ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2017 р. м. Чернівці справа № 824/338/16-а

Чернівецький окружний адміністративний суд колегією у складі:

головуючого судді Левицького В.К.,

суддів Брезіної Т.М., Дембіцького П.Д.

за участю:           

секретаря судового засідання Козак В.Ю.

сторін:

позивача - ОСОБА_1

представника позивача – ОСОБА_2

представників відповідачів – ОСОБА_3, ОСОБА_4

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Державної фіскальної служби України, Головного управління ДФС у Чернівецькій області

про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просить: визнати протиправним та скасувати наказ Державної фіскальної служби України від 13.05.2016 р. №1939-о про звільнення його з посади начальника Головного управління ДФС у Чернівецькій області 13.05.2016 р.; поновити його на посаді начальника Головного управління ДФС у Чернівецькій області з 13.05.2016 р.; стягнути з Головного управління ДФС у Чернівецькій області на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу – з дня звільнення по день поновлення на посаді; рішення суду в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місця допустити до негайного виконання.

В обґрунтування позову вказував, що посада начальника Головного управління ДФС у Чернівецькій області віднесена до посад державної служби, а тому його звільнення з посади здійснюється в порядку визначеному Законом України “Про державну службу”. Оскільки оскаржуваний наказ про звільнення винесений без поданням дисциплінарної комісії, а тільки на підставі довідки, складеної за результатами проведеного моніторингу підрозділом внутрішньої безпеки, позивач вважає, що його звільнено незаконно.

Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили задовольнити позов у повному обсязі.

Державна фіскальна служба України не погоджуючись із позовними вимогами надала до суду письмові заперечення в яких зазначала, що оскільки позивач допустив порушення ОСОБА_5 державного службовця, то його правомірно звільнено з посади.

Представники відповідачів в судовому засіданні позов не визнали, просили у його задоволенні відмовити та надали пояснення аналогічні викладеним у запереченнях проти позову.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Розпорядженням в.о. голови Чернівецької обласної державної адміністрації від 14.05.2014 р. №110-ос позивач призначений на посаду помічника голови обласної державної адміністрації відділу із забезпечення діяльності керівництва апарату обласної державної адміністрації.

20.05.2014 р Міністерство доходів і зборів України звернулось з листом № 201/5/04-01 16 до Чернівецької обласної державної про звільнення в порядку переведення позивача з посади помічника голови обласної державної адміністрації відділу із забезпечення діяльності керівництва (патронатна служба) апарату обласної державної адміністрації для подальшої роботи в територіальних органах Міністерства доходів і зборів України.

Відповідно до даного листа, розпорядженням голови Чернівецької обласної державної адміністрації від 21.05.2014 р. №120-ос позивач звільнений з посади помічника голови обласної державної адміністрації відділу із забезпечення діяльності керівництва (патронатна служба) апарату обласної державної адміністрації для подальшої роботи в територіальних органах Міністерства доходів і зборів України.

Наказом Міністерства доходів і зборів України від 22.05.2014 р. №1401-о позивача призначено в порядку переведення на посаду заступника начальника Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області (Т. 1 а.с. 92).

22.05.2014 р. наказом Міністерства доходів і зборів України №1402-О на позивача покладено виконання обов'язків начальника Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області (Т. 1 а.с. 93).

Відповідно до наказу Міністерства доходів і зборів України від 08.07.2014 р. №1962-о, позивача звільнено 11.07.2014 р. з посади заступника начальника Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області в порядку переведення для подальшої роботи в Міністерстві доходів і зборів України, згідно п. 5 ст. 36 КЗпП України (Т. 1 а.с. 105).

18.07.2014 р. наказом Державної фіскальної служби України від 18.07.2014 р. №37-о, відряджено заступника директора Департаменту координації нормотворчої та методологічної роботи з питань оподаткування Міністерства доходів і зборів України ОСОБА_1 до головного управління Міндоходів у Чернівецькій області та покладено на нього виконання обов’язків начальника Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області з 21.07.2014 р. (Т. 1 а.с. 107).

На підставі заяви позивача, погодження Чернівецької обласної державної адміністрації від 27.08.2014 р., погодження Міністерства фінансів України, 11.09.2014 р. Державною фіскальною службою України видано наказ №445-о, яким призначено ОСОБА_1 на посаду начальника Головного управління ДФС у Чернівецькій області (Т. 1 а.с. 108, 110).

07.10.2015 р. позивачу надано відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною з 08.10.2015 р. по 12.05.2016 р. відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 25 Закону України “Про відпустки”, про що Державною фіскальною службою України видано наказ №427-в (Т. 1 а.с. 142).

Відповідно до наказу Державної фіскальної служби від 10.05.2016 р. №1929–о, позивач приступив до роботи на посаді начальника Головного управління ДФС у Чернівецькій області з 13.05.2016 р. після закінчення відпустки по догляду за дитиною (Т. 1 а.с. 20).

На підставі висновків викладених у довідці від 13.05.2016 р. №20/8/24-13-01-20дск (гриф ДСК), Державною фіскальною службою України звільнено позивача з посади начальника Головного управління ДФС у Чернівецькій області 13.05.2016 р. за порушення ОСОБА_5 державного службовця на підставі п. 4 ч. 1 ст. 87 Закону України “Про державну службу”, про що винесено наказ №1939-о від 13.05.2016 р. (Т. 1 а.с. 145).

З вказаним наказом позивач ознайомився 13.05.2016 р., що підтверджується його підписом.

Вважаючи звільнення незаконним, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти позову, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов необхідно задовольнити повністю з таких підстав.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

До публічної служби у встановлених випадках відноситься державна служба. Так, за змістом ст. 1 Закону України “Про державну службу” від 10.12.2015 р. №889-VIII, який набрав чинності 01.05.2016 р. (далі – Закон №889-VIII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) державна служба – це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо:

1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів;

2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів;

3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг;

4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства;

5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням;

6) управління персоналом державних органів;

7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.

Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов’язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону №889-VIII посади державної служби в державних органах поділяються на категорії залежно від порядку призначення, характеру та обсягу повноважень і необхідних для їх виконання кваліфікації та професійної компетентності державних службовців.

Приписами п. 2 ч. 2 ст. 6 Закону №889-VIII визначено, що до категорії "Б" відносяться посади:

керівників структурних підрозділів Секретаріату Кабінету Міністрів України та їх заступників;

керівників структурних підрозділів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та інших державних органів, їх заступників, керівників територіальних органів цих державних органів та їх структурних підрозділів, їх заступників;

заступників голів місцевих державних адміністрацій;

керівників апаратів апеляційних та місцевих судів, керівників структурних підрозділів апаратів судів, їх заступників;

заступників керівників державної служби в інших державних органах, юрисдикція яких поширюється на всю територію України.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що служба позивача на посаді начальника Головного управління ДФС у Чернівецькій області відноситься до публічної служби, відтак спірні правовідносини сторін підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначено в Законі України "Про державну службу" від 10.12.2015 р. № 889-VІІІ (далі - Закон № 889-VІІІ, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до ст. 5 цього Закону правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Згідно ст. 3 Закону № 889-VІІІ цей закон регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Як видно з матеріалів справи, позивач 01.09.1997 р. прийняв ОСОБА_5 державного службовця, що підтверджується матеріалами справи (Т. 1 а.с. 88).

Згідно ч. 3 ст. 21 Закону № 889-VIII особа, яка вступає на посаду державної служби вперше, набуває статусу державного службовця з дня публічного складення нею ОСОБА_5 державного службовця, а особа, яка призначається на посаду державної служби повторно, - з дня призначення на посаду.

Відповідно до п. 1, 4 ч. 1 ст. 83 Закону № 889-VІІІ державна служба припиняється, в т.ч.: у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону); за ініціативою суб’єкта призначення (стаття 87 цього Закону).

Приписами п. 3 ч. 1 ст. 84 Закону № 889-VІІІ визначено, що підставами для припинення державної служби у зв’язку із втратою права на державну службу або його обмеженням є набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення державного службовця до адміністративної відповідальності за корупційне або пов’язане з корупцією правопорушення.

Підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта, відповідно до ст. 87 Закону № 889-VIII, є: 1) скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі; 2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування; 3) отримання державним службовцем двох підряд негативних оцінок за результатами оцінювання службової діяльності; 4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.

Відповідно до ст. 64 Закону № 889-VIII за невиконання або неналежне виконання посадових обов’язків, визначених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами у сфері державної служби, посадовою інструкцією, а також порушення правил етичної поведінки та інше порушення службової дисципліни державний службовець притягається до дисциплінарної відповідальності у порядку, встановленому цим Законом. Для державних службовців можуть встановлюватися особливості притягнення до дисциплінарної відповідальності у випадках, визначених законом.

Статтею 65 Закону № 889-VIII визначено, що підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку, тобто протиправної винної дії або бездіяльності чи прийняття рішення, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні державним службовцем своїх посадових обов’язків та інших вимог, встановлених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, за яке до нього може бути застосоване дисциплінарне стягнення.

