Справа № 372/3581/16-ц Головуючий у І інстанції Зінченко О. М.

Провадження № 22-ц/780/1739/17 Доповідач у 2 інстанції Ігнатченко Н. В.

Категорія 34 05.04.2017

УХВАЛА

Іменем України

5 квітня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

Головуючого судді: Ігнатченко Н.В.,

суддів: Кашперської Т.Ц., Кулішенка Ю.М.,

за участю секретаря: Волошина В.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17 на ухвалу судді Обухівського районного суду Київської області від 26 січня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17 до публічного акціонерного товариства «Центренерго» в особі відокремленого підрозділу «Трипільска теплова електрична станція» про відшкодування моральної шкоди,

у с т а н о в и л а:

У грудні 2016 року позивачі звернулися до суду з позовом до ПАТ «Центренерго» в особі відокремленого підрозділу «Трипільска ТЕС» про відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою судді Обухівського районного суду Київської області від 26 січня 2017 року позовну заяву визнано неподаною та повернуто позивачам.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою, позивачі, через свого представника за довіреностями ОСОБА_18, подали апеляційну скаргу, в якій просять її скасувати, з мотивів порушення суддею норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання про відкриття провадження, та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали судді в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з наступних підстав.

Визнаючи неподаною та повертаючи позовну заяву, суддя місцевого суду виходив з того, що особою, яка подала позовну заяву у наданий строк не виконано вимоги ухвали від 27 грудня 2016 року щодо сплати судового збору.

Однак із таким висновком судді суду першої інстанції погодитися не можна.

Так, позовна заява за формою і змістом повинна відповідати вимогам ст. 119 ЦПК України.

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 121 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 119 і 120 цього Кодексу, або не сплачено судовий збір, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня отримання позивачем ухвали.

Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 119 і 120 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду.

Інакше заява вважається неподаною та повертається позивачеві.

Встановлено, що ухвалою судді Обухівського районного суду Київської області від 27 грудня 2017 року позовну заяву залишено без руху та зобов'язано кожного з позивачів сплатити судовий збір у розмірі 551,20 грн. протягом п'яти днів з моменту отримання копії ухвали.

Ухвалою судді Обухівського районного суду Київської області від 26 січня 2017 року позовну заяву визнано неподаною та повернуто позивачам.

Разом з тим, пред'являючи позовну заяву, позивачі просили на підставі ст. 8 Закону України «Про судовий збір» з урахуванням тяжкого матеріального стану звільнити їх від сплати судового збору, а якщо суд не вбачатиме для цього підстав, зменшити розмір судового збору чи відстрочити його сплату.

В тексті позовної заяви позивачі детально обгрунтували своє прохання, вказавши сукупний дохід сім'ї кожного з позивачів та необхідні мінімальні витрати для життя, а до позову додали документи щодо їх матеріального стану (довідки про доходи, пенсійні посвідчення, довідки про перебування у відпустці по догляду за дитиною, тощо).

До позовної заяви позивачі додали аналогічне клопотання.

Постановляючи ухвалу, суддя виходив з відсутності підстав для звільнення позивачів від сплати судового збору, обмежившись загальними фразами щодо ненадання переконливих доказів на підтвердження обставин скрутного майнового стану позивачів.

Однак всупереч положенням процесуального закону щодо мотивованості судових рішень, суддя належним чином не перевірив та не дав оцінки доводам позивачів і наданим ним доказам щодо їх тяжкого матеріального стану і як наслідок наявності підстав для звільнення від сплати судового збору. Зокрема, суддя лише послався в ухвалі на норми права, які регулюють сплату судового збору, і не пов'язав їх із оцінкою наданих позивачами доказів щодо їх матеріального стану.

Крім того, суддя не вирішив питання чи є підстави для зменшення розміру судового збору чи відстрочення його сплати, про що просили позивачі у позові (п. п. 3-5 позову), оскільки таке клопотання за своїм змістом відрізняється від звільнення від сплати судового збору.

Таке порушує приписи ст. ст. 209, 210 ЦПК України, згідно яких ухвала суду, що постановляється як окремий документ, повинна відповідати загальним вимогам, які висуваються до судових рішень, тобто бути законною і обгрунтованою, забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права (п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі»).

Такі ж вимоги щодо обгрунтування судових рішень і необхідності відповіді на доводи сторін містить і практика Європейського суду з прав людини, яка вказує, що призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» від 27 вересня 2001 року; «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» при здійсненні правосуддя у цивільних справах суди повинні вирішувати питання, пов'язані з судовими витратами (зокрема, щодо відстрочення та розстрочення судових витрат, зменшення їх розміру або звільнення від їх сплати), у чіткій відповідності до ЦПК України, Закону України «Про судовий збір», а також інших нормативно-правових актів України, забезпечуючи при цьому належний баланс між інтересами держави у стягненні судового збору за розгляд справ, з одного боку, та інтересами позивача (заявника) щодо можливості звернення до суду, з другого боку.

Згідно із п. 3 цієї постанови , якщо позивачем (заявником) заявлено клопотання про відстрочення або розстрочення судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його оплати відповідно до ст.82 ЦПК, то наслідки, передбачені ст. 121 ЦПК, застосовуються лише за умови відмови в задоволенні такого клопотання, про що постановляється відповідна ухвала.

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на звернення до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий суд.

Повертаючи позовну заяву, суддя належним чином не вирішив клопотання позивачів та не постановив відповідної ухвали про відмову у задоволенні їх клопотання про звільнення від сплати судового збору, або його зменшення чи відстрочення, а тому дійшов передчасного висновку про повернення позовної заяви з підстав несплати судового збору.

З наведеного вище вбачається, що оскаржувана ухвала не відповідає вимогам ст. ст. 212-215 ЦПК України, визнати її законною і обґрунтованою не можна, тому вона підлягає скасуванню з підстав передбачених ч. 3 ст. 312 ЦПК України, з передачею питання про відкриття провадження у справі на новий розгляд до суду першої інстанції.

При цьому, підстави для направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду згідно положень ст. 311 ЦПК України, як просить представник позивачів у апеляційній скарзі, відсутні, оскільки провадження у справі відкрито не було.

Крім того, відсутні підстави для скасування ухвали судді Обухівського районного суду Київської області від 27 грудня 2017 року, про що також просить представник позивачів, адже дана ухвала не підлягає оскарженню окремо від судового рішення. Водночас у зв'язку із скасуванням ухвали про повернення позовної заяви, вирішення питання про відкриття провадження передається на новий розгляд до суду першої інстанції, а отже ухвала про залишення позовної заяви без руху не має правового значення при новому розгляді.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 312 - 315 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17 задовольнити частково.

Ухвалу судді Обухівського районного суду Київської області від 26 січня 2017 року скасувати, питання про відкриття провадження у справі передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Н.В. Ігнатченко

Судді: Т.Ц. Кашперська

Ю.М. Кулішенко