ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
м. Луганськ, вул. Коцюбинського, 2
___________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
Іменем України
13.10.2009 року Справа № 9/162(13/101(16/569)
Луганський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Баннової Т.М.
суддів Перлова Д.Ю.
Якушенко Р.Є.
за присутністю секретаря
судового засідання Міхальчук О.А.
та представників сторін:
від позивача Вакуленко О.М., дов. від 02.02.2009 № 450/0/4-09,
від відповідача Боцула В.П., дов. від 18.07.2008 № 14-183д,
Снесарєва - Сомова Я.В., дов. від 11.01.2008
№ 14-4/13д,
розглянув у відкритому
судовому засіданні
апеляційну скаргу Державного підприємства
„Свердловантрацит”
м. Свердловськ Луганської області
на рішення
господарського суду Луганської області
від 11.08.2009
у справі №9/162(13/101(16/569))
(суддя Ворожцов А.Г.)
за позовом: Державного комітету України з державного
матеріального резерву, м. Київ
до відповідача: Державного підприємства „Свердловантрацит”
м. Свердловськ Луганської області
про стягнення 12 440 309 грн. 98 коп.
За результатами розгляду апеляційної скарги Луганський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів, що призначена розпорядженнями голови суду від 31.08.2009, від 15.09.2009, від 21.09.2009 та від 12.10.2009
ВСТАНОВИВ:
Позивач, Державний комітет України з державного матеріального резерву (далі –Держкомрезерв України) звернувся до господарського суду Луганської області з позовом до Державного підприємства „Свердловантрацит” (далі –ДП „Свердловантрацит”) про зобов’язання відповідача повернути до державного матеріального резерву матеріальні цінності, а саме:
1. Рейки залізничні вузької колії –325,221 тон;
2. Балки та швелери –41, 149 тон;
3. Сталь крупносортна –1, 795 тон;
4. Сталь дрібносортна –3,000 тон;
5. Сталь сортов. констр. –25,463 тон;
6. Сталь бурова - 0, 700 тон;
7. Накладки та підкладки –46,390 тон;
8. Болти колійні –4,806 тон;
9. Костилі колійні –30,100 тон;
10. Труби нафтопровод. електр. зварні –179,890 тон;
11. Труби нафтопровод. безшовні - 30,93 тон;
12. Труби водо-газопроводні –171,533 тон;
13. Кабель шлангов. врубов –46,242 км;
14. Кабель контрольн. –2,936 км;
15. Бронекабель –32,343 км;
16. Канати сталеві –446,798 тон;
17. Стрічка конвеєрна –6,100 тис.м.;
18. Рукава висок. тиску - 3,974 тис.м.;
19. Труби вентиляційні –5,240 тис.м.;
20. Руднична стійка –10,000 тис.куб.м.
та стягнути з відповідача до Державного бюджету України відповідно до п.10 ст.14 Закону України „Про державний матеріальний резерв” штраф у розмірі 8 358 647 грн. 21 коп. та пеню у розмірі 4 081 662 грн. 77 коп., а всього 12 440 309 грн. 98 коп.
Згідно уточнень від 17.10.2007 № 341/юр позивач просив зобов’язати ДП „Свердловантрацит” повернути до державного матеріального резерву самовільно використані матеріальні цінності на суму 2 906 151 грн. 68 коп. та стягнути з ДП „Свердловантрацит” до Державного бюджету України штраф у розмірі 2 906 151 грн. 68 коп. та пеню в сумі 1 507 022 грн. 06 коп.
За вказаною заявою найменування та кількість матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, що підлягають поверненню відповідачем, наступна:
1. Рейки залізничні вузької колії –96,221 тон;
2. Балки та швелери –21,85 тон;
3. Сталь сортов. констр. –17,463 тон;
4. Сталь бурова - 0, 700 тон;
5. Накладки та підкладки –20,390 тон;
6. Болти колійні –0,806 тон;
7. Костилі колійні –9,100 тон;
8. Труби нафтопровод. електр. зварні –55,89 тон;
9. Труби водо-газопроводні –65,533 тон;
10. Кабель шлангов. врубов –12,282 км;
11. Кабель контрольн. –2,936 км;
12. Бронекабель –19,143 км;
13. Канати сталеві –4,798 тон;
14. Стрічка конвеєрна –0,490 тис.м.;
15. Труби вентиляційні –1,72 тис.м.;
16.Руднична стійка –7,000 тис.куб.м.
Рішенням місцевого господарського суду від 26.11.2007 у справі №16/569 (суддя Шеліхіна Р.М.) позов задоволений повністю. Постановою Луганського апеляційного господарського суду від 31.01.2008 вказане рішення місцевого господарського суду скасовано, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Постановою Вищого господарського суду України від 29.05.2008 рішення господарського суду Луганської області від 26.11.2007 та постанову Луганського апеляційного господарського суду від 31.01.2008 скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду Луганської області.
Рішенням господарського суду Луганської області від 26.08.2008 у справі №13/101(16/569) (суддя Яресько Б.В.), яке залишено без змін постановою Луганського апеляційного господарського суду від 07.10.2008, у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Вищий господарський суд України постановою від 09.04.2009 скасував рішення господарського суду Луганської області від 26.08.2008 та постанову Луганського апеляційного господарського суду від 07.10.2008, справу направив на новий розгляд до господарського суду Луганської області.
Рішенням місцевого господарського суду від 11.08.2009 у справі №9/162(13/101(16/569)) (суддя Ворожцов А.Г.) позов задоволений у повному обсязі.
Мотивоване дане рішення підтвердженням за матеріалами справи зобов’язань відповідача по відповідальному зберіганню матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, обґрунтованістю вимог позивача щодо стягнення штрафу та пені, положеннями ст. 5 Закону України „Про державний матеріальний резерв”, п. 19 Особливостей формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями мобілізаційного резерву, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.1998 № 100-03 (далі –Особливості № 100-03), Указу Президента України „Про заходи щодо поліпшення роботи з мобілізаційної підготовки народного господарства України” від 14.11.1995 № 1039/95, розпорядженнями Кабінету Міністрів України від 26.11.2003 № 702-р та від 05.07.2004 № 434-р, рішенням господарського суду м. Києва від 16.12.2002 по справі № 02-2-17/2196-1/160Т.
Судом першої інстанції зазначено, що матеріальні цінності мобілізаційного резерву, які є предметом спору по справі, повинні зберігатися у відповідача відповідно до номенклатури накопичення матеріальних цінностей мобілізаційного резерву „Ворошиловградвуглепром” від 23.06.1988 № 3сс., яка, за висновком суду, була доведена до відповідача за часів існування Радянського Союзу, є чинною і відповідає вимогам діючого законодавства України.
Місцевий господарський суд дійшов висновку, що ДП „Свердловантрацит” підтвердило свої зобов’язання щодо збереження матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, надіславши на адресу позивача щорічні звіти –збережувальні зобов’язання за формою 12 мр за 2005 рік та пояснювальну записку до нього, також звіт за формою 17 мр за 2006 рік.
Крім того, знаходження матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на зберіганні у відповідача, за висновком суду, підтверджується рішенням господарського суду м. Києва від 16.12.2002 по справі № 02-2-17/2196-1/160Т.
При прийнятті рішення судом першої інстанції прийнято до уваги акт перевірки від 12.11.2004, яким вставлений факт самовільного відчуження матеріальних цінностей та який підписано керівництвом ДП „Свердловантрацит”, розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.11.2003 № 702-р та від 05.07.2004 № 434-р, якими було визначено найменування та кількість матеріальних цінностей, що були неправомірно вилучені відповідачем та які є предметом спору по справі.
Господарським судом також був встановлений факт знищення актів закладки матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, якою просить скасувати рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
В обґрунтування вимог за апеляційною скаргою її заявник посилається на неповне з’ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, на порушення норм матеріального та процесуального права, на положення ст.ст. 208, 937 Цивільного кодексу України, п. 2 ст. 1, п. 5 ст. 4 Закону України „Про державний матеріальний резерв”, ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, п.п. 4, 10 Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1997 № 1129, п. 18 Особливостей № 100-03, п. 31 Положення про мобілізаційний резерв, затвердженого постановою ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР від 29.09.1969 (далі –Положення про мобілізаційний резерв), п. 315 Переліку типових документів, що створюються в діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, інших установ, організацій і підприємств, із зазначенням термінів зберігання документів, що затверджений наказом головного архівного управління при Кабінеті міністрів України від 20.07.1998 № 41 (далі –Перелік типових документів), постановою Вищого господарського суду України по справі № 02-11-35/436-1/88т-45/171 від 17.05.2006.