Відповідно до ч. 2 вказаної статті Закону № 889-VIII дисциплінарними проступками є:

1) порушення ОСОБА_5 державного службовця;

2) порушення правил етичної поведінки державних службовців;

3) вияв неповаги до держави, державних символів України, Українського народу;

4) дії, що шкодять авторитету державної служби;

5) невиконання або неналежне виконання посадових обов’язків, актів органів державної влади, наказів (розпоряджень) та доручень керівників, прийнятих у межах їхніх повноважень;

6) недотримання правил внутрішнього службового розпорядку;

7) перевищення службових повноважень, якщо воно не містить складу злочину або адміністративного правопорушення;

8) невиконання вимог щодо політичної неупередженості державного службовця;

9) використання повноважень в особистих (приватних) інтересах або в неправомірних особистих інтересах інших осіб;

10) подання під час вступу на державну службу недостовірної інформації про обставини, що перешкоджають реалізації права на державну службу, а також неподання необхідної інформації про такі обставини, що виникли під час проходження служби;

11) неповідомлення керівнику державної служби про виникнення відносин прямої підпорядкованості між державним службовцем та близькими особами у 15-денний строк з дня їх виникнення;

12) прогул державного службовця (у тому числі відсутність на службі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин;

13) поява державного службовця на службі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп’яніння;

14) прийняття державним службовцем необґрунтованого рішення, що спричинило порушення цілісності державного або комунального майна, незаконне їх використання або інше заподіяння шкоди державному чи комунальному майну, якщо такі дії не містять складу злочину або адміністративного правопорушення.

Державний службовець не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності, якщо минуло шість місяців з дня, коли керівник державної служби дізнався або мав дізнатися про вчинення дисциплінарного проступку, не враховуючи час тимчасової непрацездатності державного службовця чи перебування його у відпустці, або якщо минув один рік після його вчинення.

Відповідно до ч.1 ст. 66 Закону № 889-VIII до державних службовців застосовується один із таких видів дисциплінарного стягнення:

1) зауваження;

2) догана;

3) попередження про неповну службову відповідність;

4) звільнення з посади державної служби.

Частиною 5 ст. 66 Закону № 889-VIII визначено, що звільнення з посади державної служби є винятковим видом дисциплінарного стягнення і може бути застосоване лише у разі вчинення дисциплінарних проступків, передбачених пунктами 1, 3, 7, 9-11, 13, 14 частини другої статті 65 цього Закону, а також вчинення систематично (повторно протягом року) дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 12 частини другої статті 65 цього Закону.

Згідно ч. 6 ст. 66 Закону № 889-VIII дисциплінарні стягнення, передбачені пунктами 2-4 частини першої цієї статті, накладаються виключно за пропозицією Комісії, поданням дисциплінарної комісії.

Статтею 68 Закону № 889-VIII визначено, що дисциплінарні провадження ініціюються суб’єктом призначення.

Дисциплінарні стягнення накладаються (застосовуються):

1) на державних службовців, які займають посади державної служби категорії "А":

зауваження - суб’єктом призначення;

інші види дисциплінарних стягнень - суб’єктом призначення з урахуванням пропозиції Комісії;

2) на державних службовців, які займають посади державної служби категорій "Б" і "В":

зауваження - суб’єктом призначення;

інші види дисциплінарних стягнень - суб’єктом призначення за поданням дисциплінарної комісії.

Згідно ст. 69 Закону № 889-VIII для здійснення дисциплінарного провадження з метою визначення ступеня вини, характеру і тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку утворюється дисциплінарна комісія з розгляду дисциплінарних справ (далі - дисциплінарна комісія).

Дисциплінарною комісією стосовно державних службовців, які займають посади державної служби категорії "А", є Комісія.

Дисциплінарну комісію стосовно державних службовців, які займають посади державної служби категорій "Б" і "В", утворює керівник державної служби у кожному державному органі.

Дисциплінарна комісія діє у складі не менше шести членів. До складу дисциплінарної комісії включаються державні службовці державного органу, представники виборного органу первинної профспілкової організації з числа державних службовців, а в разі відсутності профспілкової організації - представники державних службовців, обрані на загальних зборах (конференції) державних службовців державного органу, а також можуть включатися представники громадських об’єднань, які мають досвід роботи у сфері державного управління, державної служби або за юридичним фахом.

Кількість представників громадських об’єднань у складі дисциплінарної комісії може становити не більше двох осіб.

Членам дисциплінарної комісії забороняється передавати і розголошувати інформацію, отриману під час здійснення дисциплінарного провадження.

У разі якщо один із членів дисциплінарної комісії прямо підпорядкований особі, стосовно якої відкрито або здійснюється дисциплінарне провадження, такий член дисциплінарної комісії не повинен брати участі у прийнятті рішення.

Строк повноважень членів дисциплінарної комісії становить три роки.

Склад дисциплінарної комісії у державному органі затверджується наказом (розпорядженням) керівника державної служби. До складу дисциплінарної комісії у державному органі включаються в однаковій кількості:

представники керівника державної служби, визначені ним одноосібно із числа державних службовців цього державного органу;

представники виборного органу первинної профспілкової організації з числа державних службовців, а в разі відсутності профспілкової організації - представники державних службовців, обрані на загальних зборах (конференції) державних службовців державного органу.

До складу дисциплінарної комісії можуть включатися експерти або інші представники громадських об’єднань, утворених відповідно до Закону України "Про громадські об’єднання", за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

До складу дисциплінарної комісії повинна бути включена щонайменше одна особа, яка має юридичну освіту не нижче другого (магістерського) рівня та досвід роботи за фахом.

Члени дисциплінарної комісії здійснюють свої повноваження на громадських засадах.

У разі неможливості створення в державному органі постійної дисциплінарної комісії справи про дисциплінарні проступки, вчинені державними службовцями цього органу, розглядаються дисциплінарною комісією державного органу вищого рівня в порядку підпорядкування. У разі відсутності державного органу вищого рівня дисциплінарна комісія може утворюватися одноразово для конкретної справи за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Члени дисциплінарної комісії на першому засіданні обирають голову та секретаря дисциплінарної комісії.

Засідання дисциплінарної комісії є правомочним, якщо на ньому присутні не менше двох третин її членів.

Дисциплінарна комісія розглядає дисциплінарну справу державного службовця, сформовану в установленому цим Законом порядку.

Результатом розгляду дисциплінарної справи є пропозиція Комісії або подання дисциплінарної комісії, які мають рекомендаційний характер для суб’єкта призначення.

Суб’єкт призначення протягом 10 календарних днів зобов’язаний прийняти рішення на підставі пропозиції Комісії або подання дисциплінарної комісії або надати вмотивовану відмову протягом цього строку.

Приписами ст. 71 Закону № 889-VIII визначено, що з метою визначення наявності вини, характеру і тяжкості дисциплінарного проступку може проводитися службове розслідування.

У разі невиконання або неналежного виконання посадових обов’язків державним службовцем, перевищення повноважень, що призвело до людських жертв або заподіяло значну матеріальну шкоду фізичній чи юридичній особі, державі або територіальній громаді, службове розслідування проводиться обов’язково.

Службове розслідування стосовно державних службовців, які займають посади державної служби категорії "А", проводиться центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, а стосовно державних службовців, які займають посади державної служби категорій "Б" і "В", - дисциплінарною комісією у державному органі.

Тривалість службового розслідування не може перевищувати один місяць. За потреби зазначений строк може бути продовжений суб’єктом призначення, але не більш як до двох місяців.

До участі у проведенні службового розслідування суб’єктом призначення за поданням дисциплінарної комісії, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, можуть залучатися відповідні фахівці.

До участі у проведенні службового розслідування не можуть залучатися посадові особи державного органу, особисто заінтересовані у його результатах та прямо підпорядковані особі, стосовно якої проводиться службове розслідування.

Особи, які проводять службове розслідування, несуть персональну відповідальність за неповноту і необ’єктивність його висновків та за розголошення інформації щодо службового розслідування.

Особи, які проводять службове розслідування, мають право: одержувати пояснення від державного службовця, стосовно якого проводиться службове розслідування, та від інших осіб щодо обставин справи; одержувати у підрозділах державного органу чи за запитом в інших органах необхідні документи або їх копії та долучати до матеріалів справи; одержувати консультації відповідних спеціалістів з питань, що стосуються службового розслідування.

Державний службовець, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право:

1) надавати пояснення, а також відповідні документи та матеріали щодо обставин, які досліджуються;

2) порушувати клопотання про одержання і залучення до матеріалів нових документів, одержання додаткових пояснень осіб, які причетні до справи;

3) бути присутнім під час виконання відповідних заходів;

4) подавати в установленому порядку скарги на дії осіб, які проводять службове розслідування.

За результатами службового розслідування складається висновок про наявність чи відсутність у діях державного службовця дисциплінарного проступку та підстав для його притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Висновок, складений за результатами проведеного службового розслідування центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, передається Комісії.

У разі якщо службове розслідування стосується інформації з обмеженим доступом, розслідування проводиться з урахуванням положень законів України "Про державну таємницю" і "Про інформацію" за відповідними правилами діловодства.

Відповідно до ст. 74 Закону № 889-VIII дисциплінарне стягнення має відповідати ступеню тяжкості вчиненого проступку та вини державного службовця. Під час визначення виду стягнення необхідно враховувати характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, обставини, що пом’якшують чи обтяжують відповідальність, результати оцінювання службової діяльності державного службовця, наявність заохочень, стягнень та його ставлення до служби.

Дисциплінарне стягнення може бути накладено тільки у разі встановлення факту вчинення дисциплінарного проступку та вини державного службовця. Вчинення державним службовцем діянь у стані крайньої потреби або необхідної оборони виключають можливість застосування дисциплінарного стягнення.

Частиною 6 вказаної статті Закону № 889-VIII визначено, що державний службовець має право на ознайомлення з матеріалами дисциплінарної справи та на оскарження застосованого до нього дисциплінарного стягнення у визначеному цим Законом порядку.

З аналізу вказаних матеріальних норм права, суд приходить до висновку, що порядок застосування дисциплінарного впливу до державних службовців, чітко врегульований Законом № 889-VIII, який визначає види дисциплінарних стягнень та порядок їх застосування, що має наслідком забезпечення належного захисту законних прав та інтересів працівників при вирішенні питань їх дисциплінарної відповідальності.

Судом встановлено, що посада начальника Головного управління ДФС У Чернівецькій області, яку позивач займав на час звільнення віднесена до категорії “Б” державних службовців. Таким чином, дисциплінарні стягнення до позивача могли застосовуватися лише Державною фіскальною службою України за поданням дисциплінарної комісії та у разі встановлення факту вчинення дисциплінарного проступку, шляхом доведення його вини.

Крім того, суд звертає увагу, що державний службовець наділений правом ознайомлюватися з усіма матеріалами дисциплінарної справи, вносити зауваження до висновку, клопотання про вжиття додаткових заходів для встановлення обставин, які мають значення для справи, надавати додаткові пояснення та додаткові документи і матеріали перед прийняттям рішення про накладення на нього дисциплінарного стягнення.

Разом з тим, в судовому засіданні сторонами не заперечувалося, що під час накладення на позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення, дисциплінарна комісія не створювалася, службове розслідування відповідачем не проводилося, письмові пояснення від позивача щодо обставин, які стали підставою для його звільнення не відбиралися.

Судом встановлено, що позивача звільнено на підставі довідки від 13.05.2016 р. №20/8/24-13-01-20дск (гриф ДСК).

Відповідно до положень Законів України «Про інформацію», «Про доступ до публічної інформації» та Типової інструкції про порядок ведення обліку, зберігання, використання і знищення документів та інших матеріальних носіїв інформації, що містять службову інформацію, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 19.10.2016 р. № 736, судом отримано згоду Державної фіскальної служби України на ознайомлення з довідкою від 13.05.2016 р. № 20/8/24-13-22-01-20 ДСК, що має гриф “для службового користування”, особам, які беруть участь у справі та уповноваженим працівникам Чернівецького окружного адміністративного суду, а також для розгляду справи у відкритому судовому засіданні, дослідженні та використанні згідно вимог Кодексу адміністративного судочинства України, в частині, що стосується позивача.

В дослідженій в судовому засіданні довідці від 13.05.2016 р. №20/8/24-13-01-20дск вказано, що ОСОБА_1 перебуваючи на посаді в.о. начальника ГУ Міндоходів у Чернівецькій області, не повідомив безпосередньо керівника Міністерства доходів і зборів України про наявність конфлікту інтересів, що міг виникнути внаслідок проведення підпорядкованим йому підрозділом документальної позапланової перевірки фізичної особи – підприємця ОСОБА_1

У довідці також зафіксовано, що дружина ОСОБА_1, ОСОБА_6 до травня 2015 р. входила до складу засновників приватного підприємства “Оздоровчий комплекс Дністер плюс”.

Крім того, у довідці вказано, що: “ОСОБА_1 публічно звинуватив народного депутата України, а нині голову Чернівецької обласної державної адміністрації ОСОБА_7 в психічній хворобі та дав пораду звернутись до лікаря. Неприязні відносини між вищезазначеними особами досі продовжуються”.

Як зазначалося вище та не заперечувалося сторонами в судовому засіданні, із змістом довідки від 13.05.2016 р. №20/8/24-13-01-20дск відповідачі перед накладенням дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення позивача не ознайомлювали, письмові пояснення з приводу викладених в ній обставин від нього не зажадали.

Також судом встановлено, що про обмеження, встановленні Законом України “Про державну службу” та “Про засади запобігання і протидії корупції” стосовно осіб, які є суб'єктами відповідальності за корупційні правопорушення, позивач попереджений 08.05.2014 р. та 22.05.2014 р.

З матеріалів справи видно, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців позивач до 15.07.2014 р. перебував на податковому облік в ДПІ у м. Чернівцях ГУ Міндоходів у Чернівецькій області як фізична особа-підприємець.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем 06.05.2014 р., до призначення на державну службу, подано до державного реєстратора документи для проведення реєстраційної дії внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення фізичної особи - підприємця щодо припинення нею підприємницької діяльності.

21.05.2014 р. відповідно до наказу начальника ДПІ у м. Чернівцях ГУ Міндоходів у Чернівецькій області №883 виписані направлення № 003756 та № 003757 на проведення документальної позапланової перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, яке того ж дня отримано останнім під розпис.

21.05.2014 р. ДПІ у м. Чернівці ГУ Міндоходів у Чернівецькій області було призначено позапланову документальну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 тривалістю 5 днів.

За результатами проведеної перевірки, 29.05.2014 р. ДПІ у м. Чернівці ГУ Міндоходів у Чернівецькій області складений акт № 1036/247-12-17-01-18/НОМЕР_1, згідно якого були встановленні порушення Податкового кодексу України, у зв’язку з чим складено протокол про адміністративне правопорушення № 49/50 за ст. 164-1 ч.1 КУпАП та винесено постанову про накладення адміністративного стягнення на позивача в розмірі 136,00 грн., яке останнім сплачено.

З матеріалів справи також вбачається, що 30.05.2015 р. працівниками ГУБОЗ МВС України було складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 14 ч. 1 п. 2 Закону України “Про засади запобігання і протидії корупції”, ст. 172-7 КУпАП відносно начальника ГУ ДФС у Чернівецькій області ОСОБА_1 У вказаному протоколі зафіксовано, що позивач перебуваючи на посаді в.о. начальника Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області не повідомив безпосереднього керівника Міністерства доходів і зборів України про наявність конфлікту інтересів, що міг виникнути внаслідок проведення підпорядкованим йому підрозділом документальної позапланової перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

Постановою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 22.05.2015 р. у справі №761/10518/15-п про корупційне адміністративне правопорушення, залишеною без змін постановою Апеляційного суду Чернівецької області від 17.06.2015 р., закрито адміністративне провадження відносно ОСОБА_1 за ст. 172-7 ч.1 КУпАП за відсутністю в його діях складу корупційного адміністративного правопорушення (Т. 1 а.с. 134 -138).

У вказаному рішення зафіксовано, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення передбаченого ст. 172-7 ч.1 КУпАП, оскільки будь-яких матеріальних благ позивач не отримав, вчинив всі необхідні дії щодо припинення підприємницької діяльності до призначення його на посаду державного службовця, був притягнутий до адміністративної відповідальності за порушення податкового законодавства, що свідчить про те, що будь-яких дій щодо можливого конфлікту інтересів не вчиняв, повідомив керівництво та всіх зацікавлених осіб про зайняття підприємницькою діяльністю з 2011 р. по 06.05.2014 р. в автобіографії та особовій справі. Крім того, направлення на проведення позапланової перевірки видано 21.05.2014 р., тобто до призначення позивача на посаду заступника начальника ГУ Міндоходів у Чернівецькій області.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Так, звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, що передбачене положеннями указаної статті, варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов'язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.

Таким чином, постанова Шевченківського районного суду м. Чернівці від 22.05.2015 р., залишена без змін постановою Апеляційного суду Чернівецької області від 17.06.2015 р. у справі №761/10518/15-п, на час розгляду цієї справи набрала законної сили, тому Чернівецьким окружним адміністративним судом згідно з правилами, встановленими ч.1 ст. 72 КАС України, не перевіряються обставини, які були встановлені судовим рішенням в цій справі.

Судом розглядом також встановлено, що 18.05.2015 р. дружина позивача ОСОБА_6 подала заяву про вихід із складу учасників (засновників) приватного підприємства “Оздоровчий комплекс Дністер Плюс”. Після чого, позивач повідомив ДФС України про вихід його дружини із складу учасників (засновників) приватного підприємства “Оздоровчий комплекс Дністер Плюс” та ним самостійно вжито заходів щодо врегулювання конфлікту інтересів.

Стосовно обставин зазначених в довідці від 13.05.2016 р. №20/8/24-13-01-20дск щодо некоректно висловлювався відносно публічної особи, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 30 Закону України “Про інформацію” ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов'язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

Судовим розглядом не встановлено, а відповідачами в силу вимог ст. 71 КАС України не доведено та не надано належних доказів некоректної поведінки позивача, яка проявлялась в принизливих висловлювання стосовно публічної особи.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що в діях позивача відсутня вина як обов'язкова складова вчинення відповідного дисциплінарного проступку.

