№201/7986/15-ц

провадження 2/201/83/2017

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2017 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

в складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

з секретарем – Пухловою О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживача, зобов’язання вчинити певні дії і видачу вкладів, визнання договору в частині недійсним, дій протиправними і стягнення коштів за вкладами, відсотків і моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 19 травня 2015 року звернулася до суду з позовом до відповідача ПАТ КБ «Приватбанк» про захист прав споживача, зобов’язання вчинити певні дії і видачу вкладів, визнання договору в частині недійсним, дій протиправними і стягнення коштів за вкладами, відсотків і моральної шкоди, позовні вимоги неодноразово змінювалися і уточнювалися. Позивач в своїх позовних вимогах, а його представник в ході судового засідання посилаються на те, що 03 і 04 квітня 2014 року позивач уклав з відповідачем два договори банківського депозитного строкового вкладу «Стандарт» і згідно умов цих договорів вніс в касу цього банку 10000 доларів США (03 квітня) і 5000 євро (04 квітня) 2014 року, позивачем не було поповнення вказаних депозитів, строк дії договорів – шість місяців, за користування коштами позивача згідно умов цих договорів при їх укладенні було встановлено обумовлені відсотки річних (10%). Договори укладено і вони почали виконуватися. Після закінчення терміну дії вказаних договорів позивач звертався до відповідача з проханням повернути йому його гроші за вказаними вкладами, але відповідач цього не зробив, чим порушив його права, в добровільному порядку спір не вирішено. Неодноразові звернення до відповідача ні до чого не призвели. Вважає такі дії відповідача не законними, позивачу фактично завдана матеріальна шкода і моральна шкода; порушені права позивача як споживача послуг банку. Банк при укладанні депозитних договорів з позивачем фактично обманув її, не вказавши повністю всі дані договорів: договори не містять умов їх припинення і пролонгації, не вказана вся сума депозиту, яку потрібно повернути, не вказано всі умови депозитних вкладів, умови повернення вкладів, мали місце порушення в частині формування та погодження ціни договору, дискримінаційними є вимоги договору про можливість банку вимагати погашення боргу по іншим рахункам та інша інформація як для споживача послуг банку (особисті дані клієнта та інш.), тобто фактично працівник банку при укладанні договору тиснув на них психологічно та допустив обман стосовно умов і правил кредитування, укладання договору депозиту; тобто договори не містять всіх передбачених законодавством умом і правил, що вимагаються законодавством про захист прав споживачів для договору депозитного вкладу; отже ці договори частково не відповідають її внутрішній волі, тому повинні бути визнані недійсними. Зараз банк вважає, що в неї є заборгованість по іншому договору. Позивач вважає, що заборгованості в нього перед цим банком не має. На його звернення до відповідача про з’ясування обставин вказаного та укладання спірних договорів, боргу, питання вирішене не було, була відмова. Позивач вважає вказане протиправним і порушуючим його права як споживача, а тому і звернувся в суд з цим позовом. Позивач вважає дії відповідача по укладанню таким чином депозитних договорів неправомірними, зобов’язання повинно бути законним і справедливим. Просили захистити права позивача як споживача, зобов’язати банк вчинити дії по поверненню і видачі її вкладів, визнати певні окремі положення договорів в частині недійсними, стягнути коштів за вкладами, нараховані і передбачені законом відсотки та моральну шкоду, задовольнивши уточнений позов в повному обсязі.

Представник відповідача ПАТ КБ «Приватбанк» в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, пояснивши, що дійсно на прохання позивач вони уклали з ним два депозитних договори 03 і 04 квітня 2014 року, гроші банк отримав. При укладанні цих договорів позивач приєднався до умов і правил банку та погодився на списання з його інших рахунків коштів в разі наявності там заборгованості, що і було зроблено банком, у позивача мається заборгованість і вони провели списання коштів. Під час обслуговування договорів позивачки були технічні збої, але вони в них розібралися, провели службове розслідування, шкоди позивачу не завдали, про що і повідомили її. На теперішній час вказані договори з позивачкою не розірвані, а навпаки – пролонговані, про що свідчать додаткові угоди. Все ними зроблено згідно вимог закону. Ніяких інших зобов’язань відносно позивача на себе не брали і не беруть, нічиїх прав не порушували і будь-якої шкоди не завдавали. Вважають позовні вимоги безпідставними і просили в їх задоволенні відмовити в повному обсязі.