Висновок суду щодо наявності у відповідача обов’язку зі зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на підставі номенклатури накопичення, скаржник вважає таким, що не відповідає фактичним обставинам справи та нормам права.
За твердженням скаржника, номенклатура накопичення матеріальних цінностей мобілізаційного резерву „Ворошиловградвуглепром” від 23.06.1988 № 3сс та щорічні звіти не є належними доказами, що встановлюють як факт передачі Держкомрезервом ДП „Свердловантрацит” на зберігання матеріальних цінностей так і факт виникнення у відповідача зобов’язань по їх збереженню.
Доводи позивача щодо закладки цінностей на зберігання апелянт вважає безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підтверджені в порядку, встановленому чинним процесуальним законодавством України, оскільки між позивачем та відповідачем договір зберігання матеріальних цінностей не укладався, матеріальні цінності на зберігання ДП „Свердловантрацит” не передавались, акти приймання-передачі цінностей не підписувались.
Як зазначає скаржник, судом першої інстанції залишено поза увагою той факт, що документом, що підтверджує закладення матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на відповідальне зберігання, є акт закладки матеріальних цінностей за формою №1, а номенклатура накопичення, за доводами відповідача, є держаним замовленням, тобто тим завданням, яке держава встановлювала підприємству та яка не може свідчити про фактичну кількість закладених до мобілізаційного резерву цінностей.
Не погоджується ДП „Свердловантрацит” також і з висновком суду щодо встановлення факту знищення актів закладки та з урахуванням п. 315 Переліку типових документів посилається на те, що у разі дійсного закладення позивачем на зберігання матеріальних цінностей знищити документи, що підтверджують їх закладення, останній мав би право лише після проведення ревізії та ухвалення остаточного рішення по даній справі.
Посилання місцевого господарського суду на рішення господарського суду м. Києва від 16.12.2002 по справі № 02-2-17/2196-1/160Т, за твердженням скаржника, не може бути прийнято до уваги, у зв’язку з тим, що вказане рішення стосується інших матеріальних цінностей, які не є предметом спору по цій справі.
Прийняття судом першої інстанції до уваги посилання позивача на розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.11.2003 № 702-р та від 05.07.2004 № 434-р, якими було визначено найменування та кількість матеріальних цінностей, що були неправомірно вилучені відповідачем та які є предметом спору по справі, апелянт вважає таким, що не відповідає дійсності, оскільки у вказаних розпорядженнях мова йдеться про розбронювання матеріальних цінностей, які ані за кількісними ані за номенклатурними показниками не відповідають предмету спору.
Позивач доводи відповідача за апеляційною скаргою оспорює, рішення суду першої інстанції вважає законним і обґрунтованим та просить залишити його без змін.
Розглянув матеріали справи, обговорив доводи апеляційної скарги, заслухав представників сторін, дослідив правильність застосування судом першої інстанції при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, Луганський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Згідно Положення про мобілізаційний резерв, яке діяло у 1988 році, мобілізаційний резерв матеріальних цінностей створюється підприємствами (організаціями) в мирний час згідно із встановленими мобілізаційними завданнями. Вказаним Положенням було врегульовано порядок накопичення, закладки, освіження матеріальних цінностей мобілізаційного резерву тощо.
Згідно із ст. 5 Закону України „Про державний матеріальний резерв” номенклатура матеріальних цінностей державного резерву і норми їх накопичення, в тому числі незнижуваного запасу, затверджуються Кабінетом Міністрів України.
У підтвердження закладення матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на відповідальне зберігання до відповідача позивач посилається на номенклатуру накопичення матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, що затверджена наказом Ворошиловградського державного виробничого об’єднання вугільної промисловості від 23.06.1988 № 3сс „Про номенклатуру, розміри і строки накопичення матеріальних цінностей в мобілізаційному резерві” (далі –номенклатура накопичення), відповідно до якої відповідачу було встановлено мобілізаційне завдання.
Факт доведення відповідачеві номенклатури накопичення встановлено при вирішенні спору судом першої інстанції, підтверджений матеріалами справи та відповідачем належним чином не спростований.
Посилання скаржника на відсутність договору на відповідальне зберігання та актів закладки, які б свідчили про фактичну кількість закладених до мобілізаційного резерву матеріальних цінностей, не можуть бути прийняті до уваги.
З пояснень позивача належним чином оформлені акти закладки матеріальних цінностей мобілізаційного резерву були знищені за актами № 38, № 39 від 31.10.2006 та № 35 від 14.02.2002 на підставі протоколів, складених Режимно-секретним сектором Держкомрезерву України разом із представниками Служби безпеки України. Вказані доводи позивача підтверджені відповідною довідкою та відповідачем належним чином не спростовані. З пояснень відповідача документи, що підтверджують факт закладки та оплати матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, підприємство не має, письмові пояснення стосовно цих обставин відповідачем не можуть бути надані за відсутністю працівників, які мають інформацію щодо зазначених питань.
Факт наявності номенклатури накопичення та отримання відповідачем вказаних у неї матеріальних цінностей мобілізаційного резерву підтверджено матеріалами справи, у тому числі щорічними звітами відповідача про наявність матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, які підписані повноважними представниками відповідача, перелік цінностей за якими відповідає номенклатурі накопичення.
Підтверджені вказані обставини і іншими документами відповідача, зокрема, пояснювальними записками до звітів (ф-12 мр), які містять за змістом вказівку на номенклатуру накопичення та інформацію щодо цих цінностей (освіження, заміну, розбронювання тощо), довідками про наявність матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, про їх рух та про виконання постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України щодо розбронювання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, які містять і відомості щодо реалізації відповідачем матеріальних цінностей.
Підтверджено факт самовільного відчуження відповідачем матеріальних цінностей мобілізаційного резерву і актом перевірки Східного контрольно-ревізійного відділення Держкомрезерву від 12.11.2004, який складений за результатами перевірки наявності, якісного стану, умов зберігання, обліку та звітності матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, які знаходяться на відповідальному зберіганні ДП „Свердловантрацит”. Вказаним актом встановлено факти самовільного відчуження відповідачем матеріальних цінностей мобілізаційного резерву та пропоновано відповідачу терміново повернути їх. Акт підписаний представниками відповідача без будь-яких заперечень.
Кількість матеріальних цінностей, які були самовільно відчужені відповідачем при розгляді справи судом першої інстанції, позивачем уточнена за заявою від 17.10.2008 з врахуванням рішення господарського суду м. Києва від 16.12.2002 по справі № 02-2-17/2196-1/160Т, як різниця між кількістю матеріальних цінностей, що зазначені у позові, та кількістю цінностей, які підлягають поверненню згідно з вказаним судовим рішенням, яке місцевим господарським судом обґрунтовано прийнято до уваги.
Посилання позивача на відсутність договору з позивачем не можуть бути прийняті до уваги враховуючи положення щодо підстав виникнення прав і обов’язків згідно ст. 4 Цивільного кодексу УРСР, що діяв під час встановлення відповідачу мобілізаційного завдання, ст.ст. 11, 937 Цивільного кодексу України, які застосовуються в силу Прикінцевих та перехідних положень цього кодексу.
Згідно ч. 1 ст. 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.
Відповідно до ч. 1 ст. 949 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.
За доведеністю позивачем факту самостійного використання відповідачем матеріальних цінностей мобілізаційного резерву позовні вимоги щодо стягнення з відповідача неустойки (штрафу та пені) відповідають вимогам ст.ст. 230, 231 Господарського кодексу України та ст. 14 Закону України „Про державний матеріальний резерв”, якою встановлено відповідальність за операції з матеріальними цінностями державного резерву.
Відповідачем заявлений позивачем до стягнення розмір неустойки не оспорений.
Інші доводи відповідача за апеляційною скаргою не спростовують висновків суду першої інстанції за оскаржуваним рішенням, яке судова колегія вважає таким, що ґрунтується на вимогах чинного законодавства та відповідає обставинам справи.
Підстави для скасування рішення місцевого господарського суду не вбачається.
Судові витрати за апеляційною скаргою підлягають віднесенню на її заявника відповідно до положень ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. ст. 33, 43, 49, 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, Луганський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів
П О С Т А Н О В И В:
1. Апеляційну скаргу Державного підприємства „Свердловантрацит” на рішення господарського суду Луганської області від 11.08.2009 по справі №9/162(13/101(16/569)) залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Луганської області від 11.08.2009 по справі №9/162(13/101(16/569)) залишити без змін.
Відповідно ч. 3, ч. 5 ст. 105 Господарського процесуального кодексу України постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.
Головуючий суддя Т.М.Баннова
Суддя Д.Ю.Перлов
Суддя Р.Є.Якушенко