АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер справи 766/9846/16-ц Головуючий в І інстанції Гаврилов Д.В. Номер провадження 22-ц/791/168/17 Доповідач: Пузанова Л.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Херсонської області в складі:

головуючогоПузанової Л.В.,

суддів:Семиженка Г.В.,

Фурман Т. Г.,

секретарДавиденко І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5, діючого від імені ОСОБА_6, на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 23 листопада 2016 року в справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа: нотаріус штату Колорадо США Савченко Олена Павлівна, про визнання доручень недійсними,

В С Т А Н О В И Л А :

У вересні 2016 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа: нотаріус штату Колорадо, США, Савченко Олена Павлівна, про визнання довіреностей недійсними, зазначаючи, що 18 вересня 2014 року Суворовський районний суд м.Херсона розглянув справу за позовом ОСОБА_7 до нього, ОСОБА_6, про витребування майна з незаконного чужого володіння, усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом виселення та зняття з реєстраційного обліку. За результатами розгляду справи суд постановив рішення про часткове задоволення позову і витребував від нього на користь ОСОБА_7 квартиру АДРЕСА_1. Рішення суду набрало законної сили 17 грудня 2014 року та залишено без змін в результаті перегляду в касаційному порядку.

У Суворовському районному суді м.Херсона від імені ОСОБА_7 діяла ОСОБА_8, яка ніби-то уклала з ним договір на представництво інтересів у суді.

На підтвердження своїх повноважень представника ОСОБА_8 надала суду три довіреності від 10.08.2011 року, 12.06.2013 року, 26.02.2013 року, в якій помилково зазначено дату видачі - 26.02.2016р., у яких містяться різні та абсолютно несхожі підписи довірителя, яким формально зазначено ОСОБА_7

Посилаючись на викладене, а також на те, що ОСОБА_7 особисто участі в розгляді справи не брав навіть після визнання судом першої інстанції його явки в судове засідання обов'язковою і на те, що 10.02.2016 року йому стало відомо про зміст відповіді на запити Головного управління Національної поліції в Херсонській області до Інтерполу щодо в'їзду ОСОБА_7 до США 16.02.2006р. та виїзду із США 01.08.2006 року, позивач вважав, що ОСОБА_7 як фізична особа не міг ініціювати подання позову до нього про відібрання квартири і особисто не міг бути присутнім у нотаріуса при оформленні довіреностей на ім'я ОСОБА_8 та просив суд визнати недійсними довіреності, складені від імені ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, та посвідчені нотаріусом штату Колорадо Сполучених Штатів Америки Савченко Оленою Павлівною 10 серпня 2011 року, 26 лютого 2013 року та 12 червня 2013 року, якими ОСОБА_8 уповноважувалася здійснювати представництво інтересів, в тому числі в судах.

Рішенням суду від 23 листопада 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5, діючи від імені ОСОБА_6, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову, зазначаючи, що висновки суду не відповідають обставинам справи і суперечать положенням цивільного законодавства, які регулюють дійсність правочинів, якими є оспорені позивачем довіреності та його права на вчинення дій щодо судового захисту у спірних правовідносинах.

В письмових запереченнях на апеляційну скаргу представник ОСОБА_7 - ОСОБА_10 її доводи не визнала, рішення суду просить залишити без змін.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Як вбачається із змісту позовної заяви та матеріалів справи, предметом спору, що виник між сторонами, є дійсність правочинів, вчинених відповідачем ОСОБА_7 на території США, а саме: дійсність виданих ним та посвідчених нотаріально довіреностей для здійснення ОСОБА_8 від його імені повноважень власника щодо управління та розпорядження майном, а також для здійснення представництва його інтересів в судах, в тому числі з правами, які надані законом позивачеві та відповідачеві.

Позивач оспорює дійсність довіреностей в частині надання ОСОБА_8 повноважень здійснювати представництво ОСОБА_7 в судах, вважаючи, що останній не міг вчинити зазначені правочини через свою відсутність на території США на час видачі оспорених довіреностей, а звідси - ОСОБА_8 діяла від його імені у справі за позовом ОСОБА_7 до нього, ОСОБА_6, про витребування майна із чужого незаконного володіння та усунення перешкод в користуванні і розпорядженні жилим приміщенням шляхом виселення без належних на те повноважень, чим порушено його права як відповідача у наведеній справі.

Враховуючи, що за обставинами справи відповідач ОСОБА_7, який є громадянином України, проживає в США та зважаючи, що оспорені правочини вчинені на території іноземної держави (США), колегія суддів дійшла висновку, що спірні правовідносини мають ознаку правовідносин з іноземним елементом, а тому питання щодо вибору права держави, яке підлягає застосуванню до цих правовідносин та підсудності справи судам України підлягає вирішенню відповідно до Закону України «Про міжнародне приватне право».

Згідно із ст.4 наведеної норми права право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України.

Якщо згідно з частиною першою цієї статті неможливо визначити право, що підлягає застосуванню, застосовується право, яке має більш тісний зв'язок із приватноправовими відносинами.

Відповідно до ст.16 Закону України «Про міжнародне приватне право», яка міститься у розділі ІІ, що регулює колізійні норми щодо правового статусу фізичних та юридичних осіб, особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої він є, а відповідно до ст.32 Закону, що розташована в ІІІ розділі, який регулює питання колізійних норм щодо правочинів, довіреності, позовної давності. зміст правочину може регулюватися правом, яке обрано сторонами, якщо інше не передбачено законом.

У разі відсутності вибору права до змісту правочину застосовується право, яке має найбільш тісний зв'язок із правочином.

Якщо інше не передбачено або не випливає з умов, суті правочину або сукупності обставин справи, то правочин більш тісно пов'язаний з правом держави, у якій сторона, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальним значення для змісту правочину, має своє місце проживання або місцезнаходження.

Статтею 34 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено, що порядок видачі, строк дії, припинення та правові наслідки припинення довіреності визначаються правом держави, у якій видана довіреність.

Враховуючи, що предметом спору в даній справі є дійсність правочину, колегія суддів вважає, зважаючи на наведені вище положення Закону, що при виборі колізійних норм права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин слід виходити з положень ст.ст. 43, 44, 47 Закону України «Про міжнародне приватне право», згідно з якими сторони договору згідно із статтями 5 та 10 цього Закону можуть обрати право, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України.

У разі відсутності згоди сторін договору про вибір права, що підлягає застосуванню до цього договору, застосовується право відповідно до частини другої і третьої статті 32 цього Закону, при цьому стороною, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту договору, є повірений - за договором доручення.

При цьому право, що застосовується до договору згідно з положеннями VI розділу Закону (колізійні норми щодо договірних зобов'язань), охоплює, зокрема, дійсність договору (п.1 ч.1 ст.47 Закону).

Отже, оскільки повірений за оспореними позивачем правочинами проживає на території України і всі дії, які вона повинна вчинити, вчинялися на території України, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми права України і це відповідачами не спростовується.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції правильно визначив, що справа підсудна судам України з підстав, передбачених пунктами 2, 7 ч.1 ст.76 Закону України «Про міжнародне приватне право», відповідно до яких суди України можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, а також, якщо дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України.

Відповідач ОСОБА_7 має на території України місце проживання та нерухоме майно, а підставою для подання ОСОБА_6 цього позову стало звернення ОСОБА_7 та його представника ОСОБА_8 до суду України з приводу витребування належного ОСОБА_7 нерухомого майна.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Положення цієї статті ґрунтуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов'язок держави забезпечувати захист прав і свобод людини і громадянина судом (стаття 55).

Стаття 1 ЦПК України передбачає, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом статті 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Отже, з огляду на викладене законодавством визначено три окремі підстави для захисту цивільного права особи: порушення, невизнання, оспорювання цивільного права.

При вирішенні цивільних справ суд повинен встановити, чи були відповідачами порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, в даному випадку - видачею довіреності на здійснення представництва в суді.

Наведені висновки щодо застосування ст. 15 ЦК України, ст.ст. 3, 15 ЦПК України викладені Верховним Судом України в постановах від 03.09.2014р. (справа №6-84цс14), від 13.04.2016 року (справа №6-2981цс15) та ін., і відповідно до ст. 360-7 ЦПК України мають враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Відповідно до вимог ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Згідно із ст. 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю.

Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Статтею 38 ЦПК України передбачено, що сторона, третя особа, особа, яка відповідно до закону захищає права, свободи чи інтереси інших осіб, а також заявники та інші заінтересовані особи в справах окремого провадження (крім справ про усиновлення) можуть брати участь у цивільній справі особисто або через представника.

При цьому повноваження представників сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, мають бути посвідчені, зокрема, довіреністю фізичної особи, яка повинна бути посвідчена нотаріально або посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на службі, стаціонарному лікуванні чи за рішенням суду, або за місцем його проживання (ст. 42 ЦПК України).

Представник, який має повноваження на ведення справи в суді, може вчиняти від імені особи, яку він представляє, усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти ця особа.

Обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності (ст. 44 ЦПК України).

Аналіз наведених норм матеріального і процесуального права дає підстави дійти висновку про те, що правовідношення, яке виникає у довірителя та повіреного не породжує прав та обов'язків для третіх осіб, а обмежується обов'язком повіреного вчинити відповідні, в даному випадку процесуальні, дії від імені довірителя.

Сам по собі факт видачі ОСОБА_7 довіреностей, якими ОСОБА_8 була уповноважена здійснювати представництво в суді, направлений на забезпечення права довірителя звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних цивільних прав, що не може порушувати прав ОСОБА_6 чи свідчити про невизнання або оспорювання його прав як відповідача у цивільній справі.

ОСОБА_7 не заявив про те, що у справі за його позовом до ОСОБА_6 про витребування квартири з чужого незаконного володіння, усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом виселення та зняття з реєстраційного обліку ОСОБА_8 здійснювала представництво його інтересів із перевищенням повноважень, а навпаки, - неодноразово, шляхом направлення до суду, в тому числі апеляційної інстанції, письмових заяв підтвердив свої наміри щодо захисту прав власника нерухомого майна та схвалив усі процесуальні дії, вчинені його представником у цивільних справах.

Повноваження представника ОСОБА_7 у наведеній вище цивільній справі неодноразово перевірялися судами при вирішенні спору і заперечення ОСОБА_6 з цього приводу були відхилені як необґрунтовані.

До суду апеляційної інстанції надійшли письмові пояснення відповідача ОСОБА_7, справжність підпису на яких 03.03.2017 року посвідчена Кмитою О.М., нотаріусом м. Денвер, штат Колорадо, США, а також - підтвердження Оленою Савченко, нотаріусом штату Колорадо, США, на підставі запиту від ОСОБА_7 та наданих копій документів, датованих 11 серпня 2011 року №8703232509, 26 лютого 2013 року №7228272465, 12 червня 2013 року №1212280677 (спірних довіреностей) про те, що зазначені нотаріальні дії здійснено нею, а підпис на цих документах зроблено ОСОБА_7 у її присутності /а.с. 138-160/.

Отже, враховуючи, що позивач учасником оспореного ним правочину не був і порушення, невизнання або оспорювання його цивільних прав в результаті видачі ОСОБА_7 спірних довіреностей не відбулося та судом зазначений факт не встановлено, як не встановлено і факт відсутності у ОСОБА_8 повноважень на здійснення представництва ОСОБА_7 в суді, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення заявлених ОСОБА_6 позовних вимог.

Висновки суду відповідають обставинам справи в межах наданих сторонами і досліджених в судовому засіданні доказів та нормам матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на законі, належних доказах і як такі, що висновки суду не спростовують, підлягають відхиленню.

Зокрема, доводи заявника про те, що на підставі оспорених позивачем довіреностей сторонні особи витребували у нього майно без встановлення факту існування ОСОБА_7 носять характер припущення, не підтверджені належними доказами та спростовані як наданими суду письмовими поясненнями самого ОСОБА_7, так і нотаріуса Олени Савченко, яка посвідчувала довіреності.

Не підтверджують доводи заявника з цього приводу і відомості, надані Інтерполом на запит Головного управління Національної поліції в Херсонській області, про те, що ОСОБА_7 в'їхав в США 16.02.2006 року та виїхав з США 01.08.2006 року, оскільки зазначена інформація не виключає можливість в'їзду ОСОБА_7 на територію США в подальшому, (в тому числі в результаті нелегального перетину кордону), а факт перебування останнього у спірний період в США підтверджено наданими ним документами, в тому числі з місця роботи, справжність яких в установленому законом порядку не спростовано.

Доводи позивача про те, що він як заінтересована особа вправі заперечувати дійсність виданих ОСОБА_7 довіреностей, не можуть вплинути на висновки суду у спірних правовідносинах, оскільки заінтересованість ОСОБА_6 полягає лише в обмежені права ОСОБА_7 на звернення до суду щодо відновлення невизнаних ним же (позивачем) прав, що суперечить діючому в Україні законодавству.

Що ж стосується тверджень позивача щодо шахрайських дій при передачі особами прав власності на придбану ним квартиру, то наведені факти підлягають перевірці та встановленню у кримінальному судочинстві, яке на час вирішення судом даного спору не відбулося, і не стосується підстав заявленого в даній справі позову.

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення ухвалено судом з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування та ухвалення нового рішення відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5, діючого від імені ОСОБА_6, відхилити.

Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 23 листопада 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий Л.В. Пузанова

Судді: Г.В. Семиженко

Т.Г. Фурман