Ухвала

іменем україни

29 березня 2017 рокум. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дем'яносова М.В.,

суддів: Іваненко Ю.Г., Леванчука А.О.,

Маляренка А.В., Ступак О.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Україна» до ОСОБА_3, Фермерського господарства «Елена», Горностаївського районного управління юстиції Херсонської області, третя особа - відділ Держземагентства у Горностаївському районі Херсонської області, про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки, за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Україна» на рішення Горностаївського районного суду Херсонської області від 22 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 14 червня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У серпні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Україна» (далі - ТОВ «ТД «Україна») звернулося до суду з указаним позовом, в якому просило визнати недійсним укладений 01 квітня 2015 року між ОСОБА_3 і Фермерським господарством «Елена» (далі - ФГ «Елена») договір оренди земельної ділянки площею 4,02 га, кадастровий номер НОМЕР_1; зобов'язати Горностаївське районне управління юстиції Херсонської області (далі - Горностаївське РУЮ Херсонської області) скасувати державну реєстрацію права оренди вказаної земельної ділянки за ФГ «Елена», реєстраційний запис № 9444328; вирішити питання про судові витрати.

На обґрунтування своїх вимог ТОВ «ТД Україна» послалося на те, що 01 лютого 2003 року ОСОБА_3 передав належну йому земельну ділянку площею 4,02 га в оренду ТОВ «ТД Україна» на строк 5 років, про що між ними укладено договір оренди землі. 15 лютого 2003 року цей договір зареєстрований Великоблаговіщенською сільською радою Горностаївського району Херсонської області в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі за № 47. 05 грудня 2006 року між ТОВ «ТД «Україна» та ОСОБА_3 укладено додаткову угоду № 31 до вказаного договору оренди земельної ділянки, якою сторони продовжили строк дії основного договору оренди до 10 років - до 01 лютого 2013 року. Ця додаткова угода 08 травня 2009 року зареєстрована у Горностаївському районному реєстраційному відділі Херсонської РФ ДП Центр ДЗК. 05 січня 2013 року між сторонами укладено додаткову угоду № 29 до вказаного договору оренди земельної ділянки, якою сторони продовжили строк дії основного договору оренди до 20 років - до 13 лютого 2023 року. ТОВ «ТД «Україна» вважає, що так як із 01 січня 2013 року державній реєстрації підлягає не договір оренди землі, а право оренди, тому додаткова угода від 05 січня 2013 року № 29 набрала чинності з моменту її підписання сторонами і державної реєстрації не потребувала. Право оренди після укладення цієї угоди ТОВ «ТД «України» не зареєструвало, оскільки законом не визначено терміну, протягом якого це право підлягає державній реєстрації. У березні 2015 року позивач дізнався, що 01 квітня 2015 року відповідач ОСОБА_3 уклав договір оренди земельної ділянки площею 4,02 га із ФГ «Елена» та 22 квітня 2015 року реєстраційною службою Горностаївського РУЮ Херсонської області здійснено державну реєстрацію права оренди вказаної земельної ділянки за ФГ «Елена». На думку позивача, ОСОБА_3 не мав права без припинення діючого договору оренди з ним укладати новий договір оренди, оскільки існуючий між ними договір набув чинності з моменту досягнення згоди з усіх його істотних умов та підписання. Крім того, позивач вважає, що укладенням ОСОБА_3 договору оренди з ФГ «Елена» порушено його право як орендаря, яке підлягає захисту.

Рішенням Горностаївського районного суду Херсонської області від 22 квітня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 14 червня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ТОВ «ТД «Україна» просить скасувати судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на таке.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають наведеним нормам процесуального права, є законними та обґрунтованими.

Частина 1 ст. 215 ЦК Українивизначає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом ч. 1 ст. 203 ЦК Українизміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).

У силу вимог ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

За змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Частиною 1 ст. 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Судами установлено, що ОСОБА_3 на підставі державного акта від 16 грудня 2000 року серії НОМЕР_2 є власником земельної ділянки сільськогосподарського призначення загальною площею 4,02 га, кадастровий номер НОМЕР_1, розташованої на території Великоблаговіщенської сільської ради Горностаївського району Херсонської області.

01 лютого 2003 року ОСОБА_3 як орендодавець та ТОВ «ТД «Україна» як орендар узгодили умови оренди землі, досягнення яких сторони виклали у письмовому договорі оренди та посвідчили своїми підписами. У тексті вказаного договору є відмітка про його реєстрацію в книзі записів державної реєстрації договорів оренди Великоблаговіщенської сільської ради від 15 лютого 2003 року за № 47. Цим договором передбачено, що ОСОБА_3 передав, а ТОВ «ТД «Україна» прийняло у строкове платне користування земельну ділянку площею 4,02 га строком на 5 років. Згідно з п. 2 договору він вступає в силу з моменту його підписання сторонами та реєстрації відповідно до законодавства.

05 грудня 2006 року сторони підписали додаткову угоду № 31 (1) до вказаного договору, якою погодили нову редакцію п. 2 основного договору щодо строків дії протягом 10 років з моменту його підписання і реєстрації до 01 лютого 2013 року. Ця додаткова угода 08 травня 2009 року зареєстрована сторонами в територіальному органі держземресурсів відповідно до вимог чинного на той час законодавства.

До завершення строку дії оренди сторони погодили умови продовження оренди, про що 05 січня 2013 року підписали додаткову угоду № 29 до основного договору оренди, де встановили, що початок строку дії договору визначається із дати реєстрації основного договору - 13 лютого 2003 року - та внесених до нього змін, зареєстрованих у відділі Державного земельного кадастру 08 травня 2009 року за № 040972200124, та припиняє дію 13 лютого 2023 року. Також сторони погодили умови щодо порядку і розміру орендної плати починаючи із 2013 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 792 ЦК Українивідносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Законом України «Про оренду землі», де ст. ст. 17, 18, 20 (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що договір оренди землі укладається у письмовій формі і набирає чинності після його державної реєстрації.

Право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Відповідно до п. п. 2, 3 Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Закону України від 11 лютого 2010 року № 1878 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції Закону від 09 грудня 2011 року № 4152) державна реєстрація прав на нерухоме майно в порядку, встановленому цим Законом, здійснюється з 01 січня 2013 року.

До 01 січня 2013 року державна реєстрація договорів оренди земельних ділянок проводиться територіальними органами земельних ресурсів.

Вказаною нормою Закону передбачено, що із 01 січня 2013 року державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження фактів виникнення переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав виникає шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових права на нерухоме майно. Обов'язковій державній реєстрації підлягає зокрема і право оренди земельної ділянки.

Із 01 січня 2013 року, а отже станом на час укладення додаткової угоди від 05 січня 2013 року № 29, до договору оренди між ОСОБА_3 та ТОВ «ТД «Україна» положення ст. ст. 18, 20 Закону України «Про оренду землі» щодо обов'язкової державної реєстрації договорів оренди землі виключені.

Разом із цим ст. 6 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

За змістом ст. 125 ЗК Україниправо власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно зі ст. 126 ЗК Україниправо власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Положеннями ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»державна реєстрація прав є обов'язковою.

Частиною 1 ст. 4 цього Закону встановлено, що обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, зокрема й право оренди земельної ділянки.

Отже, станом на час укладення додаткової угоди від 05 січня 2013 року № 29 до договору оренди, укладеного між ОСОБА_3 та ТОВ «ТД «Україна», виникнення у особи права оренди законодавець пов'язує з реєстрацією цього права. Тобто, зміни до договору оренди стосовно істотних умов договору, і як наслідок набуття орендарем права оренди є чинними (дійсними) з моменту державної реєстрації цих прав.

Проте установлено, що речове право користування земельною ділянкою із оновленим строком його дії, встановленим додатковим договором від 05 січня 2013 року № 29, не зареєстровано в реєстрі речових прав, як того вимагає ст. 2, ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

За таких обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, суд обґрунтовано вважав, що, уклавши із ОСОБА_3 додаткову угоду від 05 січня 2013 року № 29 щодо продовження строку дії основного договору оренди до 13 лютого 2023 року, ТОВ «ТД «Україна» не набуло права оренди вказаної земельної ділянки, оскільки не зареєструвало його відповідно до приписів Закону України «Про оренду землі», ст. 125 ЗК України.

Відмовляючи в задоволенні указаного позову, суд першої інстанції, із висновками якого погодився й апеляційний суд, правильно виходив із того, що відсутність у ТОВ «ТД «Україна» права оренди землі, яке за приписами ст. 125 ЗК України пов'язане з його державною реєстрацією, не створило для ТОВ «ТД «Україна» юридичних наслідків за договором та надало можливість ОСОБА_3 01 квітня 2015 року укласти договір оренди з ФГ «Елена», яке 22 квітня 2015 року зареєструвало своє право оренди в Горностаївському РУЮ Херсонської області, про що державним реєстратором вчинено реєстраційний запис № 9444328, тому відсутні підстави для визнання цього договору недійсним та скасування державної реєстрації права оренди за ФГ «Елена».

Ухвалюючи рішення у справі, суд повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, надав їм належну оцінку згідно з положеннями ст. ст. 10, 60, 212 ЦПК України, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст. ст. 213, 214 ЦПК України, підстави для його скасування відсутні.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд із дотриманням вимог ст. ст. 303, 304 ЦПК України перевірив доводи апеляційної скарги та спростував їх відповідними висновками, у результаті чого постановив законну й обґрунтовану ухвалу, яка відповідає вимогам ст. 315 ЦПК України.

Так, апеляційним судом додатково установлено, що використання спірної земельної ділянки фактично припинено позивачем восени 2015 року після збору врожаю, який був засіяний до укладення оспорюваного договору оренди із ФГ «Елена».

Крім того, на виконання умов договору оренди від 01 квітня 2015 року орендар ФГ «Елена» на підставі акта приймання-передачі від 22 квітня 2015 року отримало в оренду вказану земельну ділянку.

На спростування доводів апеляційної скарги суд правильно послався на ст. 654 ЦК України, згідно з якою зміна договору вчиняється у такій саме формі, що й договір, який змінюється, якщо інше не встановлено договором чи законом. Із врахуванням цього апеляційний суд правильно вважав, що в даному випадку зміна строку дії договору оренди є істотною умовою за положеннями ст. 15, ч. ч. 1, 3 ст. 19 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній на час укладення договору), а тому погоджена сторонами у письмовій формі домовленість щодо продовження строку дії договору після 01 лютого 2013 року до 13 лютого 2023 року підлягала обов'язковій реєстрації речових прав відповідно до умов п. 2 договору оренди та приписів п. п. 2, 3 Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Закону України від 11 лютого 2010 року № 1878 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції Закону від 09 грудня 2011 року № 4152), та вимог ч. 5 ст. 126 ЗК України.

Апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції про те, що орендні відносини сторін припинені із завершенням строку дії договору 01 лютого 2013 року, а наявність додаткового договору від 05 січня 2013 року без дотримання встановленого законом порядку реєстрації прав оренди не створює у позивача права користування спірною земельної ділянкою на умовах оренди у разі, коли це право не зареєстровано в реєстрі речових прав після зміни в цій частині істотних умов договору оренди.

На спростування доводів апеляційної скарги позивача про те, що факт реєстрації договору оренди станом на час його укладання не зобов'язував орендаря реєструвати останні зміни до цього договору, які письмово погоджені сторонами 05 січня 2013 року, апеляційний суд правильно зазначив, що позивач підмінив визначення терміну реєстрації договору, що було обов'язковим до 01 січня 2013 року, та терміну реєстрації права оренди, обов'язок здійснення якого встановлено після 01 січня 2013 року.

На підставі наявних у справі доказів та виходячи з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, апеляційний суд обґрунтовано погодився із висновками суду першої інстанції про те, що договір оренди від 01 квітня 2015 року укладено між ОСОБА_3 і ФГ «Елена» із дотриманням вимог законодавства за відсутності встановлених законом підстав для визнання такого договору недійсним та недоведеності факту наявності у ТОВ «ТД «Україна» права оренди на цю ж земельну ділянку, яке підлягало б захисту у визначений ним спосіб.

Наведені в касаційній скарзі доводи щодо незастосування судами до спірних правовідносин ст. 638 ЦК України є помилковими, спростовуються вищевказаними висновками судів, змістом оскаржуваних судових рішень, які відповідають вимогам ст. ст. 213, 214, 315 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості. Під час розгляду справи суди достатньо повно установили обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, правильно визначилися із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а ухвалені у справі судові рішення - залишенню без змін з підстав, передбачених ст. 337 ЦПК України.

Керуючись статтями 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Україна» відхилити.

Рішення Горностаївського районного суду Херсонської області від 22 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 14 червня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий М.В. Дем'яносов

Судді: Ю.Г. Іваненко

А.О.Леванчук

А.В.Маляренко

О.В.Ступак