ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 жовтня 2009 р. | № 25/55-09 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого | Кота О.В., |
суддів: | Демидової А.М., Шевчук С.Р., |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | ТОВ "Дніпропетровська фабрика індпошиття та ремонту одягу № 2" (позивач) |
на постанову | Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.08.2009 р. (залишено без змін рішення господарського суду Дніпропетровської області від 06.05.2009 р.) |
у справі | № 25/55-09 |
за позовом | ТОВ "Дніпропетровська фабрика індпошиття та ремонту одягу № 2" |
до | Дніпропетровської міської ради |
третя особа на стороні позивача | ВАТ "Дніпропетровський металургійний завод ім. Комінтерну" |
про | визнання права власності |
за участю представників: |
від позивача | Санжара А.А. |
від відповідача | не з'явились |
від третьої особи | не з'явились |
В С Т А Н О В И В:
У березні 2009 року ТОВ "Дніпропетровська фабрика індпошиття та ремонту одягу № 2" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Дніпровської міської ради про визнання права власності позивача на адміністративне приміщення літ. А-12 загальною площею 458 м2 на 1 поверсі багатоквартирного житлового будинку № 2 по вул. Радистів у м. Дніпропетровську.
Рішенням господарського суду міста Києва від 06.05.2009 р. у справі № 25/55-09 (суддя Чередко А.Є.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.08.2009 р. (судді: Павловський П.П., Швець В.В., Чус О.В.) у позові відмовлено.
Не погоджуючись з постановою господарського суду апеляційної інстанції, ТОВ "Дніпропетровська фабрика індпошиття та ремонту одягу № 2" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення суду першої інстанції і зазначену постанову та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 05.10.2009 р. колегією суддів у складі Кота О.В. (головуючого), Демидової А.М., Шевчук С.Р. касаційну каргу ТОВ "Дніпропетровська фабрика індпошиття та ремонту одягу № 2" прийнято до касаційного провадження та призначено розгляд скарги у судовому засіданні на 13.10.2009 р. о 10 год. 20 хв.
В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судами попередніх інстанцій порушено і неправильно норми матеріального та процесуального права.
У касаційній скарзі ТОВ "Дніпропетровська фабрика індпошиття та ремонту одягу № 2", зокрема, зазначає, що оскаржувані рішення місцевого та постанова апеляційного господарського судів прийняті із неправильним застосуванням положень законодавства, які регулювали підстави та порядок передачі державних підприємств у комунальну власність. Також скаржник вважає, що висновок місцевого та апеляційного господарських судів про те, що знесення будівлі по вул. Радистів, 24 відбувалося не на підставі волевиявлення Дніпропетровської фабрики індпошиття та ремонту одягу № 2, свідчить про допущене судами неправильне застосування норм матеріального права, які у відповідний період регулювали правовідносини щодо розпорядження державними підприємствами закріпленим за ними майном, а також суди тлумачили ці норми всупереч їхньому змісту. Крім того, скаржник зазначає, що рішення місцевого господарського суду значною мірою ґрунтується на твердженні про те, що у КП "Дніпропетровська фабрика індпошиття та ремонту одягу № 2" не було підстав для набуття спірного приміщення у власність в іншому порядку, ніж внаслідок приватизації, але таке твердження суперечить нормам матеріального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин. На думку скаржника, попередніми судами також зроблено хибний висновок про неможливість застосування ст.ст. 430, 432 ЦК УРСР, що регулювали відносини, пов'язані із сумісною діяльністю, лише з тих підстав, що Дніпропетровська фабрика індпошиття та ремонту одягу № 2 не була власником будівлі по вул. Радистів, 24. Крім того, скаржник стверджує, що в оскаржуваних рішенні та постанові судами не надано жодної правової оцінки наданим позивачем документам, які підтверджують, що будівля по вул. Радистів, 24, починаючи з 1947 року належала підприємству, що надалі було реорганізоване у Дніпропетровську фабрику індпошиття та ремонту одягу № 2, тобто ця будівля експлуатувалася, й попередники Дніпропетровської фабрики індпошиття та ремонту одягу № 2 несли витрати по її утриманню безперервно, починаючи з 1947 року. Крім того, скаржник зазначає, що судами надано неправильну оцінку рішенню Дніпропетровської міської ради народних депутатів від 12.08.1987 р. № 250/25, оскільки в оскаржуваних судових актах стверджується, що будівля по вул. Радистів, 24 передавалася згідно з вказаним рішенням Дніпропетровської міської ради народних депутатів, тоді як відповідно до чинного у зазначений період законодавства СРСР та УРСР місцеві ради народних депутатів не мали управлінських повноважень щодо державних підприємств та їхнього майна. Також скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій не надано правової оцінки документам, які свідчать про те, що до прийняття Дніпропетровською міською радою рішення № 346 від 27.11.1991 р. уповноваженими державними органами було прийнято рішення про передачу майна фабрики у колективну власність трудового колективу й така передача фактично відбулася.
Заслухавши представника позивача (скаржника), розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.
Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини.
12.08.1987 р. виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради народних депутатів було прийнято рішення за № 250/25 "Про дозвіл заводу ім. Комінтерну проектування житлового будинку по вул. Радистів", яким, зокрема, було передбачено знесення домоволодіння № 24 по вул. Радистів, в якому знаходилося приміщення фабрики індпошиву № 2, та виділення останній у збудованому житловому будинку приміщення на першому поверсі з демонстраційним залом замість знесеного домоволодіння.
08.02.1990 р. між Заводом ім. Комінтерну (титулодержатель) та Дніпропетровською фабрикою індпошиву та ремонту одягу № 2 (дольовик) було укладено договір на будівництво житлового будинку господарським способом на основі дольової участі.
Пунктом 1.1. зазначеного договору було передбачено, що Завод ім. Комінтерну здійснює будівництво житлового будинку по вул. Радистів, в якому надає фабриці індпошиву та ремонту одягу № 2 дві квартири (одну двохкімнатну та одну трьохкімнатну).
За п. 1.4 та п. 2.2 вказаного договору, титулодержатель взамін звільненої дольовиком будівлі по вул. Радистів, 24 зобов'язується збудувати у житловому будинку приміщення для управління фабрикою та надати його дольовику.
У червні 1991 року було створено Орендне підприємство "Дніпропетровська фабрика індпошиття та ремонту одягу № 2", яким було укладено договір оренди майна Дніпропетровської фабрики індпошиття та ремонту одягу № 2 від 20.06.1991 р. з Дніпропетровським обласним територіально-виробничим комерційно-постачальним об’єднанням "Сервіс".
27.11.1991 р. Дніпропетровською міською радою народних депутатів було прийнято рішення № 46 "Про комунальну власність Дніпропетровської міської ради народних депутатів", яким був затверджений перелік об'єктів комунальної власності Дніпропетровської міської ради народних депутатів. Згідно з вказаним вище рішенням підприємства служби побуту, в тому числі і Дніпропетровську фабрику індпошиття та ремонту одягу № 2 (разом з приміщенням, розташованим по вул. Радистів, 24 у м. Дніпропетровськ), було визнано об'єктом права комунальної власності територіальної громади міста в особі Дніпропетровської міської ради народних депутатів.
17.03.1994 р. Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради народних депутатів було прийнято рішення № 245 "Про відведення Заводу ім. Комінтерну земельної ділянки в тимчасове короткострокове користування на період будівництва житлового будинку по вул. Радистів", яким також було передбачене знесення домоволодіння № 24 по вул. Радистів на земельній ділянці, що надається для забудови, та зобов’язано завод ім. Комінтерну на першому поверсі житлового будинку побудувати приміщення для фабрики індпошиву № 2 із демонстраційною залою.
У 1994 році був збудований та прийнятий в експлуатацію житловий будинок по вул. Радистів, 2, що підтверджується копією Акту державної комісії від 12.10.1994 р. про прийняття в експлуатацію та рішенням Виконкому Дніпропетровської міської ради народних депутатів про його затвердження від 27.10.1994 р. № 1080. У відповідності до проектної документації на першому поверсі цього будинку для Дніпропетровської фабрики індпошиття та ремонту одягу № 2 було побудоване адміністративне приміщення загальною площею 458 кв.м., яке було виділене в окремий об'єкт нерухомого майна.
31.01.1995 р. між Комітетом комунального майна м. Дніпропетровська (продавець), як органом приватизації Дніпропетровської міської ради народних депутатів, та Організацією орендарів орендного підприємства "Дніпропетровська фабрика індпошиття та ремонту одягу № 2" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу комунального майна № 81/АР, посвідчений державним нотаріусом Сьомої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Олійник С.В. та зареєстрованим за № 2-353, на підставі якого покупець придбав комунальне майно: майновий комплекс Орендного підприємства "Дніпропетровська фабрика індпошиття та ремонту одягу № 2" у складі майна, що перелічено у п. 1.1 договору.
Відповідно до п. 1.1 договору купівлі-продажу від 31.01.1995 р. № 81/АР майно підприємства включає в себе усі активи та пасиви, будівлі, інвентар, устаткування, обладнання та інше майно згідно з документацією по інвентаризації, яка додається до договору.
Однак до складу майна, що було продано за зазначеним договором, не було включено об’єкт нерухомого майна по вул. Радистів, 2 у м. Дніпропетровську.
Згідно з п. 3.2 договору купівлі-продажу від 31.01.1995 р. № 81/АР покупець стає правонаступником майнових прав та зобов'язань з моменту укладення договору та у відповідності до діючого законодавства.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції, що діяла на дату приватизації) особи, які придбали державні підприємства як цілісні майнові комплекси, є правонаступниками їх майнових прав і зобов'язань відповідно до умов договору між продавцем і покупцем та законодавства України.
За таких обставин, господарські суди попередніх інстанцій обґрунтовано дійшли до висновку, що Орендне підприємство "Дніпропетровська фабрика індпошиття та ремонту одягу № 2" стало правонаступником Дніпропетровської фабрики індпошиття та ремонту одягу № 2, яка укладала договір від 08.02.1990 р. на будівництво житлового будинку господарським способом на основі дольової участі.
Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено наступне.
У березні 1995 року за рішенням загальних зборів членів Організації орендарів орендного підприємства "Дніпропетровська фабрика індпошиття та ремонту одягу № 2" останнє було реорганізоване (перетворене) у Колективне підприємство "Дніпропетровська фабрика індпошиття та ремонту одягу № 2".
У червні 1996 р. спірний об’єкт нерухомого майна загальною площею 458 кв.м. на першому поверсі будинку № 2 по вул. Радистів, 2 в м. Дніпропетровську було передано з балансу ВАТ "Комінмет" (правонаступник заводу ім. Комінтерну) на баланс Колективного підприємства "Дніпропетровська фабрика індпошиття та ремонту одягу № 2", що підтверджується відповідним повідомленням № 26 та актом прийому-передачі. На підставі зазначеного акту прийому передачі від червня 1996 року спірне приміщення було прийняте на баланс Колективного підприємства "Дніпропетровська фабрика індпошиття та ремонту одягу № 2", та на спірне приміщення Дніпропетровським міжміським БТІ була виписана інвентарна справа № 42773.
У 2001 році в результаті поділу Колективного підприємства "Дніпропетровська фабрика індпошиття та ремонту одягу № 2" було утворене ТОВ "Дніпропетровська фабрика індпошиття та ремонту одягу № 2" (позивач), яке згідно з його Статутом є правонаступником прав та обов'язків Колективного підприємства "Дніпропетровська фабрика індпошиття та ремонту одягу № 2" відповідно до розподільчого балансу.
Відповідно до ч. 6 ст. 34 Закону України "Про підприємства в Україні" (в редакції на час створення позивача) у разі поділу підприємства до нових підприємств, які виникли в результаті цього поділу, переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частинах майнові права і обов'язки реорганізованого підприємства.
Відповідно до Статуту ТОВ "Дніпропетровська фабрика індпошиття та ремонту одягу № 2" у новій редакції, що зареєстрована 28.08.2008 р., товариство створено внаслідок реорганізації Колективного підприємства "Дніпропетровська фабрика індпошиття та ремонту одягу № 2" шляхом розподілу на два товариства: ТОВ "Дніпропетровська фабрика індпошиття та ремонту одягу № 2" та ТОВ фабрика "Анаско".
У п. 5.1 Статуту ТОВ "Дніпропетровська фабрика індпошиття та ремонту одягу № 2" наведено перелік нерухомого та рухомого майна, з якого складається статутний фонд та в якому відсутній об’єкт нерухомого майна загальною площею 458 кв.м. на першому поверсі будинку № 2 по вул. Радистів, 2 в м. Дніпропетровську.
Відсутнє спірне майно і в розподільчому балансі на 01.03.2001 р., складеному внаслідок реорганізації Колективного підприємства "Дніпропетровська фабрика індпошиття та ремонту одягу № 2" та актах передачі майна від Колективного підприємства "Дніпропетровська фабрика індпошиття та ремонту одягу № 2" до ТОВ "Дніпропетровська фабрика індпошиття та ремонту одягу № 2" від 02.04.2001 р. (в акті лише зазначено, що до вартості будівель включена вартість приміщення по вул. Радистів, 2, що знаходиться на балансі фабрики) та від Колективного підприємства "Дніпропетровська фабрика індпошиття та ремонту одягу № 2" до ТОВ фабрики "Анаско".
Згідно з листом Управління комунальної власності Дніпропетровської міської ради від 05.02.2009 р. за № 8/5-19 спірне майно є комунальною власністю територіальної громади м. Дніпропетровська.
26.11.2008 р. Дніпропетровською міською радою було прийняте рішення № 19/39 "Про прийняття на баланс КЖЕП № 19 нежитлового приміщення, яке перебуває на балансі ТОВ "ДФІРО № 2" за адресою вул. Радистів, 2".
Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів, що Колективне підприємство "Дніпропетровська фабрика індпошиття та ремонту одягу № 2" набуло права власності на майновий комплекс Дніпропетровської фабрики індпошиття та ремонту одягу № 2 як правонаступник Орендного підприємства "Дніпропетровська фабрика індпошиття та ремонту одягу № 2", яке, в свою чергу, придбало майновий комплекс у Комітету комунального майна м. Дніпропетровська в процесі приватизації Дніпропетровської фабрики індпошиття та ремонту одягу № 2 на підставі договору купівлі-продажу від 31.01.1995 р. № 81/АР. Однак спірне майно не було включено до майнового комплексу Дніпропетровської фабрики індпошиття та ремонту одягу № 2, що приватизувалося. А відтак, Колективне підприємство "Дніпропетровська фабрика індпошиття та ремонту одягу № 2" не набувало права власності на спірний об’єкт нерухомості, який був побудований у 1994 р. та відповідно залишився у комунальній власності, враховуючи, що Дніпропетровська фабрика індпошиття та ремонту одягу № 2 з листопада 1991 р. була об’єктом права комунальної власності м. Дніпропетровська.
Також, як правильно вказують господарські суди попередніх інстанцій, набуття Дніпропетровською фабрикою індпошиття та ремонту одягу № 2 права власності на збудоване приміщення у житловому будинку по вул. Радистів, 2 не було передбачено договором на дольове будівництво від 08.02.1990 р., а після побудови спірного об’єкта нерухомості його було передано з балансу ВАТ "Комінмет" (правонаступник заводу ім. Комінтерну) на баланс Колективного підприємства "Дніпропетровська фабрика індпошиття та ремонту одягу № 2", а не у власність останнього.
У свою чергу, колегія суддів Вищого господарського суду України приймає як належний висновок господарських судів попередніх інстанцій, що відсутність у власності Колективного підприємства "Дніпропетровська фабрика індпошиття та ремонту одягу № 2" спірного об’єкта нерухомого майна підтверджується і тим, що під час реорганізації Колективного підприємства "Дніпропетровська фабрика індпошиття та ремонту одягу № 2" спірне майно за розподільчим балансом не було передано, ані позивачеві, ані ТОВ фабриці "Анаско" та не увійшло до статутного фонду ТОВ "Дніпропетровська фабрика індпошиття та ремонту одягу № 2", створеного саме на базі частки майна реорганізованого Колективного підприємства "Дніпропетровська фабрика індпошиття та ремонту одягу № 2".
Таким чином, враховуючи вищенаведене та докази, що наявні в матеріалах справи, господарські суди попередніх інстанцій обґрунтовано дійшли до висновку, що позивач не мав встановлених законодавством підстав для набуття права власності на спірне майно, ані в процесі приватизації комунального майна Дніпропетровської фабрики індпошиття та ремонту одягу № 2, ані внаслідок правонаступництва за цим підприємством прав та обов’язків за договором на дольове будівництво від 08.02.1990 р., який не передбачав набуття права власності на побудоване приміщення, тому згідно зі ст.ст. 4, 86, 128 ЦК УРСР, ст.ст. 11, 15, 16, 316, 317, 321, 327, 328, 345, 392 ЦК України, Законами України "Про приватизацію державного майна", "Про власність", "Про господарські товариства" не є законним власником спірного об’єкта нерухомого майна.
Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 1115 ГПК України та ч.ч. 1, 2 ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
На підставі встановлених фактичних обставин місцевим господарським судом з'ясовано дійсні права і обов'язки сторін, правильно застосовано приписи процесуального законодавства та матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, та правомірно відмовлено у позові.
У свою чергу, суд апеляційної інстанції, відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України, повно з’ясував обставини, які мали значення для правильного розгляду поданої заявником апеляційної скарги. Висновки апеляційного суду, ґрунтуються на доказах, наведених в постанові суду, та відповідають положенням чинного законодавства. Як наслідок, прийнята апеляційним господарським судом постанова відповідає положенням ст. 105 ГПК України.
Твердження оскаржувача про порушення апеляційним господарським судом норм процесуального та матеріального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, у зв’язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ТОВ "Дніпропетровська фабрика індпошиття та ремонту одягу № 2" залишити без задоволення.
2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.08.2009 р. та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 06.05.2009 р. у справі № 25/55-09 залишити без змін.
Головуючий суддя О.В. Кот
Судді А.М. Демидова
С.Р. Шевчук