У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 квітня 2017 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі:

головуючий суддя: Хилевич С.В.

судді: Григоренко М.П., Шеремет А.М.

секретар судового засідання: Шептицька С.С.

за участі: ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 – ОСОБА_3 на ухвалу Сарненського районного суду від 6 березня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Рівненській області та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Регіональне відділення Фонду державного майна України по Рівненській області; про визнання права власності,

в с т а н о в и л а:

Ухвалою Сарненського районного суду від 6 березня 2017 року закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Рівненській області і третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Регіональне відділення Фонду державного майна України по Рівненській області; про визнання права власності.

На ухвалу суду ОСОБА_2 через свого представника ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, де покликався на її незаконність та необґрунтованість.

На її обґрунтування зазначав про відсутність посилання в оскаржуваній ухвалі на рішення суду, яке набрало законної сили, де сторони, предмет і підстава позову повністю збігаються із сторонами, предметом та підставою даного позову.

Рішення Рокитнівського районного суду від 26 березня 2014 року, на яке покликається суд, ухвалене з приводу спору про той самий предмет, однак підстави, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, є різними.

У справі, рішення в якій набрало законної сили, право власності ОСОБА_4 на ангар за адресою: с. Карпилівка, вул. Шевченка, 89-б, Рокитнівського району Рівненської області обґрунтовано тим, що він набув право власності на спірний об’єкт на підставі договору купівлі-продажу від 29 лютого 2000 року між ним та Регіональним відділенням Фонду державного майна України. Між тим, у цій справі ОСОБА_2 як підставу для визнання за ним права власності вказує те, що приміщення ангару, розташоване в с. Карпилівка, вул. Шевченка, 89-б, Рокитнівського району Рівненськокої області, є самочинним будівництвом – ст. 376 ЦК України.

При цьому вважав, що при вирішенні справи, де 26 березня 2014 року ухвалено рішення, не встановлювалися судом обставини і не перевірялися правовідносини з приводу самочинного будівництва.

Оскільки у зазначених справах різні підстави позовів, тому суд усупереч закону закрив провадження у справі з підстав, що передбачені п. 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК України.

З цих міркувань просив скасувати ухвалу суду першої інстанції, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Заслухавши думку судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи представника позивача, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги.

Закриваючи провадження у справі,  суд  першої інстанції виходив з того, що спір між тими самими сторонами, з тих самих підстав і з того самого предмету вже  вирішено судом, судове рішення про що набрало законної сили.

Проте з такими висновками погодитися не можна.

На а.с. 40-43 міститься копія рішення Рокитнівського районного суду від 26 березня 2014 року, що ухвалене в справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Регіональне відділення Фонду державного майна України по Рівненській області; про визнання права власності, усунення перешкод в користуванні майном, зобов'язання утриматися від певних дій та захист права власності. Дане рішення набрало законної сили 29 серпня 2014 року (а.с. 106, зв.).

Провадження у справі, де постановлено оскаржувану ухвалу, виникло з позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Рівненській області та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Регіональне відділення Фонду державного майна України по Рівненській області; про визнання права власності.

Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі у зв’язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Тобто неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Відповідно до ч. 2 ст. 223 ЦПК України після набрання рішенням законної сили сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ті самі позовні вимоги, з тих самих підстав або оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти і правовідносини.

Закриття провадження у справі у цьому разі можливе лише за умови, що рішення, яке набрало законної сили, є тотожним до позову, який розглядається, тобто збігаються сторони, предмет і підстави позовів. Нетотожність хоча б одного елементу не перешкоджає заінтересованим особам звернутися до суду з позовом і не дає суду підстав закривати провадження у справі.

"Сучасний тлумачний словник української мови" (Х.: Видавничий дім "Школа, 2011. - С. 861) розуміє слово "Тотожність" у двох значеннях:

1.)Подібність одне до одного за суттю, зовнішніми ознаками та виявом;

2.)Рівність, що дійсна при всіх числових значеннях літер, які входять до неї.

Між тим, у справі, де 26 березня 2014 року Рокитнівським районним судом ухвалено рішення, позивачем виступав ОСОБА_4, відповідачем – ОСОБА_2, а також брала участь одна третя особа, що не заявляє самостійних вимог. Предметом спору у цій справі було визнання права власності, усунення перешкод в користуванні майном, зобов'язання утриматися від певних дій та захист права власності. Як підстави позову зазначалися обставини, які регулюються ст.ст. 328, 387, 392 ЦК України.

Однак у справі, провадження в якій закрито, позивачем виступив ОСОБА_2, ОСОБА_4 є відповідачем, а осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, вже залучено двоє. Підстава ж позову ґрунтується на правовідносинах, що виникли із самочинного будівництва (ст. 376 ЦК України).

За таких обставин у будь-якому разі унеможливлюється тотожність зазначених позовів з огляду на їх сторони, предмети та підстави.

Крім рішення Рокитнівського районного суду від 26 березня 2014 року, перелічені місцевим судом постанова Рівненського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2012 року та постанова Вищого господарського суду від 18 жовтня 2011 року прямо і безпосередньо також не збігаються із сторонами, предметами та підставами позовів з позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Рівненській області та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Регіональне відділення Фонду державного майна України по Рівненській області; про визнання права власності.

Отже, обставини, встановлені наведеними судовими рішеннями, можуть бути використані при розгляді цієї справи лише як преюдиційні, тобто такі, котрі не вимагають окремого доказування у передбачений цивільним процесуальним законодавством спосіб (ч. 3 ст. 61 ЦПК України).

З роз’яснень, даним пленумом Верховного Суду України в абз. першому-другому п. 33 своєї постанови від 12.06.2009 року №2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції", видно, що суд закриває провадження у справі чи залишає заяву без розгляду з підстав, передбачених відповідно статтями 205, 207 ЦПК України, перелік яких є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Закінчення провадження у справі з цих підстав без ухвалення рішення має бути належно вмотивовано в ухвалах, постановлених з цього приводу. Про наслідки вчинення зазначених процесуальних дій суд роз’яснює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України і правил, що їх регулюють.

Як убачається, суд першої інстанції при вирішенні справи уваги на наведені обставини не звернув, що призвело до постановлення ухвали, яка не може залишатися чинною.

Підставою направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції іншим складом суду відповідно до п. 4 ст. 311, ч. 1 ст. 21 ЦПК України є порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 311, 313-315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 – ОСОБА_3 задовольнити.

Ухвалу Сарненського районного суду від 6 березня 2017 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції в іншому складі суду.

Головуючий:

Судді: