючи наведене, суд вважає, що позовні вимоги про відшкодування матеріальної шкоди, яка доведена позивачем ОСОБА_1 у загальному розмірі 73635,04 грн. (т.1 а.с.37, 62, 71), а позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_3 у розмірі 47977,92 грн. (т.1 а.с.119, 182), підлягають задоволенню у 50% розмірі, оскільки судом встановлена обопільна вина водіїв ОСОБА_1 і ОСОБА_3 у спричиненні даного ДТП, з урахуванням вимог ст. 11 ЦПК України.

Крім того, позивачем ОСОБА_1 заявлені вимоги про застосування ст. 625 ЦК України, які не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 застрахована в ПрАТ “СК “Український страховий стандарт”. 16.09.2015 року до останнього позивачем ОСОБА_1 подане відповідне повідомлення про страховий випадок внаслідок ДТП, а 23.01.2015 року звернувся із заявою про виплату страхового відшкодування. ОСОБА_1 вважає, що відповідно до ст.36 Закону № 1961-IV, страховик повинен був виплатити страхове відшкодування у розмірі 50000 грн. не пізніше ніж через 90 днів від дати подання заяви, тобто не пізніше 23.04.2015 року, а тому з 24.04.2015 року зобов’язання набуло статусу простроченого. Позивач ОСОБА_6 просить: стягнути з ПрАТ “СК “Український страховий стандарт” на його користь 50000,00 грн. у відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП, спричиненого застрахованою особою, пеню за прострочення сплати страхового відшкодування – 12353,42 грн., інфляційні збитки – 385,03 грн., 3% річних від простроченої суми – 628,76 грн., а всього 63397,21 грн.

Відповідно до ч. 1 п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» прострочення виплати страхового відшкодування починається через 90 днів після отримання заяви про виплату страхового відшкодування, а згідно до ч. 4 п. 36.2 ст. 36 вказаного Закону, якщо ДТП розглядається в цивільній, господарській або кримінальній справі, перебіг цього строку припиняється до дати, коли страховику стало відомо про набрання рішення у такій справі законної сили. З урахуванням того, що позивач звернувся до суду з вказаним позовом 25.12.2014 року, при цьому постанова суду від 29.08.2014 року не набрала законної сили, а постановою суду від 17.12.2014 року справу про адміністративне правопорушення за ст. 124 КУпАП закрито на підставі п.7 ст. 247 КУпАП без визначення винуватих осіб, то суд вважає, що перебіг вказаного строку був перерваний до спливу 90 днів, а тому зазначена у вказаному Законі та ст. 625 ЦК України відповідальність для страхової компанії ще не наступила.

Щодо позовних вимог ОСОБА_3 про солідарне стягнення матеріальної шкоди з ОСОБА_1 та страховика, слід вказати наступне.

Стаття 541 ЦК визначає, що солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.

Відповідно до ст. 1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

У правовій позиції Верховного Суду України по справі №6-2808цс15 від 20.01.2016 року визначено: право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована. У разі задоволення такого позову заподіювач шкоди не позбавлений можливості пред’явити майнові вимоги до страхової компанії, з якою ним укладено договір обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Таким чином, відсутні підстави для солідарної відповідальності страховика та іншого учасника ДТП, однак враховуючи вимоги ст. 11 ЦПК України, суд вважає можливим стягнути матеріальну шкоду із вказаних позивачем відповідачів у рівних частинах.

Згідно із ч. 3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з врахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

На підтвердження моральної шкоди були надані свідоцтво про народження ОСОБА_8 05.01.2014 року, її батьком вказаний ОСОБА_1 (т.1 а.с.44) А також медична довідка від 21.07.2014 року, згідно якої ОСОБА_1 встановлений діагноз: забій м’яких тканин (т.1 а.с.41).

Суд вважає, що надані докази є недостатніми для підтвердження спричиненої ОСОБА_1 моральної шкоди, крім того, встановлена вина останнього у ДТП, а тому у вимогах про стягнення моральної шкоди слід відмовити.

Відповідно до акту здачі-приймання виконаних робіт за договором про надання правової допомоги, адвокатом ОСОБА_9 виконані роботи стосовно підготовки клопотання та запиту, а також представництва інтересів ОСОБА_1 у судових засіданнях 21 та 29 серпня 2014 року .

У Постанові Пленуму ВССУ “Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах” від 17.10.2014 року № 10 (пункт 48) визначено, що витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).

На підставі вказаного, суд відмовляє у задоволенні вимог про стягнення витрат на правову допомогу, оскільки такі витрати понесені не при розгляді даної цивільної справи, а при розгляді справи про адміністративне правопорушення.

Згідно із ч. 1 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Керуючись статями 208-209, 212-215 ЦПК України,-

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3, приватне акціонерне товариство “Страхова Компанія “Український страховий стандарт” про відшкодування матеріальної і моральної шкоди заподіяної внаслідок ДТП – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди суму в розмірі 11817,52 грн., а також суму сплачених судових витрат у розмірі 213,50 грн.

Стягнути з приватного акціонерного товариства “Страхова Компанія “Український страховий стандарт” (код 22229921) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, спричиненого застрахованою особою, суму в розмірі 25000,00 грн., а також суму сплаченого судового збору в розмірі 426,50 грн.

В інших вимогах – відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1, публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант-авто», третя особа: ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної і моральної шкоди заподіяної внаслідок ДТП – задовольнити частково.

Стягнути у рівних частинах з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, та з публічного акціонерного товариства “Українська страхова компанія “ГАРАНТ-АВТО” на користь ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди суму в розмірі 23988,96 грн., а також суму сплаченого судового збору в розмірі 480,00 грн.

В інших вимогах – відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Харківської області через Московський районний суд м. Харкова, протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення складений 10.03.2017 року власноручно в нарадчій кімнаті.

Головуючий суддя М.В. Мамалуй