Справа № 2-А- 719/09

ПОСТАНОВА

ІМ’ЯМ УКРАЇНИ

8 вересня  2009 року         Ровеньківський міський суд Луганської області у складі головуючого судді Шумченко Л.В.,

при секретарі           Шевчук К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Ровеньки адміністративну справу за позовом  ОСОБА_1  до ОСОБА_2 управління Пенсійного  Фонду України в Луганській області,  ОСОБА_3 обласного військового комісаріату Міністерства оборони України, ОСОБА_2 управління Державного казначейства України в Луганській області  про  визнання неправомірними дій,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, у якому вказав, що відповідачем йому була призначена пенсія. Вважає, що під час перебування на пенсійному обліку відповідачем протиправно порушено його право на підвищення пенсії з 1 січня 1999 року по 31 грудня 2006 року на 200 % як інваліду війни третьої групи.  Відповідно до ст.25 п. Б Закону України №2262-Х11 від 09.04.1992 року, та ч. 3 ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (у редакції до 1 січня 2006 року) йому, як інваліду війни 3 групи, відповідач повинен був провести підвищення пенсії на 200 % мінімальної пенсії за віком. Відповідно до ст.19 Закону України «Про пенсійне забезпечення» мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі мінімального споживчого бюджету, яким є прожитковий мінімум визначений ст. 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» як вартісна величина набору продуктів харчування, а також мінімального набору послуг, необхідних для задоволення соціальних та культурних потреб особистості визначається як прожитковий мінімум застосовується для встановлення розміру мінімальної пенсії за віком. Згідно ч. 3 ст. 46 Конституції України розмір прожиткового мінімуму встановлюється законом. З огляду на викладене вважає, що  він як інвалід війни 3 групи, має право на підвищення його пенсії відповідно на 200% прожиткового мінімуму, розмір якого встановлюється законом, що відповідає Конституції України. В абзаці 3 п.6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20.03.2002 року № 5-рп/2002 та абзаці 8 п.4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007року №6-рп/2007 зазначено, що ОСОБА_4 про Державний бюджет України не може вносити зміни та зупиняти дії чинних Законів у частині встановлених ними пільг, компенсацій і гарантій, які фінансуються з бюджетів усіх рівнів. Згідно ст.8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Відповідно до ст.22 Конституції України, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів, або внесенні змін до чинних законів. Неприпустимість звуження прав і свобод ветеранів війни визнав Конституційний Суд України від 06.07.1999 року №8-рп/99 (справа щодо права на пільги), від 20.03.2002 року №5-рп/2002 (справа щодо пільг компенсацій і гарантій), від 17.03.2004 року №7-рп/2004 (справа про соціальний захист), від 01.12.2004 року №20-рп/2004 (справа про зупинення дії або обмеження пільг, компенсацій і гарантій), 09.07.2007р. №6-рп/2007 (справа щодо соціальних гарантій), від 22.05.2008 року №10-рп/2008 (справа щодо предмету та змісту закону про державний бюджет України), від 27.11.2008 року №26-рп/2008, Правова позиція з питань обмеження пільг, компенсацій і гарантій військовослужбовців полягає у тому: що комплекс організаційно правових та економічних заходів спрямованих на забезпечення соціального захисту їх та їх сімей зумовлений особливістю професійних обов'язків пов'язаних з ризиком для життя та здоров'я, жорсткими вимогами до дисципліни професійної придатності, певним обмеженням Конституційних прав та свобод. Здійснення таких заходів не залежить від розміру доходів цих осіб чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер.   Цими же Рішеннями Конституційного Суду України було визнано, що зменшення розміру гарантій і компенсацій суперечить також і вимогам ч. 3 ст. 2 Закону України №3551-12, згідно з якою  нормативні акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують  права і пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсними. В абзаці 10 п.6 цього рішення зазначено:                                         "Конституційний Суд України дійшов висновку, що на осіб, які за Законом України « Про статус ветеранів війни, гаранти їх соціального захисту " належать до ветеранів війни, повинні   поширюватися гарантії державного соціального захисту відповідно  до  положень  ч.5 с Конституції України". Конституційний Суд України в мотивувальній частині свого Рішення від  09.07.2007 року№6-рп/2007(справа про соціальні гарантії громадян) констатував, що неодноразово розглядав за зверненням суб 'єктів права на конституційне подання справи і приймав рішення, в  яких визнавав окремі положення законів про Державний бюджет України щодо зупинення або обмеження пільг такими, що не відповідають Конституції України . Проте незважаючи на зазначені рішення Конституційного Суду України, ревізія законами про Державний бюджет України пільг, компенсацій і гарант започатковано у 1995 році та набула системного характеру (абзац 3 п.3.2) Отже, враховуючі викладене, з огляду на положення ст. 22 Конституції України, при визначенні для виплати як інваліду війни 3 групи, він має право на підвищення його пенсії на 200% прожиткового мінімуму,  розмір якого встановлюється Законом України, вважає, що необхідно керуватися нормами ст.25 п. Б Закону  України №2262-Х11 від 09.04.1992 року, та ч. 3 ст.13 Закону України 33551-Х11 та ст. 28 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. №1058-V. В абзаці Рішення Конституційного Суду України від 03.06.1999р. №5-рп/1999 «До законодавчого визначення прожиткового мінімуму...має слугувати показник встановленої законом межі малозабезпеченості, розмір мінімальної пенсії за віком, встановлений законами на рівні прожиткового мінімуму, встановленні у 1999 році - 90.7 грн. 2000 році - 216.56 гри., 2001 році - 248.77 гри, з 01.01.2002 31.12.2003 року - 268.00 гри, у 2004 року - 284.69 грн. у 2005 рік - 332.00 гри, з 01.01.2006 31.03.2006 року - 350.00 грн. з 01.04.2006 року по 30.06.2006 рік - 359.00 грн. Мінімальні розміри пенсій за віком, встановленні Постановами Кабінету Міністрів України за відповідний рік, які не відповідають вимогам ст.22 та ч. 3 ст. 46 Конституції України, відповідно ст.19 Закону України від 05.11.1991 року                 №1778-ХІІ мінімальний розмір пенсії за віком встановлює рівні межі малозабезпеченості, а з 01.01.04р. - на рівні прожиткового мінімуму для осіб, які втратили  працездатність, згідно ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»  від 09.07.2003р. №1058-V. В абзаці 2 п.8 Рішення Конституційного Суду України від 03.06.1999 року № 5-рп/1999 «До законодавчого визначення прожиткового мінімуму... має слугувати показник встановленої   законом межі малозабезпеченості». Вперше законодавчо прожитковий мінімум був визначений у Законі України «Про затвердження прожиткового мінімуму на 2000 рік» від 05.10.2000р. № 2025-Ш, який набрав чинності  з 01.11.2000 року. Розмір мінімальної пенсії за віком з 2000 по 30 червня 2006 року становить:

Розмір мінім, пенс.     Термін дії

216.56 гри.             у 2000 р.

248,77 грн.             з 01.01.2001 р.-ЗІ.12.2001 р.

268,00 гри.             з 01.01.2002р.-31.12.2003 р.

284.69 грн.             у 2004 році.

332,00 гри.             у  2005 році.

200,00 гри.             з 01.01.2006 р.-31.03.2006 р.

359.00 грн.             з 01.04.2006 року по 30.06.2006 рік.

Проте відповідач спочатку (до 31.12.2006) підвищував відповідно до Постанови Кабінету України  пенсію позивача в значно занижених сумах в порушення Рішень Конституційного Суду Конституції України, та ст.25 п. Б. Закону України №2262-ХІІ та №3551-XIІ ч. 3 ст.13, з розмірі 19 грн. 91 коп., що суттєво зменшувало підвищення  пенсії позивача. Відповідно тому весь термін з 01.01.1999 до цього часу під час дії постанови Кабінету Міністрів України позивач вважає, що  мав право на отримання підвищення  пенсії у розмірі 200 % мінімальної пенсії за віком відповідно до ч. 3 ст.13 Закону України « Про статус ветеранів війни,   гарантії їх соціального захисту», та згідно ст.25 п. Б   №2262-Х11 від 05.10.2005 року в  порушення Конституції України прийнято ОСОБА_4 України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»,   яким передбачено з 01.07.2006 року зміну пенсії інвалідам війни 3 групи у розмірі 30 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Відповідно до цих змін позивачу  сьогодні і здійснюється відповідачем підвищення пенсії, але це не відповідає Конституції України так як ці виплати зменшені та не відповідають ст.22 Конституції України. Вважає, що вказані зміни не можуть стосуватися підвищення його  пенсії з 01.01.1999 року по 31.12.2006 року, так як це є зменшення його пенсії. Окрім того, згідно з вимогами ст.22 Конституції України при прийнятті   нових законів, або внесення змін до чинного законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод. Конституційний Суд України в своїх рішеннях вказав, що звуження змісту та обсягу існуючих  прав шляхом прийняття нових законів, або внесення змін до чинних законів не допускається, Скасування підвищення пенсій інвалідам війни суперечить вимогам ст. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійснені правосуддя » згідно якому   оскільки Конституція України має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої  дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акту з точки зору його відповідності Конституції України в усіх необхідних випадках  застосувати Конституцію України як акт прямої дії. Щодо сплати по підвищенню пенсії на 200% згідно  п. 3  ст.2, ст.13 Закону України № 3551-XI1 від 28.10.1993 року по заборгованості від 01.01.1999 року, станом на 31.12.2006 року, та згідно ст.25 п. Б Закону України №2262-Х11, яка уточнює та більш чітко трактує, п. 3 ст.2 Закону України №3551-Х11 від 28.10.93 року, що відповідає ч.7ст.9 КАС України, щодо рівноцінної заміни соціальних виплат по підвищенню щомісячного розміру пенсії інваліду війни 3 групи на 200 % , з розміру мінімальної пенсії за віком, яка відповідає прожитковому мінімуму на теперішній час та Конституції України.  Згідно  Концепції соціального забезпечення  населення  України  Ухваленою Постановою Верховної Ради України від 21.12.1993 року № 3758-ХІІ та відповідно Закону України, ч. І  ст. 1 ч. 1,2,3, ст.2 від 05.10.2000 року № 2017-111, та відповідно до ч.2 ст.12 від 16.11 2000 року № 2109-111, згідно ст.25 п. Б Закону України №2262-Х11 суми державної соціальної допомоги, не виплачених вчасно по вині органу, який назначає чи виплачує державну соціальну допомогу, виплачується за минулий час без урахування давності будь яким часом. При цьому виплата державної соціальної допомоги за пропущений час проводиться виходячи із прожиткового мінімуму, затвердженого на момент її виплати, з компенсацією за несвоєчасну її виплату. Тому виходячи із вище наведеного та опираючись на ОСОБА_4 України №2050-111 від 19.10.2000 року «Про компенсацію втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати » та №1282-12 від 03.07 1991 року «Про індексацію грошових дів населення» та Рішення Конституційного Суду України від 03.06.99р. № 5-рп/99; від 20.03.02р. № 5-I; від 01.12. 2004р. №20-рп/04; від 09.07.07р. № 6-рп/07; та ч.2 ст.12 Закону України від 16.11.2000 року 09-111, від 04.03.2004 року №1579-1У, та ч. І ст.16 від 05.10.2000 року № 2017-111. та згідно ст.ст.3,8, . ч. 3 ст.152, ч. І ст.9, ч.2,3 ст.22, ст.64 Конституції України. Враховуючи особливості  особливо жорстких умов виконання військових обов'язків, зумовлених жорсткими вимогами дисципліни та з особливо  небезпечним ризиком для життя по захисту Держави в умовах бойових дій, соціальні гарантії  та компенсації не можуть бути скасовані чи зменшенні згідно ч. З ст.22 Конституції України п.2 Закону України № 3551-Х11 від 28.10.1993 р., можуть бути рівноцінно замінені, але відповідач керувався підзаконними актами, які не відповідають Конституції України тому виплати проводив в значно занижених сумах. Як вважає позивач, мають виплатити із 669.00 грн. що відповідає мінімально прожитковому мінімуму та мінімальній пенсії. Позивач вважає, що йому не виплачено підвищення до пенсії з 01.01 1999 року по 31.12.2006 року (Сто дев’ять тисяч дев’ятсот п’ятдесят чотири гривні 28 коп.) складає суму: 109954.28 грн. Втрата частини доходу згідно 3% річних в сумі яка складає: 24453,00 грн. (Двадцять чотири тисячі триста п'ятдесят три грн. 00 коп.). Нарахування відсотків облікової ставки НБУ, згідно довідки управління НБУ у Луганській області в відповідності ч.6,7 ст.9 КАС України ст.ст. 1048, 1061 ЦК України, та Закону України №3477-06 згідно судової практики Рішення Європейського Суду з прав людини, справа ОСОБА_5 від 09.11.2004 року. Вважає, що загальна сума втрати частини доходу відповідно рівня облікової ставки НБУ з 01.01.1999 рок) січень 2008 року становить: 24475,19 грн. грн. Зважаючи на те що по вині відповідача ця пенсія і в цих розмірах не була призначена та не  виплачувалась, згідно ст.55 абзац 2 Закону України №2262-ХІІ від 09.04.1992 року, суми пенсії не одержані своєчасно з вини органу який призначає чи виплачує пенсію, пенсія виплачуються за минулий час без обмеження будь яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходу.  До цього часу позивачу виплату пенсії проводять в значно занижених розмірах. Просив суд визнати незаконними дії ОСОБА_3 обласного  військового комісаріату по заниженню розміру виплати пенсії, поновити строк на звернення до суду за захистом свого права на пенсійні виплати, так як Я до цього часу довіряв державі та державним службовцям; замінити відповідача з неналежного на належного; в зв'язку із передачею прав, функцій та  обов'язків по нарахуванню, призначенню, перерахунку та виплаті пенсії відповідачем ОСОБА_3 обласним військовим комісаріатом Міністерства Оборони України  відповідачу ОСОБА_2 управлінню Державного Пенсійного фонду України в Луганській області 01.01.2007 року, визнати відповідача неналежним ОСОБА_3 обласний військовий комісаріат  Міністерства Оборони України, а відповідача ОСОБА_6 управління Державного Пенсійного фонду України в Луганській області - належним відповідачем.     Стягнути з належного відповідача ОСОБА_2 управління Державного Пенсійного фонду в Луганській області, щодо занижених виплат пенсії з 01.01.1999 року по 31.06.2006 рік матеріальну шкоду на його користь на час подачі позову у сумі: 109954.28 грн. Стягнути з  ОСОБА_2 управління Державного Пенсійного фонду в Луганській області нанесену матеріальну шкоду  з урахуванням втрати частини доходу 3% річних в сумі 24453,00 грн. Стягнути з ОСОБА_2 управління Державного Пенсійного фонду в Луганській області нанесену матеріальну шкоду по втраті частини доходу відповідно рівня облікової ставки НБУ з 01.01.1999 року по січень 2008 року  у сумі  24475,19 грн.  Зобов'язати Управління Державного казначейства Луганської області забезпечити виконання рішення суду відповідача грошовими коштами. Зобов'язати відповідача надалі виплачувати йому  пенсію на 200% у відповідності до вимог законодавства.

Позивач та його представник в судове засідання не з’явились, хоча були належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи. Подали до справи заяву, у якій просили розглядати справу за їх відсутності, підтримали заявлені вимоги у повному обсязі.

Представник ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України в Луганській області в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, суду пояснила, що згідно зі ст.99 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" від 489-У, який набрав чинності з 01.01.2007 року, військовослужбовцям, особам начальницького ладу, які мають право на пенсійне забезпечення на умовах Закону України "Про пенсійне забезпечення  осіб,   звільнених з військової служби,   та деяких інших осіб",   пенсії призначаються (перераховуються) органами Пенсійного фонду України. Таким чином, головному управлінню Пенсійного фонду України в Луганській області з   01.01.2007 року передано  функції з призначення (перерахунку) пенсій деяким категоріям громадян на підставі даних, наданих силовими структурами, з яких звільняється особа. ОСОБА_6 управління Пенсійного фонду України в Луганській області не є правонаступником ОСОБА_3 обласного військового комісаріату . Згідно статті 104 Цивільного кодексу України правонаступництво передбачає передання однією особою іншим юридичним особам всього свого майна, прав та обов'язків, та має місце при приєднанні, поділу або перетворенні юридичної особи. Відповідно до діючого законодавства, правонаступництво має місце при реорганізації юридичної особи, а саме, злитті, приєднанні, поділу або перетворенні. Жодним нормативно-правовим актом України не передбачено правонаступництво органами Пенсійного фонду   України прав та обов'язків таких державних органів як: Міністерство оборони, Міністерство внутрішніх справ, Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту від наслідків Чорнобильської катастрофи, Служба безпеки, Державна податкова адміністрація, Державний департамент з питань виконання покарань та інші органи, що здійснюють призначення пенсій згідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". Відповідно до листа Міністерства юстиції України від 30.03.2007 №21-46-139, органи Пенсійного фонду України не є правонаступниками Міністерства оборони України та немає законних підстав відповідати по заборгованості, яка виникла до набрання чинності Законом України "Про державний бюджет на 2007 рік", тобто до  01.01.2007 року. До 2007 року кошти на призначення та виплату пенсій вищезазначеній категорії  громадян, які мають право на пенсійне забезпечення на умовах Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" передбачались у законах України про Державний бюджет на відповідний рік зазначеним вище органам, а з 01.01.2007 року кошти на призначення ту пенсій цим особам передбачені Пенсійному фонду України. На підставі вищевикладеного, головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області не може   бути відповідачем по справі про стягнення заборгованості по пенсійному забезпеченню, тому що не є правонаступником уповноважених органів. Відповідно до статті 13 Закону України " Про статус ветеранів війни, гарантії їх чого захисту",   в редакції ,що була чинною до 01 січня 2006 року   - "інвалідам війни пенсії підвищуються: інвалідам І групи - у розмірі 400 процентів мінімальної пенсії за віком, інвалідам II групи – у розмірі 350   процентів мінімальної пенсії за віком, інвалідам III групи - у розмірі 200   процентів мінімальної пенсії за віком". Постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1996   р. № 831 було змінено мінімальний розмір пенсії з 01.08.1996 року та з урахуванням грошової реформи 1996 року він склав 16 грн. 62 коп. Законом України від 15.07.1999 р. № 979-ХІУ „Про підвищення мінімального розміру пенсії" мінімальний  розмір пенсії за віком з 01.09.1999   р. було встановлено в розмірі 24 грн. 90 коп., але мінімальний розмір пенсії установлений цим Законом не застосовувався для визначення розмірів соціальних пенсій, надбавок та інших доплат до пенсії ( стаття 3 цього Закону), а поширюється тільки на трудові пенсії,   що призначаються відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» (стаття 1 Закону). Тобто для розрахунку підвищень відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії  їх соціального захисту» залишалося 16 грн. 62 коп.  Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 10.11.2000 року № 1686 збільшення мінімальних розмірів пенсій проводилося: з 01.12.2000 р. - до 30 грн. , з 01.04.2001 р. - до 34 грн. , але збільшення мінімального розміру пенсій  передбачене цією Постановою, також не застосовувалося для визначення розмірів соціальних пенсій , надбавок, підвищень та інших доплат до пенсій ( пункт 7 постанови). Пунктом 4 цієї Постанови було встановлено, що з 1 грудня 2000 року розрахунок підвищень та надбавок, передбачених Законом України  «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» проводиться,  виходячи з розміру 18 грн. 10 коп. Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2001 р. № 741 було змінено мінімальний розмір  пенсії з 01.08.2001р. до 39 грн., але цей мінімальний розмір пенсії не застосовується для визначай розмірів соціальних пенсій, надбавок та інших доплат до пенсії ( пункт 5 постанови), а поширюєш тільки   на трудові пенсії, що призначаються відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення». Тобто для розрахунку підвищень відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх  соціального захисту» залишалося 18 грн. 10 коп. Постановою Кабінету Міністрів України від 19.12.2001 р. № 1706 було змінено мінімальний рози пенсії з 01.01.2002р. до 43 грн., але цей мінімальний розмір пенсії не застосовується для визначення розмірів соціальних пенсій, надбавок та інших доплат до пенсії ( пункт 4 постанови), а поширюється  тільки   на трудові пенсії, що призначаються відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення». Тобто для розрахунку підвищень відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» залишалося 18 грн. 10 коп. Кабінет Міністрів України 03.01.2002 року прийняв Постанову " Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету" № 1 (далі - Постанова КМУ №1) . Відповідно до пп. е п. 2 Постанови КМ У № 1 встановлено, що з 01.01.2002 р. розрахунок підвищень, передбачених Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" під час призначення та перерахунку пенсій відповідно до   Закону України "Про пенсійне забезпечення", "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб", виходячи з розміру 19 грн. 91коп. У подальшому було ще два підвищення мінімального розміру пенсії за віком: відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 року № 279 мінімальний розмів пенсії за віком з 01.04.2002р. складав - 47 грн. 30 коп., відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.04.2003 р. № 544 мінімальний розмір пенсії за віком з 01.07.2003р. складав - 50 грн. , але ці мінімальні розміри пенсій не застосовувалися для визначення розмірів соціальних пенсій, надбавок та інших доплат до пенсії, а поширювалися тільки на  трудові пенсії, що призначалися відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення». Тобто для розрахунку підвищень відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» залишалося 19 грн. 91 коп. Разом з тим, частиною третьою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р.(далі ОСОБА_4 України № 1058) встановлено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї ж статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим законом. Враховуючи наведене, положення статті 28 Закону України №1058 щодо мінімального розміру пенсії не застосовується для визначення розмірів підвищення до пенсії, передбаченого статтями 12 та 14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Виходячи з наведеного, підстав для застосування частини першої статті 28 Закону України №1058 при нарахуванні підвищення до пенсії відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту " немає. До 12.01.2005 року при призначенні пенсій, надбавок та підвищень не застосовувалося таке поняття як рівень прожиткового мінімуму, і тільки при внесенні змін до статті 28 Закону України №1058 мінімальний розмір пенсії за віком, при наявності трудового стажу 25 років для чоловіків і 20 років для жінок став установлюватися на рівні прожиткового мінімуму, але це застосовувалося виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом (згідно зі статтею 9 вищеназваного Закону). Правомірність позиції ПФУ повністю підтверджена і знайшла своє втілення у п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.04.2005 року № 4   "Про окремі питання застосування судами України законодавства про пенсійне забезпечення військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби), осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб". Згідно п. 3 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» інвалідам війни пенсії або щомісячне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується інвалідам 3 групи у розмірі 30 процентів прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність. Якщо припустити правильність позиції позивача, то ОСОБА_4 України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 05.10.2005 р. №2939-ІУ необхідно було б визнати неконституційним, оскільки при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу прав (ст. 22 Конституції України). Конституційний Суд України станом на 01.01.2009 року не визнав неконституційним ОСОБА_4 України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 05.10.2005 рл№2939-ІУ. Щодо виплати 3 % річних та ставки НБУ, то пенсійним законодавством не передбачено такі виплати за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, на відміну від норм цивільного законодавства, які не застосовуються до цих спірних правовідносин. Відповідно до ч. 2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк , який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Позивач міг дізнатися про те, що його право було порушено з моменту видання відповідних нормативно-правових актів та в момент призначення пенсії. Відповідно ч. 1 ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна зі сторін. ОСОБА_6 управління Пенсійного фонду України в Луганській області наполягає на відмові в задоволенні позовних вимог у частині перерахунку раніше призначеної на підставі того, що позивачем був пропущений строк звернення до суду.

