Справа№ 324/1730/16-ц

Провадження № 2/324/52/2017

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.03.2017 Пологівський районний суд

Запорізької області

в складі: головуючого судді Іванченка М.В.

при секретарі Клименко О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Пологи справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку, суд, -

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом, в якому зазначила, що з 28.06.1995 року по 20.04.2006 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 За період перебування у шлюбі за спільні кошти подружжя був придбаний житловий будинок, розташований за адресою: Запорізька область, Пологівський район, м.Пологи, вул.Червона, 59. Зазначений факт підтверджується договором купівлі-продажу, посвідченим 21.08.2004 року ОСОБА_5, приватним нотаріусом Пологівського районного нотаріального округу Запорізької області та зареєстрованим в реєстрі під №1877, а також заявою позивача про надання згоди на укладення ОСОБА_4 вказаного договору купівлі-продажу, посвідченою 21.08.2004 року ОСОБА_5, приватним нотаріусом Пологівського районного нотаріального округу Запорізької області та зареєстрованою в реєстрі під №1876. Будь-яких домовленостей між позивачем та її колишнім чоловіком ОСОБА_4 відносно прав на володіння, користування і розпорядження належним їм на праві спільної сумісної власності житловим будинком не було. За таких умов частки у спільному сумісному майні, набутому за період перебування позивача у шлюбі з ОСОБА_4, є рівними. 28.05.2008 року колишній чоловік позивача ОСОБА_4 помер. Спадкоємцями його за законом є мати ОСОБА_2 та син ОСОБА_3 Відповідач ОСОБА_2 через відсутність у позивача правових документів не визнає її право власності на 1/2 частину цього житлового будинку. Відповідач ОСОБА_3 з тих саме причин – відсутності домовленості та визначеності з приводу спадкової маси, позбавлений можливості оформити належне йому право на спадщину на житловий будинок, що розташований за адресою: Запорізька область, Пологівський район, м.Пологи, вул.Червона, 59. Державним нотаріусом Шостої Запорізької державної нотаріальної контори ОСОБА_6 відповідачу ОСОБА_3 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок вцілому, що підтверджується відповідною постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 24.07.2015 року №438/02-31. У зв’язку із цим, позивач, з посиланням на ст. ст. 60, 63 СК України, ст. ст. 15, 16, 392 ЦК України, з метою захисту свого права власності, яке не визнається іншою особою, а також з метою надання можливості відповідачу ОСОБА_3 оформити належну йому спадщину, просить визнати за собою право власності на 1/2 частину житлового будинку, що знаходиться за адресою: Запорізька область, Пологівський район, м.Пологи, вул.Червона, 59, загальною площею 43,1кв.м (саман обкл. цеглою, житловою площею 23,5кв.м, позначений на плані літерою «А») з усіма будівлями і спорудами, що розташовані разом з будинком на земельній ділянці площею 500кв.м, а саме: а – веранда, а – ганок, а – козирок, Б – літня кухня, саман обкл. цеглою, Б – погріб цегла, Е – вбиральня – душ, цегла, В – басейн, 1 – паркан, І – брукування.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_7, підтримавши позов та виклавши мотиви його пред’явлення, просить поданий позов задовольнити.

В судове засідання відповідач ОСОБА_2 не з’явилася, однак подала до суду письмові заперечення проти позову, в яких просить в задоволенні позову відмовити, застосувати строк позовної давності згідно ст.72 СК України, справу розглянути без її участі. В письмових запереченнях відповідач поряд з іншим зазначає, що її син ОСОБА_4 розлучився з позивачем у 2006 році і при розлученні сторони не мали майнового спору, позивач питання про поділ спільного майна подружжя у судовому порядку не порушувала, тому вважає, що при розлученні подружжя добровільно провели поділ спільного майна, у тому числі і спільного будинку. Відповідач зазначає, що позивач подала позовну заяву після спливу десяти років з дня розірвання шлюбу, однак причину пропуску строку позовної давності не зазначає. 28.05.2008 року помер син відповідача ОСОБА_4, після смерті якого була відкрита спадщина, спадкоємцями є вона та її онук ОСОБА_3 Позивач у 2008 році зверталася із заявою до нотаріальної контори про прийняття спадщини, однак питання щодо поділу будинку при цьому не ставила.

В судове засідання відповідач ОСОБА_3 не з’явився, однак подав до суду заяви про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги просить задовольнити.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та давши оцінку доказам, суд знаходить позов таким, що не підлягає задоволенню із наступних підстав.

За змістом ст.ст. 10, 11, 60, 212 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Встановлено, що 28.06.1995 року позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_4 уклали шлюб, що підтверджується повторним свідоцтвом про одруження серії 1-ЖС №087914, виданим 21.11.2002 року відділом РАГС Пологівського району Запорізької області. 20.04.2006 року відділом РАЦС Пологівського РУЮ Запорізької області було вчинено актовий запис №40 про розірвання шлюбу між ОСОБА_4 та ОСОБА_1, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії 1-ЖС №016578, виданим 20.04.2006 року відділом РАЦС Пологівського РУЮ Запорізької області. В період шлюбу 21.08.2004 року між ОСОБА_8, ОСОБА_9 (продавці) з однієї сторони та ОСОБА_4 (покупець) з іншої сторони було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку, розташованого за адресою: м.Пологи, вул.Червона, 59, який посвідчено 21.08.2004 року ОСОБА_5, приватним нотаріусом Пологівського районного нотаріального округу Запорізької області, та зареєстровано в реєстрі за №1877. 21.08.2004 року ОСОБА_5, приватним нотаріусом Пологівського районного нотаріального округу Запорізької області, посвідчено та зареєстровано в реєстрі під №1876 заяву позивача ОСОБА_1, в якій вона зазначає, що знає про намір свого чоловіка ОСОБА_4 та не заперечує проти придбання житлового будинку, що знаходиться в м.Пологи вул.Червона, 59, по ціні та на умовах на її розсуд. 28.05.2008 року помер ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про його смерть серії 1-ЖС №109967, виданим 05.06.2008 року відділом РАЦС Пологівського РУЮ Запорізької області, після його смерті відкрилась спадщина, на яку за законом мають право його мати відповідач ОСОБА_2 та син відповідач ОСОБА_3

Звертаючись до суду із позовом про визнання права власності на 1/2 частину спірного будинку, позивач обґрунтовує свої вимоги, посилаючись на положення ст. ст. 60, 63 СК України, ст. 392 ЦК України, та стверджуючи, що відповідач ОСОБА_2 не визнає право позивача на частину спірного майна.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст.63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

При цьому слід зазначити, що при визнанні права спільної сумісної власності подружжя на майно, має бути встановлений не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: час набуття майна; кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). Сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя. Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 16.12.2015 року у справі №6-2696цс15.

Разом із тим, законом встановлена презумпція спільності майна, придбаного у період шлюбу. З цього випливає, що у разі незгоди одного з подружжя з такою презумпцією і у разі виникнення спору, на ньому лежатиме тягар доказування протилежного.

Стверджуючи, що відповідач ОСОБА_2 не визнає право позивача на частину спірного майна, і зазначаючи, що таке майно належало позивачу та її колишньому померлому чоловіку на праві спільної сумісної власності, позивач посилається лише на сам факт придбання такого майна в період шлюбу, а також на те, що його було придбано за спільні кошти, однак ніяких доказів на підтвердження цього до суду не надає.

Однак суд вважає, що позивачем мало бути доведене право спільної сумісної власності подружжяна житловий будинок, розташований за адресою: Запорізька область, м.Пологи, вул.Червона, 59, з огляду на ту обставину, що 11.06.2008 року позивач ОСОБА_1 як законний представник в інтересах свого малолітнього сина ОСОБА_3 звернулася до Пологівської державної нотаріальної контори Запорізької області із завою про прийняття від імені сина за законом всієї спадщини, яка залишилася після смерті 28.05.2008 року ОСОБА_4 Позивачем було зазначено, що до складу спадкового майна входить: житловий будинок, що знаходиться в м.Пологи, Запорізької області, вул.Червона, 59; права на грошові кошти з належними відсотками, що знаходяться в ВАТ «Державний ощадний банк України».

Таким чином, звертаючись до Пологівської державної нотаріальної контори Запорізької області із завою про прийняття від імені малолітнього сина за законом всієї спадщини, яка залишилася після смерті 28.05.2008 року її колишнього чоловіка ОСОБА_4, позивач самостійно визначила належність спірного житлового будинку померлому, включивши весь будинок до складу спадкового майна і не зазначаючи про свої права на нього як об’єкт спільної сумісної власності подружжя. Натомість, звертаючись до суду із даним позов, позивач стверджує протилежне, а саме, що житловий будинок, розташований за адресою: Запорізька область, м.Пологи, вул.Червона, 59, був об’єктом спільної сумісної власності подружжя та про належність їй 1/2 його частини, не доводячи це ніякими доказами, крім посилання на сам факт придбання спірного будинку в період шлюбу.

В судовому засіданні представник позивача зазначив, що позивач не просить поділити майно, що належало на праві спільної сумісної власності подружжю, а звернулася до суду із позовом про визнання права власності на частину майна, яке не визнається іншою особою, саме в порядку ст.392 ЦК України.

Згідно із ст.392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до п.37 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого чуду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб’єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється, а не в тому разі, коли цими особами не виконується відповідне рішення суду, ухвалене раніше. Оскільки позови про визнання права власності, що пред’явлені на підставі статті 392 ЦК, пов’язані з невизначеністю відносин права власності позивача щодо свого майна, то на ці позови не поширюються правила про позовну давність.

Однак суд, виходячи із змісту спірних правовідносин, приходить до висновку, що посилання позивача на підтвердження своїх вимог лише на положення ст.392 ЦК України без врахування норм, які регулюють порядок поділу майна, що є об’єктом спільної сумісної власності, є не обґрунтованим з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.

Таким чином, розірвання шлюбу не припинило права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу, і розпоряджання таким майном здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою.

Відповідно до ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст.1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно із ч.1 ст.1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Згідно із ст.1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до ст.1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Таким чином, після смерті 28.05.2008 року ОСОБА_4 до спадкоємців, які прийняли спадщину, відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перейшли всі права померлого на житловий будинок, розташований за адресою: Запорізька область, м.Пологи, вул.Червона, 59.

Відповідно до п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.1995 року №20 «Про судову практику у справах про захист права приватної власності» частка учасника спільної сумісної власності визначається при поділі майна, виділі частки з спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини.

Відповідно до п.22 постанови Пленуму Верховного Суду України 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його не дійсним та поділ спільного майна подружжя» поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69—72 СК та ст. 372 ЦК.

Згідно із ч.1, ч.2, ч.3 ст.372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Відповідно до ч.1 ст.69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до ч.1 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до ч.1 ст.71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Таким чином, визначення частки у спільній сумісній власності та презумпція рівності цих часток, а також припинення права спільної сумісної власності на майно має місце зокрема у разі поділу такого майна, при цьому смерть одного із співвласників не позбавляє права інших співвласників на поділ такого майна.

Відповідно до ч.2 ст.72 СК України до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

За змістом вказаної норми, важливим є визначення моменту, коли особа дізналась про своє порушене право.  

З матеріалів справи вбачається, що за життя ОСОБА_4 спору щодо користування і розпорядження спірним будинком, в якому на момент як розірвання шлюбу, так і його смерті, проживала та була зареєстрована його колишня дружина позивач ОСОБА_1, не було. Будь-яких перешкод з його боку у здійсненні правомочностей користування та володіння будинком для позивача не вчинялося. Тому підстав для відліку строку позовної давності з часу розірвання шлюбу між подружжям ОСОБА_1 та ОСОБА_4 не мається.

Суд вважає, що такі порушення для позивача її права на частку у спільному майні подружжя виникли саме з моменту смерті її колишнього чоловіка ОСОБА_4, яка настала 28.05.2008 року, оскільки реєстрація за померлим всього спірного будинку призводила до його включення до спадкової маси вцілому, що було зроблено в тому числі і самим позивачем. Тому, позивачем, яка подала позов до суду 20.10.2016 року, тобто після спливу восьми років після того, як вона дізналася про порушення свого права, строк позовної давності для захисту своїх майнових прав щодо частки у спільному майні подружжя, було пропущено, поновити його вона не просить.

Відповідачем ОСОБА_2 в своїх письмових запереченнях проти позову заявлено про застосування строку позовної давності.

Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Крім цього, суд вважає безпідставним посилання позивача на ту обставину, як на підставу для пред’явлення позову, що відсутність домовленості та визначеності з приводу спадкової маси, позбавляє можливості оформити належне відповідачу ОСОБА_3 право на спадщину на спірний будинок, оскільки постановою державного нотаріуса Шостої Запорізької державної нотаріальної контори в порядку заміщення державного нотаріуса Пологівської державної нотаріальної контори Запорізької області ОСОБА_6 від 24.07.2015 року №438/02-31 відповідачу ОСОБА_3 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок вцілому, що знаходиться за адресою: Запорізька область, м.Пологи, вул.Червона, 59, після померлого 28.05.2008 року батька ОСОБА_4, у зв’язку із прийняттям спадщини іншим спадкоємцем, а саме матір’ю померлого відповідачем ОСОБА_2

Таким чином, нотаріусом відповідачу ОСОБА_3 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину не з причин, вказаних позивачем, а у зв’язку із тим, що він хотів отримати свідоцтво про право на спадщину за законом на весь житловий будинок, що знаходиться за адресою: Запорізька область, м.Пологи, вул.Червона, 59, однак є інший спадкоємець першої черги, який прийняв спадщину за законом, а саме відповідач ОСОБА_2, а тому вона має право на відповідну частку у вказаному спадковому майні.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову, тому в його задоволенні слід відмовити.

На підставі викладеного, ст. ст. 256, 267, 368, 369, 372, 1216, 1217, 1218, 1258, 1261, 1268 ЦК України, ст. ст. 60, 63, 68, 69, 10, 71, 72 СК України, ст. ст. 10, 11, 15, 57, 60, 212, 215 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку відмовити.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Запорізької області через Пологівський районний суд Запорізької області на протязі десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: