Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

Справа № 2-952/09

13 жовтня 2009 року.                                       м. Першотравенськ

Першотравенський міський суд Дніпропетровської області у складі

головуючої: судді  Янжули С.А.

при секретарі: Лиман Н.П.

з участю представника відповідача ОСОБА_1 .,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Першотравенську цивільну справу за позовом ОСОБА_2  до відкритого акціонерного товариства «Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

14.05.2009 року позивач ОСОБА_2  звернувся до Першотравенського міського суду з позовом до ВАТ «Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування своїх позовних вимог зазначив, що він працював в тяжких та шкідливих підземних умовах вугільної промисловості на підприємстві ВАТ «Павлоградвугілля», під час виконання своїх трудових обов’язків захворів на професійне захворювання, підтвердженням є Акт від 12.01.2006 року.

11.04.2006 року був оглянутий на МСЕК, де йому було первинно встановлено сукупно 85% втрати професійної працездатності та другу групу інвалідності.

В зв’язку з втратою професійної працездатності вважає, що йому спричинена моральна шкода, оскільки фізичний біль, душевні страждання, переживання, викликані наслідками професійного захворювання, стали невід’ємною частиною його існування. Протягом хвороби він систематично лікується в лікарнях на стаціонарному та амбулаторному лікуванні, санаторіях, більшість за свій рахунок. На сьогоднішній день з плином часу стан його здоров’я стрімко погіршується, він постійно відчуває фізичні болі в ліктьових і колінних суглобах. В зв’язку з професійним захворюванням він не має змоги займатися не тільки своїми захопленнями, але й обмежений в роботі по господарству. Почуття безпорадності та неповноцінності приносять йому особливі страждання і приниження. Це спричиняє йому не тільки фізичні, але й моральні страждання.

Просить суд стягти з відповідача на його  користь в рахунок відшкодування моральної шкоди 125 000 грн.

Позивач в судове засідання не з’явився, надав суду заяву про розгляд справи в його відсутність, свої позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала, надала суду заперечення на позовну заяву та пояснила суду, що позивач, укладаючи з відповідачем трудовий договір був повідомлений під розпис з важкими та шкідливими умовами праці. Ніщо йому не перешкоджало відмовитись від укладання цього договору. Він свідомо йшов працювати в шкідливих умовах праці. Також, щорічно провадився періодичний медичний огляд і, позивачеві було відомо про стан свого здоров’я, він також мав можливість припинити трудовий договір, однак продовжував працювати в шкідливих та небезпечних умовах, тобто свідомо, сам погіршував стан свого здоров’я.

При укладанні трудового договору, відповідно до ст.29 КЗпП України, позивачеві було роз’яснено під розпис його права і обов’язки, про умови праці, наявність на робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, можливі наслідки їх впливу на здоров’я.

Тобто відповідач не приховував важкість та шкідливість технологічного процесу, технологію виробництва не порушував, а тому, протиправних дій відносно позивача, які б знаходились в причинному зв’язку з настанням професійного захворювання не вчиняв, і не може нести відповідальності у вигляді моральної шкоди і за цієї підстави.

Підприємство згідно чинного законодавства кожного місяця проводить відрахування в розмірі 13,6% страхових внесків до дирекції фонду соціального страхування від фонду заробітної плати, заборгованість відсутня.

Заявляючи позов, позивач послався на ст.23 ЦК України, як правову основу позовних вимог, пов’язаних з завданням йому моральної шкоди внаслідок отриманого професійного захворювання.

Пунктом 1 ч.2 ст.23 ЦК України передбачено, що моральна шкода полягає у фізичному болі та стражданні, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я.

Згідно п/п «д» п. 1.1 Порядку встановлення медико – соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров’я, пов’язане з виконанням трудових обов’язків, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров’я України № 212 від 22.11.1995 р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за № 136/1161 від 22.03.1996 р. (із змінами та доповненнями) передбачено, що на медико – соціальні експертні комісії (МСЕК) покладено обов’язок встановлення факту спричинення моральної шкоди.

Пунктом 3.8 вищевказаного Порядку передбачено, що підставою для відшкодування моральної шкоди є висновок медичних органів. Такого висновку позивач не надав.

Згідно п.5 Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до загальних підстав цивільно – правової відповідальності обов’язковому з’ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають : наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв’язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з’ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або витрат немайнового характеру ( в даному випадку виключно висновком МСЕК) за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду, та з чого він при цьому  виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору: чи мали місце порушення правил охорони праці, правил безпеки, інструкцій і паспортів з експлуатації механізмів і машин підприємством та таке інше.

Крім того, позивач звернувся до суду з пропуском тримісячного строку з дні встановлення йому органами МСЕК ступеню втрати професійної працездатності, чим порушив вимоги п.3.16 Постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 року. Поважних причин, які б позбавили позивача фактичної можливості звернутися до суду, при розгляді справи надано не було і питання про їх поновлення не ставилось.

З часу встановлення МСЕК потерпілому ступеню втрати профпрацездатності дирекцією ФСС ВНВВ було виплачено суми відшкодування шкоди, які складаються з одноразової допомоги щомісячних виплат, які компенсують частину заробітку потерпілому, куди входить моральна шкода, а також інші соціальні затрати і виплати.

Статті 233,234,237-1 КЗпП України не поширюються на осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах,  організаціях, незалежно від форми власності та господарювання, і які підлягають загальнообов’язковому державному страхуванню, пов’язані з відшкодуванням моральної шкоди у зв’язку з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, які призвели до втрати працездатності та ст.. 153  КЗпП України – не є самостійною підставою для покладання на роботодавця обов’язку з відшкодування працівнику моральної шкоди заподіяної умовами виробництва, яка спричинила втрату потерпілим професійної працездатності.

Відповідно до ст. 255 КЗпП України види матеріального забезпечення та соціальних послуг за загальнообов’язковим державним страхуванням працівникам, а в деяких випадках і членам їхніх сімей, умови їх надання та розміри визначаються законами України з окремих видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, іншими нормативно – правовими актами, які містять норми щодо загальнообов’язкового державного страхування.

Стаття 9 Закону України «Про охорону праці» покладає обов’язок по відшкодуванню шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров’я у процесі трудової діяльності, на Фонд, відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Застосовуючи норми ст.237-1 КЗпП України, які не поширюються на правовідносини, що виникли між позивачем і відповідачем, позивач не врахував положення ст.9 цього Закону та те, що ці правовідносини регулюються законами України з окремих видів загальнообов’язкового державного страхування, іншими нормативно – правовими актами, які містять норми щодо загальнообов’язкового державного страхування, зокрема Законом України «Про загальнообов’язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Закон України «Про загальнообов’язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» визначає правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов’язкового страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрат працездатності або загибелі застрахованих на виробництві та поширюється на осіб, які працюють на умовах трудового контракту на підприємствах, в установах, організаціях, незалежно від їх форм власності та господарювання, у фізичних осіб, які забезпечують себе роботою самостійно та громадян – суб’єктів підприємницької діяльності.

Норми закону, яка передбачає такий обов’язок роботодавця по відшкодуванню шкоди, завданої здоров’ю працівника при виконанні ним трудових обов’язків, поряд з Фондом (чи окремо від нього) немає, оскільки параграф 2 глави 82 ЦК України про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю особи, не поширюється на випадки, які виникли на виробництві із застрахованими особами.

Згідно з розділом ХІ Прикінцевих положень Закону України № 1105 (із змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 28 грудня 2007 року № 107-VІ) відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві моральної (немайнової) шкоди застрахованим і членам їхніх сімей незалежно від часу настання страхового випадку припиняється з 01 січня 2008 року.

Глава 67 ЦК України 2004 року регулює основні засади правовідносин по страхуванню і в ч.2 ст.999 передбачає, що «до відносин, які випливають із обов’язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства».

Таким чином з 01 січня 2008 року на території України законодавчо скасовано відшкодування моральної шкоди, завданої застрахованому працівникові внаслідок ушкодження його здоров’я при виконанні трудових обов’язків.

В рішенні КСУ від 27 січня 2004 року «У справі за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення ч.3 ст.34 Закону України «Про загальнообов’язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (справа про відшкодування моральної шкоди Фондом соціального страхування) в п. 4.2 зазначено: «Передбачене ст.237-1 КЗпП України і статтею 1167 ЦК України відшкодування моральної шкоди, як один із способів захисту особистих немайнових прав громадян, що відшкодовуються особою, яка заподіяла шкоду, або власником чи уповноваженим ним органом, не застосовуються до осіб, що підлягають обов’язковому соціальному страхуванню відповідно до Закону. Зазначені норми регламентують відшкодування моральної шкоди всім іншим особам, які не є суб’єктами страхування від нещасного випадку і на яких не поширюється дія Закону, в тому числі працівникам, що виконують роботу не на основі трудового договору (контракту), та на інших підставах».

