Справа № 367/2522/15-ц Головуючий у І інстанції Карабаза Н. Ф.

Провадження № 22-ц/780/754/17 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1

Категорія 46 30.03.2017

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 березня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Журби С.О.,

суддів Голуб С.А., Коцюрби О.П.,

за участю секретаря Топольського В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою прокурора Київської області на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 11 жовтня 2016 року у справі за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Гостомельської селищної ради Київської області, ОСОБА_2 про визнання недійсним рішення  ради, державного акту на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки,

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2015 року перший заступник прокурора Київської області звернувся до суду в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України із вказаним вище позовом, який мотивував тим, що в ході перевірки дотримання вимог земельного законодавства прокуратурою виявлено факт порушення Гостомельською селищною радою Київської області вимог закону при виділенні громадянам земельних ділянок. Посилався, що рішенням Гостомельської селищної ради від 21 жовтня 2010 року №1449-56-У було затверджено проект землеустрою та передано безоплатно у приватну власність ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,1359 га для будівництва і обслуговування будинку по вул. Київській, 29 в селищі Гостомель Київської області.

На підставі даного рішення ОСОБА_3 видано державний акт на право власності на вказану земельну ділянку з кадастровим номером 3210945900:01:101:0137, серія ЯЛ № 381646, який був зареєстрований відділом Держкомзему у м. Ірпінь  за №011096602711.

На підставі договору купівлі-продажу від 09.12.2010 року ОСОБА_3 відчужила зазначену земельну ділянку на користь ОСОБА_4, а остання на підставі договору купівлі-продажу від 23.05.2014 року - відчужила її на користь ОСОБА_2

Прокурор вказував, що передача у власність ОСОБА_3 земельної ділянки відбулася з порушенням низки вимог чинного законодавства. Зокрема надана відповідачу ділянка перебуває за межами селища Гостомель, яке не має генерального плану, а отже селищна рада не мала права нею розпоряджатися, перевищивши свої повноваження. Крім того, спірна ділянка відповідно до рішення РМ УРСР № 673 від 20 червня 1956 року відноситься до земель державної власності лісогосподарського призначення і перебуває у постійному користуванні КП «Святошинське лісопаркове господарство», що стверджується проектом організації лісового господарства і планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування (квартал № 19). Отже, дана ділянка лісового фонду передана у власність ОСОБА_3 без її вилучення у встановленому порядку у КП «Святошинське лісопаркове господарство» та без зміни її цільового призначення. Посилався, що відповідно до Указу Президента України «Про зміну меж національного природного парку «Голосіївський» від 01.05.2014 року землі Київського комунального об’єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста «Київзеленбуд» були віднесені до території національного природного парку «Голосіївський», відтак є землями природно-заповідного фонду, якими розпоряджається Кабінет Міністрів України.

У зв’язку з наведеним, просив визнати недійсним рішення Гостомельської селищної ради від 21 жовтня 2010 року щодо передачі у власність ОСОБА_3 спірної земельної ділянки площею 0,1359 га та витребувати ділянку з володіння ОСОБА_2 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України. Судові витрати просив покласти на відповідачів.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 11 жовтня 2016 року у задоволенні позову прокурора відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, прокурор Київської області подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення та неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити по справі нове рішення про задоволення позову. Скаргу мотивував тим, що суд не дав належної оцінки факту порушення земельного законодавства при передачі спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_3, невірно застосував при вирішенні спору строк позовної давності, обмеживши КМ України на захист права державної власності на землю. За таких умов вважає, що рішення суду є незаконним та підлягає скасуванню.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне:

У відповідності до положень ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Перевіривши матеріали справи, колегія суддів апеляційного суду прийшла до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає наведеним вимогам, підстави для його скасування чи зміни відсутні.

За результатами розгляду справи суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність порушення порядку виділення спірної землі у власність ОСОБА_3, однак відмовив у задоволенні позову через пропуск строків звернення до суду. З наведеним висновками суду першої інстанції погоджується й колегія суддів апеляційного суду, вважаючи їх виваженими та обґрунтованими.

У відповідності до положень ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 256 ЦК України).

Відповідно вимог ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. В апеляційній скарзі прокурор Київської області зазначав, що про наявність вищевказаних порушень вимог закону прокурору стало відомо лише після проведеної у 2014 році перевірки, а Кабінету Міністрів України – взагалі після звернення прокурора, що з точки зору апелянта, обґрунтовує необхідність початку відліку строку позовної давності саме з цього часу. В той же час, з наведеною позицією апелянта колегія суддів погодитися не може. По-перше, як було встановлено судом першої інстанції в ході розгляду справи, відомості про виділення спірної землі неодноразово витребовувалися прокурором ще у 2010-2011 р.р. Крім того, позов у даній справі було пред’явлено на захист інтересів держави, а не прокуратури чи Кабінету Міністрів України як окремих юридичних осіб. Саме з того часу, як про передачу спірної землі «стало відомо» Державі, а не окремим її установам – органам прокуратури чи Кабінету Міністрів України, й має відраховуватися встановлений законом строк звернення до суду. Зважаючи на те, що набуте ОСОБА_3 право власності на спірну земельну ділянку пройшло державну реєстрацію, на підставі оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування їй було видано державний акт на право власності на вказану земельну ділянку, який був зареєстрований відділом Держкомзему у м. Ірпінь  в листопаді 2010 року. За таких умов, саме з вказаного часу Державі в особі її відповідного органу стало відомо про факт передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_3, відтак саме з цього часу й має відраховуватися встановлений законом строк для звернення до суду з метою захисту інтересів Держави. В той же час до суду прокурор з даним позовом звернувся лише в квітні 2015 року.

Як встановлено положеннями ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. При цьому сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи відповідну заяву відповідача ОСОБА_2 та зважаючи на пропуск позивачем встановленого законом строку позовної давності, суд першої інстанції й прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні як вимоги про визнання недійсним оскаржуваного рішення Гостомельської селищної ради, так і похідної від неї вимоги про витребування спірної землі на користь Держави в особі Кабінету Міністрів України.

На підставі викладеного колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір, повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин та закон, який їх регулює, а тому визнає дане рішення законним та обґрунтованим. Рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу прокурора Київської області відхилити.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 11 жовтня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий С.О. Журба

Судді: С.А. Голуб

ОСОБА_5