ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 жовтня 2009 р. № 32/143пд
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, суддіРазводової С.С. (доповідач),
суддівПлюшко І.А., Бернацької Ж.О.
розглянувши касаційну скаргу ВАТ "Монтажно-технологічне управління "Союз"
нарішення господарського суду Донецької області від 26.05.09р.
у справі№ 32/143пд
за позовомВАТ "Монтажно-технологічне управління "Союз"
доДП "Азов" ВАТ "Монтажно-технологічне управління "Союз", СПД –фізичної особи ОСОБА_1.
провизнання недійсним договору купівлі-продажу
За участю представників сторін
від позивача Лісний О.М. доруч.,
від відповідача не з'явилися
В С Т А Н О В И В:
Відкрите акціонерне товариство “Монтажно-технологічне управління “Союз”(далі по тексту –Компанія) звернулося до господарського суду Донецької області з позовною заявою до дочірнього підприємства “Азов” відкритого акціонерного товариства “Монтажно-технологічне управління “Союз”(далі по тексту –Фірма) з позовом про скасування договору купівлі-продажу від 18.12.04 року № 3878 (далі –Договір), яким відчужено гараж літ.Г-1 та блок-пункт АЗС літ.Д-1, розташовані в місті Маріуполі по вулиці Матросова 7 загальною площею 28 м2 (далі по тексту –Приміщення).
Позивач змінив предмет позову, вимагаючи визнання Договору недійсним та повернення Приміщення Фірмі в порядку реституції.
В порядку статей 24 та 27 ГПК України було залучено відповідача - суб’єкта підприємницької діяльності-фізичну особу ОСОБА_1 (далі –Покупець)
Рішенням господарського суду Донецької області від 26.05.2009 року у справі № 32/143пд (судді: Мєзєнцев Є.І., Джарти В.В. та Новікова Р.Г. ) в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ВАТ "Монтажно-технологічне управління "Союз" звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Донецької області від 26.05.09р., а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення та невірне застосування судом норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши доповідь судді доповідача, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, згідно акту від 02.01.01 року відкрите акціонерне товариство “Монтажно-технологічне управління “Союз” як засновник передала дочірньому підприємству “Азов” відкритого акціонерного товариства “Монтажно-технологічне управління “Союз” майно у якості первісного внеску до статутного фонду, у тому числі Приміщення.
В подальшому 02.12.04 року дочірнє підприємство “Азов” відкритого акціонерного товариства “Монтажно-технологічне управління “Союз” отримало свідоцтво про реєстрацію права власності на низку об’єктів нерухомості по вулиці Матросова 7 в місті Маріуполі, зокрема, і на Приміщення, про що переконливо свідчить свідоцтво САА № 487577 від 02.12.04 року та рішення виконавчого комітету Маріупольської міської ради № 452/6 від 17.11.04 року.
Дослідивши вказаний Договір, місцевий господарський суд дійшов висновку, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та своєю правовою природою є договором купівлі-продажу нерухомості, який підпадає під правове регулювання норм статей 655-697 ЦК України.
Договір посвідчений приватним нотаріусом Пожидаєвою В.О., внесений до реєстру нотаріуса під номером 3878.
Згідно розділів 1-3 Договору, продавець Фірма зобов’язався передати у власність Покупця Приміщення, а Покупець зобов’язався прийняти Приміщення та сплатити за нього грошову суму 1 017,88 грн., яку відчужувач вважає вигідною.
Фотокопіями квитанцій до прибуткового касового ордера № 12 від 12.12.04 року та № 14 від 15.12.04 року, а також змістом Договору (пункт 3) підтверджується факт здійснення оплати за Договором та передачі Приміщення.
Суд дійшов висновку про те, що Договір в порядку статей 11 та 509 ЦК України створив цивільні права та обов’язки лише для його безпосередніх учасників –Покупця та Фірми, втім Компанія не є ані стороною Договору, ані суб’єктом, для якого Договір створює відповідні права та обов’язки.
Крім цього, місцевий господарський суд зауважив, що позивач безпідставно посилався на наявність порушеного права засновника у справі № 32/143пд, оскільки передача Компанією Фірмі у статутний фонд Приміщення та інших майнових об’єктів в порядку статті 10 Закону України „Про господарські товариства” та статті 167 ГК України означає, що Компанія втрачає право власності на передане Фірмі майно, та отримує натомість корпоративні права на 100% статутного фонду дочірнього підприємства.
Компанія отримує права особи, частка якої визначається у статутному фонді господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
За таких обставин, корпоративні права Компанії не передбачають прав на оспорювання правочинів, вчинених Фірмою тому оспорюваним Договором не могли бути порушені законні права або інтереси Компанії.
Позивач також не довів наявності у нього будь-якого речового права відносно предмету Договору (Приміщення) а також не довів наявності відповідного охоронюваного законом інтересу, який може бути самостійним об’єктом судового захисту та інших засобів правової охорони.
Посилання Компанії на те, що при продажі Приміщення за Договором це відчуження мало бути погоджене з Компанією в силу пункту 5.3 статуту Фірми суд першої інстанції залишив поза увагою з огляду на таке.
Згідно ч. 3 ст. 92 ЦК України у відносинах з третіми особами (у тому числі контрагентами на кошти Покупця), обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи Фірми не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
Як зазначив місцевий господарський суд, позивач та Фірма не довели того, що Покупець до моменту укладання Договору був ознайомлений зі статутом Фірми в редакції від 28.12.00 року, який містить певні обмеження керівника в частині укладання господарських правочинів, або того, що Покупець за всіма обставинами не міг не знати про обмеження повноважень директора Фірми. В Договорі не міститься жодних посилань на те, що сторони ознайомлені з установчими документами Фірми одне одного.
Відповідно до статті 92 ЦК України, передбачені пунктом 5.3 статуту Фірми обмеження повноважень керівника не мають юридичної сили у правовідносинах з Покупцем, які склалися на підставі Договору,
На підставі викладеного, суд зазначив, що вимоги в цій частині є безпідставними.
Щодо посилань Компанії про те, що Договір має бути визнаний недійсним як такий, що укладений представником (директором) юридичної особи в суперечності з встановленими цілями її діяльності та порушенням визначеного пунктом 7.9 статуту Фірми обов’язку директора щодо збереження майна Фірми, то суд першої інстанції вважає їх необґрунтованими.
Судом встановлено, що в статуті Фірми вказано, що зазначений суб’єкт господарювання створений для задоволення потреб в його роботах з метою одержання відповідного прибутку, причому одним з прямо передбачених статутних видів діяльності Товариства є здійснення не забороненої законом комерційної діяльності, якою у тому числі є продаж нерухомого майна.
Таким чином, можливість укладення Договору не тільки не суперечить, але й передбачена серед статутних цілей та мети діяльності Фірми.
На підставі викладеного, у зв’язку з недоведенням позивачем факту порушення його прав або інтересів фактом укладання спірного Договору, а також через доказову безпідставність та правову необґрунтованість вимог позивача за правовими підставами, наведеними у тексті позовної заяви місцевий господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.
Проте, судова колегія з такими висновками місцевого господарського суду погодитись не може, з огляду на таке.
Заявник касаційної скарги зазначає, що господарський суд не взяв до уваги те, що відповідно до наказу Фонду Державного майна України № 27-АТ від 15.02.96р. "Про створення ВАТ "Монтажно-технологічне управління "Союз" і Статуту ВАТ "МТУ "Союз" п. 3 товариство є правонаступником державного підприємства Монтажно-технологічне управління "Союз".
Згідно розпорядження Фонду Державного майна України № 800 від 09.06.98р. контрольний пакет акцій ВАТ "МТУ"Союз" закріплений за державою.
Рішенням загальних зборів акціонерів ВАТ "МТУ"Союз" від 27.10.2000р. на базі монтажної дільниці розташованої по вул. Матросова, 7 м. Маріуполя Донецької області було створено дочірнє підприємство "Азов" ВАТ "МТУ"Союз" (далі по тексту ДП "Азов" ВАТ "МТУ"Союз".
Згідно з п. 1.2 Статуту підприємства єдиним засновником його є ВАТ "МТУ"Союз", тобто власником ДП "Азов" ВАТ "МТУ"Союз".
Заявник касаційної скарги також зазначає, що суд безпідставно не взяв до уваги те, що засновник керуючись ст.ст. 135, 136 Господарського кодексу України, відповідно акту, передав майно ДП "Азов" ВАТ "МТУ"Союз" з обмеженням правомочності розпорядження майном, що вказано в п. 5.3 статуту підприємства, а саме: "Відчуження, застава, оренда цілісних майнових комплексів, основних засобів, здача у лізинг обладнання та устаткування підприємства, входження підприємства в інші господарські товариства можуть здійснюватися лише за згодою правління засновника".
Крім того, п. 7.9 Статуту ДП "Азов" ВАТ "МТУ"Союз" зазначає про те, що: "Директор зобов'язаний забезпечити зберігання і ефективне використання майна підприємства".
Комісія засновника - ВАТ "МТУ"Союз" при перевірці фінансово-господарської діяльності ДП "Азов" ВАТ "МТУ"Союз" в квітні 2008р. встановила, що директор ДП "Азов" ВАТ "МТУ"Союз" ОСОБА_2. в порушення ст. 136, п. 2 ст. 316, ст. 322 ГК України і всупереч п.п. 5.3, 7.9 Статуту ДП "Азов" ВАТ "МТУ"Союз" в грудні 2004 р. провів відчуження нерухомості на користь своєї дружини ОСОБА_1., а саме гараж літ. Г і блок-пункт АЗС літ. Д-1 за договором купівлі-продажу посвідченого приватним нотаріусом Пожидаєвою В.О.
Заявник зазначає, що комісія також встановила, що відчуження нерухомого майна проводилося в 2004р., а відповідно акта інвентаризації підписаним директором ДП "Азов" ВАТ "МТУ"Союз" ОСОБА_2. і головним бухгалтером Кальною І.М. на 01.12.07р. відчужене майно гараж і блок-пункт автозаправної значаться за підприємством.
За таких обставин справи, колегія суддів вважає, що приймаючи оскаржуване рішення у справі, суд першої інстанції, дійшовши висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні позовних вимог, неналежним чином застосував норми діючого процесуального законодавства та неповно дослідив обставини справи, у зв’язку з чим, прийняте у справі рішення підлягає скасуванню, як таке, що не відповідає вимогам чинного законодавства, а справа передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 11110 ГПК України порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду, якщо: господарський суд прийняв рішення або постанову, що стосується прав і обов'язків осіб, які не були залучені до участі в справі.
При новому розгляді справи суду належить врахувати вищевикладене, більш повно та всебічно перевірити дійсні обставини справи, дати належну оцінку зібраним по справі доказам, доводам та запереченням сторін і в залежності від встановленого та вимог закону постановити законне та обґрунтоване рішення.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст.1115, 1117 , 1119 - 11111, Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу ВАТ "Монтажно-технологічне управління "Союз" задовольнити.
2. Рішення господарського суду Донецької області від 26.05.09р. по справі № 32/143пд скасувати.
3. Справу передати до господарського суду Донецької області на новий розгляд.
Головуючий, суддя С.С. Разводова
Судді І.А. Плюшко
Ж.О. Бернацька