ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

_____________________________________________

10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-604, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua

Головуючий у 1-й інстанції: Першко О.О.

Суддя-доповідач:Шидловський В.Б.

УХВАЛА

іменем України

"05" квітня 2017 р. Справа № 569/9881/16-а

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Шидловського В.Б.

суддів: Іваненко Т.В.

Кузьменко Л.В.,

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Рівненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області на постанову Рівненського міського суду Рівненської області від "14" грудня 2016 р. у справі за позовом ОСОБА_3 до Рівненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії ,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3, діючи через свого представника ОСОБА_4, звернулася до суду з позовом до Рівненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області, в якому просила суд визнати дії відповідача, які полягають у невиплаті пенсії її представнику ОСОБА_4 на підставі заяви від 22 лютого 2016 року про виплату пенсії за довіреністю, протиправними та зобов'язати відповідача здійснити виплату, нарахованої та невиплаченої їй з 01 лютого 2016 року пенсії, її представнику ОСОБА_4, яка діє на підставі довіреності від 17 липня 2013 року м.Торонто, зареєстрованої № 573-1000 та здійснювати таку виплату нарахованої пенсії щомісячно.

13 листопада 2016 року представник позивача подала суду заяву про зміну позовних вимог, згідно яких позивач просить суд визнати дії відповідача, які полягають у невиплаті пенсії ОСОБА_3 її представнику на підставі заяви від 22 лютого 2016 року про виплату пенсії за довіреністю протиправними; зобов'язати Рівненське об'єднане управління Пенсійного фонду України Рівненської області відновити з 01 лютого 2016 року виплату раніше призначеної ОСОБА_3 пенсії її представнику ОСОБА_4

Свої вимоги позивач мотивує тим, що нею на виконання вимог Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування" була направлена заява від 22.02.2016 р. про виплату її пенсії за довіреністю. Відмова відповідача у відновленні виплати пенсії за довіреністю ОСОБА_4 є протиправною.

Постановою Рівненського міського суду Рівненської області від 14.12.2016 позов ОСОБА_3, яка діє через свого представника ОСОБА_4, до Рівненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задоволено.

Визнано дії Рівненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області, які полягають у невиплаті пенсії ОСОБА_3 її представнику ОСОБА_4 на підставі заяви від 22 лютого 2016 року про виплату пенсії за довіреністю протиправними.

Зобов'язано Рівненське об'єднане управління Пенсійного фонду України Рівненської області відновити з 01 лютого 2016 року виплату раніше призначеної пенсії ОСОБА_3 її представнику ОСОБА_4.

Стягнуто з бюджетних асигнувань Рівненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області на користь ОСОБА_3 суму сплаченого судового збору в розмірі 1102 (одна тисяча сто дві) гривні 40 копійок.

Допущено постанову до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить постанову скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В апеляційній скарзі зокрема зазначає, що у відповідності до пункту 1.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" заява про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої визначено більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії. Оскільки, представник позивача за довіреністю ОСОБА_4 не є законним представником, подана нею заява про поновлення виплати пенсії згідно довіреності не може бути врахована управлінням, оскільки такий порядок виплати пенсії не відповідає законодавству України.

Переглянувши судове рішення, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, судова колегія вважає, що скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог ст.8 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи суд має керуватися принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Крім того, згідно із ч.1 ст.9 вищезазначеного Кодексу суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд встановив, що ОСОБА_3 є громадянкою України, яка досягла пенсійного віку, і якій, відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", було призначено пенсію за віком, що стверджується посвідченням серії НОМЕР_1 (а.с.8).

З 2013 року в її інтересах пенсію на підставі довіреності від 17.07.2013 року, яка засвідчена віце-консулом Генерального консульства України в м.Торонто, Канада, отримувала ОСОБА_4 Довіреність видана на п'ять років терміном до 17 липня 2018 року.

Виплата пенсії для ОСОБА_3 проводилась через установу уповноваженого банку ПАТ "Державний Ощадний банк України".

15.01.2016 року відповідач повідомив позивача про необхідність терміново до 15.02.2016 року звернутись до пенсійного органу для подання заяви про виплату пенсії за довіреністю, а у разі невиконання цієї умови, повідомлено, що виплата пенсії з 01.03.2016 року буде здійснюватись через підприємство поштового зв'язку за місцем проживання позивача.

22.02.2016 року позивач звернулася до Генерального консульства України в м.Торонто, Канада, де консул Генерального консульства України в м.Торонто, Канада, з метою забезпечення та підтвердження факту її особистого звернення, засвідчив справжність її підпису на заяві про виплату пенсії за довіреністю.

Вказана заява була направлена позивачем на адресу ОСОБА_4 однак з урахуванням необхідності значного часу на пересилання поштової кореспонденції між Канадою та Україною, заява нею була отримана лише в квітні 2016, а копія цієї заяви, з пред'явленням оригіналу, була надана відповідачу 08 квітня 2016 року.

Листом № 234/10 від 13.04.2016 року відповідачем було відмовлено позивачу, у зв'язку з посиланням на пункт 1.5. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 за № 1566/11846 та п.5.6 Інструкції про виплату та доставку пенсій, соціальних допомог національним оператором поштового зв'язку, затвердженою спільним наказом Міністерства транспорту та зв'язку України, Міністерства праці та соціальної політики України від 28 квітня 2009 року №464/156, Постановою правління Пенсійного фонду України від 28.04.2009 р. №14-1, де зазначено, що заява про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої визначено більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії. Зазначено, що поновлення виплати пенсії позивача представнику ОСОБА_4 можливе за умови надання позивачем особисто до Управління заяви про виплату пенсії за довіреністю.

Не погоджуючись з відмовою відповідача щодо поновлення виплати пенсії, представник в інтересах позивача звернулась до суду з позовом.

Судом першої інстанції позов задоволено.

Колегія суддів погоджується з висновком суду, виходячи з наступного.

Статтею 24 Конституції України визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Згідно ч.3 ст.2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишити будь-яку країну, включаючи свою власну.

Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Отже, кожний громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання зі збереженням усіх конституційних прав.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведені вище міркування ЄСПЛ є достатніми для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Верховний Суд України у постанові від 19 травня 2015 року у справі № 21-168а15 вказав, що враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі "Пічкур проти України", як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні, держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Оскільки, позивач підписала особисто заяву від 22 лютого 2016 року про виплату пенсії за довіреністю, а її представник лише передала до Рівненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області вказану заяву, тим самим позивач виконала вимоги, визначені Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії щодо поновлення виплати пенсії за довіреністю.

Таким чином відмова відповідача поновити виплату пенсії позивача її представнику ОСОБА_4 на підставі її заяви від 22.02.2016 року суперечить, Конституції та законами України, а дії щодо припинення виплати пенсії позивача її представнику на підставі довіреності з мотивів неявки позивача особисто у пенсійний орган є незаконними, протиправними.

Правильним є висновок суду першої інстанції і щодо зобов'язання відповідача відновити виплату раніше призначеної пенсії позивача її представнику з 01 лютого 2016 року.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Рівненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області залишити без задоволення, постанову Рівненського міського суду Рівненської області від "14" грудня 2016 р. без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя В.Б. Шидловський

судді: Т.В. Іваненко

Л.В. Кузьменко

Роздруковано та надіслано:р.л.п.

1- в справу:

2 - позивачу: ОСОБА_3 АДРЕСА_1,33000

3- представника позивача: ОСОБА_5 - АДРЕСА_2

4- відповідачу: Рівненське об'єднане управління Пенсійного фонду України Рівненської області вул. Яворницького, 34,м. Рівне,33001

- ,