Представник  ОСОБА_3 обласного військового  комісаріату Міністерства оборони України  в судове засідання не з’явився, надав до суду письмові заперечення проти позову, у яких просив справу розглянути за його відсутності. Заперечував проти позову з наступних підстав. Частиною 2 статті 10 Закону України від 15 червня 2004 року № 1769-1V „Про внесення змін до статті 43 Законові України „Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складові органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" встановлено, що "Пенсійне забезпечення   осіб офіцерського складу, прапорщиків і мічманів, військовослужбовців надстрокової служби та військової служби за контрактом, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, та членів їх сімей згідно з цим Законом здійснюється   Міністерством оборони України, спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону України, Управлінням державної охорони, органами управління інших військових формувань. Службою безпеки України, Міністерством внутрішніх справ України, Державною податковою адміністрацією України. Державним департаментом України з питань виконання покарань. Міністерством України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи в порядку, що визначається   Кабінетом Міністрів України ." Тобто вказаний ОСОБА_4 України відсилає до відповідних нормативних документів прийнятих Кабінетом Міністрів України. Відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.96. № 831, надбавки, підвищення і додаткові пенсії, яки базуються на мінімальної пенсії за віком (1500000 крб.) були збільшені в 1,108 разів і склали 1662000 крб. З 01.08.1996 року , що дорівнює 16 гри. 62 коп. Постановою Кабінету Міністрів від 03.01.2002 року № 1 "Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок державного бюджету", зі змінами, внесеними статтею 3 Постанови Кабінету Міністрів України "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" від 27.08.2003 № 1350, у статті 2 встановлено, що "виходячи з розміру 19 грн. 91 коп.   провадиться розрахунок:  підвищень, передбачених Законом України „Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складові органів внутрішніх справ та деяких інших осіб". Статтею 5 Постанови Кабінету Міністрів України "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу - органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" від 27.08.2003 № 1350 встановлено, що ця постанова набирає чинності з 1 жовтня 2003 року. Відповідно даних, яки знаходяться у пенсійної справі позивача, він отримує пенсію з моменту призначення по дійсний час. При цьому до 31.12.2006 року пенсію він отримував через ОСОБА_3 обласний військовий комісаріат, а з 01.01.2007 року почав отримувати через ОСОБА_6 управління Пенсійного фонду України в Луганської області. Законом України від 20.12.2005 року № 3235- IV "Про Державний бюджет України на 2006 рік" статтею 65   встановлено: "Затвердити на 2006 рік прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 453 грн., з 1 квітня - 465 гри., з 1 жовтня - 472 грн., та для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років: з І січня-400 грн.. з 1 квітня-410 гри., з 1 жовтня 418 грн.: дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 514 грн., з І квітня - 527 гри., з 1 жовтня 536 грн.; працездатних осіб: з 1 січня - 483 грн., з 1 квітня - 496 грн., з 1 жовтня 505 грн.;  осіб, які втратили працездатність: з 1 січня -350 грн., з 1 квітня — 359 грн., з 1 жовтня 366 грн. Розміри державних соціальних гарантій на 2006 рік, що визначаються залежно від прожиткового мінімуму, встановлюються відповідними законами, цим Законом та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України." Крім того, Відповідно до Закону України від 5 жовтня 2005 року N 2939-IV "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" пункт 8 частини другої статті 7 викласти в такій редакції: "8) осіб, які брали безпосередню участь у бойових діях під час Великої ОСОБА_7 війни та війни з Японією і стали інвалід внаслідок загального захворювання або захворювання, отриманого під час проходження військової служби чи служби в органах внутрішніх справ, державної безпеки, інших військових формуваннях".     Частину четверту статті 12 викласти в такій редакції: "Учасникам бойових дій пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачує, замість пенсії, підвищуються в розмірі 25 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність". Частину четверту статті 13 викласти в такій редакції: "Інвалідам війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується зам пенсії, підвищуються: інвалідам І групи— у розмірі 50 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втрапили працездатність, інвалідам ІІ  групи — 40 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. III групи — 30 процентів прожиткового мінімуму; для осіб, які втратили працездатність".     Частину четверту статті 14 викласти в такій редакції: "Учасникам війни, нагородженим орденами і медалями колишнього Союзу PCP за самовіддану працю і бездоганну військ службу в тилу в роки Великої ОСОБА_7 війни, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, виплачується замість пенсії, підвищуються на 15 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, учасникам війни — на 10 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність". Частину четверту етапі 15 викласти в такій редакції: "Членам сімей, зазначеним у пункті 1 статті 10 цього Закону, а також дружинам (чоловікам) померлих інвалідів ОСОБА_7 війни, які не одружилися вдруге, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, виплачується замість пенсії, підвищуються на   25 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Дружні (чоловікам) померлих учасників війни і бойових дій. партизанів і підпільників, визнаних за життя   інвалідами від загальні захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 10 процентів прожиткового мінімуму для осіб, : втратили працездатність". Пункт 1 статті 16 викласти в такій редакції: "1) надбавки до пенсій   або щомісячного довічного грошовою утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачує її замість пенсії, які вони отримують, у розмірі 70 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність". (ОСОБА_8 положення.    ОСОБА_4 набирає чинності з 1 січня 2006 року, крім пунктів 2 і 5. які набирають чинності з І липня 2006 року, та пункт   4. який набирає чинності з 1 січня 2007 року." До цього діяли: частина 4 статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії і соціального захисту" від 22.10.93 № 3551- XII, якою було передбачено: "Інвалідам війни пенсії  щомісячне довічне грошове утримання, що виплачується замість пенсії підвищуються: інвалідам 1 групи розмірі 400 процентів мінімальної пенсії за віком: 2 групи - 350 процентів мінімальної пенсії за віком; групи - 200 процентів мінімальної пенсії за віком."; Частина 4 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.93 № 3551- XII. якою було передбачено: „Учасникам бойових дій пенсії або щомісячне довічне грошове утримання, що виплачується замість пенсії підвищуються в розмірі 15 процентів мінімальної пенсії за віком."; Частина 4 статті 14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.93 № 3551- XII, якою було передбачено: „Учасникам війни, нагородженим орденами і медалям колишнього Союзу PCP за самовіддану працю і бездоганну військову службу в тилу в роки ОСОБА_7 війни, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання, що виплачується замість пенсі" підвищуються на 75 процентів мінімальної пенсії за віком, іншим учасникам війни - на 50 проценті мінімальної пенсії за віком."; Частина 4 статті 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.93 № 3551- XII, якою було передбачено: „Членам сімей, зазначеним у пункті 1 статті 10 цього Закону а також дружинам (чоловікам) померлих інвалідів Великої ОСОБА_7 війни, які не одружились вдруге пенсії або щомісячне довічне грошове утримання, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 15 процентів мінімальної пенсії за віком. Дружинам (чоловікам) померлих учасників війни і бойових дії партизанів і підпільників, визнаних за життя інвалідами від загального захворювання, трудового каліцтва ті з інших причин, які не одружилися вдруге, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання, щі виплачується замість пенсії, підвищуються на 50 процентів мінімальної пенсії за віком." Вважають, що позов суперечить таким чином і статті 22 Конституції України, абзацом 3 якої встановлено, що при-прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Законом України від 09.04.92. № 2262-Х11 ..Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складові органів внутрішніх справ та деяких інших осіб", зі змінами внесеними Законом України від 04.04.2006 року № 3591-4 передбачено; " Стаття 15.   Підвищення пенсій за вислугу років особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д" статті 1-2 цього Закону, які мають право на пенсію за цим Законом і які є ветеранами війни, та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" ( 3551-12 ), пенсії за вислугу років підвищуються в порядку і на умовах, передбачених зазначеним Законом." « Стаття 25.   Підвищення пенсій по інвалідності Особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д" статті 1-2 цього Закону, які мають право на пенсію за цим Законом і які є ветеранами війни, та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" ( 3551-12 ), пенсії по інвалідності підвищуються в порядку і на умовах, передбачених зазначеним Законом." " Стаття   39. Підвищення пенсій у разі втрати годувальника. Пенсії у разі втрати годувальника ветеранам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" ( 355 1-12 ), підвищуються в поряд на умовах, передбачених зазначеним Законом." Вищевказане знайшло своє відображення і у ст. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України 15.04.2005 року № 4 „Про окремі питання застосування судами України законодавства про пенсі забезпечення військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби), осіб начальницької рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб", якої встановлено: „13. У ст. 15 ОСОБА_4) 2262-ХІІ передбачено підвищення пенсій за вислугу років. Зокрема, особам офіцерського скла прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контракт особам, які мають право на пенсію згідно з цим Законом і є ветеранами війни або особами, на котрих поширюється дія Закону від 22 жовтня 1993 р. № 3551-Х11 «Про статус ветеранів війни, гарантії соціального захисту», пенсії за вислугу років підвищуються у відповідних відсотках від розміру мінімальної  пенсії за віком. Таке підвищення провадиться виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком — 19 грн. коп.. встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 3 січня 2002 р. № 1 «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яг здійснюється за рахунок коштів державного бюджету», дію якої з 1 жовтня 2003 р. поширено на вказаних осіб постановою Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2003 р. № 1350 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб»." Просив відмовити в задоволені позовних вимог.

Представник ОСОБА_2 управління державного казначейства України в судове засідання не з’явився , надав до суду письмові заперечення проти позову, у яких просив справу розглянути за його відсутності. Заперечував проти позову з наступних підстав. Конституція України не містить норм, які б встановлювали ієрархічну залежність одних законів  від інших. Прийняті Верховною Радою України закони є актами рівної юридичної сили.  Єдиним законом України, який Конституція України виокремлює серед інших, є закон про Державний бюджет України. Зокрема, суттєві його відмінності полягають у тому, що згідно з Конституцією України цей закон приймається щорічно і має визначений термін дії (ч. І ст.96 Конституції), суб'єктом права законодавчої ініціативи щодо цього закону є тільки Кабінет Міністрів України. Крім того, відповідною конституційною нормою чітко окреслено коло питань, які можуть бути врегульовані  тільки цим законом. А саме, виключно законом про Державний бюджет Україні визначаються видатки на загальносуспільні по треби, розмір і цільове спрямування цих видатків   ( ч. 95 Конституції  України). За цим конституційним приписом у разі, якщо застосування пільг і компенсацій та гарантій для певних категорій громадян, у тому числі виплата допомоги для ветеранів війни,  потребує фінансування за рахунок коштів Державного бюджету, його обсяги не можуть визначатися  будь-яким іншим законом, крім закону про Державний бюджет України. При визначенні таких обсягів повинні враховуватись вимоги ст.95 Конституції України щодо справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами, територіальними громадами та збалансованості бюджету України, тобто усі суспільні потреби, які тягнуть за собою видатки з Державного бюджету України, мають бути задоволені виходячи з фінансових можливостей держави. Такі самі концептуальні підходи закріплені зокрема, в положеннях статті 22 Загальної декларації прав  людини, згідно з якими кожна людина як член суспільства має право на соціальне забезпечення здійснення необхідних для підтримання її гідності, вільного розвитку її особи прав у економічній та культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва та відповідно  структури і ресурсів кожної держави. Частиною другою статті 4 Бюджетного кодексу України встановлено, що при здійсненні бюджетного процесу в Україні положення нормативно-правових актів застосовуються лише в частині, в якій   вони не суперечать положенням закону про Державний бюджет України. Законом про Державний бюджет України щорічно затверджуються бюджетні призначення головним розпорядникам бюджетних коштів. Частиною другою статті 51 Бюджетного кодексу України встановлено, що відповідно   затвердженого бюджетного розпису розпорядники коштів Державного бюджету України одержують відповідні бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів. Затвердження, а також   коригування протягом бюджетного року кошторисів бюджетних установ здійснюється розпорядниками  бюджетних коштів відповідно до затвердженого бюджетного розпису Державного бюджету України. К основним плановим документом бюджетної установи, який надає повноваження щодо доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною  установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на бюджетний період відповідно бюджетних призначень. Згідно із частиною четвертою зазначеної статті відповідальність за управління бюджетними  асигнуваннями і здійснення контролю за виконанням процедур та вимог, встановлених Бюджетним  кодексом України несуть розпорядники бюджетних коштів. Згідно з Порядком обслуговування державного бюджету за видатками, затвердженими наказом  Державного казначейства України від 25 травня 2004 року XII 84 зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 10 червня 2004 року за №716/4315, виділення коштів з державного бюджету України здійснюється шляхом перерахування органами Державного казначейства на основі затверджених для цього кошторисів видатків бюджетних установ. Асигнування,  що передбачаються кошторисами, надаються головним розпорядникам бюджетних коштів, які здійснюють безпосередній розподіл коштів між відповідними установами. ОСОБА_2 розпорядником коштів для виплати разової грошової допомоги, передбаченої
України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», є Міністерство праці і
соціальної політики України (бюджетна програма КПКВ 2501150). Виходячи з того, що законодавством врегульовані правовідносини щодо виплат передбачених  Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», тому позовні вимоги не ґрунтуються на нормах чинного законодавства і задоволенню не підлягають. Також позивач не вірно визначив процесуальний статус ОСОБА_2 управління Державного казначейства України у Луганській області. Відповідно до ст.61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Позивач не сформулював до ОСОБА_2 управління ніяких вимог і не представив факти порушення  законодавства з боку останнього. Більш того, ні якими діями або бездіяльністю законні права і інтереси по відношенню до Позивача з їх боку порушені не були. Відповідно до ст.48 Бюджетного кодексу та Положення про Державне казначейство України, затвердженого Кабінетом міністрів України 21.12.2005 року №1232, здійснюють лише функції по  розрахунково-касовому обслуговуванню   державного бюджету. Відповідно до Закону України «Про  платіжні системи та перерахування коштів в Україні" розрахункове-касове обслуговування - послуги, що надаються банком клієнту на підставі відповідного договору, укладеного між ними,   які пов'язані із переказом коштів з рахунка (на рахунок) цього клієнта, видачею йому кошти в  готівковій формі, а також здійсненням інших операцій, передбачених договором. Органи Державного казначейства України на виконання ч.2 ст. 19 Конституції України діють лише на підставі, в межах повноважень та способами, які передбачені Конституцією та законами України. Фінансування державних органів чи будь-яких інших осіб, не відноситься до  їх повноважень. Що стосується зобов'язання забезпечити виконання грошовими коштами,  то позивач не врахував той факт, що основна функція казначейства це розрахунково-касове обслуговування  розпорядників бюджетних коштів і казначейство не має ні обов'язків ні повноважень з нарахування чи сплати вказаної допомоги, тобто позивач зробив висновки, що не   відповідають умовам бюджетного законодавства та просить зобов'язати ОСОБА_6 управління Державного казначейства України у Луганській області здійснити заходи, які виходять за межі їх   повноважень казначейства та суті казначейського обслуговування розпорядників бюджетних   коштів. Позивач пропустив строк звернення до суду з вимогами щодо стягнення недоплаченої щорічної разової грошової допомоги за 1999 - 2007 р. Відповідно  до  положень  статті   99  Кодексу  адміністративного  судочинства  Україні адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного  позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін (частина перша статті 100). Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особі встановлюється  річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, оскільки позивач міг та повинен був дізнатися про норми, що введені законами про Державний бюджет України на відповідний рік (1999-2007рр.), які обов'язково оприлюднюються у офіційних виданнях тому вимоги позивача є безпідставними, зв'язку з тим, що позивач пропустив строк звернення до суду, ОСОБА_6 управління Державного казначейства України у Луганській області наполягає на застосуванні судом зазначеної норми при вирішенні  спору. Просили відмовити у задоволенні позову.

Вислухавши представника ОСОБА_2 управління ПФУ в Луганській області, дослідивши  письмові матеріали справи та надані сторонами докази, суд вважає позов таким, що задоволенню не підлягає з наступних підстав.

В судовому засіданні було встановлено, що позивач має статус ветерана війни та отримує пенсію , в тому числі з 01 січня 2007 року – в управлінні ПФУ в м. Ровеньки Луганської області. До 1 січня 2007 року пенсійна справа ОСОБА_1 знаходилась в ОСОБА_3 обласному військовому комісаріаті міністерства оборони України.

Статтею  17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», передбачено, що основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень. До числа основних державних соціальних гарантій включаються:

•   мінімальний розмір заробітної плати;

•   мінімальний розмір пенсії за віком.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», виключно законами України визначаються: - мінімальний розмір заробітної плати; - мінімальний розмір пенсії за віком. Державні соціальні гарантії є обов’язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Стаття 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» встановлює, що  прожитковий мінімум застосовується для встановлення мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», інвалідам війни, особам які до них прирівняні, пенсії або щомісячне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії підвищуються: інвалідам 1 групи – у розмірі 400% мінімальної пенсії за віком; інвалідам 2 групи – у розмірі 350% мінімальної пенсії за віком; інвалідам 3 групи – у розмірі 200% мінімальної пенсії за віком.

Погоджуючись з думкою позивача відносно того, що  стосовно визначення розміру мінімальної пенсії за віком при призначенні йому доплати до пенсії належало застосовувати відповідні нормативні акти, що не  суперечать Конституції України, суд не може задовольнити заявлені ним позовні вимоги з наступних підстав.

31 березня 2009 року позивач звернувся до суду з позовом , у якому висловив незгоду з розміром надбавки до його пенсії, встановленої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у розмірі 200 % мінімальної пенсії за віком за період з 1 січня 1999 року по  31 грудня 2006 року.

Згідно ч. 2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлено річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 100 КАС України, пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Позивач разом із заявленням клопотання  про поновлення строку звернення до суду не навів поважних причин його пропуску, зазначивши лише, що причиною пропущення вказаного строку є необізнаність у правових питаннях і довіру до державних службовців. Суд вважає, що незнання діючого законодавства  не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду, так як відповідно до ст. 57 Конституції України, всі законодавчі акти, які стосуються прав та обов’язків громадян обов’язково підлягають оприлюдненню.

У зв’язку з тим, що позивач пропустив строк звернення до суду з вимогами про виплату підвищення до пенсії як інваліду війни ІІ групи за період з 1 січня 1999 року по 31 грудня 2006 року, а відповідачі наполягають на  застосуванні вказаного строку, суд вважає за необхідне відмовити позивачу у його позовних вимогах.

Посилання позивача та його представника на можливість застосування  судом  ч. 4 ст. 99 КАС України у зв’язку з  подання ними 12 травня 2009 року заяви щодо примирення з відповідачами, суд вважає необґрунтованими, оскільки на момент подання такої заяви в суді вже знаходився позов ОСОБА_1Г ., тобто в момент подання такої заяви досудове врегулювання  не могло бути застосовано.

Крім того, суд вважає, що названі позивачем суми неможливо стягнути з ОСОБА_2  управління Пенсійного фонду України, оскільки  в період, за який призначено позовні вимоги, призначення пенсії ОСОБА_1 здійснював ОСОБА_3 обласний військовий комісаріат Міністерства оборони України, на що отримував відповідне фінансування з Державного бюджету України. ОСОБА_6 управління Пенсійного фонду України в Луганській області не є правонаступником ОСОБА_3 обласного військового комісаріату .

На підставі вищевикладеного, керуючись Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Законом України «Про прожитковий мінімум»    ст.ст.  99,100,158-159,160-162,163 , 185,186 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1  до ОСОБА_2 управління Пенсійного  Фонду України в Луганській області,  ОСОБА_3 обласного військового комісаріату Міністерства оборони України, ОСОБА_2 управління Державного казначейства України в Луганській області  про  визнання неправомірними дій відмовити у зв’язку з необґрунтованістю.

    Постанова  може бути оскаржена в Донецькому апеляційному адміністративному суді  у  двадцятиденний строк  після подання заяви про  апеляційне оскарження.

    Заяву про апеляційне оскарження постанови може бути подано протягом десяти днів з дня її проголошення в повному обсязі.

Суддя                                                                                         Л.В. Шумченко