ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.04.2017Справа №910/1421/16

За позовом Національного антикорупційного бюро України

До Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Енергомережа", Відкритого акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго", Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький титано-магнієвий комбінат"

треті особи Державне підприємство "Енергоринок", Національна комісія що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг

про визнання правочину недійсним

Суддя Маринченко Я.В.

Представники сторін:

від позивача - Семенчук М.А. (представник за довіреністю);

від відповідача 1 - Гонтарь О.М. (представник за довіреністю);

від відповідача 2 - Білич Н.С. (представник за довіреністю);

від відповідача 3 - Шостак Є.А. (представник за довіреністю);

від третьої особи 1 - Гаркуша В.В. (представник за довіреністю);

від третьої особи 2 - Чеховський А.А. (представник за довіреністю);

ВСТАНОВИВ:

Національне антикорупційне бюро України звернулося до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Енергомережа", Відкритого акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго", Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький титано-магнієвий комбінат" про визнання правочину недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що укладений 12.02.2015 між ПрАТ "Холдингова компанія "Енергомережа", ВАТ "Запоріжжяобленерго" та ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбінат" Договір № 24 про відступлення права вимоги, суперечить положенням ст.ст. 15-1, 26 Закону України "Про електроенергетику" та п. 6.3 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України №28 від 31.07.1996, оскільки цим Договором змінено алгоритм проведення розрахунків за поставлену електричну енергію.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.03.2016 позов задоволено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.07.2016 рішення першої інстанції скасовано та прийнято нове, яким у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 01.12.2016 зазначені судові рішення скасовані, а справа передана на новий розгляд до суду першої інстанції. Дана постанова вмотивована тим, що суди не дослідили природу спірних правовідносин та відповідні істотні обставини справи. При новому розгляді справи суду необхідно всебічно і повно перевірити доводи, вимоги та заперечення сторін, визначені позивачем правові підстави для звернення до суду з позовом, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Позивач при новому розгляді справи заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі, з урахуванням заяви про зміну підстав позову, відповідно до якої зазначив, що спірний Договір суперечить ч. 2 ст. 15-1 Закону України "Про електроенергетику", ст. 514 Цивільного кодексу України та підлягає визнанню недійсним також у силу ч. 3 ст. 228 ЦК України, ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, оскільки є укладеним з метою, що завідомо суперечить інтересам держави. Також позивач посилається в обґрунтування підстав для звернення з даним позовом до суду, зокрема, на реалізацію наданого йому Законом України «Про Національне антикорупційне бюро» право.

У судовому засіданні 06.04.2017 представник позивача позов підтримав у повному обсязі, з урахуванням заяви про зміну підстав позову, та просив його задовольнити.

Відповідач 1 проти задоволення позову заперечував, пославшись на викладені у відзиві обставини, зокрема, послався на те, що позивачем не доведено наявність умислу у вчиненні завідомо неправомірного правочину. Також, внаслідок зміни підстав позову, останній фактично пред'явлений від імені позивача в інтересах Фонду державного майна України, який не позбавлений права звернутися до суду самостійно з окремим позовом.

На підставі викладеного відповідач 1 просив відмовити у задоволенні позову.

У судовому засіданні 06.04.2017 представник відповідача 1 проти позову заперечував, пославши на викладені у відзиві обставини.

Відповідач 2 заперечував проти задоволення позову, пославшись у відзиві, зокрема, на те, що позивачем не обґрунтовано наявність його права на звернення до суду за заявленими позовними вимогами, а також того, що спірний правочин завідомо суперечить інтересам держави.

На підставі викладеного відповідач 2 просив відмовити у задоволенні позову.

У судовому засіданні 06.04.2017 представник відповідача 2 проти позову заперечував, пославши на викладені у відзиві обставини.

Відповідач 3 у відзиві на позов заперечував проти його задоволення, пославшись, зокрема, на те, що спірний Договір не підпадає під ознаки недійсності, визначені позивачем.

На підставі викладеного відповідач 3 просив відмовити у задоволенні позову.

У судовому засіданні 06.04.2017 представник відповідача 3 проти позову заперечував, пославши на викладені у відзиві обставини.

Третя особа 1 у письмових поясненнях позовні вимоги підтримала, зазначивши, що спірним Договором порушено порядок розрахунків за електричну енергію, чим створено передумови до нанесення шкоди інтересам держави.

