КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" березня 2017 р. справа№ 910/2694/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Буравльова С.І.

суддів: Дідиченко М.А.

Андрієнка В.В.

при секретарі: Ковальчуку Р.Ю.

за участю представників: позивача - Семенчук М.А.

відповідача-1 - Чепіга Т.М.

відповідача-2 - Піх А.Б.

відповідача-3 - Шостак Є.А.

третя особа-1 - Стос В.К., Стилик О.Ю.

третя особа-2 - не з'явилися

розглянувши апеляційні скарги Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Енергомережа", Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький титано-магнієвий комбінат" та Відкритого акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго"

на рішення Господарського суду м. Києва від 21.04.2016 р.

у справі № 910/2694/16 (суддя - Смирнова Ю.М.)

за позовом Національного антикорупційного бюро України

до 1. Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Енергомережа"

2. Відкритого акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго"

3. Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький титано-магнієвий комбінат"

треті особи 1. Державне підприємство "Енергоринок"

2. Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг

про визнання недійсним договору

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2016 року Національне антикорупційне бюро України (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Енергомережа" (далі - відповідач-1), Відкритого акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" (далі - відповідач-2) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький титано-магнієвий комбінат" (далі - відповідач-3) про визнання недійсним укладеного між відповідачами договору про відступлення права вимоги № 651214/42 від 22.12.2014 р.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 22.03.2016 р. було залучено до участі у справі Державне підприємство "Енергоринок" в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 23.03.2016 р. було залучено до участі у справі Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг в якості третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 21.04.2016 р. у даній справі позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, Приватне акціонерне товариство "Холдингова компанія "Енергомережа", Товариство з обмеженою відповідальністю "Запорізький титано-магнієвий комбінат" та Відкрите акціонерне товариство "Запоріжжяобленерго" подали апеляційні скарги, в яких просять оскаржуване рішення суду скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Апеляційні скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права.

Обґрунтовуючи свою апеляційну скаргу, відповідач-1 посилається на те, що Закон України «Про електроенергетику» не містить обмежень щодо відступлення права вимоги до споживача електричної енергії та іншого суб'єкта господарської діяльності, а також не передбачає будь-яких особливостей укладення таких договорів. Крім того, Національне антикорупційне бюро не довело своєї правосуб'єктності в даному спорі та не володіє правами та обов'язками позивача у правовідносинах між суб'єктами приватного права, а тому, на думку скаржника, не є належним позивачем у даній справі.

В обгрунтування вимог своєї апеляційної скарги відповідач-2 посилається на те, що законодавство в сфері електроенергетики не забороняє та не виключає можливості застосування механізмів оплати за електричну енергію шляхом залучення третіх осіб.

Відповідач-3, обгрунтовуючи свою апеляційну скаргу, посилається на те, що договір про відступлення права вимоги № 651214/42 від 22.12.2014 р. на момент укладення між відповідачами відповідав вимогам законодавства, що було чинним на момент виникнення спірних правовідносин.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.05.2016 р. у складі колегії суддів: Корсакова Г.В. (головуюча), Хрипун О.О., Станік С.Р. апеляційні скарги прийнято та об`єднано в одне провадження, а також призначено до розгляду на 22.06.2016 р.

Розпорядженням Київського апеляційного господарського суду № 09-52/2542/16 від 22.06.2016 р. у зв'язку з участю судді Хрипуна О.О. у підготовці для підтримання кваліфікації та перебуванням судді Станіка С.Р. на лікарняному призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/2694/16, відповідно до якого апеляційні скарги передано на розгляд колегії суддів у складі: Корсакова Г.В. (головуюча), Скрипка І.М., Михальська Ю.Б.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.06.2016 р. колегією суддів в зазначеному складі прийнято апеляційні скарги до провадження, а у засіданні суду оголошено перерву до 14.07.2016 р.

У засіданні суду 14.07.2016 р. оголошено перерву до 22.08.2016 р.

Розпорядженням Київського апеляційного господарського суду № 09-52/4020/16 від 22.08.2016 р. у зв'язку з перебуванням суддів Скрипки І.М. та Михальської Ю.Б. у відпустці призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/2694/16, відповідно до якого апеляційні скарги передано на розгляд колегії суддів у складі: Корсакова Г.В. (головуюча), Майданевич А.Г., Власов Ю.Л.

Ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 22.08.2016 р. колегією суддів в зазначеному складі прийнято апеляційні скарги до провадження та відкладено розгляд справи до 15.09.2016 р.

У засіданні суду 15.09.2016 р. оголошено перерву до 12.10.2016 р., а 12.10.2016 р. - до 20.10.2016 р.

Розпорядженням керівника апарату Київського апеляційного господарського суду № 09-52/5631/16 від 20.10.2016 р. у зв'язку з перебуванням головуючої головуючої судді Корсакової Г.В. у відпустці призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/2694/16, відповідно до якого апеляційні скарги передано на розгляд колегії суддів у складі: Скрипка І.М. (головуюча), Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.10.2016 р. апеляційні скарги прийнято до провадження у визначеному автоматизованою системою складі суду та призначено до розгляду на 14.12.2016 р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2016 р. розгляд справи відкладено до 21.12.2016 р., а ухвалою від 21.12.2016 р. - до 11.01.2017 р.

Розпорядженням керівника апарату Київського апеляційного господарського суду № 09-52/5/17 від 11.01.2017 р. у зв'язку перебуванням головуючої судді Скрипки І.М. у відпустці призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/2694/16, відповідно до якого апеляційні скарги передано на розгляд колегії суддів у складі: Дикунська С.Я. (головуюча), Мальченко А.О., Жук Г.А.

Однак, ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.01.2017 р. задоволено заяву головуючої судді Дикунської С.Я. про самовідвід у справі № 910/2694/16.

Розпорядженням керівника апарату Київського апеляційного господарського суду № 09-52/17/17 від 16.01.2017 р. у зв'язку із задоволенням заяви головуючої судді Дикунської С.Я. про самовідвід призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/2694/16, відповідно до якого апеляційні скарги передано на розгляд колегії суддів у складі: Буравльов С.І. (головуючий), Шапран В.В., Андрієнко В.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2017 р. було прийнято апеляційні скарги Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Енергомережа", Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький титано-магнієвий комбінат" та Відкритого акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" до провадження у визначеному автоматизованою системою складі суду та призначено розгляд справи на 14.02.2017 р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.02.2017 р. було відкладено розгляд справи до 09.03.2017 р.

В судовому засіданні 09.03.2017 р. було оголошено перерву до 23.03.2017 р.

09.03.2017 р. до канцелярії суду представником Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" було подано клопотання про участь у судовому засіданні 23.03.2017 р. у режимі відеоконференції. У зазначеному клопотанні вказано найменування та місцезнаходження суду, у якому необхідно забезпечити проведення відеоконференції - Господарський суд Запорізької області (69001, м. Запоріжжя, вул. Гетьманська, 4).

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.03.2017 р. було задоволено клопотання представника Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Розпорядженням Київського апеляційного господарського суду № 09-53/1090/17 від 22.03.2017 р. у зв'язку з відрядженням судді Шапрана В.В., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), для роботи до Вищої ради правосуддя призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/2694/16, відповідно до якого апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Буравльов С.І. (головуючий), Андрієнко В.В., Дідиченко М.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.03.2017 р. було прийнято до провадження апеляційні скарги Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Енергомережа", Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький титано-магнієвий комбінат" та Відкритого акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" на рішення Господарського суду м. Києва від 21.04.2016 р. у справі № 910/2694/16 до провадження у визначеному автоматизованою системою складі суду.

В засідання суду, призначене на 23.03.2017 р., представник третьої особи-2 не з`явився, хоча був повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи, що підтверджується зворотним повідомленням про вручення поштового відправлення.

Неявка в судове засідання зазначеного представника не перешкоджає розгляду скарги. Подальше відкладення призведе до затягування та порушення строків розгляду скарги, а тому постанова приймається за наявними в справі матеріалами, яких достатньо для повного та об'єктивного розгляду. Наведене не суперечить п. п. 3.9.1, 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, третьої особи-1 та третьої особи-2, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

01.07.2000 р. між Відкритим акціонерним товариством "Запоріжжяобленерго" (далі - постачальник) та Казенним підприємством "Запорізький титано-магнієвий комбінат", правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Запорізький титано-магнієвий комбінат", (далі - споживач) було укладено договір на користування електричною енергією № 76/199 (далі - договір постачання).

Відповідно до п. 1 договору постачання ВАТ "Запоріжжяобленерго" зобов'язалось відпускати електричну енергію споживачу, а споживач оплачувати постачальнику вартість використаної електричної енергії та виконувати інші умови, визначені вказаним договором.

Згідно з п. 4.1 договору постачання розрахунки за електроенергію та інші платежі за розрахунковий період (місяць) здійснюються по діючим тарифам у відповідності до тарифних груп споживачів (додатки 2.1, 2.2).

Пунктом 8.4 договору постачання передбачено, що з питань розрахунків за електроенергію, не визначених вказаним договором, сторони керуються чинним законодавством, постановами Кабінету Міністрів України, Указами Президента, нормативними актами (роз'ясненнями) Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України (НКРЕ) та іншими законодавчими документами.

У зв'язку з неналежним виконанням ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбінат" своїх зобов'язань з оплати спожитої електричної енергії у останнього утворилась заборгованість перед ВАТ "Запоріжжяобленерго" у розмірі 114 263 595,75 грн.

22.12.2014 р. між ВАТ "Запоріжжяобленерго" (далі - первісний кредитор), ПАТ "Холдингова компанія "Енергомережа" (далі - новий кредитор) та ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбінат" (далі - боржник) було укладено договір № 651214/42 від 22.12.2014 р. про відступлення права вимоги (далі - договір уступки).

Відповідно до п. 1.1 договору уступки первісний кредитор передає (відступає), а новий кредитор приймає на себе право вимоги до боржника - Державного підприємства "Запорізький титано-магнієвий комбінат" заборгованості за договором на користування електричною енергією № 76/199 від 01.07.2000 р., яка розстрочена на підставі ухвали Господарського суду Запорізької області від 18.11.2013 р. по справі № 10/339/10, ухвали Господарського суду Запорізької області від 21.11.2013 р. по справі № 13/5009/5894/11-20/5009/5894/11, за договором про самостійне виконання рішення суду № 1114 від 03.12.2013 р., укладеного між боржником та первісним кредитором (основний договір) на загальну суму 114 263 595,75 грн.

Згідно з п. 1.2 договору уступки до нового кредитора переходять права первісного кредитора за зобов'язаннями в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав на підставі договорів, рішень та ухвал Господарського суду Запорізької області.

Як передбачено п. п. 2.1 та 2.5 договору уступки, первісний кредитор зобов'язаний передати новому кредиторові всі документи, які засвідчують право вимоги до боржника, та інформацію, яка є важливою для його здійснення за основним договором, в термін до 3-х календарних днів з моменту підписання цього договору, а новий кредитор за відступлення права вимоги сплачує суму у розмірі 114 363 595,75 грн первісному кредиторові у повному обсязі до 31.12.2018 р.

Відповідно до п. 2.4 договору уступки у разі отримання первісним кредитором грошових коштів від боржника в рахунок погашення ним заборгованості за основним договором після набуття новим кредитором права вимоги за цим договором, первісний кредитор зобов'язаний не пізніше наступного дня за днем отримання грошових коштів перерахувати їх на рахунок нового кредитора.

Умови, порядок та строки виконання зобов'язання боржником перед новим кредитором визначаються договором про порядок проведення розрахунків по договору про відступлення права вимоги (п. 2.7 договору уступки).

Спір у справі виник у зв'язку з тим, що договір уступки, на думку позивача, суперечить положенням ст. ст. 203, 215, 514 ЦК України, ст.ст. 15-1, 16, 26 Закону України "Про електроенергетику" та п. 6.3 Правил користування електричною енергією, оскільки внаслідок укладення цього договору відповідачами було змінено визначений законодавством порядок розрахунків на ринку електроенергії, що є порушенням ст. 15-1 Закону України "Про електроенергетику", який полягає в оплаті за електроенергію виключно коштами і виключно на поточні рахунки із спеціальним режимом використання енергопостачальника.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як передбачено ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 5 Закону України "Про електроенергетику" визначено основні принципи державної політики в електроенергетиці, зокрема, відповідно до п. 4 ч. 1 цієї статті, таким принципом є додержання єдиних державних норм, правил і стандартів всіма суб'єктами відносин, пов'язаних з виробництвом, передачею, постачанням, розподілом і використанням енергії.

Відповідно до ч. 2 ст. 15-1 Закону України "Про електроенергетику" споживачі, які купують електричну енергію у енергопостачальників, що здійснюють господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, вносять плату за поставлену їм електричну енергію виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника в уповноваженому банку. У разі перерахування споживачами коштів за електричну енергію на інші рахунки отримувачі повинні повернути ці кошти за заявою споживача або за власною ініціативою в триденний термін з моменту їх отримання. У разі неповернення споживачу у цей термін коштів, сплачених на інші, не на поточні рахунки із спеціальним режимом використання, ці суми підлягають вилученню до Державного бюджету України як санкція за вчинене правопорушення і не зараховуються як оплата електричної енергії. Зарахування коштів до Державного бюджету України не звільняє їх отримувача від повернення цих коштів споживачу електричної енергії.

Згідно з ч. 8 ст. 26 Закону України "Про електроенергетику" споживач, якому електрична енергія постачається енергопостачальником, що здійснює господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, зобов'язаний оплачувати її вартість виключно коштами шляхом їх перерахування на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника. У разі проведення споживачем розрахунків в інших формах та/або сплати коштів на інші рахунки такі кошти не враховуються як оплата спожитої електричної енергії.

Пунктом 1 Положення про порядок проведення розрахунків за електричну енергію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1136 р. від 19.07.2000 р., визначено, що споживачі, яким електрична енергія постачається енергопостачальником, що провадить підприємницьку діяльність з постачання електричної енергії за регульованим тарифом та купує електричну енергію в оптового постачальника, зобов'язані оплачувати її вартість виключно коштами шляхом їх перерахування на поточний рахунок із спеціальним режимом використання такого енергопостачальника (його структурного підрозділу), відкритий в уповноваженому банку.

Також, пунктами 6.2, 6.3 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України № 28 від 31.07.1996 р., передбачено, що для проведення розрахунків за електричну енергію постачальник електричної енергії за регульованим тарифом або його відокремлений підрозділ відкривають в установі уповноваженого банку поточний рахунок із спеціальним режимом використання, номер якого зазначається у договорі про постачання електричної енергії. Оплата вартості електричної енергії постачальнику електричної енергії за регульованим тарифом, у тому числі на підставі визнаної претензії, здійснюється виключно коштами в уповноваженому банку на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії за регульованим тарифом.

Таким чином, законодавцем визначено обов'язок споживача сплачувати за спожиту електроенергію постачальнику виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання, номер якого зазначається у договорі про постачання електричної енергії.

У пункті 10 договору постачання визначено розрахункові рахунки для оплати активної електроенергії, для оплати реактивної енергії та для оплати підвищеної плати за перевищення договірних величин споживання електричної енергії та потужності, пені, прихованої потужності.

Отже, нормами законодавства та положеннями договору постачання передбачалось отримання постачальником (відповідачем-2) оплати спожитої електричної енергії безпосередньо від споживача (відповідача-3) шляхом їх перерахунку на рахунок із спеціальним режимом використання, вказаним у п. 10 договору постачання.

Разом з тим, умовами договору уступки, зокрема п. 2.7, та договору № 43 про порядок проведення розрахунків по договору про відступлення права вимоги № 651214/42 від 22.12.2014 р. визначено зобов'язання споживача - ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбінат" сплатити заборгованість за поставлену ВАТ "Запоріжжяобленерго" електричну енергію не постачальнику, а ПАТ "Холдингова компанія "Енергомережа". Крім того, за умовами вказаного договору зобов'язання з оплати частини заборгованості у розмірі 64 263 595,75 грн припиняється прощенням боргу.

Відтак, виконання споживачем свого зобов'язання за договором № 651214/42 від 22.12.2014 р. не є тотожним виконанню зобов'язання за договором постачання, оскільки метою встановлення законодавцем алгоритму розрахунків є саме отримання постачальником електричної енергії коштів безпосередньо від споживача (за відсутності будь-яких посередників) на рахунок із спеціальним режимом використання.

Таким чином, в даному випадку фактично кошти за спожиту електроенергію отримуються третьою особою, яка не є постачальником, проте яка взяла на себе зобов'язання зі сплати коштів за відступлене право вимоги за договором уступки, тобто з іншої підстави (інше цільове призначення коштів), ніж підлягають сплаті постачальнику відповідно до вимог законодавства.

Отже, відповідачами шляхом укладення договору уступки було порушено наведені приписи законодавства як в частині обов'язку боржника сплатити заборгованість за спожиту електричну енергію постачальнику, так в частині обов'язку сплатити кошти на рахунок, номер якого зазначається у договорі про постачання електричної енергії.

Доводи скаржників про те, що Цивільним кодексом України не передбачено отримання дозволу на укладення договорів відступлення права вимоги, яке виникає в зобов'язаннях з постачання електричної енергії, судова колегія вважає необґрунтованими, враховуючи наступне.

Встановлено, що умови укладеного договору уступки в частині проведення розрахунків за спожиту електроенергію суперечать імперативним приписам ст. ст. 15-1, 26 Закону України "Про електроенергетику", п. 1 Положення про порядок проведення розрахунків за електричну енергію та п. 6.3 Правил користування електричною енергією.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсним" № 9 від 06.11.2009 р., судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Стосовно доводів скаржників про відсутність порушення приписів законодавства в частині зміни встановленого законодавством порядку розрахунків за поставлену електричну енергію, оскільки умовами договору уступки передбачено сплату відповідачем-1 на рахунок із спеціальним режимом використання відповідача-2 суми у розмірі 114 363 595,75 грн (яка дорівнює розміру заборгованості відповідача-3 перед відповідачем-2), колегія зазначає наступне.

Враховуючи встановлені законодавством обмеження щодо кола осіб, які повинні сплачувати та отримувати оплату спожитої електроенергії та порядку проведення розрахунків за електричну енергію, а також приймаючи до уваги відмінність підстави перерахунку спірних коштів встановленій законодавством, то виконання відповідачем-1 свого грошового зобов'язання за договором уступки перед відповідачем-2 у сумі, рівній заборгованості відповідача-3, не спростовує наявність правопорушення, яке полягає у зміні алгоритму розрахунків за електричну енергію між відповідачем-3 та відповідачем-1, оскільки наслідком такої сплати є припинення обов'язку відповідача-3 перед відповідачем-2, проте не має наслідком отримання відповідачем-2 коштів за спожиту відповідачем-3 електроенергію.

Таким чином, договір уступки змінює встановлений законодавством порядок (алгоритм) розрахунків за електричну енергію, що суперечить положенням ст.ст. 15-1, 26 Закону України "Про електроенергетику", п. 1 Положення про порядок проведення розрахунків за електричну енергію та п. 6.3 Правил користування електричною енергією.

Стосовно доводів відповідача-1 про те, що Національне антикорупційне бюро не довело своєї правосуб'єктності в даному спорі та не володіє правами та обов'язками позивача у правовідносинах між суб'єктами приватного права, а тому не є належним позивачем у даній справі, колегія зазначає наступне.

Відповідно до абз. 5 п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсним" № 9 від 06.11.2009 р. у відповідності до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Тобто, правом на оскарження дійсності правочину наділений не всі особи, а лише його сторони, або особа, права та інтереси якої були порушені (можуть бути порушені) внаслідок його укладення.

Згідно з п. 13 ст. 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" за наявності підстав, передбачених законом, Національному бюро та його працівникам для виконання покладених на них обов'язків надано право подавати до суду позови про визнання недійсними угод у порядку, встановленому законодавством України.

Відповідно до ст. 1 вказаного Закону Національне антикорупційне бюро України є державним правоохоронним органом, на який покладається попередження, виявлення, припинення, розслідування та розкриття корупційних правопорушень, віднесених до його підслідності, а також запобігання вчиненню нових.

Враховуючи обов'язки Національного антикорупційного бюро України, передбачені ст. 16 Закону, обґрунтованим є висновок, що вказаний орган в силу покладених на нього обов'язків та визначеної законом компетенції вживає заходів (в тому числі, шляхом подання відповідного позову до суду) виключно у випадках виявлення в діях інших осіб ознак корупційного правопорушення.

Вбачається, що відповідач-2 та відповідач-3 (в статутних капіталах яких понад 60% акцій належать державі) змінили порядок розрахунків за договором постачання шляхом залучення приватної особи в якості посередника, що прямо суперечить приписам ст. 15-1, 26 Закону України "Про електроенергетику".

У зв'язку з цим, Національним антикорупційним бюро України було порушене кримінальне провадження № 52015000000000001, а також проводиться досудове розслідування у даному провадженні за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.

Приймаючи до уваги зобов'язання держави Україна за Конвенцією ООН проти корупції (ратифікована Законом України від 18.10.2006 р. №251-V), зокрема в частині забезпечення проведення ефективної скоординованої політики протидії корупції (ч. 1 ст. 5), надання такому органу (створеному з метою протидії корупції) можливості виконувати свої функції ефективно (ч. 2 ст. 6), запобігання зловживанню процедурами, які регулюють діяльність приватних юридичних осіб (п. d ч. 2 ст. 12), то попередження, припинення, розслідування та розкриття корупційних правопорушень в публічній і приватній сферах суспільних відносин є пріоритетним завданням держави України, а відтак наявність ознак такого правопорушення у відповідному правочині є порушенням інтересів держави.

Таким чином, Національне антикорупційне бюро України за наявності ознак корупційного діяння зобов'язане вжити ефективних заходів для припинення корупційного правопорушення, в тому числі шляхом подання позову.

Інші доводи апеляційних скарг наведеного не спростовують та відхиляються колегією суддів як необґрунтовані.

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, апеляційний суд вважає, що рішення Господарського суду м. Києва від 21.04.2016 р. прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційні скарги Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Енергомережа", Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький титано-магнієвий комбінат" та Відкритого акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" задоволенню не підлягають.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційних скарг, відповідно до ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за їх подання і розгляд покладаються на скаржників.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Енергомережа", Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький титано-магнієвий комбінат" та Відкритого акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" залишити без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 21.04.2016 р. у справі № 910/2694/16 - без змін.

2. Матеріали справи № 910/2694/16 повернути до Господарського суду м. Києва.

3. Копію постанови надіслати сторонам та третім особам.

Головуючий суддя С.І. Буравльов

Судді М.А. Дідиченко

В.В. Андрієнко