Справа № 369/11617/16-к Головуючий у І інстанції Омельченко М. М.

Провадження № 11-кп/780/426/17 Доповідач у 2 інстанції Говоруха В. І.

Категорія 35 18.04.2017

УХВАЛА

Іменем України

18 квітня 2017 року. м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді: Говорухи В.І., суддів: Орла А.І., Габрієль В.О.

при секретарі Шийка Ю.В., Безух І.Ю.

за участю прокурора Сагей Л.І.

обвинуваченого ОСОБА_2

потерпілого ОСОБА_3

розглянула у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою обвинуваченого на вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 2 лютого 2017 року яким,

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця АДРЕСА_1, українця, громадянина України, раніше не судимого,

засуджено за ч. 1 ст. 289 КК України, та призначено йому покарання у виді обмеження волі на строк 3 (три) роки.

Цим же вироком вирішено питання про речові докази, цивільний позов та про початок строку відбування покарання.

Згідно вироку, 23 жовтня 2016 року близько третьої години ОСОБА_2, перебуваючи за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Михайлівка-Рубежівка, вул. Церковна, 68, де в цей час знаходвся автомобіль НОМЕР_1, який належить ОСОБА_3, маючи прямий умисел на незаконне заволодіння транспортним засобом, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, шляхом вільного доступу за допомогою ключів, якими заволодів проти волі власника транспортного засобу, спочатку викотив автомобіль за територію домоволодіння, а потім сів до нього та, завівши двигун, поїхав на ньому, після чого потрапив в дорожньо-транспортну пригоду, в якій пошкодив вказаний транспортний засіб, завдавши потерпілому ОСОБА_3 матеріальної шкоди на суму 29897 грн.

В подальшому, вказаним автомобілем розпорядився на власний розсуд, залишивши його за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Михайлівка-Рубежівка, вул. Калініна, 9.

Не погоджуючись з рішенням суду обвинувачений подав апеляційну скаргу в якій просить вирок суду першої інстанції змінити та звільнити його від відбування покарання з випробуванням.

Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що автомобілем йому дозволяли користувались. Він проживав в сім'ї ОСОБА_3 два роки, допомагав по господарству та товаришує з сином, і саме син ОСОБА_3 - ОСОБА_4, просив у батька автомобіль в той вечір, а не ОСОБА_2 Вказує, що йому не забороняли ним користуватися і з дозволу він часто їздив на автомобілі. Свою вину визнає та глибоко розкаюється у скоєному. З самого початку зрозумів що накоїв, а тому пообіцяв ОСОБА_3 відшкодувати завдану матеріальну шкоду. Однак потерпілий просив всю суму, що його злякало, оскільки для нього це дуже велика сума, а тому не заперечував щоб ОСОБА_3 подав на нього в суд, щоб суд визначив скільки йому виплатити. Обіцяє, що виплатить всі матеріальні збитки, що завдав потерпілому. Крім того, вважає, що суд не навів переконливих мотивів застосування до нього обмеження волі, а тільки послався, що він ніде не працює, ставлення до вчиненого, наслідки та думку потерпілого. На його думку суд не врахував, що він сам у всьому зізнався, щиро розкаявся у вчиненому, активно сприяв проведенню слідчого експерименту, не переховувався, вперше вчинив такий проступок, два роки проживав з сім'єю ОСОБА_3 та готовий добровільно відшкодувати всі завдані збитки.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора. Який просив залишити вирок без змін, думку обвинуваченого та потерпілого, які не заперечували проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги та провівши судові дебати колегія суддів приходить до таких висновків.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Висновок суду 1-ї інстанції про винність засудженого в скоєному відповідає фактичним обставинам справи і ґрунтується на повно і об'єктивно досліджених в судовому засіданні та належним чином оцінених і наведених у вироку доказах, які зібрані по справі.

В обґрунтування висновку суду про винність ОСОБА_2 в незаконному заволодінні транспортним засобом суд обґрунтовано поклав покази засудженого, які узгоджуються з усіма матеріалами справи, підтверджуються показами потерпілого ОСОБА_3, який стверджував, що незважаючи на те, що ОСОБА_2 раніше користувався автомобілем, в той день він йому дозволу не давав, і заборонив це робити, оскільки автомобіль потребував ремонту, висновком експерта про розмір заподіяної шкоди, протоколами огляду місця події, слідчого експерименту та іншими належними , допустимими, та в своїй сукупності достатніми для прийняття рішення, доказами.

Дії ОСОБА_2 судом 1-ї інстанції правильно кваліфіковані за ч.1 ст.289 КК України.

Що ж стосується призначеного обвинуваченому ОСОБА_2 покарання та обставин, які враховуються при його призначенні то, колегія суддів, приймаючи до уваги вимоги ст. 404 КПК України приходить до наступних висновків.

Як зазначено у вироку, призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_2 суд враховував ступінь тяжкості та наслідки вчиненого нею діяння, характеризуючі дані особи, ставлення до вчиненого, думку потерпілого.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_2 суд враховував, що злочин за ч. 1 ст. 289 КК України відноситься до злочинів середньої тяжкості, ОСОБА_2 має постійне місце проживання де характеризується посередньо, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не знаходиться, не працює, не навчається, раніше не судимий, щирого каяття у вчиненому не виявив, не вжив заходів до відшкодування потерпілому шкоди, а тому з урахуванням викладеного, ставлення потерпілого, суд прийшов до висновку про необхідність призначення обвинуваченому покарання у виді обмеження волі.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, при цьому суд призначаючи покарання у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції при призначені покарання ОСОБА_2 не в повній мірі дотримався вимог ст.ст. 50, 65 КК України та призначив останньому надто суворе покарання.

Так, із описової частини обвинувального вироку видно, що обвинувачений вину визнав повністю, шкодує про вчинене, визнає заподіяну шкоду, однак щирого каяття не виявив.

Проте, в обвинувальному акті зазначено обставину, що пом'якшує покарання обвинуваченого , а саме його щире каяття в скоєному.

Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України від 23.12.2005 № 12 «Про Практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» щире розкаяння характеризує суб'єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.

Колегія суддів вважає, що визнання обвинуваченим своєї вини, його поведінка під час досудового слідства та суду, наведені ним доводи в апеляційній скарзі, в тому числі і щодо часткового відшкодування шкоди, свідчать про наявність пом'якшуючої обставини, а саме щирого каяття в скоєному.

Крім того, слід звернути увагу на те, що обвинувачений раніше до кримінальної відповідальності не притягався, має молодий вік, частково відшкодував заподіяну шкоду.

На думку суду апеляційної інстанції, враховуючі всі обставини, що пом'якшують покарання та відсутність обтяжуючих обставин, приписи ч. 2 ст. 50 КК України, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, виправлення обвинуваченого можливе без ізоляції її від суспільства.

Відповідно до ст. 75 КК України якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. У цьому разі суд ухвалює звільнити засудженого від відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного судом іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки. Іспитовий строк встановлюється судом тривалістю від одного року до трьох років.

Відповідно до ст. 408 КПК України суд апеляційної інстанції змінює вирок у разі у пом'якшення призначеного покарання, якщо визнає, що покарання за своєю суворістю не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку що вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 2 лютого 2017 року щодо ОСОБА_2 підлягає зміні в частині призначеного покарання.

Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 408, 419 КПК України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 2 лютого 2017 року щодо ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 289 КК України - змінити.

На підставі ст. 75 КК України звільнити обвинуваченого ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком на 1 рік.

На підставі ст. 76 КК України покласти на останнього обов'язки : періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

В іншій частині вирок залишити без змін.

Ухвала може бути оскаржена до Вищого спецiалiзованого суду України з розгляду цивiльних i кримiнальних справ протягом трьох місяців з дня оголошення судового рішення.

Головуючий В.І. Говоруха

Судді А.І. Орел

В.О. Габрієль