Справа № 11-22 2009 року Головуюча в 1-й інстанції: Воробченко Л.А.
Категорія: ст. 286 ч. 1 КК України Доповідач: Цугель І.М.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
4 лютого 2009 року Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Хмельницької області в складі:
Головуючого-судді Дуфнік Л.М.,
суддів Цугеля І.М., Шершуна В.В.,
прокурора Бардецького О.І.,
адвокатів ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Хмельницькому кримінальну справу за апеляцією потерпілого ОСОБА_3 на вирок Славутського міськрайонного суду від 18 листопада 2008 року.
Цим вироком:
ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Мирутин Славутського району Хмельницької області, жителя АДРЕСА_1, громадянина України, українця, з середньою освітою, одруженого, не судимого, водія таксі ,
засуджено за ст. 286 ч. 1 КК України на 1 рік 6 місяців обмеження волі.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_4 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням, якщо він протягом 1 року не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки, передбачені ст. 76 КК України, не виїжджатиме за межі України без дозволу органу кримінально-виконавчої системи і повідомлятиме цей орган про зміну місця проживання.
Міру запобіжного заходу засудженому залишено попередню - підписку про невиїзд.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь експертної установи судові витрати за проведення автотехнічної експертизи в сумі 405 грн. 65 коп.
Цивільний позов Славутського міжрайонного прокурора в інтересах Славутської центральної районної лікарні та цивільний позов потерпілого ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної га моральної шкоди залишено без розгляду.
За вироком суду, 17.11.2007 року біля 16 год., перебуваючи в трудових відносинах з приватним підприємцем ОСОБА_5, керуючи автомобілем „таксі” „ВАЗ-21101”, державний номер НОМЕР_1, що належить на праві власності приватному підприємцю ОСОБА_6, орендованому приватним підприємцем ОСОБА_5, рухаючись по автомобільній дорозі Славута – Корець в умовах ожеледиці, поблизу с. Губельці Славутського району ОСОБА_4 порушив вимоги п.п. 1.5 ч. 1,2.3 «б», 11.1, 11.2, 12.1, 12.3, 13.1, 13.3 Правил дорожнього руху, був неуважним до навколишньої обстановки, не вибрав в установлених межах безпечну швидкість руху, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу при виникненні перешкоди, не дотримався безпечної дистанції та безпечного інтервалу, виїхав на зустрічну смуту руху, де вчинив зіткнення з автомобілем „ВАЗ-21074”, державний номер НОМЕР_2, з причепом «ШЗК 06 Турист», державний номер НОМЕР_3, під керуванням потерпілого ОСОБА_3, внаслідок чого спричинив останньому тілесні ушкодження у вигляді крововиливу м'яких тканин правої половини грудної клітки і закритого перелому тіла грудини, які за своїм характером належать до категорії тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров'я.
Порушення ОСОБА_4 правил безпеки руху перебувають в прямому причинному зв’язку з наслідками, що настали в результаті ДТП, з травмуванням потерпілого.
У поданій апеляції потерпілий ОСОБА_3 просить скасувати вирок місцевого суду через м’якість призначеного покарання, через необгрунтоване застосування до засудженого ОСОБА_4 ст. 75 КК України.
Також він просить стягнути на його користь з цивільних відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_6 і ОСОБА_5, за наявності їх вини у спричиненні шкоди, 15 447 грн. завданої матеріальної шкоди, 20 000 грн. моральної шкоди, 510 грн. витрат, пов'язаних з проведенням експертизи, 236 грн. витрат на правову допомогу.
Заслухавши доповідача, вислухавши потерпілого та його представника на підтримку поданої апеляції, засудженого та його захисника, які проти її задоволення, з’ясувавши думку прокурора, який вважає, що слід скасувати вирок суду в частині вирішення цивільного позову потерпілого ОСОБА_3, справу в цій частині направити на новий судовий розгляд в порядку цивільного судочинства, вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляції, колегія суддів рахує, що вона підлягає задоволенню частково.
Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_4 у скоєнні злочину при наведених у вироку обставинах, за який його засуджено, підтверджуються сукупністю зібраних по справі доказів, досліджених в судовому засіданні.
ОСОБА_4 вину у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди визнав повністю і показав, що 17.11.2007 року, працюючи у приватного підприємця ОСОБА_5 водієм „таксі”, керуючи автомобілем „ВАЗ-21101”, рухаючись по автомобільній дорозі Славута –Корець в умовах ожеледиці, поблизу с. Губельці Славутського району виїхав на стрічну смугу руху, де вчинив зіткнення з автомобілем під керуванням потерпілого ОСОБА_3, внаслідок чого пошкодив автомобілі та спричинив останньому тілесні ушкодження. Цивільний позов потерпілого ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної і моральної шкоди не визнав, оскільки за домовленістю з потерпілим мав намір відремонтувати йому пошкоджений автомобіль, однак останній незважаючи на те, що дав слідчому розписку зберігати автомобіль як речовий доказ, до вирішення справи судом продав його, оцінку пошкодженого автомобіля провів без його відома і участі, до позовної заяви долучив висновок спеціаліста, а не висновок експерта, що викликає сумнів в його правильності, позовну заяву не підтвердив доказами про витрати, які він поніс на лікування, доказами про втрату ним працездатності.
Потерпілий ОСОБА_3 показав, що ДТП сталась з вини ОСОБА_4, в якій він отримав середньої тяжкості тілесні ушкодження, пошкодив свій автомобіль.
Злочином йому було завдано матеріальну та моральну шкоду, яку не відшкодовано.
Свідок ОСОБА_5 показав, що він, як приватний підприємець, для здійснення перевезення пасажирів легковим транспортом „таксі”, в приватного підприємця ОСОБА_6 30 серпня 2007 року орендував 5 легкових автомобілів, в тому числі автомобіль „ВАЗ-21101”, державний номер НОМЕР_1. Обов'язки водія на вказаному автомобілі виконував ОСОБА_4, з яким 19.10.2007 року укладено трудовий договір. 17.11.2007 року ОСОБА_4 потрапив в ДТП, в якій постраждав ОСОБА_3 Вимоги потерпілого до нього про відшкодування матеріальної та моральної шкоди не визнав, оскільки огляд і оцінка пошкодженого автомобіля проводились без його участі і спірний автомобіль потерпілим продано. Крім цього потерпілим не представлено докази про понесені ним витрати на лікування та докази про втрату працездатності. Сумнів викликала і оцінка пошкодженого автомобіля, оскільки проведена не експертом, а спеціалістом. Також викликає сумнів сума витрат на правову допомогу, оскільки вона є надто велика.
Свідок ОСОБА_6 показав, що він є приватним підприємцем і має у власності легкові автомобілі. 30 серпня 2007 року здав в оренду 5 легкових автомобілів, у тому числі автомобіль „ВАЗ-21101”, державний номер НОМЕР_1, приватному підприємцю ОСОБА_5, який здійснював перевезення пасажирів легковим транспортом „таксі”. Для виконання обов'язків водія на вказаному автомобілі ОСОБА_5 уклав трудовий договір з засудженим ОСОБА_7, який 17.11.2007 року скоїв ДТП. Вимоги потерпілого ОСОБА_3 до нього про відшкодування матеріальної та моральної шкоди не визнав з тих саме причин, на які вказує ОСОБА_5
З висновку автотехнічної експертизи № 109 А від 20.06.2008 року вбачається, що причиною зіткнення транспортних засобів є виїзд автомобіля під керуванням засудженого ОСОБА_4 на зустрічну смугу руху і зіткнення з автомобілем під керуванням потерпілого ОСОБА_3, який не мав технічної можливості уникнути зустрічного зіткнення шляхом своєчасного гальмування.
Висновком експерта № 1681 від 29.07.2008 року підтверджено, що внаслідок ДТП, що мала місце 17.11.2007 року, потерпілому ОСОБА_3 заподіяні тілесні ушкодження у вигляді крововиливу м'яких тканин правої половини грудної клітки і закритого перелому тіла грудини, які за своїм характером належать до категорії тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров'я.
Відповідно до договору оренди транспортного засобу та акту приймання-передачі об'єкта оренди від 30.08.2007 року вбачається, що приватний підприємець ОСОБА_6, як «орендодавець», і приватний підприємець ОСОБА_5, як «орендар», уклали між собою договір, згідно якого «орендодавець» ОСОБА_6 передав «орендару» ОСОБА_5 5 легкових автомобілів, в тому числі автомобіль „ВАЗ 21101”, державний номер НОМЕР_1, строком на 1 рік до 30.08.2008 року.
Згідно трудового договору між працівником і фізичною особою № 593 від 19.10.2007 року вбачається, що приватний підприємець ОСОБА_5 уклав трудову угоду з засудженим ОСОБА_4 безстроково на виконання обов'язків водія для перевезення пасажирів легковим автомобілем.
З довідки Славутського міськрайонного центру зайнятості № 11-01/1339 від 14.07.2008 року вбачається, що засуджений ОСОБА_4 перебував у трудових відносинах із ПП ОСОБА_5 з 19.10.2007 по 29.01.2008 року за трудовим договором, зареєстрованим Славутським міськрайцентром зайнятості 19.10.2007 року за № 593.
Крім цього, вина засудженого підтверджується даними протоколу огляду місця події від 17.11.2007 року, схеми та фототаблиці до нього, з яких вбачається, що зіткнення відбулось на смузі руху потерпілого ОСОБА_3 з вини ОСОБА_4
Всім цим доказам по справі у їх сукупності суд дав належну правову оцінку, правильно кваліфікував дії ОСОБА_4 за ст. 286 ч. 1 КК України.
Покарання йому призначено відповідно до вимог ст. 65 КК України, підстав для посилення якого колегія суддів не вбачає.
Що стосується вирішення судом цивільного позову потерпілого ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої злочином, то вирок в цій частині слід скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд в той же суд в іншому складі в порядку цивільного судочинства, оскільки судом першої інстанції його залишено без розгляду безпідставно.
Як вбачається з матеріалів справи, свій цивільний позов ОСОБА_3 подав до суду 29.09.2008 року, до початку судового слідства 06.10.2008 року, однак в судових засіданнях він не був оголошений, взагалі не був вручений цивільним відповідачам.
Всупереч вимог ст. 253 КПК України потерпілий ОСОБА_3 не був визнаний цивільним позивачем по справі. ОСОБА_4 не був визнаний цивільним відповідачем. Не було вжито заходів щодо забезпечення цивільного позову, хоча в останньому потерпілий ОСОБА_3 просив накласти арешт на майно та грошові вклади ОСОБА_4, ОСОБА_6 та ОСОБА_5
Двоє останніх були визнані цивільними відповідачами лише в кінці судового слідства, під час якого цивільний позов потерпілого ОСОБА_3 не розглядався, докази на його підтвердження не досліджувались не дивлячись на неодноразові клопотання потерпілого та його представника.
Ні цивільному позивачеві, ні цивільним відповідачам не були роз’яснені їхні права в судовому засіданні.
За таких обставин, суд позбавив потерпілого можливості захищати в судовому засіданні свої законні права та інтереси.
Поставивши під сумнів представлений ОСОБА_3 висновок спеціаліста про розмір матеріальної шкоди, завданої пошкодженням автомобіля потерпілого, суд не призначив і не провів по справі автотоварознавчу експертизу.
Залишаючи без розгляду цивільний позов про відшкодування моральної шкоди, суд своє рішення мотивував тим, що потерпілий на підтвердження моральної шкоди не представив доказів, що підтверджують факт понесених ним витрат на лікування, факт втрати ним працездатності.
На думку колегії суддів, такий підхід суду першої інстанції до вирішення позову незрозумілий, дивний, який не грунтується на вимогах чинного законодавства.
З врахуванням наведеного та керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів, -
у х в а л и л а :
Апеляцію потерпілого ОСОБА_3 задоволити частково.
Вирок Славутського міськрайонного суду від 18 листопада 2008 року стосовно ОСОБА_4 в частині вирішення цивільного позову потерпілого ОСОБА_3 скасувати, справу в цій частині направити на новий судовий розгляд в порядку цивільного судочинства в той же суд в іншому складі.
В решті вирок залишити без зміни.
Головуючий-суддя
Судді