Справа № 22ц-1760/2009 Головуючий у 1 інстанції -
Категорія - цивільна Сова Т.Г.
Доповідач - Позігун М.І.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
1 вересня 2009 року м. Чернігів
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
головуючого - судді ПОЗІГУНА М.І.
суддів Редьки А.Г., Шемець Н.В.
при секретарі Рачовій І.І.
з участю сторін
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю „Менська житлово-експлуатаційна дільниця” на рішення Менського районного суду від 14 липня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю „Менська житлово-експлуатаційна дільниця” про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-
В С Т А Н О В И В:
В апеляційній скарзі ТОВ „Менська житлово-експлуатаційна дільниця” просить скасувати рішення Менського районного суду від 14 липня 2009 року, яким ОСОБА_1. поновлено строк на звернення до суду з позовом та поновлено його на посаді виконуючого обов'язки начальника товариства, стягнуто з відповідача на користь позивача 5970 грн.76 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу та винести нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Незаконність рішення суду апелянт обґрунтовує порушенням судом норм як матеріального так і процесуального права. судом проігноровано і не дано ніякої оцінки 5 листам, які в період з лютого по травень були направлені позивачу з проханням до останнього отримати трудову книжку і розрахунок та акти від 19 та 20 лютого поточного року, якими підтверджено, що позивачу було відомо про причину та дату звільнення. Судом в порушення вимог статей 251, 254, 256, 258, 261 ЦК України безпідставно поновлено строк на звернення до суду за захистом порушеного права за відсутності в матеріалах справи будь-яких доказів поважності пропущення процесуальних строків. В порушення роз'яснень, викладених в п 32 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами трудових спорів” суд стягнув середній заробіток за час затримки розрахунку, за відсутності вини власника у затримці видачі трудової книжки, наявності в матеріалах справи будь-яких доказів, що позивач після звільнення намагався працевлаштуватися і йому в цьому було відмовлено та що відсутність в нього трудової книжки або неправильність запису перешкоджали та його працевлаштуванні. Суд, стягнувши заборгованість згідно розрахунку позивача не звернув уваги, що даний розрахунок останнім зроблено з грубим порушенням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
Судом встановлено, що згідно рішення загальних зборів учасників товариства від 31 липня 2007 року позивач був призначений на посаду виконуючого обов'язки начальника товариства.
22 грудня 2008 року загальними зборами було прийнято рішення про скорочення посади виконуючого обов'язки начальника та про проведення інвентаризації фінансово - господарської діяльності до 25.12.2008 року.
В матеріалах справи маються акти інвентаризації від 25 грудня 2008 року(а.с.71-76).
Проте, актом від 25 грудня 2008 року зафіксовано факт невиконання позивачем рішення загальних зборів від 22 грудня 2008 року.
Лише 17 лютого 2009 року рішенням загальних зборів товариства позивача звільнено з роботи по п 1 ст. 41 КЗпП України за одноразове грубе порушення трудових обов'язків, що полягає у невиконанні рішення загальних зборів від 22.12.2008 року про проведення інвентаризації, перешкоджання діяльності ревізійної комісії - невиконання покладених статутних обов'язків(а.с.36).
Рішенням загальних зборів товариства від 18 лютого 2009 року на голову товариства Романовського В.Г. покладено лише обов'язок зробити запис в трудовій книжці позивача про його звільнення (а.с. 38).
Розглянувши справу та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів приходить до слідуючого висновку.
Так, дійсно зроблений позивачем розрахунок середнього заробітку не відповідає вимогам Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютог8о 1995 року № 100.
Проте, визначений позивачем розмір середнього заробітку є меншим, якби він був би визначеним відповідно до зазначеного Порядку. Так позивачем середньомісячний заробіток визначено в розмірі 1863 грн. 32 коп., виходячи з середнього заробітку за 6 місяців, хоча виходячи з довідки відповідача середній заробіток за останні два місяці, що передували звільненню середній заробіток склав (2028.19+ 2318.33:2)= 2173.26 грн., а тому ухвалюючи рішення про стягнення 5 970 грн. 76 коп. суд зазначив, що він не може виходити за межі заявлених вимог, що відповідає вимогам, викладених в частинах 1 та 2 ст. 11 ЦПК, згідно яких суд розглядає справу в межах заявлених вимог, а особа яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
За таких обставин, рішенням суду в частині стягнення середнього заробітку в межах заявлених вимог згідно розрахунку позивача, який є меншим в випадку його проведення згідно Порядку не порушено законних прав і інтересів відповідача.
Безпідставними є посилання апелянта на ухвалення судом рішення з порушенням вимог статей 251, 254, 256, 258, 261 ЦК України в частині поновлення строку на звернення до суду за захистом порушеного права та, роз'яснень, викладених в п 32 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами трудових спорів” в частині наявності підстав для стягнення середнього заробітку, оскільки строки звернення до суду та поновлення судом строків пропущених з поважних причин регулюються статтями 233, 234 КЗпП України, а не нормами ЦК України, а вимоги середнього заробітку з врахуванням уточнених вимог позивач пов'язував не з затримкою видачі трудової книжки чи проведенням розрахунку при звільненні, а з незаконним звільненням з роботи.
Відповідно ж до ч 233 КЗпП України у справах про звільнення працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору в місячний строк з дня вручення йому копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Хоча відповідачем і направлялися листи на ім'я позивача з проханням отримати трудову книжку та розрахунок (а. с. 63-65), але згідно конвертів (а. с. 59-61) позивач їх не отримував.
Трудову книжку позивач отримав лише 2.04.2009 року (а.с.9), а в травні поточного року позивач звернувся до суду за захистом порушеного трудового права, в подальшому скориставшись 9 травня 2009 року (а.с.43) своїми процесуальними правами, передбаченими ст.. 31 ЦПК України. За таких обставин доводами апеляційної скарги не спростовується висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для поновлення позивачу строку для звернення до суду за захистом порушеного права, в тому числі і посилання на акти від 19 та 20 лютого 2009 року (а.с. 34-35).
За викладених обставин доводи апеляційної скарги не дають підстав для скасування вірного по суті рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст..ст.303, 304, 307, 308, 314-315 ЦПК України суд,
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю „Менська житлово-експлуатаційна дільниця” відхилити.
Рішення Менського районного суду від 14 липня 2009 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців після проголошення.
Головуючий: Судді: