Справа № 604/271/17

Провадження № 2/604/170/17

У х в а л а

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2017 року Суддя Підволочиського районного суду Тернопільської області Сидорак Г.Б., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – Позивач) звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 (далі – Відповідач 1), Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі Тернопільського обласного управління АТ «Ощадбанк» (далі – Відповідач 2), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Підволочиський районний відділ Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Тернопільській області, про поділ спільної сумісної власності та визнання права особистої приватної власності та виключення майна з під арешту.

03 квітня 2017 року позивачем подано заяву про забезпечення позову, згідно з якою просить вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на: сідельний тягач RENAULT MAGNUM, білого кольору, 2004 року випуску, № шасі VF611GТА000133590, ДНЗ В01963АТ; напівпричіп бортовий ПП GENERAL TRAILERS, сірого кольору, 2003 року випуску, № шасі VFNTF34СZ32ХХ0055, ДНЗ В09218ХХ; сідельний тягач VOLVO FM 7.290, червоного кольору, 1999 року випуску, № шасі YV234DGA2ХА500718, ДНЗ В05832АТ; сідельний тягач VOLVO FH12-42Т, білого кольору, 2001 року випуску, № шасі YV2А4DАА21В289885, ДНЗ ВО8303АІ; сідельний тягач VOLVO FН 12.380, синього кольору, 1996 року випуску, № шасі YV2А4В2А0ТВ158170, ДНЗ ВО2024АВ; напівпричіп бортовий МЕТСО SD 3.34, синього кольору, 1996 року випуску, № шасі VF9SD3341964034010, ДНЗ В00750ХХ; напівпричіп бортовий SСНМІТZ SРR 24, червоного кольору, 1999 року випуску, № шасі WSMS86080000409463, ДНЗ ВО5109ХХ.

Заявлену вимогу мотивує тим, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду про визнання права власності на частку в спільному майні, набутого за час перебування в шлюбі, в порядку його поділу, оскільки є велика ймовірність відчуження цього майна на користь третіх осіб, так як в рамках виконавчого провадження №49919415 25 січня 2016 року головним державним виконавцем ВДВС Підволочиського РУЮ винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження.

Ознайомившись із змістом даної заяви, суд вважає, що вона подана без додержання вимог ст. 151 ЦПК України, оскільки:

Відповідно до ч. 3 ст. 151 ЦПК України, забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Відповідно до ст. 152 ЦПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов’язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам здійснювати платежі або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов’язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 7) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам.

Пленум ВСУ у п. 4 постанови від 22.12.2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», роз’яснює, що розглядаючи заяву про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з’ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Таким чином, Позивач, зазначаючи вид забезпечення позову, в порушення вимог п. 2 ч 2 ст. 151 ЦПК України, не обгрунтовав необхідності застосування саме цього виду забезпечення позову. Зокрема, ч. 1 ст. 152 ЦПК України передбачає наступні види забезпечення позову: накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов’язку вчинити певні дії; забороною іншим особам здійснювати платежі або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов’язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особами. Тобто позивач не зазначає та не обґрунтовує відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати.

Відповідно до ч.2 ст.151 ЦПК України, у заяві про забезпечення позову повинні бути зазначені відомості потрібні для забезпечення позову.

Відсутність зазначених відомостей позбавляє суд дійти висновку про наявність того, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

На підставі вище наведеного, враховуючи те, що заява про забезпечення позову подано без додержання вимог чинного законодавства приходжу до висновку, що вказана заява про забезпечення позову не підлягає до задоволення та підлягає поверненню заявнику, як це передбачено частиною 8 статті 153 ЦПК України.

Керуючись п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року №9, ст.ст. 151, 153 ЦПК України, суддя, -

У Х В А Л И В:

ОСОБА_3 ОСОБА_4 про вжиття заходів щодо забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, - повернути позивачу.

Повернення заяви про забезпечення позову, не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, які є підставою повернення заяви.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку на її оскарження.

Апеляційна скарга на ухвалу може бути подана до апеляційного суду Тернопільської області через Підволочиський районний суд протягом п’яти днів з дня отримання її копії.

Суддя Г.Б. Сидорак