Суд звертає увагу, що звільнення з державної служби є крайнім заходом відповідальності державного службовця, який виходить за межі дисциплінарної відповідальності, а тому, якщо підставою припинення державної служби є порушення посадовою особою присяги державного службовця, неможливість застосування до цієї особи за таке порушення заходів дисциплінарного впливу аж до звільнення має бути належно вмотивовано.

Судом встановлено, що позивач прийняв присягу державного службовця відповідно до Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 р. №3723-XII, викладеного у ч. 2 ст. 17 у наступній редакції: “Повністю усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю, що буду вірно служити народові України, суворо дотримувати Конституції та законів України, сприяти втіленню їх у життя, зміцнювати їх авторитет, охороняти права, свободи і законні інтереси громадян, з гідністю нести високе звання державного службовця, сумлінно виконувати свої обов'язки”.

Аналогічна норма міститься в ст. 36 Закону № 889-VIII, а саме ч. 1 визначено, що особа, призначена на посаду державної служби вперше, публічно складає ОСОБА_5 державного службовця такого змісту: "Усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю, що буду вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права, свободи і законні інтереси людини і громадянина, честь держави, з гідністю нести високе звання державного службовця та сумлінно виконувати свої обов’язки".

Аналізуючи текст присяги, можна дійти висновку, що в основу поведінки державного службовця закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, недодержання яких утворює факт порушення присяги. Тому, складаючи присягу, державний службовець покладає на себе не тільки певні службові зобов'язання, але й моральну відповідальність за їх виконання. У зв'язку з цим як порушення присяги слід розуміти скоєння державним службовцем проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження авторитету державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків.

Отже, як порушення присяги, так і дисциплінарне правопорушення може бути наслідком недотримання, порушення державним службовцем як правових, так і етичних (моральних) засад проходження публічної служби. Таким чином, припинення державної служби у зв’язку з порушенням присяги та дисциплінарна відповідальність державних службовців можуть бути наслідком існування схожих фактичних підстав у разі вчинення державним службовцем достатньо близьких за характером дисциплінарних або інших правопорушень.

Припинення державної служби за порушення присяги є найсуворішою санкцією відповідальності державного службовця, який вчинив діяння, несумісне з посадою. Тому рівень юридичних гарантій захисту прав зазначеної особи в процедурах вирішення питань застосування такої відповідальності має бути не меншим, ніж під час звільнення за вчинення дисциплінарного правопорушення, з дотриманням строків притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Передумовою звільнення державного службовця за вчинення дисциплінарного правопорушення, пов'язаного зі здійсненням службової діяльності, з підстави припинення державної служби за порушення присяги мають бути порушення, встановлені внаслідок ретельного службового розслідування.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що відповідачі не надали до суду доказів порушення позивачем ОСОБА_8 державного службовця, вчинення корупційного правопорушення чи посягання на честь та гідність іншої особи, які стали підставою для звільнення його із займаної посади.

Стосовно дотримання процедури звільнення позивача із займаної посади, суд зауважує наступне.

Приписами ч. 5 ст. 21 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" від 17.03.2011 р. №3166-VI визначено, що керівники та заступники керівників територіальних органів центрального органу виконавчої влади призначаються на посади та звільняються з посад керівником центрального органу виконавчої влади відповідно до законодавства.

Відповідно до п. 1 Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2014 р. № 236 Державна фіскальна служба України (ДФС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску.

Підпунктами 14 та 15 п. 11 вказаного Положення визначено, що голова ДФС, в тому числі: призначає на посаду та звільняє з посади у порядку, передбаченому законодавством про державну службу, державних службовців апарату ДФС (якщо інше не передбачено законом); призначає на посаду за погодженням з Міністром фінансів і головами відповідних обласних та Київської міської держадміністрацій та звільняє з посади керівників територіальних органів ДФС в областях та м. Києві; призначає на посаду за погодженням з головами відповідних місцевих держадміністрацій та звільняє з посади керівників інших територіальних органів ДФС.

Пунктом 1 Положення про Головне управління ДФС у Чернівецькій області, затвердженого наказом ДФС України від 21.08.2014 р. №67 визначено, що Головне управління ДФС у Чернівецькій області є територіальним органом Державної фіскальної служби, який підпорядковується Державній фіскальній службі України. Головне управління ДФС забезпечує реалізацію повноважень ДФС на території Чернівецької області.

Відповідно до п. 10 вказаного Положення Головне управління ДФС очолює начальник, який призначається та звільняється з посади Головою ДФС у порядку, визначеному законодавством.

З урахуванням зазначеного, суд приходить до висновку, що призначення та звільнення з посади начальника Головного управління ДФС у Чернівецькій області здійснюється головою Державної фіскальної служби за погодженням з Міністром фінансів і головою Чернівецької обласної держадміністрації.

У даному випадку, позивач звільнений без відповідного погодження з Міністром фінансів та головою Чернівецької обласної держадміністрації.

Зважаючи на наведені вище норми права та встановлені по справі обставини, суд приходить до висновку, що позивача звільнено незаконно, тому наказ Державної фіскальної служби України від 13.05.2016 р. №1939-о про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Головного управління ДФС у Чернівецькій області, винесено протиправно, без врахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття, з порушенням вимог законодавства.

Приписами ч. 3 ст. 5 Закону № 889-VIII визначено, що дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Оскільки норми спеціального закону (Закон № 889-VIII) не регулюють питання стосовно поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу державних службовців, суд застосовує у спірних правовідносинах норми законодавства про працю.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Згідно із п. 2 та 3 ч. 1 ст. 256 КАС України негайно виконуються постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби. Відповідно до ч. 5 ст. 235 КЗпП України та ст. ст. 63 та 65 Закону України “Про виконавче провадження” рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується негайно.

Враховуючи висновок суду про протиправність наказу наказ Державної фіскальної служби України від 13.05.2016 р. №1939-о “Про звільнення ОСОБА_1Я.” та беручи до уваги вимоги ст. 256 КАС України, ст. 235 КЗпП України, ст. ст. 63 та 65 Закону України “Про виконавче провадження”, позивача необхідно поновити на посаді начальника Головного управління ДФС у Чернівецькій області, допустивши рішення в частині поновлення на роботі до негайного виконання.

Щодо задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.

За приписами ч. 3 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Так, згідно п. 10.4 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України “Про судове рішення в адміністративній справі” від 20.05.2013 р. №7 задовольняючи позов про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суди повинні вказувати розмір виплати. Період вимушеного прогулу та розрахунок розміру виплати необхідно зазначати в мотивувальній частині судового рішення.

Пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. №100 передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи із виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Пунктом 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 р. №13 “Про практику застосування судами законодавства про оплату праці” з подальшими змінами встановлено, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Дослідженням матеріалів справи встановлено, що на підставі оскаржуваного наказу Державної фіскальної служби України від 13.05.2016 р. №1939-о «Про звільнення ОСОБА_1Я.», розпорядженням Головного управління ДФС у Чернівецькій області №113-о від 13.05.2016 р. зобов’язано відділ фінансування, бухгалтерського обліку та звітності Головного управління ДФС у Чернівецькій області виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за робочий рік з 11.09.2014 р. по 10.09.2015 р. в кількості 15 календарних днів та за невикористану щорічну основну відпустку за відпрацьований період з 11.09.2014 р. по 07.10.2015 р. в кількості 02 календарних дні, всього за 17 календарних днів (Т. 1 а.с. 146).

Згідно наявної в матеріалах справи довідки від 22.07.2016 р. №5889/24-70-05-16/01 виданої Головним управлінням ДФС у Чернівецькій області, середньоденна заробітна плата позивача на день звільнення складала 178,65 грн. (Т. 1 а.с. 55).

Таким чином, стягненню з Головного управління ДФС у Чернівецькій області на користь позивача підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу з 14.05.2016 р. по 24.03.2017 р. у сумі 38945,70 грн. (218 днів Х 178,65 грн.).

Відповідно до положень, закріплених ст. 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Як зазначено ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Під час судового розгляду справи відповідачі, як суб'єкти владних повноважень, не довели належними засобами доказування правомірність прийнятого наказу стосовно звільнення позивача із займаної посади, а тому вказане рішення є протиправним та підлягає скасуванню, а позивач поновленню на раніше займаній посаді.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 19, 43 Конституції України, ст. ст. 69, 71, 94, 158, 160 - 163 та 167 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Державної фіскальної служби України від 13 травня 2016 року №1939-о про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Головного управління ДФС у Чернівецькій області 13 травня 2016 року.

3. Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Головного управління ДФС у Чернівецькій області з 14 травня 2016 року.

4. Стягнути з Головного управління ДФС у Чернівецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 14 травня 2016 року по 24 березня 2017 року у сумі 38945,70 грн.

5. Постанова в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Головного управління ДФС у Чернівецькій області та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в межах стягнення суми за один місяць, підлягає до негайного виконання.

У відповідності до ст. ст. 185-186 КАС України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, проголошення вступної та резолютивної частини рішення, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дні отримання копії постанови

Згідно ст. 254 КАС України постанова, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмовити у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Головуючий            В.К. Левицький

Судді                                                                                  Т.М. Брезіна

                                                                                           ОСОБА_5

Постанову в повному обсязі складено 05.04.2017 р. (враховуючи час перебування головуючого судді у відпустці з 27.03.2017 р. по 31.03.2017 р.)