КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" квітня 2017 р. Справа№ 910/5377/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Жук Г.А.

Чорногуза М.Г.

при секретарі судового засідання Степанці О.В.

від позивача Ващенко М.С. довіреність № 2юр від 23.12.16

від відповідача Потутаєв В.П. довіреність № 29 від 27.12.16

розглянувши апеляційну скаргу

Публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз"

на рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2016 року

у справі №910/5377/16 (суддя Чинчин О. В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СП "Стан-Комплект", м. Київ,

до Публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз", м. Київ,

про стягнення заборгованості у розмірі 2 425 808, 57 грн., -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "СП "Стан-Комплект" подало до Господарського суду міста Києва позов до Публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" про стягнення заборгованості у розмірі 2 425 808, 57 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.05.2016 року у справі №910/5377/16 позовні вимоги задоволено частково, яким стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СП "Стан-Комплект" заборгованість у розмірі 1 276 738,32 грн., 3% річних у розмірі 111 317,07 грн., інфляційні у розмірі 1 028 473,79 та судовий збір у розмірі 36 247,94 грн.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Публічне акціонерне товариство "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" подало до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просило скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2016 року у справі №910/5377/16 повністю та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В обґрунтування своїх вимог скаржник зазначив, що оскаржуване рішення є необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню в зв'язку з неповним з'ясуванням обставин справи, які мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, порушенням норм матеріального та процесуального права. На думку апелянта, матеріали справи не містять доказів для встановлення факту надання позивачем послуг та встановлення розміру допущеної відповідачем заборгованості, а відтак суд першої інстанції при винесенні рішення порушив норми процесуального та матеріального права, що є підставою для його скасування.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.03.2017 року апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2016 року у справі №910/5377/16 прийнято до провадження у складі: Агрикової О.В. (головуючий), Жук Г.А., Чорногуз М.Г. та призначено її розгляд на 12.04.2017 року.

12.04.2017 року до відділу забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому останній просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

В судовому засіданні 12.04.2017 року представники позивача та відповідача надали усні пояснення по суті спору та відповіли на запитання суду.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Товариством з обмеженою відповідальністю "СП "СТАН - КОМПЛЕКТ" (Постачальник) та Публічним акціонерним товариством "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" (Покупець) було укладено Договір поставки №510 від 25.05.2012 року (далі - договір). (том 1, а.с. 9-13).

Відповідно до п. 1.1. договору Постачальник зобов'язався передати (поставити) у визначений строк у власність Покупця товар згідно зі специфікацією у загальному розмірі 1 276 738 грн. 32 коп., а Покупець зобов'язався прийняти товар й оплатити його на умовах, визначених цим Договором.

Згідно п. 2.1. договору, товар поставляється Постачальником на умовах - DDP - база ПТОіК, АР Крим, Сакський район, селище Каменоломня, вул. Київська, 7 (у відповідності до правил ИНКОТЕРМС в редакції 2000 року).

Відповідно до п. 2.3. договору, право власності на товар переходить з моменту отримання товару Покупцем й підписання сторонами накладної та акту приймання - передачі.

Сума договору складає 1 276 738 грн. 32 коп., в тому числі ПДВ - 212 789 грн. 72 коп. (п. 4.1. договору).

Згідно умов пункту 4.2 вищезазначеного договору, оплата здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника протягом 120 днів після поставки товару й підписання акту приймання - передачі.

Пунктом 11.1. договору передбачено, що цей договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2012 р.

Згідно зі ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати. Отже, обов'язок відповідача оплатити товар (з огляду на приписи ст. 692 ЦК України) виникає з моменту його прийняття. (постанова Верховного суду України від 30.09.2014 року №3-121гс14).