Представник третьої особи 1 у судовому засіданні 06.04.2017 надав усні пояснення по справі, аналогічні зазначеним вище.

Третя особа 2 надала по справі пояснення, в яких підтримала заявлені позовні вимоги, пославшись на невідповідність спірного Договору вимогам законодавства, які передбачають певний алгоритм сплати грошових коштів за електричну енергію на рахунок зі спеціальним режимом.

Представник третьої особи 2 у судовому засіданні 06.04.2017 надав усні пояснення по справі, які аналогічні наведеним у письмових поясненнях.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.

01.12.2012 між ВАТ "Запоріжжяобленерго" (постачальник) та ДП "Запорізький титано-магнієвий комбінат" (після зміни організаційно-правової форми - Товариство з обмеженою відповідальністю "Запорізький титано-магнієвий комбінат") (споживач) укладено договір №76 про постачання електричної енергії (надалі - Договір поставки), відповідно до п. 1 якого постачальник електроенергії продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача з приєднаною потужністю, зазначеною у додатку №1 - "Обсяги постачання електричної енергії", а споживач оплачує постачальнику електричної енергії вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору.

Під час виконання умов цього Договору, а також при вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим Договором, сторони зобов'язуються керуватися чинним законодавством України та Правилами користування електричною енергією (п. 2.1 Договору поставки).

У відповідності до п. 2.3.4 Договору поставки споживач зобов'язується оплачувати постачальнику електричної енергії вартість електричної енергії згідно з умовами додатку №4 "Порядок розрахунків за активну електричну енергію" та додатку №5 "Графік зняття показників розрахункових засобів обліку електричної енергії".

Пунктом 7.2 Договору поставки встановлено, що розрахунки за електроенергію та інші платежі за розрахунковий період здійснюються за діючими тарифами та у відповідності до діючого законодавства.

Пунктом 1 Порядку розрахунків за активну електричну енергію (додаток №4 до Договору поставки) визначено, що розрахунки за електричну енергію проводяться споживачем виключно грошовими коштами на рахунок постачальника електричної енергії, вказаний у п. 10 Договору поставки - поточний рахунок із спеціальним режимом використання - для сплати за активну електроенергію, за перевищення договірних величин споживання електричної енергії та потужності, кошти за недораховану електричну енергію та ін. - №260363141401 в Філії - Запорізьке обласне управління АТ "Ощадбанк", МФО 313957, ЄДРПОУ 02760363 (з урахуванням змін, внесених згідно Додаткової угоди №5 до Договору поставки від 01.01.2014).

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами у зв'язку з неналежним виконанням ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбінат" своїх зобов'язань із оплати спожитої електричної енергії у листопаді 2014 року у останнього утворилась заборгованість перед ВАТ "Запоріжжяобленерго" у розмірі 39 323 520,49 грн.

12.02.2015 між ВАТ "Запоріжжяобленерго" (первісний кредитор), ПАТ "Холдингова компанія "Енергомережа" (новий кредитор) та ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбінат" (боржник) укладено договір №24 про відступлення права вимоги (надалі - Договір уступки), відповідно до п. 1.1 якого первісний кредитор передає (відступає), а новий кредитор приймає на себе право вимоги до боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький титано-магнієвий комбінат" заборгованості за Договором про постачання електричної енергії №76 від 01.12.2012, щодо заборгованості, яка утворилася за листопад 2014 року на загальну суму 39323520,49 грн.

Згідно пункту 1.2 Договору уступки до нового кредитора переходять права первісного кредитора за зобов'язаннями в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав на підставі договору та акту звірки розрахунків.

Пунктами 2.1 та 2.5 Договору уступки передбачено, що первісний кредитор зобов'язаний передати новому кредиторові всі документи, які засвідчують право вимоги до боржника, та інформацію, яка є важливою для його здійснення за основним договором, в термін до 3-х календарних днів з моменту підписання цього Договору, а новий кредитор за відступлення права вимоги сплачує суму у розмірі 39323520,49 грн. первісному кредиторові у повному обсязі до 31.12.2015.

У разі отримання первісним кредитором грошових коштів від боржника в рахунок погашення ним заборгованості за основним договором після набуття новим кредитором права вимоги за цим договором, первісний кредитор зобов'язаний не пізніше наступного дня за днем отримання грошових коштів перерахувати їх на рахунок нового кредитора (п. 2.4 Договору).

У пункті 2.7 Договору уступки сторони погодили, що умови, порядок та строки виконання зобов'язання боржником перед новим кредитором визначаються договором про порядок проведення розрахунків по Договору про відступлення права вимоги.

Відповідно до п. 2.8 Договору уступки первісний кредитор відступає новому кредиторові право вимоги щодо пені, інфляційних збитків та 3 % річних, які можуть бути нараховані по вказаній у п. 1.1. Договору заборгованості.

12.02.2015 між ПАТ "Холдингова компанія "Енергомережа" та ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбінат" укладено договір №26 про порядок проведення розрахунків по Договору про відступлення права вимоги №24 від 12.02.2015, відповідно до п.п. 3.1, 3.2, 3.3 та 3.4 якого ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбінат" зобов'язується сплатити ПАТ "Холдингова компанія "Енергомережа" у безготівковій формі шляхом зарахування грошових коштів на поточний рахунок останнього борг у сумі 38 823 520,49 грн. впродовж 10 днів з моменту підписання Договору про відступлення права вимоги. А залишок суми боргу зі сплати вартості спожитої у листопаді 2014 року електроенергії у розмірі 500000,00 грн., а також всі зобов'язання щодо оплати пені, інфляційних збитків та 3% річних, які були відступлені згідно ст. 605 Цивільного кодексу України, припиняються новим кредитором прощенням боргу на вказану суму.

13.02.2015 (на наступний день після укладення Договору уступки) ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбінат" перерахував на рахунок ПАТ "Холдингова компанія "Енергомережа" кошти у розмірі 38 823520,49 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 3711 від 13.02.2015.

Станом на дату розгляду даної справи сторонами не надано доказів належного виконання відповідачем 1 грошового зобов'язання зі сплати на користь відповідача 2 суми за відступлення права вимоги у передбачений Договором уступки строк.

Спір у справі виник у зв'язку з тим, що Договір уступки, на думку позивача, був укладений відповідачами всупереч положень ст. 514 Цивільного кодексу України, ст.ст. 15-1, 16, 26 Закону України "Про електроенергетику" та п. 6.3 Правил користування електричною енергією. Відтак, даний правочин укладено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави, а тому підлягає визнанню недійсним на підставі ч. 3 ст. 228 ЦК України та ч. 1 ст. 207 ГК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ст. 215 ЦК України).

За приписами ч. 2 ст. 15-1 Закону України "Про електроенергетику" передбачено, що споживачі, які купують електричну енергію у енергопостачальників, що здійснюють господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, вносять плату за поставлену їм електричну енергію виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника в уповноваженому банку. У разі перерахування споживачами коштів за електричну енергію на інші рахунки отримувачі повинні повернути ці кошти за заявою споживача або за власною ініціативою в триденний термін з моменту їх отримання. У разі неповернення споживачу у цій термін коштів, сплачених на інші, не на поточні рахунки із спеціальним режимом використання, ці суми підлягають вилученню до Державного бюджету України як санкція за вчинене правопорушення і не зараховуються як оплата електричної енергії. Зарахування коштів до Державного бюджету України не звільняє їх отримувача від повернення цих коштів споживачу електричної енергії.

Частиною 8 ст. 26 Закону України "Про електроенергетику" встановлено, що споживач, якому електрична енергія постачається енергопостачальником, що здійснює господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, зобов'язаний оплачувати її вартість виключно коштами шляхом їх перерахування на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника. У разі проведення споживачем розрахунку в інших формах та/або сплати коштів на інші рахунки такі кошти не враховуються як оплата спожитої електричної енергії.

Відповідно до п. 6.2. ПКЕЕ, для проведення розрахунків за електричну енергію постачальник електричної енергії за регульованим тарифом або його відокремлений підрозділ відкривають в установі уповноваженого банку поточний рахунок із спеціальним режимом використання, номер якого зазначається у договорі про постачання електричної енергії.

Пунктом 6.3. ПКЕЕ встановлено, що оплата вартості електричної енергії постачальнику електричної енергії за регульованим тарифом, у тому числі на підставі визнаної претензії, здійснюється виключно коштами в повноваженому банку на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії за регульованим тарифом.

Таким чином, зі змісту вказаних норм вбачається обов'язок споживача сплачувати за поставлену йому енергопостачальником електричну енергію виключно шляхом перерахування коштів на поточній рахунок із спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії, що порушується спірним договором про відступлення права вимоги від 12.02.2015 № 24 внаслідок зміни алгоритму розрахунків за електричну енергію.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорювання і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими, а тому обов'язком позивача відповідно до ст. 33 ГПК України є доведення в установленому законом порядку наявності факту порушення його прав та інтересів відповідачами в справі.

З наведеного вбачається, що право на звернення із позовом до суду про визнання правочину недійсним надано особі, яка є стороною правочину, чи зацікавленою особою, що кореспондується, водночас, із наявністю факту порушення або оспорювання прав і охоронюваних законом інтересів такої особи.

Водночас, з наведених позивачем підстав щодо права на звернення до суду з позовом про визнання правочину недійсним не вбачається, що оспорюваний правочин, укладений між юридичними особами та який має приватноправовий характер, порушує або оспорює майнові права чи інтереси саме позивача. У зв'язку з цим, заявляючи вимогу про визнання недійсною угоди з підстав, зокрема, її невідповідності положенням законодавства про електроенергію, позивач не довів наявність у нього права на оспорювання договорів саме з таких підстав, ураховуючи суб'єктний склад і характер спірного договору, та повноваження і правоохоронний (антикорупційний) статус органа позивача.

В обґрунтування підстав на звернення із даним позовом до суду позивач посилається на реалізацію свого права, наданого Законом України «Про Національне антикорупційне бюро», для виконання покладених на нього обов'язків, а саме права подання позову про визнання недійсними угод.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України, господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, державних та інших органів, які звертаються до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України; прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.

Відтак, право на звернення до суду в інтересах держави надано лише прокурорам, тому у даному випадку посилання позивача на недійсність спірного правочину через його завідому суперечність інтересам держави і суспільства, не відповідає визначеному ч. 1 ст. 2 ГПК України суб'єкту, на якого покладено обґрунтовувати порушення інтересів держави таким правочином. Також, не відповідають вказаним положенням процесуального закону посилання позивача на невідповідність правочину інтересам держави внаслідок зацікавленості держави у дотриманні ВАТ «Запоріжжяобленерго» фінансової дисципліни при веденні господарської діяльності, оскільки держава в особі Фонду державного майна України володіє контрольним пакетом акцій даного товариства.

Щодо права на звернення до суду державних та інших органів у випадках, передбачених законодавчими актами України, то у разі відсутності порушення цивільних прав та законних інтересів такого органу спірним правочином, останній має обґрунтувати своє право на звернення до суду з позовом, яким оспорює правочин, стороною якого він не є.

Закріплені у Конвенції ООН проти корупції (ратифікована Законом України від 18.10.2006 №251-V) положення щодо забезпечення проведення ефективної скоординованої політики протидії корупції (ч. 1 ст. 5), надання такому органу (створеному з метою протидії корупції) можливості виконувати свої функції ефективно (ч.2 ст.6), запобігання зловживанню процедурами, які регулюють діяльність приватних юридичних осіб (п.d ч.2 ст.12), разом із приписами Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України", надають позивачу право з метою вжиття ефективних заходів протидії корупції подавати позов про визнання угод недійсними за наявності підстав, передбачених законом.

Позивач, у даному випадку, посилається на п. 13 ст. 17 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро», що надає право за наявності підстав, передбачених законом, подавати до суду позови про визнання недійсними угод у порядку, встановленому законодавством України. Такими підставами позивач зазначає невідповідність спірного правочину ч. 1 ст. 207 ГК України, ч. 3 ст. 228 ЦК України.

Господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині (ч. 1 ст. 207 ГК України).

Необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (частина перша статті 207 ГК України), є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків.

До господарських договорів, що підпадають під ознаки відповідної норми, слід відносити ті, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави і суспільства і спрямовані, зокрема, на: використання всупереч законові державної або комунальної власності; незаконне заволодіння, користування розпорядження (в тому числі відчуження) об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14, 15 Конституції України); відчуження викраденого майна; виробництво і відчуження певних об'єктів, вилучених або обмежених у цивільному обігу (відповідні види зброї, боєприпасів, наркотичних засобів, іншої продукції, що має властивості, небезпечні для життя та здоров'я громадян, тощо); виготовлення і поширення літератури та іншої продукції, що пропагує війну, національну, расову чи релігійну ворожнечу; приховування від оподаткування доходів, інше ухилення від сплати податків; виготовлення чи збут підробних документів і цінних паперів; незаконне вивезення за кордон валютних коштів, матеріальних чи культурних цінностей; використання власного майна на шкоду інтересам суспільства, правам, свободі і гідності громадян.