В рішенні КСУ від 08.10.2008 року «У справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень підпункту «б» підпункту 4 пункту 3 ст.7 Закону України «Про страхові тарифи на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», п.1, абзацу 3 пункту 5, пункту 9, абзаців 2,3 пункту 10, пункту 11 розділу І Закону України «Про загальнообов’язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в абзаці 9 п.5 мотивувальної частини зазначено, що «положеннями п.1, абзацу 3 пункту 5, пункту 9, абзацу 3 пункту 10, пункту 11 розділу І Закону України № 717-V скасовано права застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, яке вони мали відповідно до приписів первинної редакції Закону № 1105-XIV. Проте Конституційний Суд України вважає, що саме право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237-1 КЗпП України їм надано право відшкодувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця)».

Тобто обидва рішення Конституційного Суду України з одних і тих же правовідносин – є взаємовиключними. При цьому рішенням КСУ при перевірці на конституційність того чи іншого закону не може встановлюватись нові врегулювання певних правовідносин (що є компетенцією Верховної Ради України) при незмінності діючих норм матеріального права.

Встановлення нової норми врегулювання правовідносин не входить до компетенції Конституційного Суду України, а тому у вирішенні цього питання суди загальної юрисдикції повинні застосовувати норми діючого матеріального права, а не те, що «вважає» наразі Конституційний Суд України, який в такому сенсі не є належним судом.

Згідно ч.6 ст.4 ЦК України (2003р.) цивільні відносини регулюються однаково на всій території України.

Верховний Суд України, розглядаючи аналогічні справи, дійшов обґрунтованого висновку, що на даний час законодавства, яке б зобов’язувало роботодавця сплачувати застрахованому робітнику моральну шкоду – не існує.

На підставі ст. 128 ЦПК України просить в задоволенні позовних вимог відмовити.

Вислухавши пояснення представника відповідача, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що  позовні вимоги Ісмагілова В.А. підлягають частковому  задоволенню.

Дійсно, судом встановлено, що ОСОБА_2 . знаходився в трудових відносинах з ВАТ «Павлоградвугілля». Під час виконання своїх трудових обов’язків захворів на професійне захворювання – радикулопатія шийна і попереково – крижова, двосторонній плечолопатковий періартроз, деформуючий артроз ліктьових і колінних суглобів, хронічне обструктивне захворювання легень, нейросенсорна приглухуватість.

11.04.2006 року був оглянутий на МСЕК і йому було первинно встановлено сукупно 85% стійкої втрати працездатності та другу групу інвалідності.

Оскільки позивач є застрахованою особою, відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», йому призначені  ВВД ФССНВУ у місті Першотравенську передбачені вказаним Законом страхові виплати, але  не відшкодовано  спричинену йому моральну шкоду.

Згідно ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

У відповідність частині 1 статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Довідкою ВВД ФССНВ в м. Першотравенську від 30.06.2009 року підтверджується, що ОСОБА_2 . не отримував страхову виплату за моральну шкоду.

Суд вважає, що факт спричинення моральної шкоди позивачу наявний, оскільки він несе фізичні та моральні страждання внаслідок втрати здоров’я від отриманого професійного захворювання, у нього пошкоджені суглоби, легені, слух, він на 85 % втратив професійну працездатність, змушений постійно тривалий час лікуватися, що призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків та вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до п.13 постанови Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року /з відповідними змінами/ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної /немайнової/шкоди»  роз’яснено, що судам необхідно враховувати, що відповідно до ст.237-1 КЗпП України /набрав чинності з 13 січня 2000 року/ за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин /незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров’я умовах тощо/, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов’язок по відшкодуванню моральної /немайнової/ шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

01 квітня 2001 року набрав чинності Закон  України «Про  загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності». Одним із  завданням цього Закону та обов’язку Фонду було відшкодування моральної шкоди, заподіяної умовами виробництва, застрахованим і членам їх сімей від нещасних випадків.

Законами України «Про Державний бюджет на 2006 рік» та  «Про Державний бюджет на 2007 рік» /відповідно пункт 27 ст.77 та пункт 22 ст.71/ на 2006  та 2007 роки зупинялася дія  в частині відшкодування моральної шкоди застрахованим та членам їх сімей абзацу 4 ст.1, підпункту «е» ч.1 ст.21, ч.3 ст.28, ч.3 ст.34 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

 20 березня 2007 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закон України „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності», яким були виключенні статті Закону стосовно обов’язку відшкодування Фондом моральної шкоди.

Відповідно до рішення Конституційного суду України від 08 жовтня 2008 року № 20-рп/2008 вказані зміни визнані конституційними, оскільки громадяни, які постраждали від нещасного випадку на виробництві чи внаслідок професійного захворювання, відповідно до положень Цивільного кодексу України та Кодексу законів про працю України, мають право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу /роботодавця/.

Крім цього, Законом від 28 грудня 2007 року № 107 –У1 з п.3 Прикінцевих положень виключені слова, які свідчили про відшкодування за умов, зазначених у цьому пункті, моральної /немайнової/ шкоди потерпілим на виробництві та членам їх сімей, і водночас доповнено цей пункт таким абзацом: «відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків моральної /немайнової/ шкоди застрахованим і членам їх сімей незалежно від часу настання страхового випадку припиняється з 01 січня 2008 року».

Конституційний Суд України в абзаці 9 пункту 5 Рішення № 20-рп/2008 /справа про страхові виплати/ зазначив, що саме право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та ст.237-1 КЗпП України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу /роботодавця/.

З урахуванням наведеного суд вважає, що спір про відшкодування моральної шкоди працівникові, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров’я, повинен вирішуватися на підставі норм КЗпП України при доведеності виконанням робіт у небезпечних для життя і здоров’я умовах /ст.153 КЗпП України/ та інших юридично важливих обставин. Зазначений спір є спором, що виникає із трудових правовідносин.

Щодо строку позовної давності, то слід зазначити наступне. Відповідно до ст.9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими  актами законодавства.

Таким чином, виходячи з положень п.3 ч.1 ст.268 ЦК України, позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю.

Обговорюючи розмір відшкодування ОСОБА_2 . моральної шкоди, суд враховує, характер та об’єм його фізичних, душевних, психічних страждань від отриманого професійного захворювання, тривалості лікування, втрату можливості його повної трудової та соціальної реабілітації, що призвело до значних тяжких змін його життєвих зв’язків, що потребує від нього додаткових зусиль для організації свого життя, суд вважає, що в відшкодування моральної шкоди ОСОБА_2 . потрібно стягнути з відповідача в межах заявлених ним позовних вимог в розмірі 9 000 грн. за встановлені сукупно 85% втрати професійної працездатності. При цьому суд враховує, що максимальний розмір у відшкодування моральної шкоди в розмірі 200 мінімальних заробітних плат при умові відсутності стійкої втрати працездатності на день постановлення рішення суду (у відповідність п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» в випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються в кратній відповідності з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, суд при вирішенні цього питання повинен виходити із такого мінімального розміру заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, які діють на момент розгляду справи.

Оскільки ОСОБА_2 .  втрачено 85% профпрацездатності, згідно Акту від 12.01.2006 року, висновку МСЕК від 11.04.2006 року про стійку втрату профпрацездатності первинно сукупно 85%, з урахуванням вказаних позивачем та встановлених судом обставин характеру спричиненої моральної шкоди позивачу, та виходячи з міркувань розумності, виваженості та справедливості, суд вважає можливим стягнути на його користь 9 000грн.

Крім того, згідно ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно ч.3 ст.22 Конституції України – при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

З врахуванням викладених обставин суд вбачає наявність спричинення позивачу моральної шкоди незалежно від наявності чи відсутності з цього приводу  висновку МСЕК, яку  повинен відшкодувати позивачу  відповідач, як власник підприємства, який не створив  працівнику безпечні та нешкідливі умови праці, що призвело до ушкодження здоров’я на виробництві, моральних страждань потерпілого.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10,11, 209,212, 214-215 ЦПК України, ст.ст. 23,1167 ЦК України, - суд

В И Р І Ш И В :

Стягнути з відкритого акціонерного товариства «Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_2  в відшкодування моральної шкоди 9 000 (дев’ять тисяч) гривень 00 коп.

Стягнути з відкритого акціонерного товариства «Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_2  50 (п’ятдесят) гривень 00 коп. витрат на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу, пов’язаного з розглядом цивільної справи, сплачених позивачем при пред’явленні позову до суду.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з відкритого акціонерного товариства «Павлоградвугілля» судовий збір на користь держави в розмірі 8 (восьми) грн. 50 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження.

Заяву про апеляційне оскарження рішення суду в апеляційний суд Дніпропетровської області може бути подано через Першотравенський міський суд протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Дніпропетровської області через Першотравенський міський суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

               Суддя                                                                                        С.А.Янжула