УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №285/3677/14-ц Головуючий у 1-й інст. Савицька Л. Й.

Категорія 21 Доповідач Коломієць О. С.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді:      Коломієць О.С.                          

суддів:                           Жигановської О.С., Якухно О.М.

з участю секретаря

судового засідання:      ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, за участю третіх осіб - Новоград-Волинської державної нотаріальної контори Житомирської області, приватного нотаріуса ОСОБА_5 про визнання договору дарування удаваним, визнання покупцями за договором купівлі-продажу, визнання права власності та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, неповнолітніх ОСОБА_6, ОСОБА_7, за участю третьої особи - приватного нотаріуса Новоград-Волинського міського нотаріального округу Житомирської області ОСОБА_8 про визнання договору дарування 1/2 ідеальної частки квартири недійсним і скасування реєстрації

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 27 січня 2017 року

в с т а н о в и л а :

У вересні 2014 року позивач звернулася до суду з указаним первісним  позовом на обґрунтування якого зазначила, що з 2001 року вона проживала з ОСОБА_9, як чоловік та жінка, без реєстрації шлюбу, мали спільний бюджет, вели спільне господарство. У квітні 2002 року вона і ОСОБА_9 з однієї сторони, та ОСОБА_10, який згідно доручення діяв від імені та в інтересах ОСОБА_4, з іншої сторони, досягли згоди щодо купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, за яких вона передала ОСОБА_10 обумовлену вартість квартири у сумі  3000 доларів США, про що ОСОБА_10 склав розписку. Продаж квартири було здійснено шляхом укладання договору дарування, оскільки його оформлення коштувало дешевше ніж оформлення договору купівлі-продажу, при цьому обдарованою особою стала ОСОБА_3 - мати, на той час її цивільного чоловіка.

5 березня 2003 року між нею та ОСОБА_9 було укладено шлюб, від якого мають двох дітей. 28.07.2008 року ОСОБА_9 помер.  На даний час ОСОБА_3 ставить вимогу про виселення її разом із дітьми із спірної квартири.

З урахуванням викладеного просила поновити строк звернення до суду з відповідним позовом та визнати причини його пропуску поважними, визнати договір дарування від 12 квітня 2002 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, з приводу дарування квартири АДРЕСА_1 удаваним, визнати ОСОБА_9 та ОСОБА_11 покупцями вищезазначеної квартири, та визнати за позивачем право власності на 1/2  частину зазначеної квартири.

У червні 2016 року ОСОБА_3 подала зустрічну позовну заяву, на обґрунтування підстав позову зазначила, що рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду від 10.12.2014 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 18.03.2015 року, первісний позов ОСОБА_2 задоволено.

Визнано договір дарування від 12.04.2002 року, посвідчений державним нотаріусом Новоград-Волинської державної нотаріальної контори ОСОБА_5, укладений між ОСОБА_4, якого за довіреністю представляв ОСОБА_10 та ОСОБА_3, з приводу дарування квартири АДРЕСА_1 удаваним та визнано право власності за ОСОБА_2 на ? частину спірної квартири.

Ухвалою вищого спеціалізованого суду України від 17.06.2015 року рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 10.12.2014 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 18.03.2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Разом з тим, ОСОБА_2 під час нового розгляду справи, ввела в оману нотаріуса, вказавши про відсутність судового спору щодо квартири, відчужила ? частину спірної квартири своїм неповнолітнім дітям шляхом укладення 26.05.2015 року договору дарування. Крім того, ОСОБА_2 безпідставно відчужила належну відповідачу, на підставі укладеного між нею та ОСОБА_12 договору дарування від 12.04.2002 року, житлову кімнату площею 11,6 кв.м. у спірній квартирі. У зв’язку з чим, просила визнати недійсним договір дарування ? ідеальної частки квартири від 26.05.2015 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_6, ОСОБА_7, посвідчений приватним нотаріусом Новоград-Волинського нотаріального  округу Житомирської області ОСОБА_8, зареєстрований в реєстрі за № 1184 та зобов’язати Державну реєстраційну службу скасувати реєстрацію права власності  в Державному реєстрі  речових прав на нерухоме майно.

Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 27 січня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано недійсним договір дарування ? ідеальної частки квартири від 26 травня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_6, ОСОБА_7, посвідчений приватним  нотаріусом Новоград-Волинського міського  нотаріального округу Житомирської області ОСОБА_8, зареєстрований в реєстрі за № 1184. У задоволенні решти вимог ОСОБА_3 відмовлено.

Посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, ухваливши нове рішення про задоволення її вимог в повному обсязі та про відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування ? ідеальної частки квартири від 26 травня 2015 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_6, ОСОБА_7. Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що при розгляді справи судом першої інстанції були неповно з’ясовані обставини справи, порушені норми процесуального і матеріального права. Суд допустив неповноту при дослідженні доказів, не дав їм належної оцінки у сукупності з іншими доказами, не врахував пояснення сторін, а тому висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом  ст.10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно зі ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Згідно зі ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу.

Судом встановлено, що 12 квітня 2002 року за договором дарування, посвідченим державним нотаріусом Новоград-Волинської державної нотаріальної контори Житомирської області ОСОБА_5,  ОСОБА_4, якого за довіреністю представляв ОСОБА_10 подарував, а ОСОБА_3 прийняла у дар квартиру № 11 по вул. Леваневського в м. Новоград-Волинський Житомирської області. Дар оцінено сторонам договору у 6096 грн.

Зі змісту вказаного договору вбачається, що дана квартира складається із : коридору, туалету, ванної кімнати, кухні, двох кімнат (коридор, туалет, ванна, кухня знаходяться в спільному користуванні). Житлова площа квартири – 36,1 кв.м.

Також 12 квітня 2002 року за договором дарування, який був посвідчений державним нотаріусом Новоград-Волинської державної нотаріальної контори Житомирської області ОСОБА_5, ОСОБА_12 подарувала, а ОСОБА_3 прийняла у дар квартиру № 11 по вул. Леваневського в м. Новоград-Волинський Житомирської області, яка складається із коридору, туалету, ванної кімнати – все спільного користування, кімнати. Жила площа квартири становить 11,6 кв.м. Дар оцінено сторонам договору у 2970 грн.

05 березня 2003 року ОСОБА_2 (дівоче прізвище ОСОБА_11) зареєструвала шлюб з ОСОБА_9. У даному шлюбі у сторін народилось двоє дітей : син ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_1 та донька ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2

25 липня 2008 року ОСОБА_9 помер.

Відповідно до ч. 2 ст. 58 ЦК УРСР, в редакції 1963 року, якщо угода укладена з метою приховати іншу угоду (удавана угода), то застосовуються правила, що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі.

Згідно з п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року № 3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними», чинної на час виникнення правовідносин між сторонами, при вирішенні питання про визнання угоди недійсною судові необхідно врахувати, що недійсність угоди може бути підтверджена будь-якими з передбачених ст. 27 ЦПК засобами доказування, якщо інше не передбачено законом. Однак ціна та інші істотні умови угоди, укладеної в простій письмовій чи нотаріальній формі, не  можуть бути встановленими на підставі показань свідків, крім випадків кримінальнокараних діянь.

За положеннями ст. 243 ЦК УРСР за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому.

Недійсність угоди може бути підтверджена будь-якими з передбачених ст. 57 ЦПК України засобами доказування, якщо інше не передбачено законом.          

Частинами 2, 4 ст. 10 ЦПК України передбачено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності позивачем ОСОБА_2 належними та допустимими доказами факт укладення договору купівлі-продажу квартири, покупцями в якому виступали позивач та її чоловік ОСОБА_9 та продавець ОСОБА_4, інтереси якого за довіреністю представляв ОСОБА_10

Такий висновок суду є вірним виходячи з наступного.

Під час розгляду справи було встановлено, що оспорюваний договір дарування майна укладено у письмові формі та нотаріально посвідчено. Позивач стороною у спірній угоді не була, а тому вона і не могла приховувати укладення іншої угоди. Після укладення договору 12 квітня 2002 року, позивач будучи достовірно обізнаною щодо умов договору, не оспорювала його, а відтак визнавала право власності на квартиру за ОСОБА_3 Крім того, позивач на час укладення договору не була членом сім'ї набувача квартири, а тому права власності на частку в спірній квартирі у відповідності до положень ст. 17 Закону України «Про право власності» також не набула.

Посилання позивача на розписку від 03.09.2015 року, згідно якої ОСОБА_10 отримав від ОСОБА_14 за розпискою від 12.04.2002 року грошові кошти у розмірі 3 000 доларів США за продаж спірної квартири, є безпідставним, оскільки оригінал розписки від 12.04.2002 року не був предметом дослідження, а  наявна в матеріалах справи копія (ОСОБА_1 № 1 а.с.6) належним чином не завірена, а відтак вказані розписки не можуть бути належними доказами у розумінні ст. 64 ЦПК України.

Пояснення свідка ОСОБА_10 про отримання ним  коштів за продаж спірної квартири суд обґрунтовано не прийняв до уваги, оскільки він не був власником квартири та не мав права на її відчуження.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, оскільки позивач не є стороною договору, оспорюваний договір дарування нерухомого майна укладено у письмовій формі та нотаріально посвідчено. Будь-які письмові докази на спростування умов нотаріально посвідченого договору в матеріалах справи відсутні.

Посилання апелянта на те, що придбана у квітні 2002 року спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя з покликанням на положення ст.ст. 60, 75 СК України є безпідставними, оскільки дані норми Сімейного Кодексу України застосовуються до правовідносини, які виникли після 01.01.2004 року, а Кодекс Законів про шлюб та сім'ю України 1969 року, взагалі не містив положень про правовий режим майна чоловіка та жінки, які не перебували між собою у зареєстрованому шлюбі. У зв’язку з чим, покази свідка ОСОБА_15 щодо спільного проживання позивача та її померлого чоловіка ОСОБА_9 з 2001 року однією сім’єю без реєстрації шлюбу правового значення для вирішення даного спору не мають. Крім того, визнання права власності за померлою особою не передбачено нормами чинного законодавства України.

Доводи апеляційної скарги в частині не вирішення судом питання щодо поновлення строків позовної давності звернення до суду з відповідним позовом також є безпідставними, оскільки суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову через недоведеність позовних вимог, а тому обґрунтовано залишив дане питання без обговорення.

Також колегія суддів погоджується з висновками суду щодо задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 виходячи з наступного.

Відповідно до договору дарування ? ідеальної частки квартири від 26 травня 2015 року, ОСОБА_2 передано у дар ОСОБА_6, ОСОБА_7, ? ідеальну частку квартири АДРЕСА_2, яка складається з трьох житлових кімнат, кухні, коридору, ванної, вбиральні, комори, балкону, житловою площею 47,7 кв.м., загальною площею 72,5 кв. м., зазначена частка квартири належить ОСОБА_2 на підставі рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду №285/3677/14-ц від 10.12.2014 року, яке ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.06.2015 року скасовано. Зі змісту вказаного договору вбачається, що позивачем передано у дар дітям частину третьої кімнати площею 11,6 кв.м., яка належала відповідачу ОСОБА_3 на підставі чинного договору дарування від 12.04.2002 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_12

Відповідно до частин 1,3,5 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5-6 ст.203 цього Кодексу.    

Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановивши, що оспорюваний договір дарування від 26.05.2015 року був укладений з порушенням норм чинного законодавства, спірна квартира вибула з володіння відповідача не з її волі, обґрунтовано задовольнив зустрічний позов про визнання недійсним договору дарування, навівши відповідні мотиви.

Згідно ст. 308 ЦПК України суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 27 січня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: Судді: