ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

Вищий  господарський  суд  України  у  складі  колегії  суддів:

В С Т А Н О В И В:

          У березні 2009 року Товариство звернулося до господарського суду Чернігівської області з позовом до Підприємства та просило суд стягнути з відповідача 10 274 грн. основного боргу, 661,55 грн. –пені, 1 164,80 грн. –інфляційних, 229,57 грн. –річних, обґрунтовуючи позовні вимоги неналежним виконанням відповідачем умов договору щодо оплати виконаних позивачем робіт.

          Рішенням господарського суду Чернігівської області від 23.04.2009 р. (суддя Михайлюк С.І.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.06.2009 р. (судді: Іваненко Я.Л., Євдокимов О.В., Пантелієнко В.О.), позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з постановою, Підприємство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 02.06.2008 р. між Підприємством (Замовник) та Товариством (Виконавець) укладено Договір підряду № 484 (надалі – Договір), згідно умов якого замовник доручив, а виконавець зобов'язався виконати роботи з поточного ремонту водонапірної вежі Підприємства.

Відповідно до п. 2.1. Договору загальна вартість робіт визначається договірною ціною на виконання робіт, яка є невід'ємною частиною Договору. За договірною ціною, погодженою сторонами, вартість робіт склала 15 724 грн.

Пунктом 2.2. Договору встановлено, що до початку робіт Замовник зобов'язався перерахувати Виконавцю аванс в розмірі 4 200 грн.

Згідно п. 2.3. Договору остаточний розрахунок за виконані роботи  за Договором здійснюються протягом 5 банківських днів з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі робіт та акту Ф-2, довідки Ф-3.

Укладений Договір є підставою для виникнення у сторін господарських зобов'язань відповідно до ст. ст. 173, 174 ГК України (ст. ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як встановлено судами, на виконання умов Договору Товариство виконало ремонтні роботи водонапірної вежі Підприємства, про що свідчить акт приймання виконаних робіт, підписаний сторонами 25.06.2008 р.

          Проте, Підприємство розрахувалося за виконані роботи частково, у зв'язку з чим в нього утворилася заборгованість перед Товариством загальною сумою 10 274 грн.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правомірних висновків щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу у вказаному розмірі.

Відповідно до ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 6.2. Договору передбачено, що за несвоєчасне здійснення платежів Замовник несе відповідальність у вигляді сплати пені в розмірі ставки НБУ за кожний день прострочення.

Згідно п. 6 ст. 232 ГК нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Зважаючи на зазначене, судами попередніх інстанцій правомірно та обґрунтовано встановлено розмір пені у сумі 661,55 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з підставними висновками судів про стягнення з відповідача 1 164,80 грн. інфляційних та 229,57 грн. –3 % річних.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 1115 ГПК України та частин 1, 2 статті 1117 ГПК України, касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Посилання оскаржувача на інші обставини не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на положення ст. 1117 ГПК України та з підстав їх суперечності матеріалам справи.

Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, в зв’язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ВАТ "Прилуцький завод "Білкозин" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2009 р. у справі № 2/37  залишити без змін.

Головуючий, суддя                                                                      В. Дерепа

С у д д і                                                                                          Б. Грек

О. Подоляк