УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Червинської М.Є.,

суддів: Завгородньої І.М., Мазур Л.М.,

Писаної Т.О., Попович О.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «Південна українська соєва компанія» про розірвання договору оренди землі за касаційною скаргою ОСОБА_3, подану представником - ОСОБА_4, на рішення апеляційного суду Херсонської області від 14 червня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2015 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Південна українська соєва компанія» (далі - ТОВ «Південна українська соєва компанія») про розірвання договору оренди земельної ділянки.

Свої вимоги позивач мотивувала тим, що їй на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 22 травня 2013 року належить земельна ділянка площею 5,1294 га, що розташована на території Сергієвської сільської ради Новотроїцького району Херсонської області, яка перейшла у її власність за заповітом після смерті її матері ОСОБА_5 За життя ОСОБА_5, на підставі договору оренди від 1 листопада 2006 року, передала в строкове платне користування відповідачу належну їй земельну ділянку площею 5,1294 га. Договір оренди зареєстрований у Новотроїцькому районному реєстраційному відділі Херсонської регіональної філії центру ДЗК 1 червня 2007 року. Просила розірвати договір оренди земельної ділянки від 1 листопада 2006 року, укладений між ОСОБА_5 та ТОВ «Південна українська соєва компанія», оскільки вважає, що після отримання нею спадщини у вигляді зазначеної земельної ділянки договір оренди земельної ділянки між нею та відповідачем не переукладався, орендну плату за даним договором вона не отримувала від відповідача з моменту прийняття спадщини по теперішній час. Крім того, у порушення вимог ст. 24 Закону України «Про оренду землі», відповідач не розробив проект землеустрою щодо зазначеної земельної ділянки, що забезпечує еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь.

Рішенням Новотроїцького районного суду Херсонської області від 2 березня 2016 року позов задоволено. Розірвано договір оренди землі, укладений між ОСОБА_5 та ТОВ «Південна українська соєва компанія», укладений 1 листопада 2006 року та зареєстрований 1 червня 2007 року.

Рішенням апеляційного суду Херсонської області від 14 червня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в позові.

У касаційній скарзі, поданій представником, ОСОБА_3 просить скасувати рішення, апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-МІІІ «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Заслухавши доповідь судді судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив із наявності підстав для розірвання укладеного договору оренди земельної ділянки через порушення відповідачем визначених договором обов'язків орендаря, а саме: не виплату позивачу орендної плати з часу отримання нею спадщини та невиконання вимоги щодо виготовлення проекту землеустрою, що забезпечує еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, виходив із того, що факт несвоєчасної сплати орендної плати за спірний період не може свідчити про систематичне невиконання стороною договору договірних зобов'язань і не є підставою для розірвання укладеного між сторонами договору оренди.

Проте повністю з такими висновками апеляційного суду погодитись не можна з огляду на наступне.

Судом установлено, що ОСОБА_3 після смерті своєї матері ОСОБА_5, на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 22 травня 2013 року, набула право власності на земельну ділянку площею 5,1294 га, кадастровий номер НОМЕР_1, розташованої на території Сергієвської сільської ради.

Право власності позивача зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 22 травня 2013 року.

За життя ОСОБА_5, згідно договору оренди від 1 листопада 2006 року, який зареєстровано у Новотроїцькому районному реєстраційному відділі Херсонської регіональної філії центру ДЗК 1 червня 2007 року, передала в строкове, платне користування ТОВ «Південна українська соєва компанія» належну їй земельну ділянку площею 5,1294 га.

Відповідно до положень ст. 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно зі ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За змістом ст. 21 Закону України «Про оренду землі» розмір та умови орендної плати, що зазначені в договорі оренди, не можуть суперечити чинному на час укладення договору оренди.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених ст. ст. 24 і 25 цього Закону та умовами договору, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

Згідно з п. «д» ч. 1 ст. 141 ЗК України підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.

Так, ОСОБА_3 звертаючись до суду з указаним позовом, указувала на те, що відповідачем свої зобов'язання за договором не виконуються в повній мірі, що призводить до систематичного порушення ним взятих на себе зобов'язань. Зокрема, орендну плату за даним договором вона не отримувала з моменту прийняття спадщини по теперішній час.

Саме по собі поняття «несвоєчасна сплата» означає несплату певної суми коштів у певний строк, зокрема, у даному випадку, у строк, передбачений договором оренди землі.

Так, п. 9 спірного договору оренди землі встановлено, що орендна плата вноситься до 20 грудня поточного року.

Згідно із ч. 1 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. У даному випадку такою подією є виплата орендної плати саме до 20 грудня кожного року.

Таким чином, у даному випадку невиконання відповідачем обов'язку сплатити орендну плату у строк, визначений умовами договору, і є несплатою орендної плати.

Вищевикладене узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 12 грудня 2012 року у справі № 6-146цс12, яка відповідно до положень ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

На підтвердження факту виплати ОСОБА_3 орендної плати за 2013, 2014, 2015 роки за договором оренди землі від 1 листопада 2006 року відповідач в суді апеляційної інстанції надав відомості видачі орендної плати за спірний період та видатковий касовий ордер від 28 вересня 2015 року про виплату орендної плати за 2015 рік, в яких міститься особистий підпис ОСОБА_3

ОСОБА_3 заперечувала підписи у відомостях, які засвідчують отримання нею орендної плати за договором оренди земельної ділянки від 1 листопада 2006 року, укладений між ОСОБА_5, правонаступником якої є позивач, та ТОВ «Південна українська соєва компанія», право власності на яку вона набула на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 22 травня 2013 року.

Під час розгляду справи в апеляційному суді ОСОБА_3 заявила клопотання про призначення почеркознавчої експертизи, посилаючись на те, що орендну плату, за отриману нею у спадщину земельну ділянку після смерті матері ОСОБА_5 за 2013, 2014, 2015 роки, вона не отримувала, та підписи у відомостях про видачу орендної плати за вказані роки їй не належать.

Ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 14 червня 2016 року було відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_3 про призначення у справі почеркознавчої експертизи з тих підстав, що предметом даного спору не є факт отримання позивачем орендної плати.

Згідно з ч. 1 ст. 145 ЦПК України для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.

Ураховуючи, що позивач заперечує факт отримання орендної плати за 2013-2015 роки і доводить, що підписи у відомостях, які засвідчують отримання нею орендної плати за спірним договором оренди виконані не нею, апеляційний суд у порушення вимог ч. 4 ст. 10, 303 ЦПК України не призначив судову почеркознавчу експертизу та не з'ясував обставини справи, від яких залежить правильне вирішення спору, доводів сторін по суті позовних вимог не перевірив.

Посилання апеляційного суду на відсутність підстав для призначення почеркознавчої експертизи ля з'ясування справжності підпису позивача у відомостях про отримання нею орендної плати за спірним договором з тих підстав, що позивач не заявляла вимог про стягнення на її користь орендної плати з відповідача є безпідставним та не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки однією з умов для розірвання договору є систематична несплата орендної плати, на що позивач і посилалась у позові (ст. 11 ЦПК України).

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом апеляційної інстанції не встановлені, рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_3, подану представником - ОСОБА_4, задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Херсонської області від 14 червня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ.Є. Червинська

Судді:І.М. Завгородня

Л.М. Мазур

Т.О. Писана

О.В. Попович