Втім, позивачем не обґрунтовано спрямованість та відповідність оспорюваного Договору переліченим вище ознакам, які би свідчили про посягання на суспільні, економічні та соціальні основи держави і суспільства.

Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов'язання, а також наявність наміру у кожної із сторін.

Наявність такого наміру у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладуваного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Намір юридичної особи визначається як намір тієї посадової або іншої фізичної особи, яка підписала договір, маючи на це належні повноваження. За відсутності останніх наявність наміру у юридичної особи не може вважатися встановленою (п. 3.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29.05.2013 № 11).

В обґрунтування наявності наміру сторін на укладення завідомо суперечного інтересам держави Договору позивач послався на здійснення ним досудового розслідування у об'єднаному кримінальному провадженні № 12015000000000200 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 Кримінального кодексу України - привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем, якщо вони вчинені в особливо великих розмірах або організованою групою. Згідно з матеріалів даного кримінального провадження, посадовій особі ВАТ «Запоріжжяобленерго» - ОСОБА_7, та голові правління ПрАТ «ХК «Енергомережа» - ОСОБА_8 повідомлено про підозру.

За приписами ч. 1 ст. 1 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" - Національне антикорупційне бюро України є державним правоохоронним органом, на який покладається попередження, виявлення, припинення, розслідування та розкриття корупційних правопорушень, віднесених до його підслідності, а також запобігання вчиненню нових. Завданням Національного бюро є протидія кримінальним корупційним правопорушенням, які вчинені вищими посадовими особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та становлять загрозу національній безпеці.

Водночас, позивачем не обґрунтовується вчинення корупційного правопорушення та вчинення його саме вищою посадовою особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, оскільки згідно з витягом із кримінального провадження № 12015000000000200 та повідомлення про підозру ОСОБА_7, останній обіймав посаду директора з енергозбуту ВАТ «Запоріжжяобленерго», тобто приналежність його за посадою до вищої посадової особи позивачем не доведено, докази перебування ОСОБА_7 у складі наглядової ради товариства також відсутні.

Разом із цим, позивач зазначає, що внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань та початок досудового розслідування щодо даних осіб свідчить про виявлення ознак вчинення кримінального правопорушення, що підтверджує наявність умислу в їх діяннях та, відповідно, недійсність оспорюваного правочину на підставі ч. 3 ст. 228 ЦК України.

Згідно з ч. 3 ст. 228 ЦК України, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо (п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 № 9).

Разом із цим, як вбачається з матеріалів справи та пояснень представників сторін, відсутній вирок суду, що був би доказом наявності умислу сторін оспорюваного правочину на вчинення цього правочину з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Також позивачем не доведено наявності та розміру заподіяних державі внаслідок укладення оспорюваного правочину збитків.

Наразі, зазначене кримінальне провадження перебуває лише на стадії досудового розслідування, а враховуючи, що закінчення досудового розслідування не має безумовним наслідком встановлення вини особи, щодо якої воно провадилось, посилання позивача в цьому випадку на здійснення досудового розслідування не може бути підтвердженням умислу вказаних осіб в укладенні правочину, що не відповідає ч. 3 ст. 228 ЦК України.

Наведене не суперечить прикінцевим положенням Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" щодо дії до приведення у відповідність із цим Законом законів України, інших нормативно-правових актів у частині, що не суперечить цьому Закону, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відтак, позивач у будь-якому випадку повинен діяти у відповідності до Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України", яким передбачені його повноваження, права та обов'язки.

Таким чином, право на звернення Національного бюро до суду з позовом про визнання правочину недійсним, може бути здійснено за наявності підстав, визначених законом. Оскільки позивачем не доведено невідповідності спірного правочину інтересам держави і суспільства, наявності вини сторін у формі умислу на вчинення даного правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави, а також протиправні наслідки оспорюваної угоди для держави, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення даного позову.

На підставі положень ст. 49 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення підписано 12.04.2017

Суддя Я.В. Маринченко