Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2017 року Лубенський міськрайонний суд

Полтавської області

в складі: головуючого судді Гудкова С.В.

за участю секретаря Павличенко О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Лубни цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України», третя особа виконуючий обов"язки голови правління Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» ОСОБА_2 про визнання наказу про звільнення недійсним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» про визнання наказу про звільнення недійсним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Свій позов мотивував тим, що 31.08.2016 року він уклав контракт №29 з ПАТ «ДПЗКУ» «Лубенський насіннєобробний завод» та відповідно до п.7.3 контракт укладено на строк з 01.09.2016 року по 30.06.2017 року. Згідно п.6.1.2 умов, контракт припиняється достроково за угодою сторін. 20.12.2016 року він був викликаний разом з фахівцями філії до відповідача для участі в складанні плану капітальних інвестицій для філії за 2017 рік. Прибувши до приміщення ПАТ «ДПЗКУ», його було запрошено до кабінету директора департаменту елеваторної діяльності і реалізації готової продукції ПАТ «ДПЗКУ». В кабінеті перебував разом з ним директор департаменту розвитку, і на його запитання, щодо того, чому запросили лише його одного, було повідомлено, що він повинен написати заяву про звільнення з посади за угодою сторін, а в разі відмови, його буде звільнено за «статтею». Спочатку від написання заяви він відмовився, однак, через тривале нагнітання обстановки в кабінеті, вирішив написати заяву під їх диктовку, а після виходу з кабінету, вирішив звернутись до відділу кадрів та написати заяву про відкликання попередньої заяви щодо звільнення, оскільки мав намір і бажання продовжувати працювати на посаді. У відділі кадрів ПАТ «ДПЗКУ» він написав заяву про відкликання раніше написаної ним заяви про звільнення.

Після повернення до м.Лубни у нього різко погіршився стан здоров’я, тому він звернувся до лікаря і з 22.12.2016 року по 05.01.2017 року він перебував на лікарняному, про що повідомив керівництво.

03.01.2017 року поштою йому надійшов лист від відповідача з копією наказу №903-к від 20.12.2016 року «Про звільнення ОСОБА_1М.», згідно якого зазначено про звільнення ОСОБА_1, директора філії Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Лубенський насіннєобробний завод» за угодою сторін (п.1 ст.36 КЗпП України) 26.12.2016 року. Виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористану щорічну відпустку в кількості 27 (двадцять сім) календарних днів, за період роботи з 08.02.2016 року по 26.12.2016 року. Підстава: заява ОСОБА_1.

Позивач вважає вказаний наказ відповідача про його звільнення неправомірним, оскільки між ним та адміністрацією товариства фактично не було досягнуто домовленості про звільнення за згодою сторін . Вказане звільнення було проведено під примусом.

Позивач прохає суд визнати наказ №903-к від 20.12.2016 року, виданий ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «про звільнення його – ОСОБА_1, директора філії Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Лубенський насіннєобробний завод» за угодою сторін (п.1 ст.36 КЗпП України) 26.12.2016 року, як такий, що виданий з порушенням чинного законодавства про працю, умов Контракту від 31.08.2016 року та поновити його – ОСОБА_1 директором філії Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Лубенський насіннєобробний завод» - негайно. Стягнути з відповідача – Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» на його користь заробітну плату за час вимушеного прогулу з 26.12.2016 року по день прийняття рішення судом.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав, прохав їх задовольнити.

Представники відповідача ОСОБА_3 та ОСОБА_4 позовні вимоги не визнали , прохали відмовити у задоволенні позову, мотивуючи тим, що спочатку позивач подав до адміністрації товариства заяви про звільнення його за угодою сторін, а вже після закінчення робочого часу останній подав заяву про анулювання своєї попередньої заяви, тобто із самого початку між позивачем та відповідачем було досягнуто домовленість про звільнення, а чинним законодавством не передбачено відкликання працівником своєї попередньої заяви про звільнення.

Суд, заслухавши сторони, дослідивши матеріали, докази справи, вважає, що позов ОСОБА_5 підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що згідно контракту №29 від 31.08.2016 року (а.с.4-10), укладеного між позивачем ОСОБА_1 та ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України», ОСОБА_1 наймався (призначався) на посаду директора філії товариства «Лубенський насіннєобробний завод», строком з 01.09.2016 року по 30.06.2017 року включно. Згідно розділу 6 «Умови дострокового припинення дії контракту», цей контракт припиняється: п.6.1.1. – після закінчення терміну дії контракту; п.6.1.2 – за угодою сторін; п.6.1.3 – в інших випадках, передбачених чинним законодавством України.

Зі слів позивача ОСОБА_1, під психологічним тиском, 20.12.2016 року ним було написано заяву про звільнення з займаної посади за згодою сторін з 26.12.2016 року (а.с.55).

Разом з тим, як вбачається із заяви позивача від 20.12.2016 року (а.с.11), позивач відкликав попередню заяву про звільнення і дана заява зареєстрована ним у відділі кадрів в той же день, що і заява про звільнення - 20.12.2016 року.

Відповідно до статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 36 Кодексу Законів про Працю України підставою припинення трудового договору є угода сторін. Наведені норми КЗпП України застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору.

Пунктом 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" визначено, що судам необхідно мати на увазі, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника. Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за пунктом 1 статті 36 КЗпП, України, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника (ст. 38 КЗпП).

Таким чином, основними умовами угоди про припинення трудового договору за пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України, щодо яких сторони трудового договору повинні дійти згоди, є, по-перше, самостійне волевиявлення працівника про припинення трудового договору, та, по - друге, узгодження сторонами підстав та строку припинення договору.

Статтею 233 КЗпП України встановлено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Відповідно до ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд вважає, підтвердженими обставини, зазначені позивачем у позові, що станом на 20.12.2016 року ( день подання заяви та день видачі наказу про звільнення ) позивач не мав свого волевиявлення на звільнення, що підтверджується подачею останнім, в той же день 20.12.2016 року, заяви про анулювання попередньої заяви про звільнення, що визнається і не оспорюється представниками відповідача, яку, керівництвом товариства до уваги з невідомих причин взято не було і звільнило позивача з посади лише з 26.12.2016 року, тобто угоди, як такої, досягнуто не було. Твердження представників відповідача відносно того, що наказ про звільнення був виданий та підписаний до подання позивачем заяви про відкликання заяви про звільнення, яка, в свою чергу, була подана останнім 20.12.2016 року нібито о 18 год. 30 хв. не заслуговують на увагу, оскільки тривалість робочого дня на товаристві : з 9-00 год. по 18-00 год, про що не заперечували учасники процесу, тобто позивач вже не мав фізичної можливості подати відповідну заяву після закінчення робочого часу на товаристві . Крім цього, позивач підлягав звільненню не негайно з 20.12.2016 року, а лише з 26.12.2016 року. Копія наказу була видана ОСОБА_1 не в день звільнення, а була направлена позивачеві по пошті, з яким він був ознайомлений лише 03.01.2017 року (а.с.24), про що мається у даному наказі його відповідний підпис.

Також, представниками відповідача нічим не спростовано той факт, що позивач приїхав до керівництва відповідача для участі у плануванні плану капітальних інвестицій для філії «Лубенський насіннєобробний завод» на 2017 рік, а не з метою написання заяви про розірвання трудового договору, що надає підстави вважати про бажання працювати позивача на своїй посаді.

В постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 26.10.2016 року по цивільній справі 6-1269цс16 від 26.10.2016 року, зазначається наступний правовий висновок : при розгляді справ щодо оскарження про припинення трудового договору за п.1 ст.36 КЗпП України (за угодою сторін), суди повинні з’ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за згодою сторін.

В нашому випадку достовірно судом встановлено, що у позивача не було волевиявлення на припинення трудового договору за згодою сторін, про що також свідчить його друга заява про анулювання попередньої заяви.

Отже, сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за п.1 ст.36 КЗпП України, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору.

Згідно ч.1 ст.235 КЗпП України, у разі звільнення без поважних причин працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Враховуючи вищезазначені обставини, суд вважає, що наказ про звільнення ОСОБА_1 за згодою сторін з 26.12.2016 року є незаконним та позивач підлягає поновленню на роботі в ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України». Відповідно до ч.2 ст.235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більше як за один рік.

Вимушений прогул позивача складає 68 днів: з 26.12.2017 року по 06.04.2017 року (включно) : грудень 2016 року - 5 днів ; січень 2017 року – 17 днів, лютий – 20 днів, березень – 22 дня, квітень - 4 дня.

Згідно наданої довідки ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» (а.с.48), середньоденна заробітна плата позивача за листопад-грудень 2016 року складала 1270,29 гривень Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 26.12.2017 року по 06.04.2017 року (включно) складає 86379 гривень 72 копійки (68 днів х 1270,29 грн), які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача .

Відповідно п.4 ч.1 ст.367 ЦПК України, слід допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді директора філії ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Лубенський насіннєобробний завод» з 26.12.2016 року.

На підставі ст.ст. 36, 233, 235 КЗпП України, Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.12.1992р. "Про практику розгляду судами трудових спорів", постанови Пленуму Верховного суду України від 24.12.1999 року №13 „Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", керуючись ст.ст.11, 60, 212-218 ЦПК України, суд , -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» про визнання наказу про звільнення недійсним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу – задовольнити .

Скасувати наказ №903-к від 20.12.2016 року, виданий виконуючим обов"язки голови правління Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» про звільнення ОСОБА_1 з посади директора філії Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Лубенський насіннєобробний завод», за угодою сторін (п.1 ст.36 КЗпП України) 26.12.2016 року.

Поновити ОСОБА_1 на посаді директора філії Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Лубенський насіннєобробний завод» з 26.12.2016 року.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» на користь ОСОБА_1 86379 гривень 72 копійки середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 26.12.2016 року по 06.04.2017 року (включно).

Рішення в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 на посаді директора філії Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Лубенський насіннєобробний завод» з 26.12.2016 року підлягає негайному виконанню.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Полтавської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Лубенського

міськрайонного суду ОСОБА_6