Вислухавши пояснення представника позивача і представника відповідача (банку), з’ясувавши думку сторін, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими і не підлягаючими задоволенню.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

В судовому засіданні встановлено, що дійсно 03 квітня 2014 року між позивачем ОСОБА_1 і ПАТ КБ ПриватБанк» було укладено договір банківського вкладу «Стандарт» строком на 6 місяців № SAMDNWFD0070100429500 на суму 10000.00 дол. США під 10.00 % річних. 04 квітня 2014 року між позивачем ОСОБА_1 і ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір банківського вкладу «Стандарт» строком на 6 місяців № SAMDNWFD0070101267500 на суму 5000.00 Євро під 10.00 % річних. 27 березня 2014 року позивач підписала Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПАТ КБ «ПриватБанк».

Відповідно до ст. 256 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Із матеріалів справи та пояснень сторони позивача слідує, що після закінчення терміну дії вказаних договорів позивач звертався до відповідача з проханням повернути йому його гроші за вказаними вкладами, але відповідач цього не зробив, чим порушив його права, в добровільному порядку спір не вирішено. Неодноразові звернення до відповідача ні до чого не призвели. ОСОБА_1 вважає такі дії відповідача не законними, позивачу фактично завдана матеріальна шкода і моральна шкода; порушені права позивача як споживача послуг банку. Позивач стверджує, що банк при укладанні депозитних договорів з позивачем фактично обманув її, не вказавши повністю всі дані договорів: договори не містять умов їх припинення і пролонгації, не вказана вся сума депозиту, яку потрібно повернути, не вказано всі умови депозитних вкладів, умови повернення вкладів, мали місце порушення в частині формування та погодження ціни договору, дискримінаційними є вимоги договору про можливість банку вимагати погашення боргу по іншим рахункам та інша інформація як для споживача послуг банку (особисті дані клієнта та інш.), тобто фактично працівник банку при укладанні договору допустив обман стосовно умов і правил кредитування, укладання договору депозиту; тобто договори не містять всіх передбачених законодавством умом і правил, що вимагаються законодавством про захист прав споживачів для договору депозитного вкладу; отже ці договори частково не відповідають її внутрішній волі, тому повинні бути визнані недійсними. Зараз банк вважає, що в неї є заборгованість по іншому договору. Позивач вважає, що заборгованості в нього перед цим банком не має. На його звернення до відповідача про з’ясування обставин вказаного та укладання спірних договорів, боргу, питання вирішене не було, була відмова. Позивач вважає вказане протиправним і порушуючим його права як споживача, а тому і звернувся в суд з цим позовом. Позивач вважає дії відповідача по укладанню таким чином депозитних договорів неправомірними, зобов’язання повинно бути законним і справедливим. Отже, в добровільному порядку питання не вирішене і позивач вимушений звертатися з позовом до суду. Суд вважає позовну заяву не підлягаючою задоволенню з наступних підстав.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом дійсно з’ясовано, що дійсно 03 квітня 2014 року між позивачем ОСОБА_1 і ПАТ КБ ПриватБанк» було укладено договір банківського вкладу «Стандарт» строком на 6 місяців № SAMDNWFD0070100429500 на суму 10000.00 дол. США під 10.00 % річних. 04 квітня 2014 року між позивачем ОСОБА_1 і ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір банківського вкладу «Стандарт» строком на 6 місяців № SAMDNWFD0070101267500 на суму 5000.00 Євро під 10.00 % річних. 27 березня 2014 року позивач підписала Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПАТ КБ «ПриватБанк».

Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Договір приєднання може бути змінений або розірваний на вимогу сторони, яка приєдналася, якщо вона позбавляється прав, які звичайно мала, а також якщо договір вигключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов'язання або містить інші умови, явно обтяжливі для сторони, яка приєдналася. Сторона, яка приєдналася, має довести, що вона, виходячи зі своїх інтересів, не прийняла б цих умов за наявності у неї можливості брати участь у визначенні умов договору (ч. 2 ст. 634 ЦК України).

Умовами та Правилами надання банківських послуг ПАТ КБ «ПриватБанк»

п. 1.1.1.37. встановлено, що Заява-Анкета про надання послуг - це звернення

клієнта до банку про відкриття йому банківського рахунку та/або надання йому інших

банківських послуг на умовах цих Умов і Правил. У разі приєднання до цих Умов і Правил не в повному обсязі послуг, які надаються Банком за цими Умовами і Правилами, клієнтом додатково надається Заява про надання окремих послуг, які надаються банком за цими Умовами і Правилами.

Отже, підписавши Анкету-заяву від 27 березня 2014 року ОСОБА_1 добровільно зобов'язалась виконувати Умови та Правила ПАТ КБ «ПриватБанк», а окрім цього, зобов'язалась регулярно ознайомлюватись з їх змінами на сайті банку.

Згідно довідки по рахункам ОСОБА_1 від 18 червня 2015 року, позивач має заборгованість по рахункам № 4731185603321248, № 4731185603321255, № 6762462680814776, № 6762462680858344 на загальну суму 21865.54 грн.. Відповідно до п. 2.1.1.5.3. Умов та Правил (УтП) клієнт зобов'язаний отримувати виписки про стан картрахунку і про проведені операції по картрахунку. Тримач кредитної картки має право користуватися сервісом «Оплата частинами» в

торгово - сервісних підприємствах, з якими банк уклав договір співпраці з сервісу та вартість покупки знаходиться в межах розрахованого банком кредитного ліміту по карті для даного сервісу (п. 2.1.1.14.1. УтП).

Клієнт доручає банку списувати грошові кошти в кількості і розмірі, зазначеному у квитанції терміналу на адресу банку на погашення заборгованості та сплату комісії. Комісія в рамках сервісу «Оплата частинами» стягується відповідно до тарифів, що діють у банку на момент здійснення платежу (п. 2.1.1.14.3. УтП). Згідно п. 2.1.1.14.4. УтП рахунок, електронним платіжним засобом якого є кредитна

карта, відкривається індивідуально для кожного власника картки в момент авторизації операції по сервісу «Оплата частинами» в терміналі банку. Транзакція через сервіс «Оплата частинами» в терміналі банку, вчинена власником картки і підтверджена введенням РIN-коду прирівнюється банком до заяви на відкриття карткового рахунку з встановленням ліміту для оплати операції по сервісу «Оплата частинами».

Відповідно до п. 2.1.1.14.6. УтП клієнт зобов'язується не допускати зниження розміру доступного залишку грошових коштів на картці менше суми щомісячного платежу, зазначеному в чеку. У разі недостатньої кількості коштів для оплати чергового платежу, наданого по сервісу «Оплата частинами», клієнт доручає банку встановити овердрафт на кредитну картку на суму необхідну для сплати чергового платежу (п. 2.1.1.14.7. УтП). У відповідності до п. 1.1.3.2.14.1. УтП банк має право відмовитися від здійснення видаткових операцій за рахунком клієнта у випадку неналежного виконання ним або третіми особами, за кредитами яких клієнт є поручителем, кредитних зобов'язань.

Пунктом 2.1.5.13 Правил передбачено - клієнт погоджується з тим, що у разі

виникнення простроченої заборгованості по картрахунку, за яким передбачено

овердрафт, або виникнення заборгованості по картрахунку, за яким овердрафт не

передбачений, банк має право на безакцептне списання суми невиконаного грошового

зобов'язання у межах залишку за іншими картрахунку клієнта в банку. Для цих цілей

клієнт уповноважує банк конвертувати грошові кошти, що знаходяться на

картрахунку клієнта, у валюту невиконаного клієнтом грошового зобов'язання перед

Банком за обмінним курсом, встановленим банком на дату списання грошових коштів.

Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох

або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягай згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умочи, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно статей 526, 527, 530 ЦК України зобов’язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України). Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно ч. 4 ст. 1060 ЦК України якщо вкладник не вимагає повернення суми строкового вкладу зі спливом строку, встановленого договором банківського вкладу, або повернення суми вкладу, внесеного на інших умовах повернення, після настання визначених договором обставин договір вважається продовженим на умовах вкладу на вимогу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до п. 10 договорів банківських вкладів від 03 квітня 2014 року та від 04 квітня 2014 року, укладених позивачем з відповідачем, якщо по закінченню строку вкладу клієнт не заявив банку про своє бажання повернути кошти, вклад автоматично пролонговується ще на один строк. Строк вкладу пролонговується неодноразово без явки клієнта до банку. Новий строк вкладу та новий мінімальний строк вкладу починається від дня, наступного за датою закінчення попереднього строку вкладу. З матеріалів справи вбачається, що позивач надіслала поштою 03 квітня 2015 року та 04 квітня 2015 року заяви про розірвання договорів банківського вкладу. Таким чином позивачем було порушено встановлений законодавством порядок га строки звернення до банку з вимогою про припинення дії договорів банківського вкладу. Відповідно, дію договорів банківських вкладів було пролонговано на нові строки.

До того ж, так як позивач має невиконанні зобов'язання перед банком, а саме заборгованість по чотирьом рахункам, то банк має право відмовитись від здійснення видаткових операції по рахункам клієнта до погашення останнім заборгованості.

Суд приймає до уваги також і ті обставини, що 03 листопада 2014 року та 21 листопада 2014 року ОСОБА_1 відкрито через «Приват-24» та систему «Liqрау» чотири карткові рахунки: № 4731185603321248, № 4731185603321255, № 6762462680814776, № 6762462680858344. За даними рахунками у період з 03 листопада 2014 року по 26 листопада 2014 року позивачем було проведено ряд грошових переказів в національній валюті на карткові рахунки іноземного банку. Сьогодні та у період проведення позивачем операцій по рахункам, існують два курси

валюти у банках, що є загальновідомим фактом. Курс у відділенні - діє для валютно-обмінних операцій у касах банку та Приват24. Курс по картах - діє для безготівкових операцій, у тому числі при оплаті товарів та послуг в мережі Інтернету. Введення курсу валюти по карткам відмінного від курсу валюти по відділенню обумовлено різницею курсу платіжної системи та курсу ринкового. В свою чергу, безготівкові операції, у тому числі оплата товарів та послуг, зняття готівки у валюті по гривневих картах, здійснюються по ринковому курсу, який сьогодні значно відрізняється від курсу регламентованого НБУ для операцій у відділеннях.

НБУ регулює відхилення готівкового курсу інвалют в касах банків від індикативного максимум на 5%, при цьому ніяк не обмежує безготівкові курси конвертації, в тому числі при операціях по картах. Пунктом 2.1.6.3 Умов та Правил надання банківських послуг ПАТ КБ «ПриватБанк» (Умови та Правила) встановлено, що у випадку якщо валюта операції відрізняється від валюти картрахунку, сума операції конвертується у валюту картрахунку за обмінним курсом ПАТ КБ «ПриваьБанк», шо діє на дату і час проведення ПАТ КБ «ПриваьБанк» операції. Курси валюти, як для операцій у відділеннях ПАТ КБ «ПриватБанк», так і для операцій здійснюваних по картах, є вільними для кожного клієнта банку. Для отримання інформації щодо курсу необхідно звернутися до будь-якого відділення банку, або зателефонувати за безкоштовним номером підтримки банку 3700, або зайти на сайт банку https://privatbank.ua/ та вибрати вкладку «Курси карт та для поповнення вкладів» у таблиці з курсами валют.

Також при оплаті та знятті грошових коштів клієнту приходить смс-повідомлення, в якому вказується курс валюти, за яким було проведено операцію. Зокрема, у табличці з курсами для карткових рахунків на сайті банку можливо ознайомитися з динамікою зміни курсу валюти за певний проміжок часу відкривши архів курсів валюти. Внаслідок технологічного сбою в системі, який мав місце під час проведення позивачем операцій курс було відображено некоректно, а саме: при встановленому у даний період комерційному курсі для валютно-обмінних операцій по карткам 13.8-17.0 грн., операції фактично проводились за курсом значно заниженим. При перерахуванні банком проведених позивачем операцій по правильному курсу валюти, було встановлено заборгованість за картковими рахунками № 4731185603321248, № 4731185603321255, № 6762462680814776, № 6762462680858344 у зальному розмірі 21865.54 грн..

Відповідно до п. 1.1.2.1.11. Умов та Правил у разі виникнення заборгованості власника по картрахунку в результаті курсової різниці, технічних помилок у роботі обладнання та в інших випадках клієнт зобов'язується погасити заборгованість протягом днів з моменту її виникнення.

Відповідно до ч. 2 ст. 1071 ЦК України, грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком та клієнтом.

Згідно п. 1.1.3.2.11. Умов та Правил банк має право проводити договірне списання з усіх відкритих в банку рахунків клієнта в погашення кредитної заборгованості Клієнта і третіх осіб, за кредитами, в яких клієнт є поручителем, а також будь-який інший заборгованості, яка виникла у клієнта (у тому числі який є працівником банку, який заподіяв йому шкоду) зважаючи невиконаних зобов'язань перед банком.

Як вже було зазначено, 27 березня 2014 року позивач підписала Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПАТ КБ «ПриватБанк». До того ж, відкриваючи рахунки через «Приват-24» та систему «Liqрау», позивач знов ж таки автоматично приєдналась даних Умов та Правил. Тобто ОСОБА_1 добровільно зобов'язалась виконувати Умови та Правила ПАТ КБ «ПриватБанк», а окрім цього, зобов'язалась регулярно ознайомлюватись з їх змінами на сайті банку. Отже, банк діяв на законних підставах та відповідно до договірних відносин, що існують між ним та ОСОБА_1, здійснюючи перерахунок проведених нею операцій у період з 03 листопада 2014 року по 26 листопада 2014 року по рахункам № 4731185603321248, № 4731185603321255, № 6762462680814776, № 6762462680858344 по коректному курсу валюти та списання грошових коштів у відповідності до курсу валюто-обмінних операцій, що був встановлений на дати проведення клієнтом операцій.

Слід зазначити, що на 13 листопада 2015 рік заборгованість по рахункам позивача була погашена у повному обсязі. Згідно виписок по рахункам, в яких відображені операції, проведені ОСОБА_1 у період з 03 листопада 2014 року по 26 листопада 2014 року із зазначеним курсів валюти, які були некоректними внаслідок технологічного збою, та операції з врахуванням коректних курсів валюти. Також є витяг з архіву курсу валюти по карткам з 01 листопада 2014 року по 01 грудня 2014 року, розміщеного у вільному доступі на офіційному сайті ПАТ КБ «ПриватБанк». Відповідно до п. 20.8 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої Постановою № 492 Правління Національного банку України 12 листопада 2003 року для дострокового розірвання дії договору банківського вкладу або повернення частини вкладу за бажанням вкладника - фізичної особи вкладник зобов'язаний повідомити про це банк шляхом подання заяви.

У заяві, яка складається за довільною формою, вкладник - фізична особа, зокрема, має зазначити номер і дату укладання договору банківського вкладу, суму вкладу або його частину, а також зазначити дату, коли банк зобов'язаний повернути кошти вкладнику. Таку заяву вкладник - фізична особа подає до банку у двох примірниках не пізніше ніж за два робочих дні до дати отримання коштів, зазначеної в заяві. Один примірник заяви з відміткою банку про отримання повертається вкладнику - фізичній особі. Другий примірник заяви після повернення коштів вкладнику зберігається в справі з юридичного оформлення рахунку.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Статтею 58 ЦПК України закріплено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 27 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Позивачем не надано суду доказів його звернення у належній формі до відповідача з вимогою про дострокове розірвання договорів депозитних вкладів, що є предметом розгляду по справі.

Відповідно до ч. З ст. 1058 ЦК України, якою визначено, що до відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу. Із змісту ч. 1 ст. 1075 ЦК України випливає, що для розірвання договору банківського рахунку обов'язковою умовою є заява клієнта. Ч. 3 ст. 651 ЦК України визначено, що у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

У відповідності до ст. 3 ЦПК України, особа звертається до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Тобто виключно у разі, якщо після заяви про розірвання договору банк би не виконав зобов'язань, тоді були б наявні підстави для звернення до суду. Таким чином, отримання вкладу та процентів через суд не є альтернативою виконання зобов'язання, а лише способом захисту вже порушеного права. Тобто, звернення до суду, якщо строк дії договору не закінчився та вимога про розірвання відсутня є аналогічним, якщо б особа просила суд зобов'язати банк перерахувати кошти на інший рахунок, попередньо не надавши до банку платіжного доручення щодо перерахування коштів. У відповідності до положень ч. 2 ст. 651 ЦК України, договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін виключно у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Щодо вимоги позивача про стягнення з ПАТ КБ «ПриватБанк» моральної шкоди на її користь: відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка їй завдала, за наявності її вини. У відповідності до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Ст. 1167 ЦПК України містить підстави відповідальності за завдану моральну шкоду: моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті; моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом. Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

В позовній заяві та під час судового розгляду позивачем не було надано належних доказів наявності моральної шкоди та підтвердження факту заподіяння позивачу відповідачем моральних страждань.

Для відшкодування моральної шкоди за правилами ст. 1166 та 1167 ЦК України необхідно довести такі факти: неправомірність поведінки особи, наявність шкоди, наявність причинного зв’язку між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, наявність вини завдавача шкоди. Таким чином лише наявність всіх вищезазначених умов є підставою для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди. Суд приймає до уваги ті обставини, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (п. 5 постанови № 4 Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).

Наявність моральної шкоди доводиться потерпілим, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв'язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації.

Позивачем не доведено факту завдання йому будь-яких збитків, не надано доказів, що підтверджують наявність реальних збитків, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача моральної шкоди у зв'язку з їх необгрунтованістю.

Також, задоволення такої вимоги можливе лише з урахуванням положень п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів», що передбачає право споживачів на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної небезпечною для життя і здоров'я людей продукцією (товаром, роботою або послугою, що виробляється, виконується чи надається для суспільних потреб) у випадках, передбачених законодавством. Але згідно ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність» депозитні операції є банківськими операціями, а не послугами чи виконаною роботою. Отже, депозитні операції, а тим більше, відносини, які виникають при розірванні таких договорів не врегульовані Законом України «Про захист прав споживачів» і не підпадають під визначення поняття робіт чи послуг встановлених вимогами цього закону.

Наведене підтверджується абз. 2 п. 2 постанови № 5 Пленуму ВСУ від 12 квітня 1996 року «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» зазначено, що оскільки Закону України «Про захист прав споживачів» не визначає певних меж своєї дії, судам слід мати на увазі, що відносини, які ним регулюються, належать, зокрема, ті, що виникають ... , із договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян (у тому числі про надання кредитів, відкриття й ведення рахунків, проведення розрахункових операцій, приймання і зберігання цінних паперів, надання консультативних послуг).

Згідно п. 5 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансові послуги - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок третіх осіб, а у випадках, передбачених законодавством,- і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Таким чином, лише правовідносини фінансово-кредитного характеру підпадають під дію норм Закону України «Про права споживачів», а не відносини, що виникають по виконанню депозитних договорів (вкладів). В даному випадку мають місце договірні правовідносини між сторонами і копіями договорів, наданими позивачем, не передбачена можливість відшкодування моральної шкоди. Отже, враховуючи договірний характер правовідносин, що існують між сторонами, та відсутність такого виду відповідальності в умовах договорів, правових підстав, передбачених законодавством для задоволення позову в частині вимог про відшкодування моральної шкоди не вбачається.

Відповідно до ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, встановлених ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, якими передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умова, встановлених договором, а Позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.

У відповідності до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості ( ст. 627 ЦК України).

Відповідно до п. 3, 4 ст. 213 ЦК України при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів понять і термінів не дає змоги з’ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину із змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ст. 61 ЦК України, як вже зазначалося, доказуванню не підлягають лише факти, які є загальновідомими (наприклад, встановлені рішенням суду). Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Окрім того, підпис позивача підтверджує його вільне волевиявлення щодо прийняття умов договорів депозитного вкладу, Умов і Правил та вказує, що особа осмислила всі істотні та інші умови кредитного договору і в повній мірі усвідомлює усі правові наслідки невиконання позичальником грошового зобов’язання .

Відповідно до положень ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 204 ЦК України встановлена презумпція правомірності правочину, яка означає, що обов'язок доказування у справах про визнання правочину недійсним покладається на позивача. Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно статей 526, 527, 530 ЦК України зобов’язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону. Відповідач свої зобов'язання виконав у повному обсязі.

Згідно зі статтею 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

Зміна обставин та необізнаність про укладення спірного договору кредиту чи застави, на які посилається позивач ніяким чином не пов'язана з умовами виконання договору. Банк свої зобов'язання по договорам виконав, позичальник, в свою чергу, отримав те, на що розраховував - грошові кошти для споживчих потреб. Відповідно до ст. 7 ЦК України за звичаєм ділового обороту ризик покладається на ту сторону в правочині, яка має невиконані зобов'язання по відношенню до іншої сторони правочину (ст. 526 ЦК України). Кредитним договором обов'язок по поверненню суми кредиту покладається на позичальника, тож, стає зрозумілим, що валютні ризики несе позичальник як сторона, яка має невиконані зобов'язання за кредитним договором та поручитель.

Отже, зупинивши свій вибір на ПАТ КБ «Приватбанк», позивач погодився на умови про депозитні вклади як такі, що його влаштовували. Банк не примушував, не нав'язував своїх послуг позивачеві та не вимагав укладення договорів. Це була ініціатива особисто позивача.

Суд приймає до уваги також і ті обставини, що при укладенні договорів було дотримано всі передбачені законом істотні умови договору, котрі були обумовлені згодою сторін, як узгоджені сторонами, так і прийняті ними. На момент укладення вказаного договору обидві сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їхній внутрішній волі, що підтверджено власноручними підписами та печатками; правочин був спрямований на отримання кредиту та у його погашенні згідно умов даного договору.

Згідно ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ст. 10 ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 60 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 27, 46 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 27 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідач (банк) заперечує будь-які домовленості і зобов’язання стосовно позивача крім вказаних в депозитних договорах сторін та УтП, а позивач цього не довела, відповіді позивачу на його звернення надавалися, позивач сам погодився на всі умови договорів і добровільно підписала договори, твердження позивача про наявність будь-яких інших зобов’язань є припущенням.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об’єктивні підстави вважати, що позов не підлягає задоволенню ні повністю, ні частково.

Не може суд прийняти до уваги позицію позивача і його представника стосовно наполягання на своїх позовних вимогах, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об’єктивно не підтверджується.

При таких обставинах суд вважає можливим ОСОБА_1 в задоволенні позову до ПАТ «Комерційний банк «Приватбанк» про захист прав споживача, зобов’язання вчинити певні дії і видачу вкладів, визнання договору в частині недійсним, дій протиправними і стягнення коштів за вкладами, відсотків і моральної шкоди відмовити.

Таким чином суд вважає, що позовні вимоги про захист прав споживача, зобов’язання вчинити певні дії і видачу вкладів, визнання договору в частині недійсним, дій протиправними і стягнення коштів за вкладами, відсотків і моральної шкоди в такому вигляді не ґрунтуються на вимогах закону, а тому в їх задоволенні слід відмовити в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 3, 5, 22, 60, 192, 203, 204, 212, 213, 256, 524, 526, 530, 607, 626, 627, 629, 632, 638, 651, 1051, 1054-1056, 1060, 1071 ЦК України, ст. ст. 38, 50 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», ст. 11. Закону України «Про захист прав споживачів», ст. ст. 92, 95 Закону України «Про банки та банківську діяльність», ст. ст. 3, 10, 11, 57, 58, 60, 61, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

ОСОБА_1 в задоволенні позову до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» про захист прав споживача, зобов’язання вчинити певні дії і видачу вкладів, визнання договору в частині недійсним, дій протиправними і стягнення коштів за вкладами, відсотків і моральної шкоди відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя –