Лугинський районний суд Житомирської області

Справа № 281/53/17

Провадження по справі 2/281/86/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2017 року смт Лугини

Лугинський районний суд Житомирської області в складі:

головуючого судді Данчука В.В.,

за участю секретаря судового засідання Стужук Н.М.,

позивача ОСОБА_1,

третьої особи ОСОБА_2,

розглянувши y відкритому судовому засіданні в залі суду в смт Лугини цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Лугинської селищної ради Лугинського району Житомирської області, третя особа: приватний нотаріус Коростенського міського нотаріального округу ОСОБА_2, про визнання заповіту дійсним,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду з позовом до Лугинської селищної ради Лугинського району Житомирської області, в якому просить визнати дійсним заповіт, складений ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Коростенського міського нотаріального округу ОСОБА_2 13 листопада 2015 року.

В обґрунтування позовних вимог вказала, що 18 листопада 2015 року в смт Лугини померла ОСОБА_3 Після її смерті відкрилася спадщина на майно, яке належало їй на праві власності. У встановлений законом строк позивач звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за заповітом, однак їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв’язку з тим, що заповіт є нікчемним в силу ст. 1257 ЦК України, так як складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, оскільки нотаріус, який посвідчив заповіт, вчинив нотаріальну дію за межами округу в якому здійснює свою діяльність.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити.

Відповідач в судове засідання представника не надіслав, надав заяву про розгляд справи за його відсутності, позов визнав. Суд не приймає визнання позову відповідачем згідно ст. 174 ЦПК України та продовжив судовий розгляд, про що постановив ухвалу від 19 квітня 2017 року.

Третя особа в судовому засіданні позов підтримав та просив заповіт посвідчений 13 листопада 2015 року від імені ОСОБА_3 визнати дійсним.

Заслухавши пояснення позивача і третьої особи, дослідивши та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 18 листопада 2015 року у віці 74 років померла ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про смерть серія І-ТП № 271554, виданим відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Лугинського районного управління юстиції у Житомирській області 18 листопада 2015 року (а.с. 6).

За життя ОСОБА_3 склала заповіт, посвідчений 13 листопада 2015 року приватним нотаріусом Коростенського міського нотаріального округу ОСОБА_2 зареєстрований у реєстрі за № 5788, відповідно до якого призначила своїми спадкоємцями ОСОБА_1 (10/100 часток усього належного їй майна), ОСОБА_4 (45/100 часток усього належного їй майна) та ОСОБА_5 (45/100 часток усього належного їй майна).

Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина на все належне їй майно.

ОСОБА_4 та ОСОБА_5 подали заяви про відмову від своїх часток спадщини після смерті ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1

26 липня 2016 року постановою в.о. державного нотаріуса Лугинської державної нотаріальної контори відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом посвідченим 13 листопада 2015 року приватним нотаріусом Коростенського міського нотаріального округу ОСОБА_2 зареєстрований у реєстрі за № 5788, оскільки вказаний заповіт є нікчемним, так як складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (а.с. 8).

ОСОБА_1 оскаржила дії державного нотаріуса щодо відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом і рішенням Лугинського районного суду Житомирської області від 27 жовтня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 14 грудня 2016 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Позивач в судовому засіданні пояснила, що ОСОБА_3 на момент складання заповіту хворіла і заповіт складався у приміщенні Лугинської центральної районної лікарні та посвідчувався приватним нотаріусом Коростенського міського нотаріального округу. З дня смерті ОСОБА_3 вона доглядає за будинком, обробляє город, провела незначний ремонт, тобто фактично прийняла спадщину. Інші спадкоємці за заповітом відмовились від прийняття спадщини на її користь. У встановлений строк ОСОБА_1 звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, але їй відмовили у зв’язку з тим, що заповіт складений ОСОБА_3 є нікчемним, оскільки нотаріус, який посвідчував заповіт діяв поза межами свого нотаріального округу. Вона змушена була звернутись до суду з даним позовом, оскільки іншим чином оформити спадщину неможливо.

Третя особа у судовому засіданні пояснила, що ним, як нотаріусом було дотримано всіх вимог законодавства при посвідченні заповіту, а те що він діяв поза межами свого нотаріального округу не впливає на дійсність заповіту.

Відповідно до ст. 1233 ЦК України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Згідно з ч. 1 ст. 1252ЦК України заповіт особи, яка перебуває на лікуванні у лікарні, госпіталі, іншому стаціонарному закладі охорони здоров'я, а також особи, яка проживає в будинку для осіб похилого віку та інвалідів, може бути посвідчений головним лікарем, його заступником з медичної частини або черговим лікарем цієї лікарні, госпіталю, іншого стаціонарного закладу охорони здоров'я, а також начальником госпіталю, директором або головним лікарем будинку для осіб похилого віку та інвалідів.

Частинами 1, 2 ст. 1257 ЦК України встановлено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним; за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Відповідно до п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», судам необхідно враховувати, що не допускається визнання дійсним заповіту, який є нікчемним у зв'язку з порушенням вимог щодо його форми та порядку посвідчення. У цьому разі судам слід застосовувати статтю 1257 ЦК, оскільки норми глави 85 ЦК не передбачають можливості визнання заповіту дійсним.

У листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2013 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» та в п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року № 7 визначено, що заповіт є правочином, тому на нього поширюються загальні положення про правочини, якщо у книзі шостій ЦК немає відповідного правила.

Посвідчення заповіту неуповноваженою особою, тобто посадовою, службовою особою, яка відповідно до норм статей 1251 – 1252 ЦК не уповноважена посвідчувати заповіти, має мати наслідком нікчемність заповіту (ч. 1 ст. 1257 ЦК).

Глава 85 ЦК України, яка регулює порядок спадкування за заповітом і є спеціальною нормою, не передбачає можливості визнання судом дійсним заповіту, складеного з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13-1 Закону України «Про нотаріат», нотаріальний округ – територіальна одиниця, в межах якої нотаріус здійснює нотаріальну діяльність і в межах якого знаходиться державна нотаріальна контора, в якій працює державний нотаріус, або робоче місце (контора) приватного нотаріуса.

Згідно з п. 4 розділу І глави 1 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України нотаріус не вправі здійснювати нотаріальну діяльність за межами свого нотаріального округу, за винятком заміщення інших нотаріусів у випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін.

Згідно з вимогами ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

ОСОБА_2 являється приватним нотаріусом Коростенського міського нотаріального округу і на момент посвідчення заповіту не заміщував нотаріусів на території Лугинського району, отже, він здійснював нотаріальну діяльність за межами свого нотаріального округу.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що при посвідченні заповіту приватний нотаріус здійснював нотаріальну діяльність за межами свого нотаріального округу, чим порушив порядок посвідчення заповіту, внаслідок чого, відповідно до ст. 1257 ЦК України, заповіт ОСОБА_3 є нікчемним.

Таким чином, встановивши фактичні обставини справи, дослідивши надані сторонами докази в сукупності та враховуючи те, що глава 85 ЦК України не передбачає можливості визнання нікчемного заповіту дійсним, суд дійшов висновку про відмову в позові.

На підставі ст. 1233, 1252, 1257 Цивільного кодексу України, керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 57 - 60, 88, 208, 209, 212 - 215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Лугинської селищної ради Лугинського району Житомирської області, третя особа: приватний нотаріус Коростенського міського нотаріального округу ОСОБА_2, про визнання заповіту дійсним – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Житомирської області через Лугинський районний суд Житомирської області шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні при оголошенні рішення суду, протягом того ж строку з дня отримання копії рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя В. В. Данчук