КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06.10.2009 № 50/237
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Лосєва А.М.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача -гне з"явився
від відповідача -Алексенко В.Ю., довіреність № б/н від 02.04.2009 року
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунальне підприємство Дніпровського району м. Києва "Фінансово-розрахунковий центр "Дніпровський"
на рішення Господарського суду м.Києва від 07.08.2009
у справі № 50/237 (суддя
за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Компанія ДіСі"
до Комунальне підприємство Дніпровського району м. Києва "Фінансово-розрахунковий центр "Дніпровський"
третя особа позивача
третя особа відповідача
про стягнення безпідставно отриманих коштів у сумі 92984,58 грн.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.08.2009 року у справі 50/237 позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Виробниче підприємство „Компанія ДіСі” (далі по тексту – позивач) до Комунального підприємства „Фінансово – розрахунковий центр „Дніпровський” (далі по тексту – відповідач ) про стягнення безпідставно отриманих коштів у сумі 92 984,58 грн. задоволено.
Стягнуто з Комунального підприємства „Фінансово – розрахунковий центр „Дніпровський” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Виробниче підприємство „Компанія ДіСі” суму безпідставно перерахованих коштів в розмірі 92 984,58 грн., витрати по сплаті державного мита в сумі 929,90 грн. та витрати на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу в сумі 118 грн.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Комунальне підприємство „Фінансово – розрахунковий центр „Дніпровський” звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою вих. № 2373 від 14.08.2009 року (вх. № 02-4.1/5876 від 01.09.2009 року), в якій просить суд скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог.
Скарга мотивована неправильним застосуванням місцевим господарським судом норм матеріального права та процесуального права, неповним з’ясуванням обставин, що мають значення для справи.
Апелянт відмічає, що господарським судом було залишено поза увагою пункт 22 рішення ХІІІ сесії V скликання Дніпровської районної у м. Києві ради від 31.01.2008 року № 197 „Про бюджет Дніпровського району міста Києва на 2008 рік”, яким було встановлено, що 50% від загальної суми надходжень від оренди нерухомого та іншого індивідуально визначеного майна, комунальної власності територіальної громади району (без зменшення її на суму витрат на експлуатацію цього майна), зараховується до загального фонду районного бюджету. У п. 23 вказаного рішення передбачено, що відповідальним за збір та перерахування до бюджету району надходжень від оренди нерухомого та іншого індивідуально визначено КП „Фінансово – розрахунковий центр „Дніпровський”.
Таким чином, спірні грошові кошти були розподілені відповідачем у розмірі 50% - 38 743,57 грн. до загального фонду районного бюджету Дніпровської районної у м. Києві ради та 50% - 36 267,13 грн. до КП „Дирекція з управління та обслуговування житлового та нежитлового фонду”.
Скаржник зазначає, що перераховані кошти у сумі 92 984,58 грн. на підставі платіжних доручень від 29.12.2008 року № 2075, № 2076 були перераховані позивачем до КП „Фінансово – розрахунковий центр „Дніпровський” добровільно на виконання умов укладених договорів оренди від 15.05.2006 року № 333, від 16.05.2006 року № 2273 та виключно на підставі виставлених відповідачем рахунків – фактур від 29.12.2008 року № 00060, № 00061. Після перерахування позивачем коштів у сумі 92 984,58 грн. на розрахунковий рахунок відповідача на підставі виставлених рахунків – фактур від 29.12.2008 року № 00060, № 00061 до КП „Фінансово – розрахунковий центр „Дніпровський” з боку ТОВ „ВП „Компанія ДіСі” було надіслано факсограму від 30.12.2008 року, якою позивач звертався до відповідача з проханням щодо зарахування сплачених за платіжними дорученнями від 29.12.2008 року № 2075, № 2076 коштів в рахунок платежів по договорам оренди від 15.05.2006 року № 333, від 16.05.2006 року № 2273 за 2008 рік. При врегулюванні виниклих між сторонами орендних правовідносин, пов’язаних з оплатою позивачем коштів за користування приміщеннями на адресами: бульвар Перова, 8 та Харківське шосе, 13 в м. Києві його звернення від 30.12.2008 року було враховано відповідачем та перераховані кошти за платіжними дорученнями від 29.12.2008 року № 2075 та № 2076 були зараховані в рахунок платежів по договорам оренди від 15.05.2006 року № 333, від 16.05.2006 року за 2008 рік.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.09.2009 року у справі № 50/237 апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 06.10.2009 року о 09 год. 45 хв.
Розпорядженням заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 06.10.2009 року № 01-23/2/4 склад колегії змінено та доручено розглядати апеляційну скаргу у справі № 50/237 колегії суддів в наступному складі: головуючий суддя – Лосєв А.М., судді Євдокимов О.В., Іваненко Я.Л.
В судове засідання 06.10.2009 року з’явився представник відповідача, а уповноважений представник позивача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Враховуючи те, що матеріали справи містять достатньо доказів для прийняття законної та обґрунтованої постанови у відповідності до норм чинного законодавства, колегія суддів ухвалила розглянути справу за відсутності представника позивача.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:
Місцевим господарським судом встановлено, що 29.12.2008 року Товариство з обмеженою відповідальністю „Виробниче підприємство „Компанія ДіСі” перерахувало на розрахунковий рахунок Комунального підприємства „Фінансово-розрахунковий центр „Дніпровський” № 26001437297 у ВАТ АБ “Укргазбанк” у м. Києві, МФО 320478 92 984,58 грн., а саме відповідно до платіжного доручення № 2075 було перераховано 15 820,46 грн. та відповідно до платіжного доручення № 2076 було перераховано 77 164,12 грн.
