Справа № 22ц – 1203/09 Головуючий у 1інстанції Іщук Л.П.
Категорія – 46 Доповідач – Киця С.І.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
19 жовтня 2009 року
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Волинської області
в складі: головуючого - судді Киці С.І.
суддів Антонюк К.І., Веремчук Л.М.
при секретарі Самуленко В.С.
за участю позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
відповідача ОСОБА_3
представника відповідача ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_3 на рішення Луцького міськрайонного суду від 28 липня 2009 року,
ВСТАНОВИЛА:
Рішенням Луцького міськрайонного суду від 28 липня 2009 року позов ОСОБА_1 задоволено. Виділено у власність ОСОБА_3 земельну ділянку, площею 0,0750га, що розташована в с.Липини та автомобіль марки «FORD-TRANSIT», 1985 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1. Стягнуто з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_1 грошову компенсацію замість ? частини у праві спільної сумісної власності 115215,50грн.
Відповідач подав апеляційну скаргу на зазначене рішення суду. Вважає його незаконним, таким, що не відповідає фактичним обставинам справи. Просить рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволені позову.
Судом першої інстанції встановлено, що сторони з 29 квітня 1995 року по 26 травня 2009 року перебували у шлюбі. За час перебування у шлюбі ними було придбано земельну ділянку в с.Липини Луцького району та автомобіль марки «FORD-TRANSIT», 1985 року випуску.
Апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду – залишенню без змін з наступних підстав.
Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що автомобіль марки «FORD-TRANSIT» та земельна ділянка в с.Липини є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки це майно набуте подружжям за час шлюбу. Так, автомобіль «FORD-TRANSIT», 1985 року випуску був придбаний та зареєстрований на ім’я ОСОБА_3 11 червня 1999 року, а земельна ділянка придбана на підставі договору купівлі-продажу 16 березня 2000 року.
Частинами 1 та 4 ст. 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Згідно з п.3 ч.1 ст. 57 СК особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Відповідно до ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба, тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Такі самі правові підстави набуття подружжям права спільної сумісної власності на майно передбачалися статтями 22, 245 КпШС, чинного на час придбання спірного майна.
З огляду на наведені положення закону діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно, якщо воно набуте ними за час шлюбу, визнання ж такого майна особистою приватною власністю дружини, чоловіка потребує доведення.
З договору купівлі-продажу квартири вбачається, що ОСОБА_3 була відчужена належна йому на праві власності квартира АДРЕСА_1 18 травня 1998 року, а спірний автомобіль придбаний більше як через рік після продажу цієї квартири в червні 1999 року. Відповідач не довів в судовому засіданні, що виключно за його кошти був придбаний спірний автомобіль і не надав суду таких доказів, не вказав в якому розмірі були вкладені гроші, які він отримав від продажі квартири, при купівлі автомобіля. При цьому відповідач зазначав, що ці кошти також були використані і на ведення бізнесу.
Не заслуговують на увагу доводи відповідача про те, що земельна ділянка була ним куплена для здійснення підприємницької діяльності та визначає його частку у спільному бізнесі з іншою особою. Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 16 березня 2000 року ОСОБА_3 придбав спірну земельну ділянку як фізична особа, а не як фізична особа-підприємець, для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель та споруд.
Дійсна ринкова вартість земельної ділянки визначена судом у відповідності до експертної грошової оцінки земельної ділянки, проведеної ТзОВ «Волинь-експерт», станом на квітень 2009 року та становила 199704грн., а ринкова вартість автомобіля відповідно до висновку спеціаліста становить 3990грн. Відповідач ОСОБА_3 відмовився від проведення судової експертизи на предмет визначення вартості майна, хоча судом роз’яснювались права та обов’язки сторін і не подав будь-яких інших доказів, які б вказували на меншу вартість оспорюваного майна.
Крім того, сукупність установлених у справі обставин свідчить про те, що на час придбання спірного майна сторони фактично не припиняли шлюбних відносин, а відповідач не надав доказів протилежного. Відповідач не заперечував в судовому засіданні проти зазначеного позивачкою Шоршиною Д.В. способу поділу майна та стягнення позивачу грошової компенсації за належну їй частку майна.
Суд дав правильну правову оцінку наданим доказам по справі.
Рішення судом першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а викладені у ньому висновки ґрунтуються на обставинах справи і підстав для його скасування немає.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 313, 315 ЦПК України, колегія суддів -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 відхилити, а рішення Луцького міськрайонного суду від 28 липня 2009 року в даній справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.
Головуючий
Судді