ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 квітня 2017 року Справа № 911/3553/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Вовка І.В. (головуючого, доповідача),

Кондратової І.Д., Стратієнко Л.В.,

розглянувши касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.02.2017 року у справі №911/3553/16 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Центр технічного обслуговування" до публічного акціонерного товариства "Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів" про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2016 року позивач звернувся до господарського суду Київської області з позовом про стягнення з відповідача 910 744,53 грн., з яких 892 455,31 грн. основний борг, 1 613,75 грн. 3% річних, 16 675,47 грн. пеня за загальний період з 12.10.2016 року по 02.11.2016 року, у зв'язку з не оплатою поставленого за договором №6312/м від 16.05.2016 року товару у встановлений договором строк.

Рішенням господарського суду Київської області від 08.12.2016 року (суддя Чонгова С.І.) позов задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача 892 455,31 грн. основного боргу, 1 963,40 грн. пені, 1 613,75 грн. 3% річних; в частині стягнення 14 712,07 грн. пені -відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.02.2017 року (судді: Кропивна Л.В., Смірнова Л.Г., Шапран В.В.) зазначене рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі відповідач вважає, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, і тому просить прийняті ними судові рішення скасувати, у задоволені позову відмовити.

У відзиві на касаційну скаргу позивач вважає, що постанова апеляційного суду є законною і підлягає залишенню без змін.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи та прийняті в ній судові рішення, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, що 16.05.2016 року між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено договір поставки №6312/м.

За умовами договору постачальник зобов'язувався передати (поставити) покупцеві у його власність продукцію не власного виробництва (товар), а покупець - прийняти товар і у визначений строк сплатити його вартість. Відповідно до умов договору предметом поставки є соняшник, ДСТУ 7011:2009, урожаю 2015р. (товар) в орієнтованій кількості у заліковій вазі 500+/-5% тон (пункти 1.1, 1.3 договору).

Пунктами 1.2, 2.1 договору визначено, що одиниця виміру товару - тонна. Загальна кількість товару, визначається як кількість фактично поставленого товару, згідно з даними, вказаними у видаткових накладних. Базова сума договору становить 5 700 000,00 грн. у т.ч. ПДВ, визначається як сума вартості поставлених партій товару, поставлених постачальником покупцеві згідно з усіма видатковими накладними, які підписані сторонами протягом дії договору.

У пункті 2.4 договору сторони погодили, що покупець здійснює оплату кожної поставленої партії товару у формі оплати з відстроченням платежу, шляхом перерахування 83% вказаної суми протягом 5 банківських днів після поставки товару, залишок у вигляді 17% від вартості партії товару сплачується постачальнику протягом 5 банківських днів після надання постачальником покупцеві оригіналів документів на поставлену партію товару, а саме: видаткової накладної; належним чином оформленої товарно-транспортної накладної; оригінала договору; податкової накладної; копії свідоцтва платника ПДВ сільськогосподарського виробника товару; копію видаткової накладної, виписаної виробником товару для постачальника; копію податкової декларації постачальника за місяць поставки.

Відповідно до п. 3.6 договору постачальник вважається таким, що виконав зобов'язання з поставки товару після прийняття товару покупцем і надання йому оригіналів, зокрема, видаткової накладної та належним чином оформленої товарно-транспортної накладної.

Договір вступає в дію з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31.08.2016 року, а щодо взаєморозрахунків - до повного виконання (пункт 9.1 договору).

Відповідно до видаткових накладних (№1 від 26.05.2016р., №2 від 27.05.2016р., №3 від 27.05.2016р., №4 від 27.05.2016р., №5 від 27.05.2016р., №6 від 27.05.2016р., №7 від 28.05.2016р., №8 від 28.05.2016р., №9 від 28.05.2016р., №10 від 29.05.2016р., №11 від 29.05.2016р., №12 від 29.05.2016р., №13 від 29.05.2016р., №14 від 30.05.2016р., №15 від 30.05.2016р., №16 від 30.05.2016р.) позивачем передано, а відповідачем прийнято товар, вагою 468,98 тон на загальну суму 5 354 731,79 грн., тоді як відповідачем частково оплачено у безготівкову порядку 4 462 276,48 грн., що підтверджується платіжними дорученнями (№305053009 від 27.05.2016р., №305431005 від 30.05.2016р., №305895007 від 31.05.2016р.).

Предметом даного судового розгляду є вимоги постачальника до покупця про сплату боргу за поставлений товар у розмірі 892 455,31 грн. та застосування до нього відповідальності, встановленої договором та чинним законодавством за порушення грошового зобов'язання.

Суди попередніх інстанцій задовольняючи позовні вимоги виходили з того, що отримавши 03.10.2016 року всі необхідні і узгоджені сторонами документи, покупець не вправі посилатися на їх відсутність як на обставину, яка звільняє його від обов'язку протягом 5 банківських днів з моменту отримання документів сплатити 17% вартості прийнятого ним на виконання умов договору товару.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін, а тому обов'язок покупця сплатити продавцеві повну ціну переданого товару складає зміст основних його зобов'язань відповідно до ст. 692 ЦК України.

За статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Обумовлені договором документи постачальник надав покупцю разом з претензією від 02.10.2016 року, яка отримана покупцем 03.10.2016 року, крім копії свідоцтва платника ПДВ сільськогосподарського виробника продукції.

Свідоцтва платника податку на додану вартість з 01.01.2014р. відповідно до змін ст. 183 Податкового кодексу України та роз'яснень ДФС не видаються, а документом, що підтверджує аналогічні відомості є витяг з реєстру платників ПДВ та відомості такого реєстру. Отже, видача свідоцтва платника податку на додану вартість сільгоспвиробника не передбачена, а тому вимога про його надання не ґрунтується на законі.

Посилання відповідача у касаційній скарзі на порушення позивачем п.2.4 договору, а саме зобов'язання постачальника надати покупцю видаткову накладну від виробника, як на підставу для відмови оплати 17% вартості прийнятого ним на виконання умов договору товару, суд касаційної інстанції вважає помилковим. Так, прийняття відповідачем товару та не повернення у зв'язку з відсутністю копії видаткової накладної саме від виробника товару, не є підставою, що звільняє покупця від оплати отриманого ним товару.

Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що вимоги позивача в частині стягнення 892 455,31 грн. основного боргу є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Позивач просив суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 16 675,47 грн. та 1 613,75 грн. 3% річних за загальний період з 12.10.2016 року по 02.11.2016 року.

Пунктом 6.2 договору, у разі несплати за поставлений товар покупець сплачує пеню в розмірі 0,01% від вартості несплаченої суми за фактично поставлений товар за кожен день прострочення.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нормами пункту 1 ст.ст. 218, 230 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За перерахунком суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, пеня у розмірі 1 963,40 грн. та 3% річні у розмірі 1613,75 грн. за період з 12.10.2016 року по 02.11.2016 року відповідає вимогам ч. 2 ст. 549 ЦК України та ст. 625 Цивільного кодексу України і умовам договору.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів.

За таких обставин, оскаржені судові рішення є законними й обґрунтованими, і тому підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення.

З огляду наведеного та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111, 1211 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.02.2017 року - без змін.

Поновити виконання рішення господарського суду Київської області від 08.12.2016 року.

Головуючий суддя І.Вовк

Судді І.Кондратова

Л.Стратієнко