У вказаних платіжних дорученнях було зазначено призначення платежу “оплата по договору б/н від 2009 року”.
Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та відповідачем не укладалося договору “б/н від 2009 року”.
Натомість з матеріалів справи вбачається, що правовідносини між позивачем та відповідачем виникли у зв'язку з укладенням договорів оренди від 15.05.2006 року № 333, від 16.05.2006 року № 2273, від 15.05.2006 року № 334, від 15.05.2006 року № 2270, від 02.02.2005 року № 927 та від 27.04.2005 № 2254 (надалі договори та/або договори оренди).
При цьому, відповідачем було зазначено, що на виконання договірних зобов'язань в частині погашення виниклої заборгованості по орендній платі позивач платіжними дорученнями від 29.12.2008 року № 2075 та № 2076 перерахував кошти у сумі 77 164,12 грн. та 15 820,46 грн. відповідно в рахунок погашення заборгованості по орендній платі за договорами оренди на підставі виставлених рахунків-фактур від 29.12.2008 № 00060 та № 00061.
Як встановлено судом першої інстанції, позивач визнав факт укладення між ним та відповідачем зазначених договорів оренди, однак заперечував, що оплата платіжними дорученнями від 29.12.2008 року № 2075 та № 2076 була здійснена саме на виконання даних договорів оренди.
З огляду на викладене господарський суд дійшов висновку, що відповідач набув майно, яке має вибути з його володіння, оскільки набуття ним даного майна є наслідком втрати цього майна позивачем через помилкове перерахування коштів, а посилання відповідача на те, що дане перерахування коштів відбулося на виконання договорів оренди не відповідає дійсності та спростовується матеріалами справи, оскільки у призначенні платежу зазначається: “оплата по договору б/н від 2009 року”.
З урахуванням викладеного, місцевий господарський суд вважає, що підстави набуття відповідачем майна позивача у вигляді грошової суми у розмірі 92 984 (дев'яносто дві тисячі дев'ятсот вісімдесят чотири) грн. 58 коп. –відсутні.
Враховуючи ту обставину, що відповідач належним чином не довів, що набув спірні грошові кошти у розмірі 92 984,58 грн. правомірно, суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги позивача в повному обсязі.
Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду на підставі встановлених обставин справи вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Господарського кодексу України майном визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів. Коштами у складі майна суб'єктів господарювання є гроші у національній та іноземній валюті, призначені для здійснення товарних відносин цих суб'єктів з іншими суб'єктами, а також фінансових відносин відповідно до законодавства (ч. 5 ст. 139 ГК України).
Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави регулюється Главою 83 ЦК України.
Підставами, що дають право законно отримати та зберігати майно, можуть бути різного роду факти, перелік яких наводиться в ст. 11 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Зобов'язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов:
По-перше, є набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння.
По-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою.
По-третє, обов'язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до абзацу другого пункту 1.24 ст. 1 Закону України „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” помилковим переказом вважається рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб'єкта переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі.
Крім того, порядок повернення помилково перерахованих коштів, отриманих неналежним отримувачем без достатніх підстав, регулюється постановою Національного банку України № 22 від 21.01.2004 року „Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті” (надалі – Інструкція ). Відповідно до пункту 1.4. Інструкції під терміном помилкове списання/зарахування коштів розуміється списання/зарахування коштів, внаслідок якого з вини банку або клієнта відбувається їх списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача. У вищевказаному пункті Інструкції під терміном неналежний платник розуміється особа, з рахунку якої помилково або неправомірно переказана сума коштів, в свою чергу під терміном неналежний отримувач розуміється особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі.
Відповідно до п. 2.35 Інструкції, кошти, що помилково зараховані на рахунок неналежного отримувача, мають повертатися ним у строки, установлені законодавством України, за порушення яких неналежний отримувач несе відповідальність згідно із законодавством України. У разі неповернення неналежним отримувачем за будь-яких причин коштів у зазначений строк повернення їх здійснюється в судовому порядку.
Згідно з п. 6 Указу Президента України “Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України”(надалі - Указ Президента України), встановлено, що підприємства незалежно від форм власності мають повертати у п'ятиденний строк платникам помилково зараховані на їх рахунки кошти.
При цьому, безпідставність набуття спірних грошових коштів була визнана відповідачем, що вбачається з листа від 30.12.2008 року, надісланого на адресу позивача, в якому відповідач повідомляє про надходження на його рахунок 29.12.2008 року 15 820,46 грн. та 77 164,12 грн., що помилково перераховані в якості оплати по договору б/н від 2009 року, та пропонує позивачеві зарахувати помилково перераховану суму в рахунок майбутніх платежів по орендній платі за договорами оренди 2005-2006 р.р. Втім, кошти в рахунок орендної плати відповідачем зараховано не було, як і не було повернуто на вимогу позивача (лист № 09/34 від 16.02.2009 року) помилково перераховані кошти.
В контексті викладеного, враховуючи ту обставину, що відповідач належним чином не довів, що набув спірні грошові кошти у розмірі 92 984,58 грн. правомірно та з урахуванням тієї обставини, що між позивачем та відповідачем не було укладено договору № б/н від 2009 року, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Отже, апеляційний суд приходить до висновку, що доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги, скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.
Враховуючи викладене вище, колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні в матеріалах справи докази, дав їм належну оцінку, прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, а тому, рішення необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
З огляду на викладене вище та керуючись ст. ст. 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.08.2009 року у справі № 50/237 залишити без змін, а апеляційну скаргу Комунального підприємства „Фінансово – розрахунковий центр „Дніпровський” – без задоволення.
2. Матеріали справи № 50/237 повернути до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя
Судді
12.10.09 (відправлено)