Позивач на виконання умов договору поставив товар, а Відповідач в свою чергу прийняв вказаний товар, що підтверджується видатковою накладною № 2597 від 20.12.2012 р. на суму 1 276 738 грн. 32 коп. та Актом прийому - передачі до договору від 20.12.2012 р. на суму 1 276 738 грн. 32 коп. (а.с. 14-15), що в свою чергу приймається судом, як належні докази виконання позивачем договірних зобов'язань.

Спір у справі, на думку позивача, виник у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки в частині сплати грошових коштів, внаслідок чого виникла заборгованість.

Доказів оплати заборгованості на час вирішення спору, відповідачем суду не подано.

Відтак, на переконання колегії суддів та в підтвердження висновків суду першої інстанції, вбачається наявність у відповідача грошового зобов'язання перед позивачем у сумі 1 276 738, 32 грн., строк виконання якого настав і яке відповідачем не виконане.

За своєю правовою природою вказаний договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, щодо врахування п. п.2.1 Договору де зазначено, що товар поставляється Постачальником на умовах - DDP - база ПТОіК, АР Крим, Сакський район, селище Каменоломня, вул. Київська, 7 (у відповідності до правил ИНКОТЕРМС в редакції 2000 року), оскільки на видатковій накладній №2597 від 20.12.2012 року та акті прийому - передачі від 20.12.2012 року до договору №510 від 25.05.2012 року міститься штамп Бази ВТОіК Державного акціонерного товариства "Чорноморнафтогаз" склад №1 відповідно до умов п.2.1 Договору.

Також, суд першої інстанції вірно зазначив, що у видатковій накладній №2597 від 20.12.2012 року та акті прийому - передачі від 20.12.2012 року до договору №510 від 25.05.2012 року вказано, що товар отримала Анастасьєва О.А. за довіреністю №835/634 від 20.12.2012 року (а.с.84) на отримання від ТОВ "СУРП "Стан - Комплект" цінностей за договором №510 від 25.05.2012 року зі строком дії до 30.12.2012 року.

Також, суд першої інстанції вірно взяв до уваги, що позивачем підтвердження своїх вимог була надана до матеріалів справи копія податкової накладної, що складена ним на спірну господарську операцію за Договором. (а.с. 80-81) та вірно встановив, що зі спірної господарської операції позивачем виписано відповідачу податкову накладну та сплачено податок на додану вартість в доход Державного бюджету України, а відповідачем сформовано податковий кредит.

Крім того, в підтвердження здійснення поставки позивачем надано суду першої інстанції товарно-транспортну накладну від 20.12.2012 року. (а.с. 82-83).

Також, колегія суддів зазначає, що доводи апелянта про те, що через тимчасову окупацію території Автономної Республіки Крим внаслідок збройної агресії Російської Федерації були втрачені установчі документи та печатка ДАТ "Чорноморнафтогаз" ( підтверджується Довідкою Шевченківського районного управління Головного управління в місті Києві МВС України від 04.07.2014 № 59/31673), а також доступ до реєстру укладених підприємством договорів та оригіналів документів, що відображають фінансово-розрахункові та інші господарські операції, в тому числі й ті, на які посилається позивач, не заслуговують на увагу з вищезазначених причин.

Укладеним між сторонами Договором чітко передбачено строк, до якого апелянт (відповідач) повинен був виконати свої зобов'язання, а саме, оплатити послуги позивача протягом 120 календарних днів від дати підписання сторонами акту здачі-приймання по договору. (п. 4.2. Договору).

Відповідач заперечує проти дійсності акта приймання-передачі по договору №510 від 25.05.2012 року від 20.12.2012 року (а.с. 15), проте ніяких доказів на спростування його дійсності до суду не надає.

Колегія суддів відхиляє доводи апелянта, щодо невідповідності відтиску печатки відповідача, оскільки в матеріалах справи відсутні докази про те, що печатка відповідача, яка використана на акті від 20.12.2012 року, саме в той період часу протиправно вибувала із володіння відповідача, оголошувалася ним втраченою чи недійсною.

Між тим, з моменту підписання акту від 20.12.2012 прийому-передачі наданих послуг за Договором і до часу, коли апелянт повинен був виконати свої зобов'язання за Договором (п.4.1. Договору), жодних обставин, якими відповідач обґрунтовує свою позицію по справі не існувало, а тому такі не могли бути причиною повного невиконання апелянтом своїх зобов'язань за Договором.

Таким чином, зобов'язання відповідача виникли до тимчасової окупації території Автономної Республіки Крим внаслідок збройної агресії Російської Федерації, а тому втрата документів внаслідок цієї події жодним чином не звільняє відповідача від виконання зобов'язань за Договором.

На підтвердження настання форс-мажорних обставин відповідач посилався на сертифікат № 2018 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) від 03.12.2014р, виданий торгово-промисловою палатою .

Сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання обов'язків щодо договору, якщо це невиконання є наслідком непереборної сили (форс-мажорних обставин) (п. 9.1. договору).

Пунктом 9.2 договору сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання обов'язків по цьому договору, якщо невиконання є наслідком непереборної сили (форс-мажорних обставин).

Відповідно до ч. 2 ст. 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Підпунктом 3.3.1 п. 3.1 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії ТПП України від 15.07.2014 №40(3), визначено, що форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (Force Majeure) - це надзвичайні та невідворотні обставини, які об'єктивно впливають на виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків за законодавчими і іншими нормативними актами, дію яких неможливо було передбачити та дія яких унеможливлює їх виконання протягом певного періоду часу.

Згідно з п. 6.2 Регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за заявою зацікавленої особи по кожному окремому договору, контракту, угоді тощо, а також по податкових та інших зобов'язаннях/обов'язках, виконання яких настало згідно з законодавчим чи іншим нормативним актом або може настати найближчим часом і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

Отже, вказаними нормами встановлено, що обставини непереборної сили мають підтверджуватися сертифікатом Торгово-промислової палати України, виданим по конкретному договору, контракту, виконання якого ускладнено чи стало неможливим у зв'язку з настанням обставин непереборної сили.

Утім, сертифікат Торгово-промислової палати України від 03.12.2014р. №2018 не містить посилань на договір поставки № 510 від 25.05.2012р., невиконання якого відповідачем спричинило передання спору на вирішення господарському суду , а отже не може вважатися доказом підтвердження дії обставин непереборної сили на виконання відповідачем грошових зобов'язань за договором.

Враховуючи вищевикладене, наявні у справі докази, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що позовна вимога про стягнення з відповідача 1 276 738, 32 грн. заборгованості за поставлений товар є доведеною та обґрунтованою, а, відтак, підлягає задоволенню.

Крім цього, в зв'язку з простроченням зобов'язання з оплати наданих послуг, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 1 037 731 грн. 67 коп. інфляційних втрат та 111 338 грн. 58 коп. 3% річних.

За приписами ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний на підставі ст. 625 ЦК України сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Здійснивши перевірку наданих позивачем розрахунків інфляційних втрат та 3% річних, колегія суддів погоджується з рішенням місцевого суду про задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача 1 037 731 грн. 67 коп. інфляційних втрат та 111 338 грн. 58 коп.

За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті скарги, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Решта доводів скаржника зводяться до намагань надати їм перевагу над встановленими судом першої інстанції обставинами, та переоцінити ці обставини, що не впливає на результат розгляду справи.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З огляду на вищевикладене колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що місцевий господарський суд виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, в рішенні господарського суду міста Києва повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Нормами ст. 43 ГПК України визначено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.

За встановлених обставин, на думку колегії суддів, висновок місцевого суду про часткове задоволення заявлених позовних вимог відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи апеляційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування рішення місцевого суду не вбачається.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 99, ст.ст. 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" на рішення господарського суду міста Києва від 25.05.2016 року у справі №910/5377/16 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 25.05.2016 року у справі №910/5377/16 залишити без змін.

3. Справу №910/5377/16 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді Г.А. Жук

М.Г. Чорногуз